Година спілкування "Народе мій, до тебе я ще верну (Василь Стус: доля й людська особистість)"

Народе мій, до тебе я ще верну

(Василь Стус: доля й людська особистість)

Бібліотекар. Сьогодні ми з вами зібрались, щоб більш детально познайомитись із кришталевої чистоти поетом України, частиною її совісті та незламного духу Василем Стусом, який народився на Святвечір в с. Рахнівці Гайсинського району на Вінниччині. Світ дізнався про Стуса  у часи тоталітаризму і не лише завдяки його перекладам німецького поета Райнера Марії Рільке, але й під час обговорення у 1985 році кандидатур на Нобелівську премію в галузі літератури, якої поета позбавила смерть у Пермського таборі.

Хоча й пішов Василь Стус від нас у вічність із мученицького радянського табору, але голос його лунає все сильніше й сильніше.

Ведучий 1. Якщо вірити у переселення душ, то можна думати, що Василь Стус став втіленням тих незбагненних для терпіння мук, які увібрала в себе східно-подільська українська земля протягом століть. Село, в якому він народився, має свою довгу історію і міфологізовану передісторію. Нинішня Рахнівка, що принишкла під Казенним лісом біля Уманського шляху, зазнала незчисленних бід за ХХ століття.

Ведучий 2. Предки рахнівчан кілька разів переносили своє поселення після жахливих татарських спустошень. Тут проводили свої марші Гітлер і Муссоліні. Ця земля перенасичена людськими муками і кров’ю, і тому не дивно, що тут народився Богом даний поет, який сказав кришталево чистим голосом світові:

Ярій, душе! Ярій, а не ридай,

У білій стужі серце України.

А ти шукай - червону тінь калини,

На чорних водах тінь її шукай.

Бо горстка нас. Малесенька шопта.

Лише для молитов і сподівання,

Застерігає доля нас зарання,

Що калинова кров така густа,

Така крута, як кров у наших жилах,

У білій стужі білих голосінь.

Це гроно болю, що впаде в глибінь,

На нас своїм безсмертям окошилось

Ведучий 1. Божа іскра запала в душу маленького хлопчика, що народився 6 січня 1938 року в с. Рахнівка на Вінниччині. У 1940 році батьки немовлям перевезли Василя з Вінниччини у тодішнє Сталіне. Саме в шахтарському краї він навчався в середній школі, після її закінчення навчався на філологічному факультеті Донецького педінституту. Трохи попрацювавши вчителем у сільській школі, був призваний до служби в армії.

Ведучий 2. Після повернення знову вчителює, тепер у м. Горлівка. Пізніше став шахтарем, згодом літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». І лише після цього, ставши аспірантом  Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка, переїхав до Києва.

Ведучий 1. Юність і початок творчості (перші вірші побачили світ 1959 р.)  В.Стуса припали на початок 60-х рр. -  на роки хрущовської відлиги. Тоді в літературу прийшла когорта митців, які не хотіли миритися ні з рештками сталінської тиранії, ні пізніше, із  задушливою атмосферою застою. Л.Костенко, В.Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Дзюба та ін – вони шукали справедливості у суспільному житті, утверджували високі гуманістичні ідеали, загальнолюдські цінності. У своїй творчості вони були новаторами, свіжо по-новому бачили світ і шукали нових, незвичних форм, засобів образотворення. Такими пошуками і знахідками, самобутністю поетичного стилю й позначена поезія В. Стуса. Саме їм судилося першими сказати про знедолену неньку Україну. Вони й перші прийняли на себе удар тогочасного режиму.

Ведучий 2. За підтримку протесту І. Дзюби та В.Чорновола в кінотеатрі “Україна”  на перегляді фільму “Тіні забутих предків” щодо арештів української інтелігенції, Стуса відраховують із аспірантури Інституту літератури. Він працює в будівельній бригаді, потім кочегаром.

Ведучий 1. У 1965 році Василь одружується із Валентиною  Попелюх, коли їхньому синові, маленькому Дмитрикові, виповнилось 5 років, батька заарештовують. Суд . . .  Несправедливі, образливі, надумані звинувачення. Вирок: 5 років таборів і 3 роки заслання.

Читець 1. Бриніли по обранених ярах

Скляні струмки , відтеплювались кручі

Глухоніма вода і сонце спах,

і зойк лісів, нагальний , як падуча.

І перша птаха різала крилом

обрус небес, морозний і зелений.

Чаділи верби і шаліли клени.

О, рвись до них – крізь грати – напролом !

Читець 2.  Ти десь за білим забуттям

і навіть далі, далі.

Все важиш  молодим життям

у молодій печалі.

На бережечку самоти,

на жовтому пісочку

кого лишив – не осягти:

дружину, а чи дочку.

Як вимінилося життя!

Все сніння огортає,

і той, хто прагне вороття,

вже й стежки не вгадає.

Ведучий 2. Відбувши покарання, у 1979 році повернувся в Україну. За кордоном його   знають, як визначного  митця слова. Виходять збірки творів “ Зимові дерева “, “ Свіча  в свічаді “. В. Стуса прийнято до почесних членів PEN – клубу (Міжнародне об’єднання письменників з більш ніж 80 країн).

Ведучий 1. А на батьківщині його знову заарештували. Цього разу – 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання. Друге покарання поет відбував у спец таборі для політв’язнів.

Читець 1. Як добре, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті оберуся до життя

Своїм стражденним і німим обличчям.

Як син, тобі доземно уклоняюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь

Ведучий 2. Але не судилось повернутись В.Стусу до рідного краю. Поки громадськість світу боролась за визволення Стуса, табірна система знищувала генія українського народу. “Я оголошую голодовку до кінця”, - це були останні слова, які він сказав своїм товаришам, коли його вели у карцер.

Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року, а через чотири роки був повністю реабілітований “за відсутністю складу злочину”.

Читець.  Не здайся – веснам. Легше – зимам

Не здатись. Не здавайся весні.

Спасенної тримайся криги,

Пречистої тримайся туги,

Шаленої тримайся муки

І так існуй, бо це – життя.

Ведучий 1. Почуттям злитості з народом, спільності долі перейнята і поезія, й саме життя В. Стуса. Його страсна путь, його незламність дали поету право судити й минуле, й сучасне найвищим судом совісті. І все ж че-рез трагічні поля історії, через сніги сибірських таборів проростає, зеленню вруниться з його поезій тверда віра в те, що сягне народ український світлих вершин, щедро оплачених кров’ю, долями, смертями його кращих синів.

Ведучий 2.  В. Стус, долаючи присуди й пересуди, владно увійшов у нашу поезію, в нашу сучасність, наш світ, став символом нашої віри, нашої духовності. У 1991р. збірку віршів “Дорога болю” В.Стуса посмертно відзначено Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка.

Бібліотекар. Василь Стус – це гроно болю, що ще падає в глибінь душ людських, але не вразило поки що народ його пречистим Божим гнівом. Не вразило, не раз розп’ятий люд, на творче яріння. Бо може й пізно все, у передсудний час, а може, вже й гряде Стусом пророкована “неосяжна осонцена днина”.

Звучить поезія В. Стуса.