ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ – ОСНОВНА ЗАСАДА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ – ОСНОВНА ЗАСАДА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

(З досвіду роботи вчителя початкових класів Грабовського навчально-виховного комплексу Краснопільської районної ради Сумської області Бесараб Юлії Віталіївни)

Ми виховуємо учня не як носія знань, а як людину, яка має жити в суспільстві і приносити йому користь. (В.О.Сухомлинський).

«Недостатньо лише  отримати знання, треба й ще їх уміти застосувати» (Йоганн Вольфганг Гете, німецький поет, прозаїк, філософ ХІХ століття).

Так міркували різні люди в різні часові періоди, а вели мову про одне й теж:

1) про вміння просто жити;

2) про здатність існувати вкупі;

3) про здатність навчатися;

4) про здатність приймати рішення.

Я вважаю, що саме ці твердження і є так званими «чотирма стрижнями» сучасної освіти, які окреслюють головні напрями компетентнісного підходу до навчання та виховання учнів Нової української школи. Мета навчального закладу – навчити своїх вихованців жити в умовах сьогодення та бути готовим до вирішення різних життєвих ситуаціях. Наше завдання -–виховати громадянина, спроможного вміло керувати власним життям, здатного до самовираження. Якщо раніше учням прищеплювалась тільки система знань, умінь та навичок, то сьогодні вони мають бути готовими до життя в теперішніх реаліях: вміти енергійно та творчо підходити до поставлених завдань, самонавчатися, саморозвиватися, самовдосконалюватися як інтелектуально, так і фізично. Усе це, у дійсності, і є не що інше, як виконання Закону України «Про освіту», в якому сказано: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей; формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями» [7]. 

На мою думку, створюючи умови для належної сформованості в учнів різносторонніх інтересів, знань, вмінь, власного досвіду, підстав на результативний освітній процес у період навчання, учитель спонукає учнів залюбки, з ентузіазмом та цікавістю приєднатися до навчального процесу, до виконання практичних завдань.

Зрозуміло, що саме за умови сформованих належним чином різноманітних інтересів, знань та умінь, практичного життєвого досвіду особистості, мотивів, спрямованих на успішність у шкільному віці, учень долучається з інтересом до навчання, праці та окреслює наслідки своєї життєтворчості в майбутньому.

З вище зазначеного можна зробити висновок , що дійсно, формування життєвої компетентності у дітей – основна засада формування особистості. Саме навчання потрібно планувати не тільки як процес, в ході якого учні засвоюють знання, вчаться володіти отриманими вміннями та навичками, але й формують компетентності кожного здобувача освіти, виховують його як особистість, розвиваючи в ньому суспільно-соціальну та творчу активність.

Сам вчитель по-особливому впливає на формування в учнів життєвої компетентності. Тому безпосередньо сам педагог повинен активно працювати, вдосконалювати свій професіоналізм , творчо ставитися до своєї роботи, оскільки сам вчитель є не тільки тим, хто весь час навчає, але й постійно вчиться сам.

Процес набуття саме життєвих компетентностей розглядається як неподільний, поступальний процес, в основі формування якого лежить залучення дитини до отримання нею практичного соціального досвіду, який з’являється з наявних у суспільстві різновидів діяльності. Різносторонньо сформована особистість дійсно є активним автором свого життя.

Сучасний навчальний заклад повинен якнайкраще підготувати своїх учнів до життя в реаліях сучасності. Завдяки формуванню життєвої компетентності школярі зуміють прийняти дійсність, сміливо зустрітися  з нею, знайти власне призначення, стати успішними.

В особистості, яка дійсно націлена на досягнення успішності у своєму житті, мають бути сформовані ряд головних вмінь, таких як:

•              уміння критично мислити;
•              вміння шукати компроміс, для виходу з будь – яких спірних ситуацій, які готує їм життя;
•              уміння бережливого ставлення до свого здоров’я та здоров’я свого оточення, оскільки це – найвища цінність;
•              уміння швидко ухвалювати рішення в умовах, коли час на роздуми обмежений чи бракує досвіду;
•              уміння застосовувати власний досвід для розв’язування життєвих задач;
•              уміння вільно спілкуватися з громадянами різних країн, уміти вислухати, зрозуміти та довести власну думку до співрозмовника, працюючи в команді;
•              уміння працювати з сучасними інформаційними системами, уміння знайти, проаналізувати дані з різних джерел, застосовувати її для себе, адже без цього неможливо стати успішним;
•              уміння самостійно розвиватися та навчатися протягом свого життя.

В учнів має бути сформоване розуміння: щоб бути успішним, потрібно постійно працювати над собою, розвивати життєву компетентність. В основі поняття «життєва компетентність» слід розуміти вміння виявити кмітливість в нестандартних ситуаціях, практично застосовувати свої вміння, відповідати за свої вчинки, постійно саморозвиватись та самовдосконалюватись.

Час не стоїть на місці та докорінно вносить свої корективи як в навчальний, так і у виховний процес. Життя в сучасному світі вимагає, щоб в ході навчального процесу в учнів формувався власний досвід, який допоможе вирішувати задачі, поставлені життям. Формуванню в учнів компетентностей сприяє ряд чинників: розширення змісту освіти, проведення паралелі з реальним життям, базування навчальної діяльності не тільки на рівні відтворення отриманих знань, а й на творчому їх застосуванні.

Я вважаю, що використання інноваційних форм та методів навчання в організації навчально-пізнавального процесу сприяють подоланню розриву між вимогами сучасної освіти та реальністю життя, забезпечують активізацію пізнавально-розумової діяльності учнів, істотно підвищують інтерес до процесу навчання. Сьогодні вибір цих форм та методів є досить широким.

Окрім традиційних методів, вчителі широко застосовують інтегровані уроки, проєктне навчання, інтерактивні прийоми, продуктивне навчання, ділові та імітаційні ігри – словом, такі форми активної діяльності, під час яких учні не тільки знайомляться з певним видом діяльності чи ситуації, а й безпосередньо опрацьовують їх зсередини, відтак формуючи власні компетентності.

У межах вимог сучасності доцільним та актуальним є застосування тренінгів. Подібні заняття, на мою думку, є запорукою формування позитивної «Я – концепції» учнів. Перевагами тренінгової роботи є можливість кожного учня поставити себе на місце іншої людини, відчути її переживання, почуття. У результаті подібних дій формується співпереживання та емоційний зв'язок, які в майбутньому дозволяють учневі формувати в собі особистісне самостановлення та розвиток самосвідомості.

Для  формування життєвої компетентності молодших школярів я активно використовую метод проєктів, оскільки під час підготовки проєкту активізуються найдієвіші методи навчання та виховання: інтерактивні дослідження, пошук. Я вважаю, що саме завдяки їм підвищується активність учнів, оскільки відбувається максимальне наближення до життя.  В умовах активного пошуку та досліджень відбувається випереджувальний розвиток особистості, формування творчої індивідуальності,  здатної в майбутньому спроектувати та організувати власне життя. Що може принести більше задоволення, ніж відчуття досягнутого успіху? Навчальний процес має дарувати дітям позитивні емоції.

Яким чином можна виховати дитину, яка буде відчувати себе потрібною та отримуватиме задоволення від своєї участі у справах? Ось таке запитання я ставлю собі, коли бачу своїх учнів. У нас на очах дорослішають ті, хто буде жити та створювати майбутнє. Я ставлю перед собою мету – виховати людину з добрими помислами, почуттями та діями, яка із власним серцем в сучасному світі почуватиметься гармонійно.