Інформаційний проект "Це слово співуче — криниця, дзвінкої води холодок"

 

 

Це слово співуче — криниця,

дзвінкої води холодок

 

Інформаційний проект

 

 

 

 

 

Керівник проекту:

Грубляк Людмила Григорівна,

 педагог-організатор Ставчанського НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційний проект

 

Тривалість: 7 тижнів.

 

Характеристика проекту

 

Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої криничної води зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі дні, дарує радість пастухам.

Криницю в народі називають святим місцем. З ранньої весни коло криниць духмяніють квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени багряніють кетяги соковитих калинових ягід.

Криниця у нашому обійсті... Це не тільки господарські зручності, але й свідчення мистецького смаку, фантазії.

Чому криниці називають очима України?

 

Мета: ознайомити учнів з різними видами криниць; учити відчувати красу навколишнього світу, слухати та враховувати думки інших, стисло і зрозуміло висловлювати свою думку; формувати уявлення учнів про

цінність та значення криниці й води в житті людини; удосконалювати вміння робити висновки, узагальнення, доводити власну думку; спонукати дітей до вміння висувати проблему та шукати шляхи її розв’язання; дослідити традиції українського народу щодо копання криниць; стимулювати пошукову діяльність та пізнавальний інтерес до життя; прищеплювати прагнення берегти воду; виховувати дбайливе ставлення до природних багатств України, повагу до оберегів народної пам’яті.

Завдання проекту:

• зібрати інформацію про криницю та криничну воду;
• формувати уявлення про те, як шанобливо ставилися наші пращури до криниць;
• залучати до навколишнього життя;
• розвивати творчі здібності;
• виховувати екоохоронний тип поведінки учнів;

 

Очікувані результати: підвищити обізнаність учнів щодо значення криниці й криничної води; зацікавити у поданій інформації про будову й види криниць; формувати моральні цінності.

 

Очікувані продукти:

•  макет криниці;
• книжки-саморобки з повір’ями, прислів’ями і приказками про криницю;
•  портфоліо робіт учнів (аплікації, малюнки, фотоколаж).

Зміст

І. План реалізації проекту.

 

ІІ. Загубили зірки свої очі в криниці.

 

ІІІ. Копав, копав криниченьки – і викопав аж 608!

1. Криничний копач Іван Толмач.

2. Трудові будні майстра.

3. Один із секретів майстра «Як вибрати час для копання криниці?»

4. Криниці, викопані ставчанським майстром, гарні на вигляд та

    повноводні.

 

ІV. Свято-звіт роботи над проектом.

«Це слово співуче — криниця, дзвінкої води холодок».

 

 

V. Додатки.

 

План реалізації проекту

№	Діяльність	Відповідальний	Термін виконання
1.	Створення робочих груп. Завдання для груп. Група «Етнографи» — збирання повір’їв, легенд, пов’язаних з криницею та криничною водою. Група «Фольклористи» — пошук та запис віршів, загадок, прислів’їв про криницю	Педагог-організатор   Вчитель історії   Бібліотекар
2.	Самостійна пошукова робота дітей
3.	Позакласний захід з  фізики «Батькова криниця»	Вчитель фізики
4.	Дослідження «Вода у словянській міфології»	Вчитель зарубіжної літератури
5.	Виготовлення макета криниці	Вчитель трудового навчання
6.	Розучування пісень	Вчитель музики
7.	Екскурсія «Як дізнатися, де копати криницю»	Вчителі географії та біології
8.	Позакласне читання. Легенди про криницю	Вчитель української літератури
9.	Виготовлення книжок-саморобок, буклетів	Вчитель інформатики
10.	Зустріч з копачем криниць Толмачем І.	Педагог-організатор
11.	Оформлення учнівського портфоліо з ілюстраціями різноманітних криниць	Вчитель малювання
12.	Виготовлення запрошень на свято	Вчитель інформатики
13.	Копання всередині себе криниці життєдайної води	Психолог
14.	Година спілкування «Криниця — душа народу»	Класні керівники, класоводи
15.	Презентація проекту. Проведення свята «Це слово співуче — криниця, дзвінкої води холодок»	Педагог-організатор

Свято-звіт роботи над проектом

«Це слово співуче — криниця, дзвінкої води холодок»

 

У ч и т е л ь. Прошу, гості дорогенькі, на моє подвір’ячко, на зелене зіллячко! Рада всіх вас бачити — тут на вас чекає зроблена з каменю, дерева і криці старовинна криниця.

1 - й у ч е н ь. Криниці... З великою пошаною ставиться український народ до криниць, уважаючи їх святими місцями.

2 - й у ч е н ь

 

За селом стоїть криниця чиста

Із краєчком неба в глибині.

