10 березня о 18:00Вебінар: Шкільне діловодство. Документація заступника директора з навчальної роботи

Інформаційна година "День вшанування учасників ліувідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС"

Про матеріал
Інформаційна година спрямована розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства.
Перегляд файлу

День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

(інформаційна година)

Мета. Осмислити та усвідомити масштаби трагічних подій, розбудити  почуття відповідальності перед наступним поколінням, виховувати  глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього  життя людства, розвивати почуття гордості за свій народ, прищеплювати любов до рідного краю.

І. Вступна частина.

   14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ N 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

ІІ. Основна частина.

 1. Слово вчителя. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

   О першій годині 24 хвилини, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я.

 Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда приду­шена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реа­льно осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих. Людство дізнається їхні імена згодом.

   За покликом рідної землі на захід свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні з охорони ЧАБС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Припилі на чолі з лейтена­нтом Віктором Кибенком.

    Вступивши в полум'я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

   Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незаба­ром помер на посту його друг Володимир Миколайович Шашенюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожеж­ники і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли... Четвертий блок став для нього і могилою, і пам'­яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук...

   А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зве­рху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячили маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру.

   До п'ятої години ранку пожежа була ліквідована. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, копоті ві­дірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, сіючи смертоносну радіацію...

   Їх було 28 - пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небез­пеки.

   На підмосковному кладовищі на скромних плитах з черво­ними зірками довічно викарбувані імена:

Володимир Правик

Микола Ващук

Василь Ігнатенко

Віктор Кибенко

Микола Титенко

Володимир Тишура - перших, хто собою закрив вогонь.

    Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуа­цію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негай­ний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне. А добро, нажите поколіннями, за­лишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди покидає рідну домівку.

2. Перегляд відео. «Аварія на ЧАЕС очима ліквідатора» https://www.youtube.com/watch?v=p66RFadL4AY

  У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібно це свято, якщо є 26 квітня - Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня вибрано для вшановування учасників ліквідації.

  Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд.

   Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

   Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких - недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

   Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тодішню УРСР. Можливо, Україна стане автором доброго почину, і День ліквідатора з’явиться в Росії, Білорусі та інших країнах.

ІІІ. Підсумок.

   Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов'язаних скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису.

    Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми втратимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана. І не відшукати нам слова, що вгамує біль.

    Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризику­ючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відро­джувати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітре­ться з історії людської, не згасне у віках.

docx
Додано
27 березня 2019
Переглядів
459
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку