«ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ: ЛЮДИ, ЯКІ ТРИМАЛИ НЕБО»

«ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ: ЛЮДИ, ЯКІ ТРИМАЛИ НЕБО»

Ведучий 1 (повільно, глибоко):

Доброго дня, шановні присутні.
Є місця, які стають сторінками історії.
Є події, які розділяють життя на «до» і «після».
Є люди, які своїм подвигом
назавжди змінюють хід часу.

Ведучий 2:

Донецький аеропорт —
це не просто будівля.
Це символ стійкості,
це іспит на гідність,
це місце, де Україна показала світові:
її не зламати.

Ведучий 1:

Сьогодні ми зібралися, щоб згадати тих,
кого ворог назвав кіборгами.
Назвав, бо не міг повірити,
що звичайна людина здатна
витримати пекло війни
і не відступити.

Ведучий 2:

Вони не прагнули слави.
Вони не думали про історію.
Вони просто виконували свій обов’язок —
захищали рідну землю.

Ведучий 1:

Оборона Донецького міжнародного аеропорту
імені Сергія Прокоф’єва
розпочалася у травні 2014 року,
коли російські окупаційні сили
намагалися захопити стратегічний об’єкт.

Ведучий 2:

Українські військові —
десантники, бійці Збройних Сил України,
добровольці, медики —
зайняли оборону у новому та старому терміналах.
Вони опинилися в умовах
постійних обстрілів,
де не було ані тиші, ані безпеки.

Ведучий 1:

242 дні —
саме стільки тривала оборона аеропорту.
Двісті сорок два дні болю,
втрат,
героїзму
і незламної віри.

Ведучий 2:

Там небо падало на плечі,
І бетон кришився, мов скло.
Та люди стояли вперто,
Бо знали: за ними — добро.
За ними — домівки й діти,
За ними — країни цвіт.
Вони не могли відступити —
Тримали майбутній світ.

Ведучий 1:

▪ Захисників аеропорту назвали кіборгами самі бойовики.
▪ Оборону тримали підрозділи 79-ї, 80-ї, 95-ї бригад, добровольці.
▪ Будівлі терміналів були повністю зруйновані.
▪ Але дух захисників — незламний.

Ведучий 2:

20 січня 2015 року
після підриву перекриттів
у новому терміналі
оборона завершилася.
Та саме тоді
почалася легенда.

Ведучий 1 (з особливою повагою):

Серед тих, хто тримав Донецький аеропорт,
був наш односельчанин,
випускник Мар’ївської школи,
солдат, розвідник
74-го окремого розвідувального батальйону —
Челяда Олександр Олександрович.

Ведучий 2:

Він був звичайним хлопцем із нашого села.
Навчався у цій школі.
Мріяв. Планував майбутнє.
Та коли Україна опинилася в небезпеці —
він став на її захист.

Ведучий 1:

На жаль, Олександр Олександрович загинув у бою від осколкового поранення шиї під час відбиття атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька.
Він віддав своє життя, захищаючи свободу, незалежність і майбутнє нашої держави.

Ведучий 2:

Для нас він — не просто ім’я.
Він — наш випускник.
Наш земляк.
Наш Герой.

Ведучий 1:

Він був із нами. Тут навчавсь. Жив.
Ходив цими ж дорогами щодня.
Та коли край у небезпеці був —
Він став щитом. Він став стіною. Він — війна.

Не просив слави, не шукав він честі —
Лиш Україну ніс у серці й снах.
І нині вічно житиме між нами
Його ім’я — у пам’яті й серцях.

Ведучий 2 (читання): ( лист з фронту фрагмент)

«Ми тут тримаємось.
Якщо буде важко —
пам’ятай:
ми стояли заради життя…»

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Ведучий 1:
Схилімо голови в хвилині мовчання  перед тими, хто загинув, але не здався.

(Хвилина мовчання.)

Ведучий 2:

Сьогодні Україна знову бореться.
І сьогоднішні захисники
йдуть у бій
із тим самим духом,
який народився
в Донецькому аеропорту.

Ведучий 1:

Кіборги — це не лише минуле.
Це символ нашої незламності сьогодні.

Ведучий 2:

Стоїть Україна — бо стояли вони.
Живе Україна — бо вірили в неї.
І пам’ять — наш щит у цій довгій війні,
І правда — наш шлях до омріяної днини.

Допоки ми пам’ятаємо імена —
Вони поруч із нами.
Допоки жива Україна —
Живі кіборги. Назавжди.

Ведучі разом:

Слава тим, хто захищав Донецький аеропорт.
Слава тим, хто захищає Україну сьогодні.
Вічна пам’ять полеглим Героям.
Слава Україні!

Усі:
Героям слава!

(Звучить Гімн України.)