В ній вода холодна, промениста

Спогади пробуджує мої.

А над нею журавель цибатий,

І скрипить коновочка стара.

В тій криниці брала воду мати,

Бо ж вона цілюща і жива.

Мохом поросли старі цямрини

Й тріщини, як зморшки на чолі.

Криниці — це очі України,

Рідної найкращої землі.

 

(Звучить пісня «Жива криниця»)

У ч и т е л ь. Сьогодні ми спробуємо торкнутися серцем джерела, що дає життя усьому живому на землі. Поговоримо про криниці, їх роль у житті

людини, про значення криниці, з’ясуємо, у яких місцях копали криниці наші пращури, як їх освячували й оберігали, з якою пошаною їх оспівано

в піснях, опоетизовано в прислів’ях, возвеличено в легендах.

3 - й у ч е н ь. З давніх-давен у багатьох народів особливо ретельно хороняли й прикрашали джерела, уважаючи їх святими місцями. З криницями пов’язані численні легенди про сховані скарби, хоча ціннішого скарбу, ніж вода, у природі, вочевидь, не існує. Усім відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої водиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам спекотного дня, дарує радість людям. Безцінним даром є прісна вода, що знаходиться в земних глибинах. З водою починають життя (купають новонароджених), з водою і акінчується життя людини (купають тих, хто навіки залишив наше

життя).

4 - й у ч е н ь. Кринична, або колодязна вода (вода з підземних джерел) стоїть поруч з такими вічними поняттями, як земля, хліб, вогонь. «Доброї путі й свіжої води!» — бажають люди на прощання одне одному. Тому оберігають підземні діаманти криниць.

5 - й у ч е н ь. У давнину люди знаходили джерельце, навколо нього копали ямку, пили ту воду. Але ці копанки швидко замулювалися і люди почали обкладати яму камінням, колодами. Але були такі місця, де вода проходила глибоко під землею.

У ч и т е л ь. Як наші пращури шукали воду?

6 - й у ч е н ь. Я розповім, як шукали воду. Майже у кожному селі був чоловік — колодязник, — який знався на цій справі. Цей чоловік брав два

вербових прутики й обстежував ті місця, де ріс найгустіший спориш. Якщо листочки на прутиках тягнулися до землі, — на тому місці можна копати криницю.

У ч и т е л ь. У тому місці, де було знайдено воду, найстаріший дідусь клав свого капелюха, щоб вода людям мудрості додавала.

7 - й у ч е н ь. А я поділюсь найпростішим способом пошуку води. Візьміть куряче яйце, обмастіть його глиною і залиште, щоб вона висохла. На ніч покладіть яйце на місці майбутньої криниці та накрийте скляною банкою. Якщо до ранку глина стане вогкою більш ніж на половині яйця, то вода

близько. Коли ж потемнішає тільки «п’ятачок», де глиняна обмазка торкалася землі, то шукайте інше місце для криниці.

У ч и т е л ь. Якщо місце для копання криниці обрано, то вже час братися до роботи. Криниці в Україні копали ще в глибоку давнину. Це робота була дуже важка: копати і підіймати наверх землю, опускати вниз зруби, мурувати стіни. Особливо важко, коли твердий ґрунт не піддається лопаті, а то й навіть кирці й ломові. Часто копачам доводиться долати кам’янисті шари — поки дістануться води.

Іноді трапляються й обвали. І щоб не загинув той чоловік, якого опустили на глибину, щоб подавати наверх глину, породи, землю, рятувати, зазвичай, бирається все село. І поки не врятують людину, в селі жодні роботи не проводять. Іноді дістають воду на глибині 15–20 метрів, а іноді — 30–40 метрів.

Ось що писав про важку роботу копання колодязів співець людської душі, київський поет Климентій Зіновіїв.

 

Немалу відвагу ті, зокрема, з’являють,

Що глибокі криниці для людей копають.

Сажнів іноді бува, двадцять доведеться,

В місці іншому —

усі тридцять набереться.

Де вже там, о Господи, страху не зазнати,

Коли трапиться таку

глибоку криницю копати.

 

Прекрасною традицією наших пращурів було освячення криниць. Коли криницю було викопано, господар запрошував священика, аби освятити

криницю Йорданською водою.

8 - й у ч е н ь

Де стали в ряд стрункі ялиці,

Гойдають зелень молоду.

Там й досі батькова криниця

Хлюпоче в рідному саду.

9 - й у ч е н ь

Було колись, як спрага брала,

Ми — невгамовні дітлахи —

До неї низько припадали,

Немов знесилені птахи.

1 0 - й у ч е н ь

Прийти б до неї знов, напитись

Її прозорої снаги

І низько-низько їй вклонитись

За всі несплачені борги.

