Агресія у спілкуванні
Про матеріал
Насилля і конфлікти належать до найбіль¬ших проблем людства. Чому люди діють агресивно і яких заходів необхідно вжити для того, щоб запобігти деструктивній по-ведінці чи взяти її під контроль?АГРЕСІЯ У СПІЛКУВАННІ
Насилля і конфлікти належать до найбільших проблем людства. Чому люди діють агресивно і яких заходів необхідно вжити для того, щоб запобігти деструктивній поведінці чи взяти її під контроль?
Статистика свідчить, що насильства дедалі частіше трапляється в нашому житті. Починаючи з 11 вересня 2001 року, світом прокотилася хвиля тероризму, яка і зараз забирає тисячі невинних жертв. Застосування сучасних потужних видів зброї може призвести до глобальної катастрофи.
Розглянемо означення агресії, які дають деякі вчені.
•Агресія — це будь-яка поведінка, яка становить загрозу іншим людям або може завдати їм шкоди (Басе, 1961 р.).
Для того, щоб певні дії були кваліфіковані як агресія, вони мають бути спрямовані на образу чи приниження, а не просто призводити до таких наслідків (Берковіц, 1974 р.).
Агресія — це спроба завдати тілесних чи фізичних ушкоджень іншим (Зільманн, 1979 р.).
Отже, сучасні психологи схильні вважати, що агресія — це довільна форма поведінки, спрямована на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті.
Оскільки вияви агресії в людей дуже різноманітні, то їх, за Басом (1976), можна поділити за трьома шкалами: фізична — вербальна, активна — пасивна, пряма — непряма (табл.). їхня комбінація дає вісім можливих категорій, до яких входить більшість агресивних дій.
Деякі науковці схильні поділяти агресію на два типи — ворожу та інструментальну.
Термін «ворожа агресія* застосовують до тих випадків її вияву, коли головною метою агресора є заподіяння шкоди жертві. Люди, які виявляють ворожу агресію, просто бажають завдати шкоди чи заподіяти зло стосовно іншої людини.
Поняття «інструментальна агресія», навпаки, характеризує випадки, коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи мету, не пов'язану зі скоєнням зла, що не є самоціллю. Імовірно, вони застосовують агресивні дії як інструмент для досягнення своєї мети. Наприклад, за спостереженнями Петерсона, діти використовують різноманітні форми негативної поведінки: гримають кулаками, тупцяють ногами, вередують і стають неслухняними — з метою утримати владу над членами сім'ї. Звичайно, така поведінка закріплюється, коли маленьким агресорам періодично вдається примусити свої жертви піти на поступки. Агресію можуть виявляти з метою самоствердження або підвищення самооцінки, якщо це схвалюють інші. Яскравим прикладом інструментальної агресії є поведінка підліткових банд, які збираються на вулицях міст, вичікуючи моменту, щоб вкрасти гроші, зірвати дорогі прикраси чи відібрати цінні речі. Тут основна мотивація дій — нажива, а не заподіяння шкоди жертвам.
Питання, чому люди йдуть на агресивні вчинки, довго було предметом дискусій.
Агресія насамперед належить до:
вроджених схильностей чи задатків;
потреб, активізованих зовнішніми стимулами;
пізнавального та емоційного процесу.
Агресія виявляється в певних соціальних умовах у поєднанні з попередньо набутими навичками.
Агресивна поведінка за своєю природою є інстинктивною і виникає тому, що людські істоти генетично або конституційно «запрограмовані» на такі дії. Найкраще це ілюструє теорія З.Фрейда, який стверджує, що людська поведінка зумовлена еросом, інстинктом життя, чия енергія (лібідо) спрямована на його зміцнення, збереження і відтворення. Він також наголошує на існуванні іншого основного інстинкту — танатоса (тобто потягу до смерті), енергія якого спрямована на знищення та припинення життя. Філософ стверджував, що вся людська поведінка — результат складної взаємодії цього інстинкту з еросом, між ними існує постійне напруження. Отже, танатос сприяє тому, що агресія виходить назовні і спрямовується на інших. Теорія Фрейда про взаємодію ероса і танатоса зображена на схемі.
