Сценарій виховного заходу "Т.Г.Шевченко - пророк народу нашого". Розробка містить поетичні твори, тексти історичного характеру, літературного спрямування. Зміст заходу супроводжується музичними творами, та книжковою виставкою.
ЗВУЧИТЬ пісня «РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ»
З цих слів: «Реве та стогне Дніпр широкий» з поеми «Причинна» розпочинається «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок Шевченка, як поета. Такі прості, доступні і водночас геніальні рядки стали і відомою народною піснею, (але її написав український композитор Д. Крижанівський) і символом України, її другим гімном, яку знають у Європі і в усьому світі. Але по-особливому світ вслухається в ці слова у цей час, коли відзначається річниця від дня народження славетного сина України – великого поета і художника Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА.
ЗВУЧИТЬ: кінцівка пісні «РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ»
Нашу зустріч ми присвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її Пророку. Пошана і вдячність наповнюють серця усього людства, бо Тарас ШЕВЧЕНКО – не тільки співець України, він митець на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми пишаємось тим, що він – наш земляк, а ми прагнемо бути достойними його нащадками. У багатьох оселях наших земляків і сьогодні можна побачити портрет ШЕВЧЕНКА, заквітчаний вишитим українським рушником.
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає вірші його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься «Кобзар»
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З портрету ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш батько, великий Тарас.
Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.
Запалює свічку.
Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:
…Не одцурайтесь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Схаменіться,…
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
А зараз давайте вирушимо в подорож Шевченківськими дорогами.
9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку
Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка « в науку». За найменшу провину дяк карав своїх учнів різками.
Гірке дитинство випало на долю Тараса.
Коли йому було 9 років радість і втіха потьмарилися горем: померла мама. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося 11 років, помер і батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик сиротою.
З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання.
Багато своїх живописних творів залишив нам у спадок.
Він написав понад 1000 картин.
За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.
Шевченко дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби та берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.
В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу, яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.
Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.
Багато віршів, написаних Т.Г.Шевченком, покладені на музику. 72 вірша Кобзаря стали піснями.
«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина»…
Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки - художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.).
Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу.
Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий»
Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.
Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
“Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає вірші його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас –
ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься «Кобзар»
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З портрету ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш батько, великий Тарас.
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
…Не одцурайтесь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дих,
Щоб ти скорився і притих.
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки
Шевченка онуки.
Схаменіться,
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь,
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крил
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.