До Дня визволення Сєвєродонецька від фашистських загарбників

«Тих днів у пам`яті не стерти і сьогодні»

Мета: ознайомити учнів з трагічними сторінками Другої світової війни; показати, наскільки важливо сьогодні пам’ятати уроки історії та подвиги наших дідів і прадідів; виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї землі, які відстояли її незалежність і волю; спонукати учнів сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати вічно, якою ціною здобуто перемогу в цій війні.

Обладнання: карта та прапор України, вазон з маками, столик із свічкою та калиною на рушнику, кошик із жовто-блакитними квітами, мікрофони, мікшер, комп’ютер.

                                                      Хід заходу

(Звучить пісня «Прокинься, моя Україно…».

Ведучий                         У кожнім місті, кожнім парку

                              Сліди історії стоять.

                              З граніту зроблені солдати,

                              Нам про минуле хочуть розказати.

Ведуча І кожен з них розповідає

Про ті події, ті роки,

Коли фашисти роздирали

Країну нашу на шматки.

Ведучий. 78 років. Швидко, мов струмки води, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас у залах музеїв, із сторінок книг, її мужню та величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

Учень 1.Усе  було, були німі кургани,

                Війна  ішла не на життя – на смерть,

                Гриміли залпи і ятрились рани,

                І світ ішов, здавалось, шкереберть.

Учень 2. І вся Вкраїна ніби очманіла.

                Людина в землю заривалася, як кріт,

                А над землею бомби стугоніли,

                І падали тіла на рваний дріт.

Учень 3.  Це все було…

                 О, не забудьте, люди!

                 Своїх дідів і прадідів своїх,         

                 Що руйнувався світ захланно і облудно.

                 І нищив все фашист на цій землі.

Учень 4. О, не забудьте тих,

                Хто рвався крізь багнети.

                В степах поклали голови свої.

               Щоб більше нашу рідну Україну

               Не шарпали розбійницькі бої.

Ведуча. З перших днів війни Україна була центральною ділянкою воєнних дій. Війна двічі прокотилася по території України, знищуючи на своєму шляху людей, матеріальні та культурні цінності. Установлений нацистський окупаційний реж

им мав на меті знелюднення її території. За роки війни Україна втратила 8 млн. населення, із них у боях загинуло 2,5 млн., знищено військовополонених і цивільних осіб, померлих від голоду та відсутності медичної допомоги – 5,5 млн. Отже, загинуло майже 20 % населення, тобто кожний п’ятий мешканець України.

Ведучий. Визволення Донбасу було  дуже складним. Гітлер, який прибув на південну ділянку фронту, вимагав від своїх військ утримувати Донбас за будь-яких обставин. У фашистів була багатократна перевага в силах,що дало їм можливість знову повернути собі північно-східні райони області. 

Ведуча. 1 лютого вважається днем визволення Сєвєродонецька від фашистських загарбників.

Ведучий. Увесь день 31 січня 1943 року на підступах до селища Лісхімстрой йшов запеклий бій. Танковий взвод 110-ї танкової бригади в складі трьох танків опівдні підійшов до околиці Лісхімстроя і через парк попрямував в селище. Але танкісти потрапили в засідку.

Ведуча. До вечора сюди підтяглися частини 41-ї гвардійської стрілецької дивізії, підрозділи 122-го гвардійського полку підполковника С.П. Гуріна. Німці не витримали і стали відходити на Лисичанськ. О 5 годині вечора наша піхота, підтримувана танками і вогнем артилерії, пішла в атаку. Бій тривав приблизно до 19 годин, потім лише зрідка були чутні окремі автоматні черги. До 11 години вечора Лісхімстрой був очищений від гітлерівських загарбників. Гвардійці, продовжуючи просуватися до Дінця, звільнили Павлоград і Синецький.

