"Екологічна освіта. Світовий досвід"

Шичева Оксана Миколаївна,

Маріупольський механіко-металургійний коледж ДВНЗ «ПДТУ»

В статті проаналізовано досвід екологічної освіти та екологічного виховання в різних країнах та екологізації освіти в Україні.

Екологічна освіта. Світовий досвід.

Освіта є необхідною умовою реалізації ідеї сталого розвитку держави. На сьогодні в світовій освітній практиці триває процес активізації загальної системи екологічної освіти (ЕО) та впровадження ідей сталого розвитку в навчальний процес. Нажаль Концепція сталого розвитку, ідеї якої були означені на міжнародному форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, не набула в Україні достатнього поширення і відображення в освітній діяльності.

Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки країни, виконання міжнародних норм і національного законодавства щодо реалізації конституційних прав громадян України на здобуття якісної освіти.

З огляду на необхідність становлення гармонійного суспільства, удосконалення організації виробництва та раціонального споживання ресурсів біосфери, екологічна освіта набуває все більшого значення. ЕО необхідно розглядати як систему знань про глобальні умови існування біоти, комплекс просвітницьких та педагогічних заходів для формування екологічної свідомості у підростаючого покоління. ЕО має бути основою мотивації відповідального ставлення до навколишнього середовища та компонентів біосфери. Особливість екологізації освітнього процесу полягає в організації навчання усіх представників суспільства, що дасть їм можливість усвідомити причини глобальних та локальних екологічних змін у навколишньому середовищі та шляхів їх подолання. Екологізація освіти дасть можливість формування у молодого покоління відповідального ставлення до збереження природних цінностей. На жаль, в Україні недостатньо сформовані соціальні, економічні та екологічні умови для виховання гармонійної особистості. Тому, екологічна освіта в Україні має стати пріоритетною сферою діяльності в державі, основою для необхідних досліджень у технічному, медичному, педагогічному та ідеологічному напрямках.

Аналіз світового досвіду у сфері екологічної освіти показує, що у багатьох країнах приділяється велика увага екологізації навчального процесу та впровадженні у навчальний процес ідей сталого розвитку. Так, починаючи з другої половини XX століття у багатьох вищих навчальних наукових закладах було розгорнуто науково-дослідницьку та освітню діяльність у галузі екології - створені центри територіального планування для вивчення проблем охорони навколишнього середовища в університетах Франції, Канади, Австрії, США. У цей час особливу увагу екологічній освіті приділяють міжнародні організації, створені в системі ООН: ЮНЕСКО та ЮНЕП. На першій міжнародній конференції з питань екологічної освіти (Тбілісі, 1987 р). Було заявлено, що освіта у сфері охорони навколишнього середовища не повинна розвиватися в рамках одного предмета чи дисципліни. Питання, пов’язані з екологічним вихованням повинні входити в навчальні програми усіх дисциплін з метою сприяти розумінню гармонії екології, економіки та інших сфер діяльності людини.

В Україні, як і у всьому світі збільшується кількість громадських екологічних організацій. їх вплив стає дедалі помітнішим і більш активним. Це свідчить про поширення ЕО не тільки в освітній галузі, а й усіх формах громадських дій. На сьогодні в Україні налічується понад 500 екологічних громадських організацій. До громадського руху долучаються не тільки фахівці в галузі екології, а й студентська та учнівська молодь.

Екологічна освіта у вищих навчальних закладах (ВНЗ) України має здійснюватись у тісному зв’язку з фізичною, інженерно-технічною, хімічною та іншими напрямками освітніх в процесі вивчення природничих та спеціальних дисциплін, при вивченні яких торкаються питань природокористування. Екологічна освіта в системі ВНЗ розвивається за наступною схемою:

1) базова екологічна освіта студентів за курсом «Основи екології»;

2) самостійне вивчення окремих тем або розділів курсу «Основи екології»;

3) вивчення прикладних екологічних  питань у спеціальних курсах;

4) використання набутих знань з екологічного напрямку при курсовому та дипломному проектуванні.

Останніми роками екологічна освіта опановує нові напрямки – екологічний менеджмент, екологічне право, соціоекологія, інженерний захист навколишнього середовища та інші.

У більшості провідних країн світу (Японія, США, країни Європи) питанням охорони довкілля приділяють увагу на всіх ступенях освіти, починаючи з дитячого садочка.

Оскільки викладачі та вчителі мають відігравати значну та активну роль у розвитку екологічної свідомості та культури, особливу увагу екологічній освіті приділяють педагогічні заклади світу, і можна сказати, що Україна не є виключенням. У деяких країнах, наприклад, в Болгарії та Угорщині екологічну освіту отримують фахівці з організації виробництва, бо саме вони приймають рішення щодо впровадження інвестиційних програм на підприємствах.

В Японії переважна більшість навчальних закладів - державні. Освітній процес має глибоке культурне коріння, основане на духовних та національних засадах. Екологічним вважається навчання «без стін», вільне планування робочого часу та відсутність суворого розкладу, а також проведення занять поза приміщенням. Освіта в таких навчальних закладах побудована за принципом природо доцільності та є прикладом ефективного впровадження принципів екологічного виховання. Природоохоронна спеціалізація розгалужена і має певні пріоритети, особливо в тих регіонах, де існують екологічні проблеми. Система університетської підготовки підкріплюється обов’язковим стажуванням у суміжних галузях, активно заохочується робота в інших країнах, досвід яких, включаючи екологічний, вважається доцільним з погляду національних інтересів.

На відміну від Японії, у США якість освіти, в тому числі екологічної, в приватних навчальних закладах, є значно вищою, ніж у державних. Характерною ознакою екологічної освіти США є технічна тенденція, особливість якої - орієнтація на екологічні проблеми певної території, де живуть учні, а на загальні екологічні проблеми. Впроваджують активний метод навчання - «робота в полі», де студенти та учні працюють з «живим» матеріалом і застосовують всі форми пам’яті. Система освіти США швидко та легко пристосовується до прискореного розвитку наукових і технічних знань, існує можливість мобільності змісту, форм, та методів навчання.

В країнах Європи система навчання суттєво відрізняється від особливостей навчального процесу в Україні. В навчальних закладах Європи центром навчання є не група студентів або учнів, як в Україні, а окремий індивід. Таким чином, аналіз досвіду провідних країн у сфері розвитку екологічної освіти, змушує визнати неможливість повного перенесення їхнього досвіду та надбань в освітній процес України, оскільки освітянські системи країн сформовані з урахуванням конкретного історичного досвіду та є суто національними. При реформуванні загальних основ навчання в Україні доцільно застосовувати деякі аспекти сучасного світового підходу до принципів екологічної освіти на всіх рівнях освітнього процесу.

Розвиток освіти в Україні має добру норматив­но-правову основу, основні напрями цього розвитку в цілому збіга­ються із завданнями, сформульованими у Стратегії освіти для ста­лого розвитку Європейської економічної комісії ООН (2005 р). а також забезпечені політичними механізмами їх реалізації.

Наукова діяльність вищих навчальних закладів здійснювала­ся відповідно до Законів України "Про вищу освіту", "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пріори­тетні напрями розвитку науки і техніки", "Про інноваційну діяльність". Національної доктрини розвитку освіти, інших нормативно-правових актів і була спрямована на розробку нових ресурсозберігаючих технологій в енергетиці та промисловості, но­вих речовин і матеріалів:

• створення ефективних методів і засобів захисту навколишнього природного середовища;
• розробку перспективних інформаційних технологій;
•                  удосконалення під­готовки спеціалістів з вищою освітою та інших пріоритетних для регіонів напрямів розвитку науки і техніки.
     Реалізація таких завдань можлива тільки завдяки висо­кокваліфікованому персоналу. Вища школа України має значний кадровий потенціал - понад 70 тисяч науково-педагогічних та майже 12 тисяч наукових працівників. У різних формах наукової та науково-технічної діяльності ВНЗ беруть участь понад 5,5 ти­сяч докторів та майже 30 тисяч кандидатів наук.

Висновок.

Необхідно враховувати, що навчання не закінчується за дверима навчального закладу, а має своє продовження в сім’ї, в повсякденному житті. В інформаційному просторі України немає регулярних теле- і радіопередач з екологічної тематики, що говорить про «інформаційний голод» у сфері екології. Формування екологічної культури за допомогою різноманітних педагогічних технологій - одне з найважливіших завдань екологічної освіти у коледжі.

Екологічна освіта має бути початковим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку, який буде забезпечувати потре­би людства у можливостях перетворювати свою уяву про сталий розвиток у реальність. Вона не тільки повинна надавати наукові та технічні знання, а й забезпечувати відповідну мотивацію, слу­жити поясненням і здійснювати соціальну підтримку для форму­вання навичок та їх використання. Ключовим завданням освіти у XXI ст. є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.