Година спілкування "Час і досі не загоїв рану – Цей одвічний біль Афганістану."
Тема: Час і досі не загоїв рану –
Цей одвічний біль Афганістану.
Мета: ознайомити учнів з передумовами афганської війни; через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, вміння співпереживати.
Обладнання: географічна карта, кольорові ілюстрації, виставка книг, фотографії учасників війни, загиблих земляків, вирізки з газет, записи пісень.
Хід міроприємства:
Вчитель. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата – 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989році закінчилася для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейдяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів – інтернаціоналістів.
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза –
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
…Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі
Мати солдата.
Цими словами ми розпочинаємо вечір пам’яті присвячений річниці виводу військ з Афганістану, який називається «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану.»
Сьогодні ми з вами дізнаємося про героїв цієї страшної війни. Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, недокохав.
Діти!.. Я пропоную вам зараз на деякий час залишити свої юнацькі мрії і поринути у тривожний спогад, у вир подій Афганської десятилітньої війни.
Наснилася мені далека,
Далека і сіра земля.
Там не кружля лелека,
Не кличе тривожно здаля.
Земля та сіра одвічно
Болем у серце ввійшла,
Афганська тривожна пісня
Душу мені обпекла.
(пісня «Афганистан болит в моей душе …»)
І ведуча. Афганістан … Це не просто маленька цяточка на карті планети. Афганістан для нашого народу став біллю утрат і радістю … великою, невимовною радістю – виводу колишніх радянських військ із тяжкої кровопролитної війни.
ІІ ведуча. Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно – Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.
І ведуча. Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір 7 – 8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя. Страшна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова не писемність серед населення, особливо серед дітей та жінок, висока смертність.
ІІ ведуча. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.
У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію.
І ведуча. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території.
Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки.
Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ.
І вони, сліпо обурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем і мечем».
ІІ ведуча. Афганська війна …, брудна, неоголошена … Та хіба війни бувають чистими?
Будь – яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.
І ведуча. 160 тисячам наших земляків судилося пройти це жорстоке випробування. 3383 з них повернулися додому у цинкових трунах, 12 тисяч залишилися інвалідами, понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами, 86 українських юнаків – у полоні, більшість з яких уже за плином часу можна вважати такими, що пропали безвісти …
ІІ ведуча. Війна давно закінчилася, але ж пам’ять… Вона ніколи не відійде. Пам’ять блискавкою висвічує миттєвості тієї війни, що тривала довгих 9 років і 51 день.
І ведуча. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?
Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава їх подвиги, віддаючи належне їхньому героїзму.
ІІ ведуча. Чимало літ минуло відтоді, як вивели Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти – своїх чоловіків і батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які у 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Вчитель. На сьогоднішню зустріч ми запросили очевидців тих лихоліть. Це наші односельчани, воїни-афганці.
Посивілі завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. Їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.
То ж давайте надамо їм слово. Розкажіть, будь-ласка, трішки про вашу службу.
(Виступи воїнів-інтернаціоналістів)
Запитання:
- Що ви відчули, коли ступили на Афганську землю?
- Говорять, що служба – це школа … Чому навчив Вас Афганістан?
- Вам доводилося пережити біль утрати?
- Чи були з Вами поруч там, в Афганістані, українці?
- Чи підтримуєте Ви зв’язки з тими, з ким здружив Вас Афганістан?
- Що відчували Ви в день виводу військ?
- Яке ставлення до воїна-афганця? Чи відчуваєте турботу держави?
Чи є ще запитання?
Що ж спасибі Вам за вашу розповідь.
Продовжуючи розповідь хочу навести статистичні дані, щодо Афганської війни, по Полтавській області на 13 лютого 1989 року:
- Всього брали участь у війні 2675 солдатів та офіцерів Полтавщини;
- Нагороджено орденами та медалями – 365 чоловік;
- Одержали поранення – 110 осіб;
- Повернулися інвалідами – 51;
- Загинуло на страшній війні – 78;
- Близько 280 учасників бойових дій проживають у нашому район
- Загиблі мовчать, їх вісім, тих, які не повернулися з поля бою до нашого Гадяцького району. Наші земляки: старший лейтенант Сергій Білоха – м. Гадяч, молодший сержант Олександр Полуношний – с. Римарівка, рядові Олександр Кравченко – с. Біленченківка, Констянтин Приходько – с. Соснівка, Олександр Колісник – с. Мартинівка, Сергій Швидкий – м. Гадяч, Сергій Козаченко – м. Гадяч, Володимир Мисюра – с. Соснівка. Рано обірвалася їхня пісня життя. Кожного прийняла на вічний спокій рідна земля. Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам’ять тих, кого вже немає поруч з нами.
(Хвилина мовчання. Пісня «Офіцери»)
І ведуча. Ніхто не забутий,
На попіл ніхто не згорів …
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять людей
І живуть матері,
Доти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живуть.
ІІ ведуча. Вічним сном воїн спить,
Спить герой у землі,
Спить солдат у імлі,
Він лиш двадцять прожив,
Він страждав і любив,
І життя цінував.
І ведуча. Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто чи село. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.
ІІ ведуча. Гірко робиться, коли усвідомлюєш, що їм було лише по 18 – 20. Майже наші ровесники, і такими вони лишилися назавжди.
І ведуча. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день і є закінченням афганської війни для радянських людей. Закрилася остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелалабада і Кабула.
ІІ ведуча. Але Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас – загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.
І ведуча. Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті імена воїнів-афганців.
ІІ ведуча. Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. Будемо гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.
(Пісня )
Вчитель. Слухайте! Дивіться! Запам’ятовуйте! Поруч із нами воїни – інтернаціоналісти. Сьогодні ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квіти.
(Називаються прізвища всіх присутніх гостей, вручаються квіти)
І ведуча. Нашим гостям і всім присутнім у залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна.
ІІ ведуча. Бажаємо, щоб ХХІ століття приносило щасливу посмішку, дарувало безхмарне небо. А ще несло пам’ять … пам’ять про те, що забути ми не маємо права.
(Пісня)
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку