11клас КР Синтаксис

Хай наше слово не вмирає…і наша правда хай живе!

Шугає вітер…а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще … і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро…й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться…ні пташка не защебече.

Осінь сумна… та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу… чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила?

Ні повітря не ворухнеться…ні пташка не защебече..

Зима невелика… та в неї рот великий.

Що таке присудок… і чим він виражається?

В орача руки чорні …та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою… але їм не говорилося.

А жайвір щебече… а сивий будяк сохне.

За селом шелестіли хліба … і пахло полином.

Я дивлюся на небо … й небо затихає в коливанні.

Лине чайка на безкраї плеса…і чебрець розлукою пропах.

На галяві зеленіє перший ряст… і цвітуть проліски та сон-трава.

Уже давно стояла ніч над землею…і зорі виблискували з темного неба.

Скоро вся долина заблищить вогнями… і до неба підніметься дружна пісня.

У степу тихо… і ледве чутно пахне чебрецем.

Заснули верби на облозі … і вітер задрімав.

Уже й череда пройшла… і тільки шляхом плугавились дві корови, одбившись од череди.

Весь час я думаю про тебе … й мені ти найдорожча у світі.

Зараз над степом пройде дощ … і вдарить грім.

Посріблені ліси окуталися тінню…а небосхил горить і віти золотить. 

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав, і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав і все навколо посвіжішало, заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало заблищало.

Дощик перестав – і все навколо посвіжішало, заблищало. 

Моя любове! Я перед тобою.

Життя — це божевільне ралі.

Поезія — це завжди неповторність… .

Страждання наше чисте і терпляче.

Горщик, розбитий невісткою, золотий, а свекрухою - глиняний.

Зброє моя послужи, воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам.

Не можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна.

Озираючись довкола себе в пошуках небезпеки, зазирай і в самого себе

Має людина в собі такий живчик - бажання робити добро.

На думку В. Стуса, переставши бути собою, поет втрачає й себе самого.

Фантазіє, богине легкокрила, ти світ злотистих мрій для нас одкрила.

Синочку мій, ти ж мами не гніви і не збавляй їй літа молодії.

до школи, вечір і ранок, молодь відпочиває.

цикання дроздів, буду малювати, бережи природу;

воркування горлиць, дуби крислаті, прилітає осінь;

Світлі ріки, менш уважний, ліс шумів;

По синіх водах небес плив місяць.

Стежечка вив'юнилася до велетенського кряжистого дуба на чистій галяві.

Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен.

Уже стояла пополудня пора.

1б, 2в, 3г

1в, 2а, 3г

1г, 2а, 3б

1а, 2г, 3б

 Хто не знає грабельок звичайних з родини геранієвих?

Темна ніч сповила спорожніле місто

Багато слів написано пером.

 Вороний не вагається, скаче прямо на Всеволода

Стежка вузенька.

Цілий каскад водоспадів можна побачити на річках Пістинці, Яремчі .

Високе синє небо в лісі здавалося ще дальшим і недоступнішим.

Наша історія — це історія віковічної боротьби українського народу за своє місце під сонцем (М. Горинь).

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі. 

1г, 2а, 3д, 4б.

1а, 2г, 3д, 4б.

1г, 2д, 3а, 4б.

1г, 2б, 3д, 4г.

Ранок.

Світає.   

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

За одного битого двох небитих дають.    

безособове  

називне

неозначено-особове    

означено-особове

безособове

називне

неозначено-особове   

означено-особове

безособове  

означено-особове

неозначено-особове 

називне

Без діла слабіє сила.   

Держи язик за зубами.

Усяка порада добра тільки до часу.      

Дурний язик – голові не приятель.

Як хороше лягти горілиць і безтурботно дивитись на небо.

Човен гойдається, мов колиска.

Тиша...Блакить...Сонце...Солоний вітрець...

Зітхає море.

означено-особове

безособове

узагальнено-особове

неозначено-особове

У садку поміж деревами кучугури.

Батьків не вибирають.

Сосни високі, серпень, спека.

Люди - як кораблі.

 Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку

Тут землі щедрі.

Тільки Слово пам’яті спасенність

Літній луг як різнобарвний килим

Слово не горобець.

означенням

обставиною

присудком

додатком

Забуваючи зайве глибше пізнаєш необхідне.

Із садка виходимо повільно й тихо крадучись.

Горітимуть свічки весняних журавлів перетинаючи наскісно небо.

Виховуючи свою дитину ти виховуєш себе.

Від козаччини до Чорнобиля - усе українське життя стає епосом.

Весна - художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

Митець - створіння примхливе й складне.

Сльзи гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Холодний вітер різкими голками впивався в обличчя.

вітер тихо гойдає засніжені квітами віти.

Старий віл не піде на ріллю.

Жваво, з козацькою енергією заходився Семен ставити хату.

Мій брат став дизайнером.

Сократ почав промовляти знову.

Ми почали співати в один момент.

присудок

підмет

обставина

непрямий додаток

серед яких круглий срібний красень.

а хвилі моря мерехтять блискітками.

ніби казковий чарівний килим.

завтра буде сонячна днина.

Вечір був тихий.

Обличчя стало мов камінь.

 І зозуля кувати перестала.

Тато просить зачекати.

Хлопчик намагався заснути.

Твоє життя - то зорі світанкові, то сонце у негоду, дощ у спеку.

Десятки шкіл почали навчальний рік у нових приміщеннях.

Кожен з нас любов свою зберіг від зради, від зневаги й від смерті.

Чорне море омиває Кримський півострів.

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися.

Ми все життя утікаємо від печалі та горя, як утікають хвилі від штормового моря.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Пам`ять могла б убити нас, якби не мала рятівної властивості забувати.

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, хоч за те не дають медалі.

До замку підходили аж наступного вечора, бо туман не сходив усю ніч і тільки вранці упав на землю, прибитий дощем.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими і здоровими вербами.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже землю срібним снігом.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шиби до кожної хати.

Високі стовпи диму вилітали з верхів у небо високо-високо, неначе несли туди людські сльози, прокльони, молитви.

Край неба на сході помітно блідне, так що в ньому вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар.

Самотою повзли між хатами брудні дороги, неначе плазували чорні гадюки.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

Я люблю, як , буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

Небо синішало, рожева пляма на заході танула й затягувалась в матовий димок вечірнього присмерку.

Приїхали до лісу - зійшло сонце.

Низько біжать димчасті хмари, жалібно кигичуть на вітрі чайки.

Тихо шелестіло листя верболозу; сичала під ногами гостролеза осока.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.