Ведучий. «Відомо, що перші військові підрозділи до околиць Лісхімстроя підійшли 31 січня, - згадував Г.М. Говтва. - А я зустрів чотирьох наших розвідників ще за три-чотири дні до цього. Прийшли вони з боку Воронове. Це була група лижників в маскхалатах, озброєних автоматами ППШ. З одним з них навіть поговорив, повідомив, що в самому Сиротине німців немає, а в Лісхімстрої вони є, та й оборонні загородження там є. Радістю зустрічі з розвідниками я тут же поділився з матір'ю, а трохи пізніше - зі своїми однолітками. Що й казати, все повітря кінця січня, здавалося, був просякнутий швидким звільненням і перемогою наших на даній території. У цьому сумнівів не було ».

Ведуча. І дійсно, 1 лютого, 590-й день війни 1941-1945 рр., Увійшов в історію як День звільнення Сєвєродонецька.

Ведучий. 5 лютого за загрозою оточення і знищення німецькі війська покинули Лисичанськ. Але тут на короткий час стався розрив фронту. Цим скористався противник, підтягнувши свіжі сили - цілу дивізію. Наші війська зайняли оборону на лівому березі Дінця. Ще на довгих 7 місяців Лисичанськ, його околиці і наш Лісхімстрой стали лінією фронту, де велися позиційні бої.

Ведуча. І тільки добре підготовлене наступ дозволило частинам 279-ї стрілецької дивізії 2 вересня 1943 року остаточно звільнити Лисичанськ і весь наш край від німецько-фашистських загарбників.

                            Учень1.  Матері, послухайте, і отці послухайте,

                                       І, сини, послухайте, як гучить вогонь.

                                       Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили,

                                       І пробилось полум’я в хлопців із долонь.

Учень2. І над ранами та й над болями,

І над кленами та й тополями,

І над горами та й над долами

Вічне полум’я, вічне полум’я.

Учень3. Матері, схилітеся, і отці, схилітеся,

І, сини, схилітеся, лиш не треба сліз.

Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,

І до сонця тягнеться кожен обеліск.

Учень4. Та із ранками й надвечір’ями,

Та із ріками та міжгір’ями,

Та із хмарами та сузір’ями

Вічне полум’я нам довірено.

Учень5. Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте,

І, сини, ненавидьте, – кат не йде в запас.

Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,

Той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.

Учень6. І над травами та й над росами,

І над юними та й дорослими,

І над тишею та й над простором

Вічне полум’я, вічним пострілом.

Ведучий. Пам’ять... Вона кличе, хвилює, стукає у наші серця. Вона доносить до нас, нащадків, імена тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс у жертву найдорожче – життя. Сотні солдатів, офіцерів, партизанів і підпільників, сотні людських життів, розтерзаних війною, прийняла в себе українська земля. Вони були представниками різних національностей, але навічно стали синами України. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто не дожив до світлого переможного дня, чиї імена, навічно викарбувані на пам’ятниках і обелісках, увійшли в пісні, спогади і легенди. Вклонімося їм низько і пам’ятаймо!

Ведуча. Звідусіль тихо люди ідуть

З оберемками зір до граніту.

Треба вміти мовчати нам тут,

Щоб майбутнє могло говорити.

Перервався пташиний політ,

Колискову притримала мати ...

Зупинилося серце на мить – 

Зараз треба мовчати, мовчати!

Оголошується хвилина мовчання (звук метроному у записі).

Ведучий. Скільки б не прошло десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.

   КВАДРАТ 48-103
(Місто Сєверодонецьк)

Так ось він, квадрат 48-103.
Де жовті піски ворушили вітри,
Де з краю вузької, глухої дороги
З вітрами змагались кущі кривоногі,
Звідкіль було видно, як після боїв
В диму Лисичанськ, як од горя, темнів.

Мені не забуть цей піщаний квадрат:
Мій друг тут, Степанко, - поет і солдат –
Упав, як на смерть ми стояли в заставі,
А полк відступав не з піснями, не в славі.

Засипав я друга у ямі сухій.
І місце позначив на карті своїй.

