Андріївські вечорниці

СЦЕНАРІЙ проведення СВЯТА

"АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ"

 

Мета. Познайомити і поглиблювати знання учнів про давні народні звичаї, обряди, що виробилися українцями впродовж століть.

            Розвивати творчість та акторські здібності учнів.

            Виховувати в учнів інтерес до невичерпних джерел яскравої неповторності українського народу, інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти  народні звичаї та обряди його унікальної культури і високої духовності. Сприяти вихованню поваги та любові до Батьківщини, патріотизму.

        

Ведуча: Уявімо собі українське село минулого століття погожого зимового вечора. Лежать високі сніги , визвіздилося чисте небо, нечутно підносяться над коминами сиві думки. То тут ,то там загоряються і гаснуть вогники в приземкуватих селянських мазанках. Тихо поскрипує старе дерево, чи ліниво перегавкуються собаки. Та ось чути веселий дівочий сміх, гучні голоси парубків – то молодь збирається на вечорниці. День святого Андрія Первозданного припадає 13 грудня. Увечері на Андрія сходилися разом: хлопці та дівчата. Збиралися у просторій хаті, щоб було де розбігтися для кусання калити. З цього кусання і починається Андріївський вечір. Калита – це великий корж із білого борошна. Печуть калиту дівчата – всі разом , скільки б їх не було,-хоч десять, хоч двадцять.

       Не так давно до наших днів!

Відкривається завіса. Сцену оформлено, як світлицю української хати. Вікно вишиваними фіранками; біля вікна – стіл, застелений і вишитою скатертиною, на столі макітра, свічник, хліб, глечик У правому кутку – піч, біля якої стоїть коцюба, рогачі, лопата. З двох боків сцени – лавки, накриті хідниками, табуретки.

Два куми виходять на сцену.

1-й кум - Слава Ісусу Христу!!!

2-й кум – І тобі здоров!

1-й кум – Куди путь держиш?

2-й кум – А тако, іду, куди ноги несуть.

1-й кум – Ото знаєш, куди ти так зайдеш?!

2-й кум – Куди?

1-й кум – А Бог його знає!

2-й кум – Ото ж воно і є!

1-й кум – Слухай, може того?! (підморгує і утирає вус)

2-й кум – Чого??? (з подивом)

1-й кум  - Ну того!

2-й кум – Що того?

1-й кум – Ай, ну тебе! (махає рукою)

2-й кум – А-а-а! Того! (показує на шию)

1-й кум – З добрим ранком Вас, куме! (з насмішкою)

2-й кум – Ну то шо, пішли?!

1-й кум – Пішли!

(Піднімаються на сцену, сідають за стіл і чаркують. Із-за сцени чути жіночий голос)

2-й кум – Чуєш, Одарка йде! (Стиха й з переляком)

1-й кум – Та чую, щоб вона скисла. Що розсівся, ховайся! (Один кум ховається під стіл, другий – під лавку)

(Заходять Одарка і Мотря):

Одарка – Ой кумо, гарний день сьогодні, дуже гарний.

Мотря – Був би гарний, якби не цей голодранець!

Одарка – Який голодранець?!?

Мотря – Та старий мій! Цілий день десь шатається по шинках та хатах і не факт, що 

                 тверезий.

Одарка – Та наплюй ти на нього, мого теж цілий день немає. І знаєш, як його нема, то і

                в хаті спокій. А то прийде, вивалить кендюх і но, подай йому те, подай йому  

                се! Те не так, це не так. То борщ солоний, то сало сухе!

Мотря – А, може воно й так. Повечеряєм?! (підморгує)

Одарка – То сядай, зараз повечеряєм, а то скоро дівчата прийдуть, а при них їсти не

                будем (підморгує)

                                   (Сідають і п`ють. Після першої чарки): 

Мотря – Слухай, що там твоя Галя, вже так давно її не бачила. Велика вже майбуть?!

Так, здорова вже дівка! Літом, як ми їздили на ярмарок, продавати поросят, то я бачила її з якимось парубком, шепталися!  (Обидві куми дивуються! )Тільки от не розібрала, чи він наш, з села, чи ярмарецький був?! А твій Микола, що, теж вже великий, гарний легінь?

Мотря – Та теж,все добре, слава Богу! Спасибі, що спитали. Ми теж, літом на ярмарку були, з вівцями. Та й бачила його з якоюсь дівкою. Хоч бачила з далеку, але діже гарна!

Одарка – То помагай їм Бог! (Хрестяться до ікони)

Мотря – помагай!

Одарка – Слухай, Мотре, а давай но згадаєм молодість – поворожим. Вечір же, Андрія!

Мотря – Знаєш, а давай!

             (на сцені вимикають світло. Лише на столі горить кілька свічок)

Одарка – Ну що, хто спочатку, я, - чи ти?

Мотря – Давай ти, у тебе завжди краще виходило!

Одарка – Ну добре.

 (обоє встають і хрестяться)

Одарка – Прости Боже і поможи! Дух Богдана Хмельницького, скажи!!!

Мотря –  Урожайний наступний рік буде чи ні???

             (Сидівший під столом кум здригає стіл. Обидві баби перелякано схопились і

 перехрестились )

Одарка – Мабуть буде урожайний! Тепер давай ти!

Мотря – Дух Богдана Хмельницького, скажи! Піде на нас москаль війною, чи ні?

 (Стіл знову здригається, баби перехрестились)

Мотря – Точно, буде війна.

Одарка – Сплюнь! Хай там повиздихають в своїй Москві! Дух Богдана Хмельницького, скажи!

 (зненацька кум під столом чхає, а другий – скидає із лавки горщик. З криком жінки хапають по кочерзі, стають біля столу і лавки)

Одарка – Хто б ти не був, сатана, чи москаль, - вилазь!

Мотря – Вилазь! Кому сказано!

(Під столом і лавкою лінивий, незграбний рух. Вилазять куми, жінки у ступорі)

1-й кум – Сатана? Сама ти сатана!

2-й кум – А ти, - москалька!

Мотря – Я москалька?! Та щоб тебе!

Одарка – Ах ти ж стара рижа собака! Мене сатаною називати, та щоб ти у своїй горілці 

                захлинувся

 (У сварці вигонять кумів з хати. Самі повертаються і сідають за стіл)

Одарка – От чорти старі!

Мотря – (в сльозах) Та коли ж вони тою горілкою нап`ються?!

Одарка –Ще раз кажу тобі – наплюй ти на нього! Краще випий!

 (П`ють по чарці і щось наспівують. Зненацька стук у двері. Кумасі з виском

 підриваються)

Мотря –Тьху! Та це вже мабуть дівчата прийшли

               (Стук у двері)

Дівчата розом : Слава Ісусу Христу!!!

Господиня: Навіки слава! Як добре, що ви прийшли, бо я вже зачекалася на вас. Адже сьогодні Андріївський вечір! Заходьте!

1-ша дів. – Добрий  вечір в вашій хаті!

Мотря – І вам добрий вечір. А що це ви такі червоні?

2-га дів. – Так на дворі холодно, мороз!

1-ша дів. – А у вашій світлиці так тепло, затишно.

Одарка – Ну, сідайте, будьте ласкаві, в нашій хаті на лаві.

           (Дівчата сідають, прядуть, вишивають)

1-ша дів. – Ой, дівчата. Як я вчора ворожила! Вже, коли на дворі темно стало, вийшла я , ніби то, до комори,  а сама  - хутчіш на вулицю. Стала від воріт стовпці у полі рахувати. Рахую собі: «Удівець, молодець…». Аж чую – хтось іде на зустріч. Я мерщій заховалась за кущем. Ну, думаю, раз не вдалося поворожити  за кого заміж вийду, то хоч узнаю як його звати. І тільки но перехожий порівнявся з кущем, я як вискочу, та як заверещу: «Дядьку, як Вас звати?» А дядько з переляку аж присів. А потім уздрів, що перед ним ще й хтось стоїть, то як схопиться, та як дремене! Скоріше вітру біг, і дороги не вибирав.

Мотря – Доню, знаєш як твого чоловіка буде звати!

1-ша дів. – Як?

Мотря – Мотря, буде звати.

1-ша дів. – То це ви були? ( сміх)

Мотря – А хто ж?! Я вчора із церкви ввечері йшла. Замерзла, як собака, а тут ще й ти вискочила! То я перла додому, як навіжена, через плоти і перелази.

Оксана – Дівчата, а давайте  калиту готувати! Скоро вже й хлопці прийдуть!

Усі – Давайте!

Одарка – Сипте борошно, цукор, кладіть мед, яйця, смалець. Та не забудьте, що кожна з вас має взяти участь у приготуванні цього солодкого коржа!

   Ось і тісто готове. А перед тим. Як поставити калиту в піч, оздобимо її гарно. Для цього візьмемо вишень, родзинок, щоб красивий був корж.

Оксана – Ось тепер можна і в піч ставити.

Одарка – Наша піч регоче – калити хоче! А припічок розлягається – калити дожидається! Дивлюсь я на вас, дівчата, і згадую. Як розповідала  моя бабуся і матінка, що коли вони були молодими, так само, збиралися на вечорниці і обов`язково співали, бо без пісні нема діла. Пісня, як душа народу, завжди з ним – і у горі, і в радості.

Пісня «Чи я не хазяйка…»,«Червона рута»

Одарка – Ось і калита готова!

Оксана –Яка ж вона гарна!

Одарка – Дівчата, а де ж ваші хлопці? Може, вони не прийдуть?

Марійка – Як не прийдуть?! Прийдуть, обов`язково!

Анничка- Прийдуть! Куди ж вони подінуться?! А ми їх пригощати будемо. Дивіться, дивіться скільки пирогів напекли. І з маком, і з сиром, і з квасолею, і з капустою…  На будь який смак!

Одарка – От і добре: калита готова, вареники є. Старецьке діло зроблене, а тепер приступайте до свого – молодецького. А ми підем.

Мотря – Так, підем, а то у мене все душа не на місці за цих п`янюг!

Одарка – Добре, ходімо.

(під дверима тупіт)

Орися – То хлопці, напевно. Дівчата, готуймося! Зараз хлопці зайдуть, будемо їх сажею мастити. (Чути новий гуркіт за дверима. Дівчата відчиняють двері.)

Оксана – То ж тарас! Ах ти, негіднику! Хотів двері підперти і прив`язати вінки до стріхи!

Наталка – Невже хотів нам шкоди наробити?

Марійка -  Ну то зараз покараємо тебе! Вкинемо, приміром у воду, або сажею вимастимо!

Тарас -  та відпустіть мене, дівчата!

Анничка: Ні, не відпустимо! Хіба що відгадаєш наші загадки…Тато високий, мама

широка, син зрячий, невістка сліпа. Що це ?

Тарас -  Небо, земля, день, ніч. Дівчата, вгадав?!

Леся -  А цю загадку відгадаєш? Скатертина біла увесь світ закрила. Що це?

Тарас -  Сніг

Дівчата - І цю відгадав!

Орися -  А ось цю, не відгадаєш. Мати – гладуха, дочка – краснуха, син – кучерявий.

Тарас -  А от і цю відгадаю! Піч, вогонь, дим! Відпустіть мене дівчата!!!

Тарас  жалібно співає « Чи я, тату, не доріс…»

Чи я, тату, не доріс ,

чи я , тату, переріс,

Чи не рублена хата,

Чи не люблять дівчата.

Оксана -  Як же так? Сьогодні св’ято , ми чекаємо на вас , хлопці, а ти заважаєш нам вечерю готувати.

Тарас -  Вибачте дівчата! Я більше не шкодитиму, а як відпустите , веселих хлопців повну хату приведу.

Дівчата - А не обманеш? Правда, приведеш?

Тарас -  Їй – Богу, привебу.

Дівчата відпускають Тараса. Відчиняються двері і до світлиці заходять парубки, співаючи пісню «Добрий вечір, дівчатонька».

Хлопці -  Добрий вечір добрим людям! Чи приймете до гурту, дівчата!

Розігрується викуп входу чужих парубків

Тарас  - А чим тут у вас так смачно пахне? Ой, та це ж калита!

Андрій -  А чи сухий корж?

Дівчата -  Сухий, сухий!

Василь -  А чи смачний?

Дівчата -  Смачний, смачний! На меду та яйцях замішаний, ізюмом та вишнями прикрашений!

Андрій -  Ну тоді, хлопці і дівчата, почнемо! Хто хоче калиту кусати?

Хлопці (хором): Я хочу!

Тарас -  А чи пам’ятаєте ви умови наших змагань? Пан Калитинський повинен розсмішити

пана Коцюбинського. Існує правило, що пан Коцюбинський може кусати калиту тільки

тоді, коли витримає всі жарти і не посміхнеться. А якщо ж посміхнеться, то квача із сажею

отримає.

Іван -  Я – пан Калитинський. А ти хто?

Андрій -  А я – пан Коцюбинський (бере коцюбу і “їде”, немов на коні). Пустіть мене до -

хати я їду калиту кусати.

Іван -  А я буду по писку писати!

Андрій - А я вкушу!

Іван -  А я впишу!