У ч и т е л ь. Здавна в народі кажуть: «Яка криниця — такий і господар, який поріг — така й господиня!» У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагались оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць — цих найсвятіших місць. Над криницями зводили дашки. Вони  мають і практичну доцільність — вода завжди залишається чистою.

Погляньте на розмаїття оздоблених криниць.

(Ілюстрації криниць.)

У ч и т е л ь. Зверніть увагу на криницю довбанку, яку часто можна зустріти в горах. Про неї у своїх віршах згадує поетеса Ганна Ілійчук.

 

Зітхає тихо довбанка-криниця,

Мабуть, згадавши, як колись давно

Водою, де купалися зірниці,

Білилося на сонці полотно.

 

З особливим смаком люди оздоблюють криниці на Прикарпатті та на Гуцульщині. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-музейчики, стоять

криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба, якоїсь тваринки чи квітів. Якою є будова криниці?

1 1 - й у ч е н ь. Нижню частину криниці називають зрубом, а верхню — цямринням. Його будували з гладкого каменю, викладали з колод.

1 2 - й у ч е н ь. У тих краях, де вода глибоко, її діставали за допомогою пристрою — коловорота. Поперек двох стовпів прикріплювали круглу коло-

ду з ручкою — корбою. До колоди кріпили ланцюг з відром і діставали воду.

1 3 - й у ч е н ь. Криниця — глибоко викопана і захищена цямринами від обвалів яма для добування води з водоносних шарів землі; колодязь. Назва колодязь походить від слова колода, якою слов’яни оправляли криницю. А ще, мабуть, від того, що біля криниці часто ставили водопійну колоду, тобто видовбане з колоди корито.

У ч и т е л ь. Відгадайте загадку.

 

Біля нашої криниці

Проживає диво-птиця.

Довгонога, довгошия,

У криниці дзьоба миє.

Набира відром водицю,

Ставить її на криницю.

 

(Криниця-журавель)

У ч и т е л ь. Найбільшого поширення в Україні набули криниці з журавлями. Схиляючи свої довгі шиї над криницями, вони милозвучно поскрипували, закликали до себе, напували спраглих і подорожніх. А чому цю криницю називають журавлем?

1 4 - й у ч е н ь. Існує легенда. Колись у сиву давнину мале хлоп’я заблукало в лісі. Захотілося йому пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Він зовсім знесилився і не зміг дістати з криниці води. Аж тут у небі з’явився журавель.

Птах спустився біля криниці і, нахиливши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і подякував журавлеві. Це додало йому сили і він знайшов стежку додому. На пам’ять про доброго птаха люди почали робити криниці, схожі на журавлів, називають їх криницями-журавлями.

У ч и т е л ь. А ще хочу додати, що одним із конструктивних елементів криничного журавля є крук. Так у народі називають ту жердину, до якої

прикріплюється відро. Слово «крук» в українській мові вживається також на означення птаха ворона.

За народними повір’ями, ворон-крук є володарем живої та неживої води. Енергетичний заряд води розписаний по годинах. Найбільш сприятлива вода від 3 до 5 години ночі (ось чому саме в цей час місили тісто, варили їсти).

1 5 - й у ч е н ь. Традиційно біля криниці висаджують калину. Цей кущ не тільки прикрашає криницю, але й оберігає воду від спеки. Із ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на гілках багряніють пучки соковитих ягід.

Біля криниць іноді саджали вербу — дерево, освячене Богом, що давало спокій, рівновагу, благодать.

1 6 - й у ч е н ь

 

Із криниці-студениці,

Що під калиною в саду,

Я водиці-льодяниці

У відерце наберу.

Дам напитись, освіжитись

Я всім людям в холодку,

Їм водиця-льодяниця

Буде завжди до смаку.

 

(Діти виконують пісню «Мамина криниця)

Висохла криниця в мами біля хати,

Звідки пили воду, як були малі,

Дивиться на небо стара сива мати,

Там летять додому сірі журавлі.

Приспів:

Не журися, рідна, прилечу до тебе,

Джерело розчищу, вишні напою,

Бо ніколи в світі забувать не треба

Мамину криницю в рідному краю.

Журавлиний клекіт лине над садами,

Кучеряві вишні, голуба вода.

Коли діти вдома, видається мамі,

Що прийшли до неї молоді літа.

У ч и т е л ь. Раніше на все село могла бути одна або дві криниці, тому люди ходили по воду далеко.

Біля гуртівних криниць вигойдувалися дерев’яні відерця, обперезані не лише металевими, а й часто ліщиновими обручами. Вода в таких посудинах тривалий час зберігала прохолоду, природні смакові якості.

Пізніше криниці почали будувати у дворі, біля вулиці, щоб перехожі могли напитися води.

