Філософія Григорія СКОВОРОДИ: вчення про ТРИ СВІТИ

Філософія Г. Сковороди: Вчення про «три світи»Автор: Шик Богдан та Прозоров Олексій

Сковорода був філософом-просвітителем, письменником і поетом XVIII століття, який жив і працював на території сучасної України та росії. Однією з основних тем його філософських досліджень була людська природа і відносини між людиною та світом. Одним з ключових понять в його філософії є "три світи", які він описує у своїх творах. Сковорода – філософ-просвітитель

У філософській системі Григорія Сковороди найбільш важливими є кілька концептів. Філософ настільки любить Біблію, що підносить її до рангу одного з трьох світів, з яких складається світобудова. На його думку, це такі світи: макрокосм – весь оточуючий нас світ, мікрокосм – світ людини («Людина – це маленький свiт»), і світ символів – Біблія. Ці світи перебувають у постійному русі і взаємозв’язку. Не пізнавши один із них, неможливо пізнати два інших. На думку філософа, починати треба з самопізнання. Тому заклик «Пізнай себе» звучить у бесіді майже з кожним його співрозмовником. Світи Сковороди

Не менш важливою у філософії Сковороди є теорія двох натур. За його словами, кожна людина, кожне явище світу поділяється на дві натури: перша – низька, зовнішня, темна; друга – внутрішня, висока, істинна, божественна. Перша натура – це твар, друга – це Бог. В поділі на дві натури філософ не робить винятку ні для якого явища світу. Навіть таку високу і святу для себе категорію, як віра, віра в Бога, він теж поділяє на дві натури. Він говорить, що можна вірити в бога – просто знати, що він є. І зовсім інша справа – любити його, довіритись йому, жити в Бозі. Перша віра – зовнішня, друга – внутрішня, істинна, божественна. Теорія двох натур

У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незлічених світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є око його, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесні, земні та глибинні створіння фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх». Вчення про три світи

Співіснування двох натур (двох природ) була висунута ще за часів античності, коли спочатку досократики (Геракліт, Парменід, Зенон), а потім Сократ і Платон звернули увагу на те, що сфера буття може бути розглянута у двох аспектах:1) постійно змінне («Все тече, все змінюється») матеріальне, рухоме, чисельне буття, утворене з окремих частин, що існує у просторі і часі та відчуває на собі їх постійний вплив. Це буття людина сприймає відчуттями і будь-яка річ матеріального світу становить частину цього буття;2) буття, яке людина мислить. На відміну від першого типу буття йому властиві всі протилежні ознаки: нерухомість, незмінність, нематеріальність, постійна самототожність, досконалість, простота (бути простим означає не мати частин). Унікальною властивістю світу, в якому живе людина, а також самої людини, є те, що як людині, так і світові, в якому вона існує, властиві два типи буття.Ідея співіснування двох натур

"Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Принцип "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Пізнай себе

Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини. Антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, у Сковороди є поняття суму, туги, нудьги, страху. Всі вони, на його думку, роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я. Тому Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі – її радість, кураж. Здоров’я душі

Таким чином, звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення. На ґрунті об'єднання категоріальних сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Щастя через любов та віру

Ті, хто задоволені багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, стверджуючи, що вони досягай щастя. Вони отримують не щастя, а його привид, образ, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г. Сковорода наполегливо підкреслює, що люди, у своїй більшості, вступають на легкий шлях видимості щастя, та наводить приклад, що сталося з вченням Епікура про щастя. Люди побачили зовнішній бік його вчення про щастя як насолоду, тому й лають його за це до сьогоднішнього дня. Оманливе щастя

Загалом, вчення Григорія Сковороди про "три світи" було не лише філософською теорією про структуру світу, але й практичним посібником до духовного самовдосконалення. Його вчення допомогло людям бачити світ по-іншому і зрозуміти, що розумовий розвиток та моральна культура є важливими компонентами успішного життя. Висновок

Дякую за увагу!