Афганістан біль у моїй душі. Виховний захід присвячений виходу військ з Афганістану.
Учитель:
Що таке війна? Для мільйонів людей це слово має присмак горя, крові, смерті... Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо з про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.
Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши на ній рубців, – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, – неможливо.
Афганістан біль у моїй душі
Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни;
виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Обладнання: свічка, відеофільм, збірка віршів про події в Афганістані, мультимедійне устаткування.
Хід заходу
Учень під музику(вставка)
Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Учитель:
Що таке війна? Для мільйонів людей це слово має присмак горя, крові, смерті... Війни – найбільші трагедії в історії людства. Сьогодні ми поговоримо з про війну в Афганістані, яка завжди болем відгукуватиметься в серцях наших співвітчизників.
Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо війна – це смерть, яка забирає в людини найдорожче – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безвинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши на ній рубців, – неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга, – неможливо.
|
Ведучий 1. З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок. ВЕДУЧИЙ 2. Шановні присутні! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів – афганців. Сьогодні ми з вами дізнаємось про події, героїв цієї страшної війни. Нам дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав Ведучий 1. 25 грудня о 15.00 сонячного зимового дня розпочався ввід військ до Афганістану. Перші загиблі з’явилися уже через 2 години. БМП не втрималося на крутому гірському перевалі, перевернулося і загинуло 8 чоловік. Уривок з 9 роти (перегляд) ВЕДУЧИЙ 2. Що ми знаємо про афганську війну ? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно. 20 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома. Учень (говорить під музику) Заплакало небо дощами… Біль і туга зійшлися клином. Свистіли кулі над Афганом, Прощається мати із сином. Котилися сльози рікою, Ще б жити – та віку немає, Лишилась невістка вдовою Й онучка за батька питає. Прощається мати із сином… Прощаються гори й долини, І більшого горя немає – Як жити самій без дитини? Лиш чорна хустина. Німа домовина… «Прости», - ледь шепоче вустами. Та чорна хустина – то туга за сином, Заплакало небо дощами…
ВЕДУЧИЙ 1. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна. ВЕДУЧИЙ 2. Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі. Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афгані, який багато чого навчив їх. Пісенно-танцювальна композиція «Білий танець.» (вставка) Ведучий 1. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних обличь. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь. Учень Сльози матері.
А біль у серце б’є і б’є… Батьки старенькі, сивочолі Стоять під пам’ятником чорним, Де вибито ім’я твоє.
Тобі було лиш дев’ятнадцять, Ой, як же важко на чужині Зустріти смерть свою зненацька!
Чужа та країна! Які ж бо – то лиходії Забрали в нас сина?!
Ті, хто почав війну в Афгані, Хто тисячі синів прислав нам Назад – у «чорному тюльпані»!
З тобою, з ними – з багатьма? …Як приземлявсь «тюльпан» той чорний, То день не день ставав – пітьма!
Єднаймось проти зброї і війни! Хай сміються під сонечком радісно діти. Хай живими залишаться Ваші сини…
Протирає хустинкою сина лице, Батько в розпачі стис кулаки – і мовчить… Хто їм скаже: як витерпіть горе оце?! ВЕДУЧИЙ 2. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями. ВЕДУЧИЙ 1. Виконували свій інтернаціональний обов’язок і наші земляки .Багато з них мають бойові нагороди. Правда про афганську війну… Різна вона, і спогади різні. Сьогодні гостями нашої зустрічі є: Надаємо їм слово: Пісня «Синєва» (вставка) ВЕДУЧИЙ 2. Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, але стоять обеліски, які будуть вічно нагадувати про тих, хто не повернувся до батьківської хати . ВЕДУЧИЙ 1. Поставте скибку хліба на стакан І голови схиліть в скорботі вічній За тих, кого убив Афганістан, Чиї він душі зранив і скалічив. Вшануймо пам'ять загиблих хвилиною мовчання.(вставка) ВЕДУЧИЙ 2. Більше 50 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також
називатимуть ветеранами. до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.
Хай буде все, що має бути: ВЕДУЧИЙ 1 Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки
прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Ведучий 2 Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран. |
ВЕДУЧИЙ 1 І не тільки синів у матерів забрала війна, а й батьків у дітей. Діти чекали батьків, бо мами їм обіцяли, що вони повернуться. А поки не було тата діти розмовляли з портретами…
Учениця 5 класу (говорить до портрета)
…Літо проминуло, і пройшла зима,
А тебе, наш любий, все нема й нема.
Може заблукав ти, чи поліг в бою,
Ставши враз зорею у чужім краю?..
Пісня «Одуванчик»(вставка)
ВЕДУЧИЙ 2 Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли і загартовувались.
Ведучий 1.
Хто ж відповість?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані-
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна.
Ведучий 2 По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки. І тому для них і для нас Афган - страшна пам’ять, страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашими політиками і ніколи не повторюватися.
Учень (говорить)
О люди! В світі й так доволі жертв,
Вже кров’ю нашою уся земля полита.
О люди! Я не хочу бачить смерть,
Я тут живу, я дуже хочу жити
Кохати хочу, щасливою хочу бути
Збирати щирі радості щоднини
Невже війна мою обірве путь
Мого життя квітучої години?!
ВЕДУЧИЙ 1. Так, ми повинні розуміти їх. Нехай же наш виховний захід не закінчується. Прийдіть додому, розкажіть про почуте своїм батькам, сусідам, однокласникам, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.
ВЕДУЧИЙ 2 Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку