Виховний захід "ПОЕЗІЯ - ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ" для учнів 5-11 класів

ПОЕЗІЯ - ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ,

ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ ДОТИК ДО ДУШІ (Л. КОСТЕНКО)

Мета : ознайомити гостей та учнів з історією Всесвітнього дня поезії;

вдосконалювати навички виразного читання творів різних жанрів митців поезії, розвивати творче мислення, уміння аналізувати прочитане;

виховувати любов до рідного краю,  « почуття часу», точність та влучність слова.

Обладнання:  вірші про поезію, вислови, презентації, мультимедійна дошка, пісня Н.Май « А я бажаю Вам добра », мелодія скрипки, ліричні мелодії весни, симфонія Шопена 5 « Ніжність».

Хід заходу

Поезія — це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

(Ліна Костенко)

Ведучий:Доброго дня! Вітаємо, учнів, вчителів у нас на заході, присвяченому

Разом:  Всесвітньому дню поезії!

Ведуча: Епіграфом до сьогоднішнього заходу є слова Ліни Костенко «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Ведучий: Всесві́тній день пое́зії встановлено 1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО. Уперше – це свято пройшло у Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО, 21 березня 2000 року та відзначається щороку.

Ведучий: В Україні цей день почали відзначати з 2004 року.

Ведуча: «Поезія, — говориться в рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші і найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».

Ведуча: Ніхто з нас, напевно, ніколи не задумувався, що поезія як віршована мова народилась ще на зорі людської цивілізації. З усіх видів словесного мистецтва вона найдавніша. Майже всі народи мали віршовану мову  вже на початку свого духовного життя – свій віршований епос, свої пісні,  як наприклад,  вірші сучасника – поета Бориса Олійника  «Пісня про матір», «Сива ластівко» на сьогодні стали вже відомими піснями….

Учень 1

«Сива ластівко»

Мамо, вечір догоря,

Вигляда тебе роса,

Тільки ти, немов зоря,

Даленієш в небеса,

Даленієш, як за віями сльоза.

Ти від лютої зими

Затуляла нас крильми,

Прихилялася

Теплим леготом.

Задивлялася білим лебедем,

Дивом - казкою

За віконечком,—

Сива ластівко,

Сиве сонечко.

Сад вишневий на порі,

Повернулись журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,

Тиха стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою,

Юним соняхом, -

Сива ластівко,

Сиве сонечко..

Ведучий: Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки  й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя. Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей.  Коли поет пише про дерево, то це – дерево, коли поет пише про весну -  то це весна і щось більше…

Ведуча: Згадаймо вірш про весну Лесі Українки із збірки «На крилах пісень» «Стояла я і слухала весну».

Учень 2

«Стояла я і слухала весну»

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

 (  Звучить мелодія Лукашевої сопілки).  

Ведуча:Людина, що знаходиться у фокусі поетичних променів — це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, інтелектуально багата, не заспокоєна в духовній суті. Її поезія — це не просто точна рима. У поезії має бути душа поета. Таку думку висловив Василь Симоненко у своєму вірші «Про поезію».

Учень 3

Про поезію

Поету, кажуть, треба знати мову

Та ще й уміти вправно римувать.

Натхнення і талант — і все готово,

Слова самі піснями забринять.

То правда все, але не в тому сила,

Мені здається, що не тим вірші

У дні тяжкі серця наші палили,

Любов і зненависть будили у душі.

Бо не запалить серце точна рима,

Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.

Ні, інша сила, буйна, незборима,

Вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Ні, інша сила так цілющо діє,

Словам велику надає вагу,

Бо з нею світ цвіте і мелодіє

І світло б’є крізь морок і пургу.

Без неї рими, точні й милозвучні,

Не варті навіть драного гроша –

Слова звучать примусить сильно й гучно

Лише одна поетова душа.

Ведуча: Поезія надихає, звеличує, штовхає на подвиги… Вірші найвідоміших поетів світу окриляють закоханих романтиків, запалюють відчайдушних любителів пригод, спонукають до боротьби за свої права.

Ведучий: Зараз для всіх нас пролунає пісня народної артистки України Наталії Май у виконанні учениць 8-х класів.

( Звучить пісня Наталії Май «А я бажаю Вам добра »)

Ведучий: Часом захоплення поезією стає змістом життя. Про це вірш Ліни Костенко «Доля».

Учень 4

Доля

Наснився мені чудернацький базар:

Під небом, у чистому полі,

Для різних людей, для чесних і скнар,

Продавалися різні Долі…

Де хто щастям своїм платив.

Де хто плативс умлінням.

Де хто золотом золотим.

А де хто вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

До покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя сумне,

Душею покликала очі.

— Ти все одно не візьмеш мене, –

Сказала вона неохоче.

— А може, візьму?

— Ти собі затям, –

Сказала вона суворо. –

За мене треба платити життям,

А я принесу тобі горе.

—    То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

— Поезія рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон,

Диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Ведуча: Ліна Костенко, як і інші поети, вірила, що головна місія митців на землі – утверджувати життя і красу, нести людям високу духовну силу і зігрівати душі. Маючи непересічні здібності до написання  поетичних творів, цілком і повністю віддавати свій талант людям.

Ведучий: Саме про це Ліна Костенко розповідає в поезії, яка стала відомим романсом «Я вранці голос горлиці люблю».

Ведуча: Пропонуємо  послухати цей романс у виконанні ………….

Учень 5

Романс Ліни Костенко «Я вранці голос горлиці люблю».

Я вранці голос горлиці люблю.

Скрипучі гальма першого трамваю

Я забуваю, зовсім забуваю.

Я вранці голос горлиці люблю.

Чи, може, це ввижається мені

той несказанний камертон природи,

Де зорі ясні і де тихі води? —

Я вранці голос горлиці люблю!

Я скучила за дивним зойком слова.

Мого народу гілочка тернова.

Гарячий лоб до шибки притулю.

Я вранці голос горлиці люблю...

Ведучий: Кажуть, що людина народжується двічі: перший раз, коли вона з’являється на світ. А другий раз – коли вона вперше покохає.  Адже, коли людина  покохає, перед нею відкривається вся краса  і радість життя.

Ведуча: Кохання  і поезія… вона є дзеркалом душі людської, де відбуваються найсокровенніші думки. Найзаповітніші мрії, де найглибше й найвиразніше знаходять свій вияв почуття.

Зв.м.  Ф. Шопен. Ноктюрн № 20  (читання поезії на фоні музики)

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.     Ліна Костенко

Ведучий: Хтось дотепно сказав: «Поети схожі один на одного тим, що ні на кого не схожі. Окрім, як на самих себе, і у кожного з них свій «почерк»...

Ведуча: Поезією ми захоплюємося, вивчаємо, презентуємо, бо вона підносить нас духовно, збагачує новими відчуттями та своєю неповторністю, а також пишемо власну. Творцями поезії є люди різного віку.

Ведучий: Сьогодні для всіх нас учениця 8-В класу, Капутанюк Вікторію,  зачитає свої написані вірші.

До зорі

До зорі іду я тихою ходою

В вікно поглядаю з своєю журбою,

Я на небі місяць, збоку моя зірка

Ніч така солодка, доля ти моя гірка.

Тихою ходою йду до зірки я,

З вікон виглядають, невидимка я!

Хочу зникнуть вранці, стану я сузір’ям

З тихою журбою піду між століттям.

Ведучий: Всесвітній день поезії, виведений в окреме свято, дозволяє замислитися про здатність віршів і рим пробуджувати в людині її творчі здібності.

Ведуча: Поезія, як зовсім особлива універсальна мова, здатна об'єднувати різні народи, культури і країни, і допомагає людям у всьому світі легше порозумітися. Протягом багатьох століть людські думки і почуття, виражені в поетичній формі, зайве доводять, що, незважаючи на нашу відмінність, всі ми дуже схожі одне на одного, відчуваємо, переживаємо і говоримо про однакові почуття й емоції.

Ведучий:Дякуємо Всім за увагу і сподіваємося, що на цьому святі не одну душу заполонило слово. 

Ведуча: До нових зустрічей!