Лоренц (1966), лауреат Нобелівської премії, дотримувався еволюційного підходу до агресії, подібного до позиції Фрейда. За Лоренцом, агресія бере початок із вродженого інстинкту боротьби за виживання. Він вважав, що агресія, яка спричинена інстинктом боротьби, генерується в організмі спонтанно, неперервно, у постійному темпі, з часом зростаючи. Учений наголошував, що любов і дружні стосунки є несумісними з виявом відкритої агресії та можуть блокувати її вияви.
Прихильники теорії спонукання вважають, що джерелом агресії насамперед є бажання, зумовлене зовнішніми чинниками, тобто бажання заподіяти шкоду іншим.
Найпопулярніша теорія фрустрації (агресії), яку запропонував Доллард і його колеги. На їхню думку, в індивідуумі, який несе фрустрацію, виникає схильність до агресії.
Доллард стверджує, що у спонуканні до агресії визначальними є три фактори:
ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;
сила перешкод на шляху досягненнямети;
кількість послідовних фрустрацій.
Когнітивні моделі агресії розглядають емоційні та когнітивні процеси, які є основою цього типу поведінки. Відповідно до теорій цього напряму характер осмислення або інтерпретації індивідом дій інших осіб як загрозливих чи провокаційних є вирішальним у його почуттях і поведінці.
За теоріями соціального навчання, зрозуміти агресію можна лише тоді, коли звернути увагу на:
спосіб засвоєння агресивної моделі поведінки;
фактори, які провокують її появу;
умови, що сприяють закріпленню агресивної моделі поведінки.
Розглянемо фактори, які сприяють розвитку агресивної поведінки, тобто як у людей формуються навички діяти агресивно стосовно інших. Які фактори, пов'язані з умовами життя, сім'єю та ранніми дитячими переживаннями, можуть визначити майбутню агресивність людини?
Діти отримують знання про моделі агресивної поведінки з трьох основних джерел.
1. Сім'я може одночасно демонструвати моделі агресивної поведінки й закріплювати їх. Імовірність майбутньої агресивної поведінки дітей залежить від того, чи виявляється така поведінка вдома.
2. Діти можуть навчитися агресії, спілкуючись з однолітками, переконуючись в ефективності агресивної поведінки під час ігор.
3. Діти вчаться агресивних реакцій не тільки на реальних прикладах, а й на символічних, які пропонують мас-медіа.
Агресивні діти, як правило, виростають у сім'ях, де існує величезна дистанція між ними і батьками, де мало цікавляться розвитком дітей, недостатньо тепла і ніжності. Батьки не зважають на вияв дитячої агресії. У таких сім'ях карають дітей силовими методами, особливо фізичними.
Саме в лоні сім'ї дитина проходить первинну соціалізацію. На прикладі взаємин між членами сім'ї вона вчиться ставитися до інших, вивчає норми поведінки, які зберігаються у зрілому віці.
Слід зазначити, що важливо у якій сім'ї росте дитина, — повній чи неповній. Наприклад, Геттинг (1989) стверджує, що малолітні вбивці, як правило, є виходцями з неповних сімей. Існує залежність між негативними стосунками в парі батьки — діти й агресивними реакціями з боку дитини. Якщо в дітей (незалежно від того, до якої вікової групи вони належать) погані взаємини з одним або двома родичами, якщо діти відчувають, що дорослі їх вважають нетямущими і безнадійними або якщо діти не бачать їхньої підтримки, вони можуть розпочати злочинну діяльність, а однолітки оцінюватимуть їх як агресивних. Жінки, яким у дитинстві матері не приділяли належної уваги і які не отримали від батьків необхідної підтримки, схильні застосовувати фізичні покарання щодо своїх вихованців.