1 7 - й у ч е н ь. Криниця була місцем, де жінки ділилися новинами, розв’язували окремі господарські справи.

 

Стоять жінки біля криниці,

Туманом тягне від ріки.

В садах шаліють пізні птиці.

У відрах плавають зірки.

Розмова. Свіжість вечорова.

Весна у рідній стороні.

І українська рідна мова

Звучить, як музика, мені.

 

(Діти виконують пісню «Ой у полі криниченька»)

1 8 - й у ч е н ь

Пекучий день, щебечуть птиці,

Де яворів шумлять ряди,

Я із прозорої криниці

Нап’юсь солодкої води.

У ч и т е л ь. Діти, чи справді у криниці вода буває солодкою? Коли саме? (Відповіді учнів.)

(Сценка «Солодка вода»)

Д і й о в і о с о б и: тато, Василько.

Тато рубає пеньок.

В а с и л ь к о. Навіщо ви це робите?

Т а т о (випростовується, витирає спітніле обличчя). Молодняк краще ростиме, та й паливо з них непогане. Ану, хлопче, відійди! (Поплювавши на долоні, знову махнув сокирою.)

(Василько лягає горілиць на траві неподалік від тата, закладає руки за голову, спостерігає.Чути звук удару сокири. Звук затихає.)

Т а т о. Ти там не заснув?

(Тато помалу йде до криниці. Знімає шапку,п’є воду, смачно прицмокує, потім повільно відводиться, проводить рукою по губах.)

Т а т о. Солодка.

В а с и л ь к о. Як це солодка?

Т а т о. Як узвар.

В а с и л ь к о. Та... (махає рукою). Не вигадуйте. Я ж куштував.

Т а т о. Бачиш, хлопче, не всім вода солодка.

(Кладе руку хлопцю на плече. Повертається до пеньків.)

Т а т о. От що, Васильку, я піду по тачку, а ти позбирай дрібненькі дрова та знеси їх докупи.

В а с и л ь к о. Краще я побіжу по тачку.

Т а т о. Ні, тачку треба полагодити. (Батько йде, а син береться до роботи, збирає, рубає дрова.)

В а с и л ь к о. Хіба я не можу! (Рубає, витирає піт.) Подужаю! (З усієї сили рубає. Потім втомлений іде до криниці. П’є воду, передихає і знову п’є.)

В а с и л ь к о. Так ось чому вода солодка!

У ч и т е л ь. Чому, діти, вода буває солодкою?

(Відповіді учнів)

— А вам доводилося набирати води з криниці?

— Діти, коли набираєте воду з криниць, будьте обережними!

Діти виконують танок.

1 8 - й у ч е н ь

 

Хай кожному нині присниться

Прозоре, немов льодок.

Це слово співуче — криниця,

Дзвінкої води холодок.

В бджолинім настояна гулі,

Де радість, а зовсім не зло,

Пив спрагло у липні минулім,

Отам біля верб, за селом.

Скуштуйте — і знову поманить,

До себе вона позове:

Хто пив її, той-таки, мабуть,

Сто літ молодим проживе.

 

1 0 - й у ч е н ь

 

За селом у нас криничка,

Неглибока, невеличка.

Клен шумить над нею листом,

В ній вода холодна й чиста.

Йдуть із поля трудівниці,

Завертають до водиці.

Із відерцем ходить мати,

Чисту воду з неї брати.

Знають люди: як нап’єшся,

Наче сили наберешся.

І говорять: то криниця,

У якій жива водиця.

 

2 1 - й у ч е н ь

 

Край стежки у полі,

В дзвінку косовицю,

Я викопав людям

Глибоку криницю.

В ній райдуга стрічки

Свої умивала

І, навіть, повірте,

Гарнішою стала.

Несли косарі

На луги її вранці,

Пили комбайнери,

Спітнілі у праці.

Всі хвалять цілющу,

В баклаги беруть.

І далі, забувши про втому,—

У путь!

Вода в ній прозора,

Як небо, ясна,

Ще й квітами, травами

Пахне вона.

Сюди прилітали,

Що й диво жар-птиці,

Пили, смакували

Водицю з криниці.

Скликає людей

Студениця-криниця

У сонячну днину

Водиці напитись.

В людей веселіють,

Світлішають лиця,

Їм силу бадьору

Вернула криниця.

 

2 2 - й у ч е н ь

 

Де стежина росяниста,

Де калина кучерява,

Там матуся своїх діток

Із кринички напувала.

Пий, синочку, по ковточку,

Набирайся сили.

Пийте, дочки, мов квіточки,

Будете красиві.

 

2 3 - й у ч е н ь

 

Криниця при дорозі край села

І журавель похилений над нею.

