Агресія у спілкуванні

Лобацька Лідія Миколаївна 14 вересня 93 Відгуки відсутні

Про матеріал

Насилля і конфлікти належать до найбіль¬ших проблем людства. Чому люди діють агресивно і яких заходів необхідно вжити для того, щоб запобігти деструктивній по-ведінці чи взяти її під контроль?
Перегляд файлу

АГРЕСІЯ У СПІЛКУВАННІ


Насилля і конфлікти належать до найбіль­ших проблем людства. Чому люди діють агресивно і яких заходів необхідно вжити для того, щоб запобігти деструктивній по­ведінці чи взяти її під контроль?

Статистика свідчить, що насильства дедалі частіше трапляється в нашому житті. Почи­наючи з 11 вересня 2001 року, світом проко­тилася хвиля тероризму, яка і зараз забирає тисячі невинних жертв. Застосування сучас­них потужних видів зброї може призвести до глобальної катастрофи.

Розглянемо означення агресії, які дають де­які вчені.

•Агресія — це будь-яка поведінка, яка ста­новить загрозу іншим людям або може завда­ти їм шкоди (Басе, 1961 р.).

  • Для того, щоб певні дії були кваліфіковані як агресія, вони мають бути спрямовані на образу чи приниження, а не просто призво­дити до таких наслідків (Берковіц, 1974 р.).

  • Агресія — це спроба завдати тілесних чи фізичних ушкоджень іншим (Зільманн, 1979 р.).

Отже, сучасні психологи схильні вважати, що агресія — це довільна форма поведінки, спрямована на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті.

Оскільки вияви агресії в людей дуже різно­манітні, то їх, за Басом (1976), можна под­ілити за трьома шкалами: фізична — вербаль­на, активна — пасивна, пряма — непряма (табл.). їхня комбінація дає вісім можливих категорій, до яких входить більшість агресив­них дій.

Деякі науковці схильні поділяти агресію на два типи — ворожу та інструментальну.

Термін «ворожа агресія* застосовують до тих випадків її вияву, коли головною метою агресора є заподіяння шкоди жертві. Люди, які виявляють ворожу агресію, просто бажа­ють завдати шкоди чи заподіяти зло стосовно іншої людини.

Поняття «інструментальна агресія», на­впаки, характеризує випадки, коли агресори нападають на інших людей, переслідуючи мету, не пов'язану зі скоєнням зла, що не є самоціллю. Імовірно, вони застосовують агре­сивні дії як інструмент для досягнення своєї мети. Наприклад, за спостереженнями Петерсона, діти використовують різноманітні фор­ми негативної поведінки: гримають кулака­ми, тупцяють ногами, вередують і стають не­слухняними — з метою утримати владу над членами сім'ї. Звичайно, така поведінка зак­ріплюється, коли маленьким агресорам пері­одично вдається примусити свої жертви піти на поступки. Агресію можуть виявляти з ме­тою самоствердження або підвищення само­оцінки, якщо це схвалюють інші. Яскравим прикладом інструментальної агресії є поведі­нка підліткових банд, які збираються на ву­лицях міст, вичікуючи моменту, щоб вкрасти гроші, зірвати дорогі прикраси чи відібрати цінні речі. Тут основна мотивація дій — на­жива, а не заподіяння шкоди жертвам.

Питання, чому люди йдуть на агресивні вчинки, довго було предметом дискусій.

Агресія насамперед належить до:

  • вроджених схильностей чи задатків;

  • потреб, активізованих зовнішніми сти­мулами;

  • пізнавального та емоційного процесу.

Агресія виявляється в певних соціальних умовах у поєднанні з попередньо набутими навичками.

Агресивна поведінка за своєю природою є інстинктивною і виникає тому, що людські істо­ти генетично або конституційно «запрограмо­вані» на такі дії. Найкраще це ілюструє теорія З.Фрейда, який стверджує, що людська поведі­нка зумовлена еросом, інстинктом життя, чия енергія (лібідо) спрямована на його зміцнення, збереження і відтворення. Він також наголошує на існуванні іншого основного інстинкту — танатоса (тобто потягу до смерті), енергія якого спрямована на знищення та припинення жит­тя. Філософ стверджував, що вся людська по­ведінка — результат складної взаємодії цього інстинкту з еросом, між ними існує постійне на­пруження. Отже, танатос сприяє тому, що аг­ресія виходить назовні і спрямовується на інших. Теорія Фрейда про взаємодію ероса і танатоса зображена на схемі.

Лоренц (1966), лауреат Нобелівської премії, дотримувався еволюційного підходу до агресії, подібного до позиції Фрейда. За Лоренцом, аг­ресія бере початок із вродженого інстинкту бо­ротьби за виживання. Він вважав, що агресія, яка спричинена інстинктом боротьби, гене­рується в організмі спонтанно, неперервно, у постійному темпі, з часом зростаючи. Учений наголошував, що любов і дружні стосунки є несумісними з виявом відкритої агресії та мо­жуть блокувати її вияви.

Прихильники теорії спонукання вважа­ють, що джерелом агресії насамперед є бажан­ня, зумовлене зовнішніми чинниками, тобто бажання заподіяти шкоду іншим.

Найпопулярніша теорія фрустрації (агресії), яку запропонував Доллард і його колеги. На їхню думку, в індивідуумі, який несе фрустрацію, виникає схильність до аг­ресії.

Доллард стверджує, що у спонуканні до аг­ресії визначальними є три фактори:

  • ступінь очікуваного суб'єктом задово­лення від майбутнього досягнення мети;

  • сила перешкод на шляху досягненнямети;

  • кількість послідовних фрустрацій.

Когнітивні моделі агресії розглядають емоційні та когнітивні процеси, які є основою цього типу поведінки. Відповідно до теорій цього напряму характер осмислення або інтер­претації індивідом дій інших осіб як загрозли­вих чи провокаційних є вирішальним у його почуттях і поведінці.

За теоріями соціального навчання, зроз­уміти агресію можна лише тоді, коли зверну­ти увагу на:

  • спосіб засвоєння агресивної моделі поведінки;

  • фактори, які провокують її появу;

  • умови, що сприяють закріпленню агре­сивної моделі поведінки.

Розглянемо фактори, які сприяють розвит­ку агресивної поведінки, тобто як у людей фор­муються навички діяти агресивно стосовно інших. Які фактори, пов'язані з умовами жит­тя, сім'єю та ранніми дитячими переживан­нями, можуть визначити майбутню агре­сивність людини?

Діти отримують знання про моделі агресив­ної поведінки з трьох основних джерел.

1. Сім'я може одночасно демонструвати моделі агресивної поведінки й закріплювати їх. Імовірність майбутньої агресивної поведін­ки дітей залежить від того, чи виявляється така поведінка вдома.

2. Діти можуть навчитися агресії, спілкуючись з однолітками, переконуючись в ефек­тивності агресивної поведінки під час ігор.

3. Діти вчаться агресивних реакцій не тільки на реальних прикладах, а й на символічних, які пропонують мас-медіа.

Агресивні діти, як правило, виростають у сім'ях, де існує величезна дистанція між ними і батьками, де мало цікавляться розвитком дітей, недостатньо тепла і ніжності. Батьки не зважають на вияв дитячої агресії. У таких сім'ях карають дітей силовими методами, особливо фізичними.

Саме в лоні сім'ї дитина проходить первин­ну соціалізацію. На прикладі взаємин між чле­нами сім'ї вона вчиться ставитися до інших, вивчає норми поведінки, які зберігаються у зрілому віці.

Слід зазначити, що важливо у якій сім'ї ро­сте дитина, — повній чи неповній. Наприк­лад, Геттинг (1989) стверджує, що малолітні вбивці, як правило, є виходцями з неповних сімей. Існує залежність між негативними сто­сунками в парі батьки — діти й агресивними реакціями з боку дитини. Якщо в дітей (неза­лежно від того, до якої вікової групи вони на­лежать) погані взаємини з одним або двома родичами, якщо діти відчувають, що дорослі їх вважають нетямущими і безнадійними або якщо діти не бачать їхньої підтримки, вони можуть розпочати злочинну діяльність, а од­нолітки оцінюватимуть їх як агресивних. Жінки, яким у дитинстві матері не приділяли належної уваги і які не отримали від батьків необхідної підтримки, схильні застосовувати фізичні покарання щодо своїх вихованців.

Результати досліджень Джонсона демонст­рують специфічну залежність між відповідаль­ністю батьків та агресивністю дітей. У лабо­раторних умовах спостерігали, як спілкують­ся зі своїми мамами діти віком 15, 21 і 39 місяців. Серед багатьох інших параметрів вимірювали час, через який мама бере дитину на руки, коли вона заплакала чи потяглася до неї. Діти, до яких не поспішали підходити, поводилися агресивніше, ніж ті, на яких швидко звертати увагу.

Найбільший інтерес соціологів викликає стиль сімейного виховання батьків, які хочуть «наставляти на шлях істини».

Вивчаючи залежність між практикою сімейного керування й агресивною поведінкою дітей, дослідники вивчають характер і су­ворість покарань, а також поведінку дітей. Жорстокий підхід пов'язаний з відносно ви­соким рівнем агресивності в дітей. А недо­статній контроль і нагляд за ними асоціюєть­ся з високим рівнем асоціальності, що також супроводжується агресивною поведінкою. Коли батьки надто поблажливо або надто су­воро ставляться до агресивності своїх синів, то ці хлопчики в підлітковому віці більше схильні до агресії.

Здається, що батькам асоціальних дітей байдуже, як проводять вільний час їхні вихо­ванці, які в них товариші і рід занять.

У деяких експериментах вивчали ефект втручання батьків в агресивну ситуацію між братами і сестрами. Нельсон і Руссо (1988) стверджують, що такі дії з боку родичів мо­жуть стимулювати агресію. Оскільки молодші діти на правах слабших можуть сподіватися, що батьки захистять їхню позицію, вони, не вагаючись, вступають у конфлікт із сильні­шим супротивником. Втручання дорослих призводять до того, що молодші діти перши­ми провокують конфлікт.

Кожна дитина має право на те, щоб її лю­били, але не кожні батьки можуть навчити ди­тину бути в міру поступливою та неагресивною. Існує небезпека, що стиль спілкування, який базується на силі, ізолює вихованця в його середовищі, призводить відставання у на­вчанні та до невміння спілкуватися на належ­ному рівні. Згодом від агресивних дітей відвер­таються батьки, друзі, а в них розвивається комплекс неповноцінності. Усе це можна по­дати у вигляді схеми.

Потрібно звернути особливу увагу на зас­тосування фізичних покарань. їх використан­ня як засобу виховання дітей буває досить не­безпечним , оскільки:

  1. Батьки, які жорстоко карають дітей, можуть стати для них прикладом агресивності. Дитина може зробити висновок, що агресія стосовно інших цілком припустима, але жер­тву потрібно обирати слабшу за себе.

  2. Діти, яких постійно карають, намага­тимуться уникати батьків або захищатися від
    них.

  3. Якщо покарання надто збуджує і засмучує дитину, вона може забути причину, яка
    призвела до цього. Таке покарання змушує приховувати зовнішні вияви небажаної пове­дінки, але не викорінює її. Хоча покарання іноді дають небажані ефекти, вони можуть
    стати й дієвим засобом модифікації поведін­
    ки.

Батьки, які погрожують покарати, але не виконують цього на практиці, вчать дитину ігнорувати їх. Покарання буде ефективним, якщо його застосовувати послідовно, тобто за одне і те саме порушення завжди назначатиметься однакова санкція. Неприпустимо спер­шу покарати за поганий вчинок, а наступного разу проігнорувати ганебну поведінку

Як покарання можна використовувати процедуру тимчасової ізоляції. Дитині по­трібно чітко пояснити, чому вжито таких за­ходів. Так вона зрозуміє: її поведінку не схва­люють і доки вона не навчиться правильно поводитися, доти не зможе спілкуватися з іншими.

Однолітки не люблять агресивних дітей і вважають їх неприємними .

Одне з класичних відкриттів соціальної психології: на людей надзвичайно впливають вчинки чи слова інших. Головним джерелом агресивної поведінки для більшості дітей є сім'я. Експериментально доведено, що люди, які в дитинстві були свідками фізичного на­силля між батьками, також схильні до такої поведінки щодо своїх партнерів.

Діти, обираючи метод з'ясування стосунків з братами та сестрами, бездумно копіюють батьків. До того ж, коли вони виростають і одружуються, то починають використовува­ти ті самі методи й у своїх сім'ях, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям.

