Доповідь на батьківські збори. Круглий стіл "Батьківська любов - як не зашкодити"

Сліпа безрозсудна батьківська любов забиває дитину куди гірше, ніж різки.

П. Лесгафт

Завдання: під час спільного обговорення етичних проблем у спілкуванні формувати традиції культури прояву батьківської любові.

Форма проведення: круглий стіл.

Питання для обговорення: традиції культури прояву батьківської любові; наслідки сліпої батьківської любові.

Підготовча робота: анкетування.

Сліпа батьківська любов – як не зашкодити

       Якщо хочеш погубити людину, дай їй все,  що вона хоче

      Кажуть, діти - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати. Дійсно, великий дар природи - продовжити себе в дітях. І не знайдеться, мабуть, серед усієї батьківської громадськості всієї планети жодного бать­ка чи матері, які б не хотіли бачити свою дитину добре вихованою, і яка б успадкувала усе найкраще від батька-матері.

Ми починаємо любити своїх дітей ще до їх народження. Представляємо, якими будемо батьками, читаємо розумні журнали і слухаємо поради досвідчених мам. Коли малюк з'являється на світ, любов до нього збільшується в багато разів. І у відповідь ми чекаємо того ж. Кажуть, що кохання багато не буває. А ось і буває. Як не «перелюбити» дитину і не зіпсувати надмірною любов'ю маленьку людину?

Трапляється, що дитина стає сенсом існування його батьків. Певною мірою так і повинно бути, адже, народивши малюка, ви взяли на себе відповідальність за його життя і долю. Поганий той батько, який жахливо ставиться до своїх обов'язків, імпульсивний в питаннях виховання і годиться на оточуючих або природу: «Як-небудь виросте!».

Та тільки плачевні наслідки має й інша крайність - самопожертва. Мати кладе на сімейний вівтар своє життя, приносить в жертву дітям свої інтереси. Її спонукання шляхетні: «Моя дитина повинна мати все, чого не було у мене, вкладу в неї максимум своєї любові й уваги, щоб вона була щасливою». Але, материнська жертовність має в основі невротичний стан глибоко захованої депресії і нездатність правильно розставляти акценти.

Віддаючи життя дитині чи родині, мати демонструє їй, в першу чергу нелюбов до себе, нехтування своїми правами та інтересами. Психоаналітики вказують на приховану деструктивність в такій поведінці. І не дивно, що така мати в результаті не отримує віддачі. Або ж малюк виростає таким же «зобов'язаним», але нещасним.

Урок істинної любові і поваги можуть викласти лише ті батьки, які люблять не тільки дітей, а й себе. Дитина не повинна стати винятковим центром уваги і турботи в родині, принаймні після 2-х років. В центрі уваги правильних, з точки зору сімейної психології, відносин повинна бути мама. Вона піклується про всіх, і всі, в силу можливості піклуються про неї.

Психологами давно виведена така формула: «Любимо того, про кого піклуємося, дбаємо про тих, кого любимо». Любов і повага між батьками і дітьми не формується тільки на кровних узах. Це важка щоденна праця. Батьківська любов дасть дитині відчуття захищеності, опори в житті, робить її впевненішою. Якщо малюк любити, він і сам буде здатний любити. Ось тільки піклуючись про ваших дітей, не забувайте вчити їх дбати про вас і інших членів родини. Взагалі, турбота про інших вважається вищою формою людського існування. Не чекайте від дітей, які звикли тільки отримувати увагу і турботу, якихось проявів ніжності надалі. Навчіть їх віддавати і жертвувати, інакше, ні ви, ні вони не будете щасливі.

Сліпа батьківська любов робить з дитини кумира, його примхам покірливо потурають, захвалюють, і тим самим формують у маленької людини неадекватну самооцінку. Залюблена дитина виростає егоїстом, що вимагає до себе виняткової уваги та догляду. Вона приймає турботу про себе і прояв вашої любові як належні. Поки дорослі потурають дитині, вона ласкава, коли виникають заборони - стає грубою. Це породжує конфлікти з однолітками, проблеми в колективі, нерозуміння з батьками. Вимогливі до оточуючих і поблажливі до себе - такий тип дитини, розпещеної любов'ю і турботою рідних. Життя з часом змусить її зняти рожеві окуляри і подивитися на себе реалістичним поглядом, але якою ціною?