Я дав собі слово людини й бійця:
Як ворога знищим, на берег Дінця
Прийти і насипать високу могилу
Та ще й посадити берізоньку білу,
Щоб видно було із далеких доріг,
Де впав мій Степанко, де друг мій поліг...

Дороги й дороги... Нема їм кінця.
Не скоро прибув я на берег Дінця.
Стою, і здається, що я заблудивсь:
Нема ні пісків, ні кущів, ні узлісся,
В будовах, у парках розбились вітри...
Та ось він, квадрат сорок вісім-сто три!

Дерева вгорі – наче арка легка.
Дзвенить під ногами асфальту  ріка.
Величні будови, високі будинки
Здіймаються в небо і струнко, і гінко,
А сонце схилилось на крани згори...
Та ось він, квадрат сорок вісім-сто три!

В саду обеліск – там імення бійців,
Що в битвах колись полягли при Дінці...
Мій друже, Степанко, поете мій милий,
Пробач, що не зміг я насипать могили.
Народ наш тобі та й усім, хто поліг,
Як пам’ятник, місто новітнє воздвиг:
Пульсує життя, угорі – прапори...
Так ось він, квадрат сорок вісім-сто три

(Звучить пісня «Весна на заречной улице»).    

                         Учень1. Десь там, в історії, гули фронти,

                                        Клекотала пеклом знавісніла битва...

                                        Солдаток плач, й скорбота сироти,

                                        І матерів свята молитва.

Учень2. За тих синів, що не вернулись з бою,

Сміливо йшли в останню штикову.

Десь там під Золотим чи Лозовою

Й навіки падали в траву...

                        Учень3.  Десь там, в історії...

                                       Та кров холоне й нині,

                                       В зажурі вічній наші матері...

                                       Я хочу щастя милій Україні,

                                       Я хочу миру на моїй землі!

Ведучий.  Дорогу ціну заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні. Не щезне з пам’яті людської, не піде у забуття великий подвиг нашого народу – перемога над фашизмом. «Та що є смерть, якщо це за народ?!! І що життя, якщо без України?!!»

Учень1.  У далину, де дні і ночі

                Від вибухів здіймався дим,

                Дивились виплакані очі

                На Україну – рідний дім.

Учень 2. Боже наш, спаси і збережи

               Державу нашу – Україну,

               Від всіх напастей відверни,

               Не доведи нас до загину.

Учень 3. Прийми благання наші і прийми подяку

                За милосердя, за твоє терпіння,

                За всі гріхи і за провину всяку,

                Почуй, Спасителю, наші моління.

Учень 4. Дай працю чесну для життя земного.

                Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,

                Щоб все цвіло у кожного двора,

                Щоб на столі був хліб, було й до хліба,

                Дай миру нам, дай злагоди й добра.

(Звучить пісня «Україно-ненько»).

Вчитель. Пам’ятайте, діти, ви – майбутнє України. Своїми знаннями, працею, здобутками примножуйте її культуру, своїми досягненнями славьте її. Будьте гідними своїх пращурів, любіть рідну землю, бережіть волю та незалежність України, поважайте свій народ і свою мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність, і шановані будете іншими.

 Ми – єдина країна! Попри всі негаразди, ми прагнемо одного – спокою, миру та чистого блакитного неба над головою.

 Учень 1.Усе  було, були німі кургани,

                Війна  ішла не на життя – на смерть,

                Гриміли залпи і ятрились рани,

                І світ ішов, здавалось, шкереберть.

Учень 2. І вся Вкраїна ніби очманіла.

                Людина в землю заривалася, як кріт,

                А над землею бомби стугоніли,

                І падали тіла на рваний дріт.

Учень 3.  Це все було…

                 О, не забудьте, люди!

                 Своїх дідів і прадідів своїх,         

                 Що руйнувався світ захланно і облудно.

                 І нищив все фашист на цій землі.

Учень 4. О, не забудьте тих,

                Хто рвався крізь багнети.

                В степах поклали голови свої.

               Щоб більше нашу рідну Україну

               Не шарпали розбійницькі бої.