Хоч би куди дорога завела,

Думки мої із рідною землею,

Бо тут мій дім і тут моя рідня,

І тут священні предківські могили.

Душа моя не прожила б і дня

Без тих країв, які мене зростили.

Я їх люблю і поки буду жити,

Трудитиму і розум свій, і руки,

Щоб на землі, яку я так люблю,

Жили щасливо діти і онуки.

М. Луків

 

2 4 - й у ч е н ь

 

У бабусі

Стара хата і клен над криницею.

На криниці корба стара.

Ланцюгом залізним обмотана,

Як невільниця вікова.

Візьмеш в руки відро — пожвавішає,

До води пошлеш — ожива.

Радо кільця із себе струшує,

Швидко оберти набира.

Я тримає її долонею —

Відчуваю тертя тепло.

Вже ланцюг розкрутився повністю,

Начерпало води відро.

Зараз витягну, переллю її,

Почеплю відерце на цвях...

Йду з водою. Щаслива я —

Я в бабусі, в бабусі в гостях.

А. Остролуцька

 

2 5 - й у ч е н ь

 

На зеленій галявині,

Де рясна трава,

Дзюркотить криничка

Чиста, лісова.

До води схиляються

Квіти запашні,

Камінці поблискують

В темній глибині.

Ми збирали ягоди,

Забрели сюди.

Відпочити в затишку

Сіли край води.

Ходять в лісі шелести,

Дзюркотить вода...

Це казки криниченька

Нам розповіда.

 

У ч и т е л ь. Криниці, діти, можуть розповідати казки, якщо уважно  прислухатися до співу криничної води. А ще вони оповиті легендами і переказами.

У народі до будь-якої криниці ставлення шанобливе. Її образ яскраво виринає в легендах як символ знань, чистоти і мудрості, вірності й надії. У ній бачимо безперервність родоводу, джерело його духовності.

Може, хтось із присутніх знає легенди про криницю?

2 6 - й у ч е н ь. Я хочу розповісти про криницю, яку люди називають Молодецькою. Вона є на Черкащині у селі Райгород. Легенду про цю криницю передають з покоління в покоління.

Було це за тих часів, коли турки і татари нападали на Україну. Одного разу із вдалого походу поверталися козаки. Веселі від перемоги, вони навіть не помітили, як попали у ворожу засідку. Такий був бій! Багато козаків полягло у тому бою. Багато було поранено. Тяжко поранили і молодого сотника. Перев’язали козаки сотника,але йому легше не ставало. До того ж він увесь час просив пити. Води не було, а до села далеченько... Узяли козаки свої шаблі й викопали криничку. Випив сотник води із тієї криниці й відразу йому покращало. Ніби й не був поранений. Піднявся, обійняв своїх побратимів і промовив: «Молоді, хлопці!». Відтоді ту криничку називають Молодецькою.

У ч и т е л ь. Хочеться сказати ще й про криницю на Почаївській горі. Кажуть, що там, де ступила Божа Мати, потекла чиста, як роса, цілюща і холодна вода. Люди потяглися до цього джерела на горі, вірили в цілющу силу води. Великим дивом було те, що вода текла не з-під гори, а з її вершини.

У роки боротьби з релігією криницю намагалися знищити, перерили землю тракторами. А через деякий час знову забило джерело, знову потяглися люди сюди.

2 7 - й у ч е н ь. А я хочу розповісти вам про Тарасову криницю. Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом до Мотронинського  монастиря, що в Чигиринському районі.

Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися.

Сіли, поїли, що Бог послав, захотілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце і почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили і пішли далі.

А впорядкована ними криниця залишилася й існує до наших днів, тамує спрагу подорожнім, славиться своєю смачною водою. І називають її

Тарасовою.

2 8 - й у ч е н ь. Великий Кобзар любив джерела, криниці, оспівував їх у своїх творах.

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба.

Особливо часто рідні місця згадував Т. Шевченко, коли був на засланні на острові Мангишлак.

„„К. Крижицький. «Біля криниці», 1900-ті рр.

Поет не вірив, що ця дуже засушена земля не обізветься до нього добром. Наважився викопати тут криницю. Узяв заступ і почав копати. Солдати дивувались, а він копав. Другий тиждень приніс радість: ось уже в пригоршні холодна вода. Таки обізвалася до нього і ця безмовна земля.

А він відплатив їй за це добрим подарунком — посадив вербичку, яка пустила коріння в далекому краї.

2 9 - й у ч е н ь. Я знаю таку легенду про криницю. Напали на нашу землю вороги, спалили село, отруїли криниці. Залишилась тільки одна старенька хата. У ній мешкали мама і двоє дітей. Не знали вони, що вода отруєна.