Є й інша сторона сверхлюбові - критичність і завищені вимоги. Батьки впевнені, що їх чадо саме розумне і талановите. І, відповідно, намагаються довести це оточуючим і собі самим. А якщо малюка осягають невдачі, то батьківське розчарування - прямий шлях до дитячих неврозів. Найголовніше у вихованні - ваша оцінка того, що відбувається. Дитина оцінює себе, свої дії тільки вашими очима і словами. Тому, в черговий раз не виправдати очікування мами і тата - один з найбільших дитячих підсвідомих страхів. З часом це призведе до страху не виправдати очікування соціуму, тобто до паралічу волі, творчого потенціалу та неможливості будувати своє життя згідно зі своїми інтересами і бажанням, а тільки так, як «треба».

Сліпа любов гальмує розвиток і дитини і батьків. Як же хочеться позбавити доньку чи синочка від проблем, вирішити за нього конфліктні ситуації, зробити його життя максимально комфортним і безхмарним, принести все «на блюдечку». Як люблять говорити сучасні батьки - «дати дитині все». Це велика помилка. Їй не треба все. Треба дати лише основи для хорошого старту в будь-якому віці, навчити самостійності, допомогти у вирішенні проблем. Станьте для дітей порадником і опорою, але не намагайтеся прожити їхнє життя замість них. І мова йде не про повнолітній період, а вже про дво-, трирічних малюків.Допоможіть одягнутися, але не одягайте лежачого на дивані карапуза. Візьміть в пісочницю три совочка, щоб дитина могла поділитися, а не билася за своє майно або шукала захисту у матері. Демонструйте п'ятирічці вміст гаманця і поясніть, що і почому ви можете (або не можете) купити в магазині. Дозвольте школяру самостійно вибрати гурток чи спортивну секцію, радьтеся з приводу вікенду або відпустки. Адже дитина поглинена батьківською зверхлюбов’ю позбавлена необхідності дозволу якихось проблемних ситуацій, так як рішення ці або пропонуються вже готовими, або досягаються без її участі. У підсумку дитина позбавлена ??можливості самостійно долати труднощі, і навіть тверезо їх оцінювати. У неї просто не формується здатність до мобілізації своєї енергії у важкі моменти, вона чекає допомоги. Для такої людини будь-які перешкоди в житті будуть здаватися непереборними.

То що ж таке розумна батьківська любов?.. На чому вона ґрунтується? Перш за все на довірі, повній і взаємній між батьками і дітьми, починаючи з раннього віку…

Практика підказує, де батьки виконують не тільки функції батьків, але є друзями для своїх дітей, де відсутні, авторитарний стиль спілкування, на­в'язливість, постійні спроби вивищуватися перед дітьми, там існує довіра, взаємна повага дітей і батьків, менше виникає складних педагогічних про­блем та ситуацій.

    Якогось єдиного універсального рецепту розумної батьківської любові, можливо, і немає. Спробуємо дати декілька порад.

1. Розумна батьківська любов повинна базуватися на взаємній довірі. Ні син, ні доня з раннього дитинства не повинні таїти від батька з матір'ю най­менші порухи своєї душі, щоб саме до батьків бігли діти зі своїми радощами, горем, невдачами, із визнанням своєї провини, за порадою, співчуттям, втіхою.

2. Не намагайтеся і не прагніть задовольняти всі, навіть найменші заба­ганки і бажання дитини, бути у неї на "побігеньках". Це здебільшого викли­кає таку хворобу, як "нарцисизм", самозакоханість, егоїзм, що у перспек­тиві може негативно позначатися на стосунках з рідними людьми та колегами.

3. Не відштовхуйте дитину надмірною суворістю, строгістю, не викли­кайте страху від спілкування з вами. Це може стати однією з причин скрит­ності, відчуження і створити у майбутньому прірву між батьками і дітьми.

4. Ніколи не виявляйте байдужості до справ дитини.