                            Учень1.  Матері, послухайте, і отці послухайте,

                                       І, сини, послухайте, як гучить вогонь.

                                       Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили,

                                       І пробилось полум’я в хлопців із долонь.

Учень2. І над ранами та й над болями,

І над кленами та й тополями,

І над горами та й над долами

Вічне полум’я, вічне полум’я.

Учень3. Матері, схилітеся, і отці, схилітеся,

І, сини, схилітеся, лиш не треба сліз.

Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,

І до сонця тягнеться кожен обеліск.

Учень4. Та із ранками й надвечір’ями,

Та із ріками та міжгір’ями,

Та із хмарами та сузір’ями

Вічне полум’я нам довірено.

Учень5. Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте,

І, сини, ненавидьте, – кат не йде в запас.

Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,

Той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.

Учень6. І над травами та й над росами,

І над юними та й дорослими,

І над тишею та й над простором

Вічне полум’я, вічним пострілом.

   КВАДРАТ 48-103
(Місто Сєверодонецьк)

Так ось він, квадрат 48-103.
Де жовті піски ворушили вітри,
Де з краю вузької, глухої дороги
З вітрами змагались кущі кривоногі,
Звідкіль було видно, як після боїв
В диму Лисичанськ, як од горя, темнів.

Мені не забуть цей піщаний квадрат:
Мій друг тут, Степанко, - поет і солдат –
Упав, як на смерть ми стояли в заставі,
А полк відступав не з піснями, не в славі.

Засипав я друга у ямі сухій.
І місце позначив на карті своїй.

Я дав собі слово людини й бійця:
Як ворога знищим, на берег Дінця
Прийти і насипать високу могилу
Та ще й посадити берізоньку білу,
Щоб видно було із далеких доріг,
Де впав мій Степанко, де друг мій поліг...

Дороги й дороги... Нема їм кінця.
Не скоро прибув я на берег Дінця.
Стою, і здається, що я заблудивсь:
Нема ні пісків, ні кущів, ні узлісся,
В будовах, у парках розбились вітри...
Та ось він, квадрат сорок вісім-сто три!

Дерева вгорі – наче арка легка.
Дзвенить під ногами асфальту  ріка.
Величні будови, високі будинки
Здіймаються в небо і струнко, і гінко,
А сонце схилилось на крани згори...
Та ось він, квадрат сорок вісім-сто три!

В саду обеліск – там імення бійців,
Що в битвах колись полягли при Дінці...
Мій друже, Степанко, поете мій милий,
Пробач, що не зміг я насипать могили.
Народ наш тобі та й усім, хто поліг,
Як пам’ятник, місто новітнє воздвиг:
Пульсує життя, угорі – прапори...
Так ось він, квадрат сорок вісім-сто три

                         Учень1. Десь там, в історії, гули фронти,

                                        Клекотала пеклом знавісніла битва...

                                        Солдаток плач, й скорбота сироти,

                                        І матерів свята молитва.

Учень2. За тих синів, що не вернулись з бою,

Сміливо йшли в останню штикову.

Десь там під Золотим чи Лозовою

Й навіки падали в траву...

                        Учень3.  Десь там, в історії...

                                       Та кров холоне й нині,

                                       В зажурі вічній наші матері...

                                       Я хочу щастя милій Україні,

                                       Я хочу миру на моїй землі!

Учень1.  У далину, де дні і ночі

                Від вибухів здіймався дим,

                Дивились виплакані очі

                На Україну – рідний дім.

Учень 2. Боже наш, спаси і збережи

               Державу нашу – Україну,

               Від всіх напастей відверни,

               Не доведи нас до загину.

Учень 3. Прийми благання наші і прийми подяку

                За милосердя, за твоє терпіння,

                За всі гріхи і за провину всяку,

                Почуй, Спасителю, наші моління.

Учень 4. Дай працю чесну для життя земного.

                Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,

                Щоб все цвіло у кожного двора,

                Щоб на столі був хліб, було й до хліба,

                Дай миру нам, дай злагоди й добра.