"І в молитві, і в праці любім Україну..."

Андрей Шептицький Володимир Романюк

Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!

Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в мальовничому селі Прилбичі, що на Яворівщині біля Львова, в сім'ї графа Івана Шептицького та графині Софії Фредро.

Восени 1879 року разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром  розпочав навчання в гімназії св. Анни у Кракові. Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. У травні 1884 родина повернулася з Кракова до Прилбичів

8 лютого 1888 року у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева XIII. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції. 27 квітня 1888 року Роман повернувся до Кракова і вже 19 травня здобув науковий ступінь доктора права

17 вересня 1899 року Роман Шептицький висвячується на єпископа  з прийняттям імені Андрея

Андрей Шептицький з матір’ю Софією Фредро - Шептицькою

2 лютого 1899 року імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станиславівського єпископа. Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні з вірними. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом

 А в 1929 р. постала Львівська богословська академія, яка стала центром вищих студій для греко-католиків. 2 лютого 1939 р. кир Андрей заснував Український католицький інститут церковного з'єдинення ім. Митрополита Рутського, який очолив архимандрит Климентій Шептицький.  

Львівська греко-католицька Богословська Академія

Заснував Український Національний Музей, купив у 1905 р. для нього приміщення за 34 000 доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Російська окупація Львова у 1914–1915 роках

Окупація Західної України радянськими військами у 1939 році Радянська кавалерія на вулицях Львова після капітуляції міста (1939)

Німецькі війська входять до Львова (1941) 

Єврейське ґетто у Львові (1941)

У вересні 1944 року стан здоров'я Митрополита Андрея Шептицького значно погіршився. Він був паралізований, у візочку, не міг правити Службу Божу без допомоги отців, бо руки його були зовсім нерухомими.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, від прогресуючого  набряку-набуханню головного мозку, Похований у підземеллі собору святого Юра. 

«…Ситуацiя, яка склалася на Українi, зобов’язує всiх українських патрiотiв, як на Батькiвщинi, так i поза її межами, взяти на себе моральну вiдповiдальнiсть за долю нацiї. А оскiльки репресiї i кривавий терор можуть перекинутися й на iншi народи, ми несемо вiдповiдальнiсть i перед усiм людством…» Володимир Романюк

У переломні часи української історії, коли здавалось, що все, кінець, згине наше єство, паде прахом мова, віра, культура і сама Україна, з глибин народу народжувались месники, герої, святі, які своїм словом, діями, життям перекреслювали цю зневіру, не давали згаснути надії. Одним з таких людей був справжній син України – Василь Омелянович Романюк, Патріарх Київський і всієї Русі-України Української православної церкви Київського патріархату, визначний політичний діяч, дисидент. Все його стражденне життя було покладене на вівтар боротьби за волю нашої країни та незалежність Церкви.

Народився Василь Романюк 9 грудня 1925 року на Гуцульщині в селі Хімчин Косівського повіту Станіславського воєводства Польської держави (теперішній Косівський район) Івано-Франківської області у простій багатодітній селянській родині Ганни і Омеляна Романюків.

1959 року закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом — Московську духовну семінарію. З 1964 до 1972 — священник у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій Російської Православної Церкви. У січні 1972 заарештований, у липні 1972 засуджений на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Після повернення в Україну 28 квітня 1990 був пострижений у чернецтво і возведений у сан архімандрита з ім'ям Володимир, а наступного дня висвячений у сан єпископа з титулом єпископа Ужгородського і Виноградівського.

Був одним із фундаторів УПЦ Київського патріархату  (заснована у червні 1992). 17 лютого 1993 року призначений архієпископом Львівським і Сокальським[6]. 11 червня — 21 жовтня 1993 р. — митрополит Чернігівський і Сумський[7]. Після смерті патріарха Мстислава став місцеблюстителем Патріаршого престолу (14 червня 1993) із возведенням у сан митрополита. На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом

Помер Володимир від четвертого інфаркту — з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин 18 липня 1995 року спроба поховати тіло у Софійському соборі наштовхнулася на опір з боку духовенства УПЦ Московського Патріархату та силові дії з боку загонів спеціального призначення МВС України. Похований біля брами св. Софії у Києві.

Чорний вівторок ( Кривавий вівторок) — це день 18 липня 1995 року, коли похорон патріарха Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Володимира (Романюка) у центрі Києва перетворився на масові заворушення та сутички з міліцією через відмову влади дозволити поховання на території Софійського собору та жорстокі дії правоохоронців. 

Нехай їхня жертовна любов і духовна мудрість ведуть нас нині до єдності, свободи та світлого завтра. Боже, будь із Україною сьогодні і завжди.