Вийшла з хати дівчинка Катруся. А була вона гарна, мала довгі коси, а на шийці носила червоне намисто. Напилася водиці та перетворилася на кущ калини з червоними кетягами. Вийшов з хати хлопчик Іванко у сірому полотняному одязі. Випив води і перетворився на журавлика.

Вийшла з хати мати. Побачила, яке лихо сталося з дітьми,— завмерла з горя, посивіла та й перетворилася на сріблясту вербу. З того часу біля криниці стоїть срібляста верба-мати біля своєї доньки-калини і синочка-журавлика.

3 0 - й у ч е н ь. Я читала оповідання В. Сухомлинського «Огірки навколо колодязя» і зараз вам його розповім.

Огірки навколо колодязя

Живе у нашому селі Максим Сурмило. Є в нього й дітки, до школи ходять. Колись у давні часи, мабуть, ще дід Максимів викопав серед двору колодязь. Така добра вода в ньому, що люди з усього кутка брали. Та ось не сподобалося Максимові, що люди до його двору ходять, з колодязя воду беруть, хвірткою грюкають. Заборонити б — так боїться Максим: лаятимуть люди. І він ось що придумав. Як тільки зійшов сніг, скопав Максим навколо колодязя землю й огірки посіяв. Зійшли вони, розрослися, зелені та рясні, вкрили землю густим килимом. Прийде хто з сусідів поводу, подивиться

на огірки та й назад: чи ж можна огудину топтати. Так і перестали люди до Максима ходити.

А щоб якось нарікання відвернути, він і сам почав брати воду аж із річки. Тихо зробилося в дворі. Та ось діти прийшли якось зі школи заплакані.

— Чого ви плачете? Що трапилось? — питає мати.

— Над нами усі сміються... Кажуть... Кажуть...

— Що ж вони кажуть?

— Кажуть, що наш батько нелюд...

Мати тяжко зітхнула, сіла біля вікна й довго дивилась на зелені огірки.

У ч и т е л ь. Я хочу вас ознайомити з однією бувальщиною.

Солдатські криниці

У серпні сорок четвертого року розгорілися бої в Східній Пруссії.  Під пекельним вогнем фашистів важко було навіть голову підняти.

Притиснутих до землі воїнів мучила спрага, палило почорніле від вибухів сонце. Четверо солдатів намагалися донести до наших бійців живильну воду. Доніс Петро Чабан. Решта загинули. І дав слово солдат, що після перемоги копатиме для людей криниці.

Вирішив чоловік і по-своєму увічнив пам’ять 67 загиблих товаришів. Працював П. Чабан, копав криниці. Іноді вода з’являлася аж на двадцятому

метрі.

І ось у навколишніх полях, куди хліборобам колись підвозили воду, у 67 місцях б’ють чисті джерела. А над ними зі смаком оздоблене зовнішнє цямриння.

67 криниць-пам’ятників загиблим героям-землякам, які не повернулися з фронту.

3 1 - й у ч е н ь. А ще я читав, що є криниця барометр. Її ще називають «дихаюча криниця». Стоїть вона в центрі села Покровське на Миколаївщині.

Глибока, з холодною водою, вона інколи з такою силою всмоктує повітря, що важко зняти кришку.

А часом, навпаки — повітря виштовхується з криниці, аж кришка підстрибує, як на чайнику, що закипів.

У ч и т е л ь. Найціннішим є духовне значення криниці, бо це чисте джерело наших душ. Цей домашній оберіг об’єднує покоління, адже криниці

копали діди, батьки, а п’ють із них і бережуть пам’ять родоводу їхні діти й онуки — майбутні покоління народу нашого.

3 2 - й у ч е н ь

Тихо біля хати схлипує криниця

І скрипить до мене довгим журавлем:

«Покуштуй, дитино, чистої водиці

І скажи по правді, як це ми живем.

Півсела щоранку з мене носить воду,

А ніхто й не знає, хто мене копав.

Як же зберегти нам пам’ять родоводу,

Щоб не всох наш корінь, марно не пропав?

Хто ж копав криницю?

Може, мій прапрадід?

Може, мій прапрадід?

Чи ще й їхній дід?

Прилітає вітер до моєї хати,

Замітає давній до криниці слід.

Вже не раз куштую із криниці воду,

Соромно не знати, хто її копав.

Зберігаймо ж, люди, пам’ять родоводу,

Щоб не всох наш корінь, марно не пропав!»

У ч и т е л ь. Як інколи буває прикро, коли окремі господарі, нехтуючи віками виробленою традицією, абияк будують колодязі. Зведуть поверх

землі два цементних круги, прив’яжуть до заіржавленого ланцюга деформоване відро. Довкола жодної рослинки, жодного деревця.

У такій криниці вода стає з гірким присмаком.

— От і ви, діти, бережіть криниці, а сьогодні, коли повернетеся додому, розпитайте у своїх рідних про те, хто викопав криницю, з якої ви п’єте

воду.

(Діти виконують пісню «Дзвони батькових криниць»)

(муз. Лелеки, сл. О. Богачука).

Край дороги батькова криниця,

Батькова джерельна глибина.

Чую, як водиченька-водиця

Дзвонить із невидимого дна.

Приспів:

Сплять натомлені тривоги,

Згасли проліски зірниць,

Дзвонять дзвони край дороги,

Дзвони батькових криниць.

Край дороги батькова криниця,

В’ється над криницею пташа.

Чи води схотілося напиться?

Чи то, може, батькова душа?

Приспів.

Край дороги батькова криниця

Кличе причаститися мене.

Поклонився тихо, як годиться,

Зачерпнув джерельце чарівне.

У ч и т е л ь. Готуючись до нашого свята, дівчата нашого класу збирали й записували повір’я, пов’язані з криницею, а хлопчики — знаходили

й записували прислів’я про криниці. Виготовили ось такі книжечки-кринички.

— Може, хтось із присутніх у залі знає прислів’я й повір’я, пов’язані з криницею?

(Хлопчики читають прислів’я, а дівчата —повір’я.)

Гра «Моя криниця»

Усі гравці утворюють коло. Один з них починає гру. Він каже: «Коло моєї криниці росте верба».

Другий гравець доповнює: «Коло моєї криниці росте верба і калина». Третій додає: «Коло моєї криниці росте верба, калина, мальви». Кожен має повторити назви рослин, сказані попередніми гравцями, і додати своє.

Той, хто забуде назву якоїсь рослини або переплутає порядок називання, залишає гру. Виграє той, хто зможе назвати всі рослини по порядку.

У ч и т е л ь. Запам’ятайте, діти, скільки криниць на землі — стільки й зірок на небосхилі. І якщо вам доводилося бачити, як падає додолу небесна зірниця, отже, десь замулилося джерело.

Діти, щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці.

Нехай кожному з вас на складних дорогах життя яскраво світить своя іменна зірниця...

А ще заповідаю вам берегти настанови і мудрі слова батьків, рідну домівку, криницю, з якої п’єте воду.

(Лунає музика. Учитель декламує вірш)

Під вишневим тихим літнім садом,

Де п’янить бузку пахучий цвіт,

Де звисають ґрона винограду,

Там криниця мамина стоїть.

Мов життя, криниця та глибока,

Наче свідок тихий, мовчазний,

В ній усе: і радощі, й неспокій,

І мого дитинства світ ясний.

І щораз, коли іду додому,

Чи з порога рідного іду,

Бачу я з дитинства ту знайому,

Мамину криницю у саду.

С. Андрійович

— Невмирущою називають криницю. Вона невмируща, поки оточена людською турботою і любов’ю. Ставитися до криниць, до води слід по-

господарськи, берегти її, починаючи з найменшого джерельця.

Хай буде вам вода найсмачнішою у рідному краї, з криниці, де батько і мати пили!

  

Загубили зірки свої очі в криниці

 

Загубили зірки свої очі в криниці,

Залишили в безодні палаючий зір,

Ніби просять безсилі чистої водиці,

Ніби з неба землі посилають докір.

 

Упродовж століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, традиціями. Здавалося б, що спільного має наш цивілізований світ зі старовинними звичаями? Однак, придивившись ближче, збираючи по крупинці, по рисочці золоті розписи у душах і пам'яті старих людей, ми набираємося сили і мудрості, причастившись із невмирущого животворного джерела народної творчості. Невичерпне джерело — то криниця духовності народу, ходіння в глибину часу, у нашу пам'ять, яка зберігає все найталановитіше, творене великим майстром - народом на віки, наше сучасне, коли твориться зрештою те, що не втратить своєї цінності у часових перекатах. Проте, кожен, тільки почувши слово « криниця», бачить в уяві вербу, а під нею живе джерельце, коло якого зростав, або дубове цямриння з відблисками води, в якій і вдень купаються зорі, або отой журавель в тума новім смутку, журавель, якій ніколи не відлітає у вирій.  

    Оспівана легендами, сповита ними, казкою в душі дитячі ввійшла наша українська криниця. Одвіку бережена, молитвами освячена, з водою чистою, як вода озерна, як сльоза. Вона завжди була відкрита очам і небу. Самобутня чарівність і привабливість українських криниць давно привертає увагу цінителів народної творчості. Оспівані в народних піснях, вони з давніх-давен символізують загадковий образ дивної споруди над джерелом підземної води. Як і в народних піснях з сумними переливами та бадьорими закликами, спостерігаємо в ній невичерпну багатогранність архітектури. Безцінним даром природи, прісною водою в земних глибинах розпочинається і закінчується життєвий круг людини. Кринична вода поруч з такими вічними поняттями, як земля, хліб, вогонь. « Доброго путі й свіжої води» - бажають греки на прощання один одному. Тому й оберігають люди підземні діаманти криниць. Це і дало їм право на людську любов і повагу.