Андрій -  А я все одно вкушу!

Наталка -  Ось послухайте, що я вам скажу! Тільки цур не перебивати і «брешеш» не

казати. Було це тоді, коли мого батька ще не було на світі, а ми з дідом вдвох на печі

жили, та й добре жили, хліб сіяли, та було у нас п’ять курок дійних та сім півнів

їжджалих.  (Всі сміються. Сміється і пан Калитинський, за що дістає квача по пиці.)

Іван - Я – пан Калитинський! Хто іще хоче бути паном Коцюбинським?

Петро - Я хочу!

Стах - А можна я смішитиму?

Всі - Можна!

Стах - Одного разу дав мені мій дід здоровенний гріш, та й каже: «Піди на ярмарок та купи

там кобилу та сокиру». Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та в’язку

бубликів, поснідав гарненько, а далі купив кобилу і сокиру, ув’язав у тороки і поїхав

додому. Моя кобила трюх, трю, а моя сокира цюк, цюк та й відрубала кобилі ногу. А я,

бач, хлопець не дурний: зліз з кобили, вирубав що не на єсть вищу вербу та й прив’язав її

кобилі замісті ноги. Сів собі та й поїхав.

Всі - брешеш!

Стах - Хто? Я брешу? А ось вам, ось!(маже квачем)

Анничк - Дівчата, давайте пригостимо наших хлопців пиріжками. Але спочатку

почастуємо Андрія.

Анничка і Леся підходять до Андрія з піснею «З’їж Андрію, пиріжок».

З’їж, Андрію, пиріжок –

Він дуже смачненький.

А у ньому всередині

Мачочок дрібненький.

Андрій кусає пиріжок, а там всередині не мак, а горох!

Андрій - Чи ви, дівки, зроду-віку

Пирогів не їли,

Що ви свої пироги

Горохом начинили.

Нехай вас лихий знає

З цими пирогами.

Ви би краще розкидали

Їх поміж псами.

Всі сміються.

Леся - Ой, вибач, Андрію! Ми не сподівалися, що саме цей тобі попадеться. Ану, візьми ще

один.

Орися підносить до гурту горщик, де дівчата заховали щось таємниче. Один з хлопців –

Василь – заглядає у той горщик.

Василь - А що тут так смачно пахне?(запускає руку у горщик)

Орися - Еге, Василю, куди лізеш? Ти ще не заслужив, а вже їсти хочеш.

Василь - О, а чим би то я мав заслужити?

Орися - А от, що я для тебе витягну, про те прислів’я, приказку чи загадку, гаразд?

Василь - Гаразд!

Орися дістає з горщика шматочок ковбаси.

Орися - Кажи, Василю, приказку!

Василь - А щоб тобі ця ковбаса та й до носа приросла!

Усі сміються!

Орися - І ти думаєш, що за таку приказку я дам тобі ковбаски?! А от і не дам!

Василь - Зачекай! Я ще інші знаю! І сало потало, і ковбасам лихо стало! Або: що, якби

ковбасі – крила! Кращої птиці не було б!     (сміх)

Орися - От тепер – заслужив!                    (віддає).

Василь - А ми заспіваємо веселої!

Пісня «Розпрягайте хлопці коней»

Стах - Прошу вас, пане Коцюбинський та пане Калитинський! Отож, я продовжую!

(побрехеньки про кума). А чому це ви, пане Коцюбинський, не смієтеся? Он як усі

регочуть!

(Коцюбинський не стримується, сміється, дістає квачем по обличчю)

Оксана - Ось бачите, хлопці та дівчата, який гарний у нас пан Калитинський, нікому калита

не дісталася! А давайте всі спробуємо калиту вкусити!

Оксана - Ось і калита закінчилась. Що робити будемо?

Орися - Дівчата, нумо чобота через хату кидати!!!

Дівчата - Ой, ходімо! (Усі виходять)

Андрій - А ми, хлопці, підемо подивимось, чиї холяви до чиїх воріт повернуть! (виходять)

Оксана - Галю, ходімо!

Галя - Ви ідіть. А я вас дожену! (сідає під вікном. До хати заходить Микола)

Де ж ти був? Я ж тебе чекала!

Микола - мене мати у коморі зачинила.

Галя - моя мати теж не хотіла, щоб ми були разом! (До хати заходять два куми)

2-й кум - О, Микола! Ти що тут робиш? Усі хлопці пішли.

1-й кум - Ти що? Він же з моєю Галею того…

2-й кум - Що того?

1-й кум - Ну, женитися будуть!

2-й кум - А! Он воно як! (Сідають за стіл)

Микола - Батьки, благословіть нас!

                  (Куми переглянулися)

2-й кум - Що робити будемо?

1-й кум - А що? Благословляти!   (бере образ)

2 -й кум - Ну, діти мої, живіть довго і щасливо! І щоб ми з кумом внуків побачили!

1-й кум - А тепер, утікайте, поки Одарка не прийшла!

             Ну куме, вип`єм, за здоров`я наших молодят.

      ( Куми ще не встигли випити, як вбігла Одарка)

Одарка - От паскудство! Я то думала, що це якийсь людський парубок, а це цей виродок. Та гори він синім вогнем, він і вся його сімейка.

                                              (Переводить погляд на кумів)

Одарка - О-о-о! Де б я ще вас зустріла?! О, Господи, а п`яні, аж вогонь з рота йде!

1 кум -  Ми не п`яні…

Одарка -  Цить… з тобою я потім розбирусь. А ти, передай своїй жоні, розлюбєзній, що моя Галя ніколи не буде з вашим голодранцем!

(до хати вбігає Мотря)

Одарка - О, згадай про гУмно, ось і воно!

Мотря -  Що, оце ВОНО, про яке ти згадала, зараз замилює голову моєму синові?!!

Одарка - Моя Галя гім-гім- ? Та тьху на тебе! Щоб тобі горілки не захотілось пити! Стара ти п`яниця!

Мотря - Скажи, краще, щоб тобі руки всохли, злодійко!

Одарка - Ой людоньки, як мене ця стара задрипанка посміла злодійкою назвати. Як то я брехуха, як то я не маю віри ?! Як твоя чорнорота рідня по матері, сатанинська ти мордо!

Мотря - Що..? Ах ти ж, гадино!

Одарка - А ти думала я не знаю?!

Мотря - Що?

Одарка - Що?

Мотря - Що?

Одарка: Що ти корів по ночах у чужих хлівах доїш! Відьма!

Мотря: Брешеш! Їй Богу, брешеш, стара макітро!

Одарка: То твоя мати брехала, як під лавкою лежала.

Мотря: А чоловік твій, до попаді заходить дуже часто! То там, хоч очі не болять, як дивитись на твою гидку пику.

(До хати вбігають Микола з Галею)

Одарка: Галю, дитино моя, йди сюди! Одійди від нього, від цього голодранця.

Мотря: Одійди, Миколо, від цієї змії, бо вона така ж як і її мати!

Галя: Мамо, ми кохаємо один одного вже пів року!

Микола: Так, і ми нізащо не розлучимось! (Обіймає Галю, а матері їх розіймають)

Одарка: Хіба ж я тебе так виховувал? Хіба ж не вчила триматися честі?!

Мотря: Яка у тебе честь, така ж і у неї!

Одарка: А у твого сина, як і у його матері – і очі і рот, і руки чорні!

Галя: Мамо, нас уже посватали!

Микола: Так, ми уже посватані!

Мотря: Що..? І-і-і хто вас посватав, хто поблагословив?

Микола: Батьки.

Одарка: Батьки? Які батьки? Чиї?

Мотря: От я зараз когось посватаю, як я зараз посватаю!

(Хапають обох кумів за коміри і виштовхуютьїх із хати. У хаті залишається одарка. Сідає за стіл, наливає і випиває щось наспівуючи. До хати заходить перший кум, чоловік Одарки)

Одарка: Сядай!

1-й кум:  Слухай, Одарко! Може нехай Галя з Миколою таки будуть разом?!

Одарка: Може воно й так, чоловіче…

1-й кум:  От бач, як добре. То що, по Різдві весілля справимо?

Одарка: Справимо.

(Стукіт у двері. До хати заходять учасники сценки)

Одарка: О-о-о, кума моя!

Мотря: Яка кума? Сваха вже!

Одарка: І то правда!

1-й кум: Ну що, куме, обсатаємося?

2-й кум: Обсватаємося!

(Пов`язують один одному через плече рушники. Тут же, ще з-за дверей, з піснею заходить гурт молоді. Співають.)

Одарка -  Сядайте, гості любі! Відсвяткуємо Андрія!

Мотря – І сватання! (Наливають, повертаються до залу і вигукують разом: Будьте здорові!)

(Молодь заводить танок, а дехто зносить у зал наїдки)

 КІНЕЦЬ!