Звичайно, велику стурбованість і батьків, і фахівців спричиняють моделі агресії, що де­монструють по телебаченню.

Агресія не виникає в «соціальному ваку­умі». Швидше навпаки: аспекти міжособистісних взаємин сприяють їй. Можливо, саме тому так багато уваги приділяють фрустрації, тоб­то блокуванню розвитку цілеспрямованої по­ведінки. Хоча фрустрацію і вважають однією з найбільших детермінант агресії, дані про значущість її впливу досить суперечливі. Одні екс­перименти свідчать, що фруструючі взаємини можуть призвести до агресії, інші вказують на її незначний вплив або на те, що фрустрація взагалі не має жодного відношення до агресії.

Іншою і, напевно, сильнішою та стійкішою детермінантою агресії є провокація. Що сто­сується фізичної провокації, то, як правило, люди відповідають ударом на удар і контрата­кою на атаку. Іноді агресивна реакція виникає лише з підозри, що в іншої людини є якісь во­рожі наміри. Реакцією на вербальну провока­цію (образу, знущання тощо) є фізичний напад. Люди, як правило, намагаються завдати удару у відповідь, щоб запобігти повторенню нападів або не виглядати слабшими в очах інших.

Характеристики об'єкта агресії (а саме: стать чи раса) також є суттєвою детермінан­тою агресивної поведінки. Наприклад, жінки зазнають агресії з порівняно м'якших форм саме тому, що їх сприймають як слабших і без­захисних. Але якщо жінки порушують цей стереотип і починають поводитися войовничо і провокаційно, рівень агресії до них різко зро­стає.

Що стосується расової відмінності, то екс­перименти свідчать, що «білі» демонструють вищий рівень агресивності стосовно «чорних» жертв і нижчий щодо білих .

Також досить потужним стимулом агресії є „сторонні спостерігачі”. Вони можуть відігравати роль «підбурювачів», навіть не будучи безпосередніми учасниками таких дій Масові вбивства у Південній Африці, війна в Афганістані та Іраку, замахи на національ­них лідерів, випадки дикої злості у великих містах, знущання над дітьми, терористичні акти, насилля — це жорстокі вчинки люди­ни, які часом здаються нескінченними. Якщо простежити за сенсаційними матеріалами в га­зетах і теленовинах, здається, можна зроби­ти висновок, що жорстокість сягнула безпре­цедентних висот. Але, проаналізувавши істо­рію людства, бачимо, що впродовж 5 600 років відбулося 14 600 війн, близько 2,6 щороку. До того ж, тільки 10 із 185 поколінь, які жили в цей час, пощастило провести свої дні, не по­бачивши страхіть війни.

Якщо припустити, що агресія завжди при­сутня у людському суспільстві, постає запи­тання: чи можна змінити інтенсивність агресії або контролювати її?

Відповідь на це запитання залежить від того, якої теоретичної концепції дотримуєть­ся людина, що вивчає питання агресії. Якщо вважати, що агресивна поведінка запрограмо­вана генетично, то можна зробити песимістич­ний висновок: майже нічого неможливо зро­бити, щоб запобігти агресії. На думку вчених, існує три фактори, які спричиняють пе­симізм у дослідників цієї проблеми:

  1. Психологи — песимісти, оскільки доте­пер не можуть дати чіткої відповіді на запи­тання: як зменшити кількість випадків агресії?

Більшість науковців упевнені в тому, що навіть якщо вдасться розробити відповідну ме­тодику контролю над агресією, все одно цю інформацію проігнорують. Хоча існує надія, що здобуті знання знайдуть своє застосування3. Дослідники у сфері соціальних наук пе­реконані, що необхідність агресії закладена в наших генах або спричинена гормональним фоном. Іншими словами, вважають, що агре­сія неконтрольована, вона є складовою людсь­кої природи. Ми просто «автомати», які існу­ють для реалізації нашої генетичної програми.

Але це не означає, що ми повинні терпіти агресивні дії. Якщо навіть думка здатна впли­нути на процес перебігу наших фізіологічних процесів, то чому не припустити, що гумані­стичні цінності, які є противагою агресії, мо­жуть бути сильним засобом у протистоянні їй.