Результати досліджень Джонсона демонструють специфічну залежність між відповідальністю батьків та агресивністю дітей. У лабораторних умовах спостерігали, як спілкуються зі своїми мамами діти віком 15, 21 і 39 місяців. Серед багатьох інших параметрів вимірювали час, через який мама бере дитину на руки, коли вона заплакала чи потяглася до неї. Діти, до яких не поспішали підходити, поводилися агресивніше, ніж ті, на яких швидко звертати увагу.
Найбільший інтерес соціологів викликає стиль сімейного виховання батьків, які хочуть «наставляти на шлях істини».
Вивчаючи залежність між практикою сімейного керування й агресивною поведінкою дітей, дослідники вивчають характер і суворість покарань, а також поведінку дітей. Жорстокий підхід пов'язаний з відносно високим рівнем агресивності в дітей. А недостатній контроль і нагляд за ними асоціюється з високим рівнем асоціальності, що також супроводжується агресивною поведінкою. Коли батьки надто поблажливо або надто суворо ставляться до агресивності своїх синів, то ці хлопчики в підлітковому віці більше схильні до агресії.
Здається, що батькам асоціальних дітей байдуже, як проводять вільний час їхні вихованці, які в них товариші і рід занять.
У деяких експериментах вивчали ефект втручання батьків в агресивну ситуацію між братами і сестрами. Нельсон і Руссо (1988) стверджують, що такі дії з боку родичів можуть стимулювати агресію. Оскільки молодші діти на правах слабших можуть сподіватися, що батьки захистять їхню позицію, вони, не вагаючись, вступають у конфлікт із сильнішим супротивником. Втручання дорослих призводять до того, що молодші діти першими провокують конфлікт.
Кожна дитина має право на те, щоб її любили, але не кожні батьки можуть навчити дитину бути в міру поступливою та неагресивною. Існує небезпека, що стиль спілкування, який базується на силі, ізолює вихованця в його середовищі, призводить відставання у навчанні та до невміння спілкуватися на належному рівні. Згодом від агресивних дітей відвертаються батьки, друзі, а в них розвивається комплекс неповноцінності. Усе це можна подати у вигляді схеми.
Потрібно звернути особливу увагу на застосування фізичних покарань. їх використання як засобу виховання дітей буває досить небезпечним , оскільки:
Батьки, які жорстоко карають дітей, можуть стати для них прикладом агресивності. Дитина може зробити висновок, що агресія стосовно інших цілком припустима, але жертву потрібно обирати слабшу за себе.
Діти, яких постійно карають, намагатимуться уникати батьків або захищатися від
них.Якщо покарання надто збуджує і засмучує дитину, вона може забути причину, яка
призвела до цього. Таке покарання змушує приховувати зовнішні вияви небажаної поведінки, але не викорінює її. Хоча покарання іноді дають небажані ефекти, вони можуть
стати й дієвим засобом модифікації поведін
ки.
Батьки, які погрожують покарати, але не виконують цього на практиці, вчать дитину ігнорувати їх. Покарання буде ефективним, якщо його застосовувати послідовно, тобто за одне і те саме порушення завжди назначатиметься однакова санкція. Неприпустимо спершу покарати за поганий вчинок, а наступного разу проігнорувати ганебну поведінку
Як покарання можна використовувати процедуру тимчасової ізоляції. Дитині потрібно чітко пояснити, чому вжито таких заходів. Так вона зрозуміє: її поведінку не схвалюють і доки вона не навчиться правильно поводитися, доти не зможе спілкуватися з іншими.
Однолітки не люблять агресивних дітей і вважають їх неприємними .
Одне з класичних відкриттів соціальної психології: на людей надзвичайно впливають вчинки чи слова інших. Головним джерелом агресивної поведінки для більшості дітей є сім'я. Експериментально доведено, що люди, які в дитинстві були свідками фізичного насилля між батьками, також схильні до такої поведінки щодо своїх партнерів.
Діти, обираючи метод з'ясування стосунків з братами та сестрами, бездумно копіюють батьків. До того ж, коли вони виростають і одружуються, то починають використовувати ті самі методи й у своїх сім'ях, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям.
Звичайно, велику стурбованість і батьків, і фахівців спричиняють моделі агресії, що демонструють по телебаченню.
Агресія не виникає в «соціальному вакуумі». Швидше навпаки: аспекти міжособистісних взаємин сприяють їй. Можливо, саме тому так багато уваги приділяють фрустрації, тобто блокуванню розвитку цілеспрямованої поведінки. Хоча фрустрацію і вважають однією з найбільших детермінант агресії, дані про значущість її впливу досить суперечливі. Одні експерименти свідчать, що фруструючі взаємини можуть призвести до агресії, інші вказують на її незначний вплив або на те, що фрустрація взагалі не має жодного відношення до агресії.
Іншою і, напевно, сильнішою та стійкішою детермінантою агресії є провокація. Що стосується фізичної провокації, то, як правило, люди відповідають ударом на удар і контратакою на атаку. Іноді агресивна реакція виникає лише з підозри, що в іншої людини є якісь ворожі наміри. Реакцією на вербальну провокацію (образу, знущання тощо) є фізичний напад. Люди, як правило, намагаються завдати удару у відповідь, щоб запобігти повторенню нападів або не виглядати слабшими в очах інших.
Характеристики об'єкта агресії (а саме: стать чи раса) також є суттєвою детермінантою агресивної поведінки. Наприклад, жінки зазнають агресії з порівняно м'якших форм саме тому, що їх сприймають як слабших і беззахисних. Але якщо жінки порушують цей стереотип і починають поводитися войовничо і провокаційно, рівень агресії до них різко зростає.
Що стосується расової відмінності, то експерименти свідчать, що «білі» демонструють вищий рівень агресивності стосовно «чорних» жертв і нижчий щодо білих .
Також досить потужним стимулом агресії є „сторонні спостерігачі”. Вони можуть відігравати роль «підбурювачів», навіть не будучи безпосередніми учасниками таких дій Масові вбивства у Південній Африці, війна в Афганістані та Іраку, замахи на національних лідерів, випадки дикої злості у великих містах, знущання над дітьми, терористичні акти, насилля — це жорстокі вчинки людини, які часом здаються нескінченними. Якщо простежити за сенсаційними матеріалами в газетах і теленовинах, здається, можна зробити висновок, що жорстокість сягнула безпрецедентних висот. Але, проаналізувавши історію людства, бачимо, що впродовж 5 600 років відбулося 14 600 війн, близько 2,6 щороку. До того ж, тільки 10 із 185 поколінь, які жили в цей час, пощастило провести свої дні, не побачивши страхіть війни.
Якщо припустити, що агресія завжди присутня у людському суспільстві, постає запитання: чи можна змінити інтенсивність агресії або контролювати її?
Відповідь на це запитання залежить від того, якої теоретичної концепції дотримується людина, що вивчає питання агресії. Якщо вважати, що агресивна поведінка запрограмована генетично, то можна зробити песимістичний висновок: майже нічого неможливо зробити, щоб запобігти агресії. На думку вчених, існує три фактори, які спричиняють песимізм у дослідників цієї проблеми:
Психологи — песимісти, оскільки дотепер не можуть дати чіткої відповіді на запитання: як зменшити кількість випадків агресії?
Більшість науковців упевнені в тому, що навіть якщо вдасться розробити відповідну методику контролю над агресією, все одно цю інформацію проігнорують. Хоча існує надія, що здобуті знання знайдуть своє застосування3. Дослідники у сфері соціальних наук переконані, що необхідність агресії закладена в наших генах або спричинена гормональним фоном. Іншими словами, вважають, що агресія неконтрольована, вона є складовою людської природи. Ми просто «автомати», які існують для реалізації нашої генетичної програми.
Але це не означає, що ми повинні терпіти агресивні дії. Якщо навіть думка здатна вплинути на процес перебігу наших фізіологічних процесів, то чому не припустити, що гуманістичні цінності, які є противагою агресії, можуть бути сильним засобом у протистоянні їй.