Доповідь "Особливості діалогічного мовлення"

ОСОБЛИВОСТІ

ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Доповідь

вчителя англійської мови

Гімназії  с. Мишлятичі"

Лазарко Анна Теодорівна

Діалогічне мовлення характеризується повними комунікатиьники психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення - це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього вилу мовленнєвої діяльності.

Діалогічне мовлення виконує такі комунікативі функцій

1. Запит інформації - повідомлення інформації;

2. Пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) - дрийнятія

/неприйняття запропонованого;

3. Обмін судженнями /думками / враженнями;

4. Взаємопереконання / обгрунтування власної точки зору

Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби та є домінантною у відповідному типі діалогу

З психологічної точки зору діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте в умовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів зʼявилося б бажання та потреба шось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у "запропоновані обставини". Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення, як і монологічне, характеризується зверненістю. Спілку-вання, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що долов-нюються позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припушення. Отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.

Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійсню-ється.

Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуа-цією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пасов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комунікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, що йде учитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці - появу довгоочікуваного

транспорту й т. п.

Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до

мовлення.

Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли додому, то, звичайно, підете на кухню і випʼєте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі - звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте мені склянку води?

У мене страшенна спрага".

. Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь

ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам

склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена

подяка. Питаннями ситуативності мовлення й створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених: Є. ПІ. Шубін, Й. М. Берман,

В. А. Бухбіндер, В. А.Скалкін і Г. А. Рубінштейн, С. М. Розенбаум, В. С. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших.

Проте ніхто доступніше за В. О. Артемова не сформулював компонентной складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєви: вчинків: "..для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставлення! повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можи конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:

5.

комуніканти та їх стосунки (субʼєкти спілкування);

6.

обʼєкт (предмет) розмови;

7.

ставлення субʼєкта (субʼєктів) до предмета розмови;

8.

умови мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні ситуації створюються на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів. Вони мають стимулювати мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання

найкраще виконати завдання.

Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційне забарвлення.

Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше.

Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

Виходячи з цього, в учнів необхідно розвивати вміння ініціативно розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до продовження

розмови.

Мовні особливості діалогічного мовлення.

Характерними мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліп-тичність, наявність "готових" мовленнєвих одиниць, слів - заповнювачів пауз,

а також так званих "стягнених форм".

Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі сприяють контактність комуні-кантів, наявність спільної ситуації, зверненість реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків - й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.

Приклад 1

Peter.

Jean! Would you like a meat sandwich or cheese sandwich?

Jean. A chees sandwich, please.

У діалозі широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "фор-мулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наприклад, (готові мовленнєві одиниці виділені):

Приклад 2

A. Excuse me! Is there a chemist's near here?

B. Yes. It's over there.

A. Thanks a lot.

У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають

"заповнювачами мовчання"

'. Вони служать для підтримання розмови, для

заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад:

well, well now, you know, Let me see, Look here, I say.