 Криниця – символ достатку, людської доброти, щирості. Вода – це не забаганка, а перша життєва необхідність. Особливо святою, як хліб, землю та вогонь, здавна вважають криничну воду. Відомо, що людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотні жнив’яні дні, дарує радість пастухам. Українські криниці споконвіку символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність. Здавна в народі кажуть: «Яка криниця – такий і господар, який поріг – така й господиня». У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць – цих найсвятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народні звичаї.

Так майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебеніли і цебенять живі джерела, які невідомо ким, прикрашені турботливими руками. Над колодязями зводились всіляких форм дашки. Вони мали і мають досі практичну доцільність, адже завдяки їм, вода завжди залишається чистою. Нові криниці звичайно копали чоловіки до літнього свята Івана Купала. Обов’язково висаджували поряд кущ калини, який прикрашав криницю.

 А яка криниця без зелені? Калина біля криниці – це вже стало традицією. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють чарівні цілющі пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя обов’язково висаджувалась ще й клумба з квітами, що прикрашалась з особливим смаком оздобою з природного каменю. А поруч ставили чепурненьку лавку, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у селі, за селом чи у місті, це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Народна символіка криниці.

Часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, куди сходилися всі стежки.Тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села. Слово криниця за давніх часів означало «джерело». Колодязь на думку деяких мовознавців означає сам зруб із дерев’яних колод , якими слов’яни оправляли криницю. А ще мабуть, від того, що біля криниці часто ставили водопійну колоду, тобто видовбане з колоди корито. Якщо господар мав на подвір’ї власну криницю, то в спеку господиня зберігала в ній молоко й масло, опустивши посудину на мотузці.

Криниці присвячено безліч народних казок, повір’їв, легенд, загадок. Наприклад: « В проваллі глибоко виблискує око»; та ін.. В давнину вірили в те, що кринична вода, взята до схід сонця (непочата), мала лікувальні властивості: її брали на омивання породіллі, на коровай брали воду з семи криниць, дівчата вмивалися криничною водою на красу. Деякі з криниць мали воістину «живу воду», якою виліковували навіть безнадійно хворих людей.

Священна роль криниці полягає в тому, що за народними уявленнями, джерельна вода єднає три сфери буття: земне, підземне і небесне. В казках герой, стрибнувши в колодязь, потрапляє в підземний світ. Хмари, збираючи воду через повітря, знову повертають її на землю. Кругообіг води ніби здійснює зв’язок людини з її минулим і майбутнім. В найдавніших звичаях українців збереглося повір’я, що виконавши певні магічні дії з криничною водою, можна викликати дощ. Наприклад, на Житомирщині вважали, що для цього треба збовтати воду в криниці.

Українці Східної Словаччини мали такий звичай: дівчина брала в рот криничну воду і несла її до річки. Виливання криничної води в річкову мало замикати коло: криниця — хмара — річка. А ще вірили, що на «Зеленому тижні» на зрубах колодязів люблять удосвіта сидіти чарівні діви з розпущеним волоссям, яке все розчісують гребенем. Ці діви називалися криницями і русалками. Ріки та криниці в народних легендах обожнювалися, а тому у воду не можна було плювати. «Не плюй у криницю — доведеться води напиться», «Плювати у воду — все одно що матері в очі». Лілея — улюблена квітка русалок, а тому її, особливо юнкам, не можна було рвати, бо русалка за руку схопить і потягне у вирву. Як вже згадувалося вище, для подорожнього завжди біля криниці стояв посуд, щоб напитися води. Лише так можна було відновити сили, почерпнути енергії від водички. В стародавні часи біля криниць здійснювалися ритуали поклоніння Мокоші — покровительці жінок, матері всього живого. Пізніше над криницею ставили образки Параскеви – П’ятниці або Богородиці.

Особливою пошаною в народі користувалися люди, які вміли за допомогою вербової лози знаходити підземні джерела, щоб копати криниці, а також майстри, які копали колодязі. Цікаво, що наші предки вміли відшукувати під землею потужне джерело, щоб і в посушливе літо криниця не всихала. Існує декілька способів пошуку: v беруть вербову гілочку із зеленими листочками. Прихиливши до землі, водять нею. Там, де листочки тягнуться додолу, обов’язково є вода, можна копати криницю; v яйце кладуть на землю і накривають на ніч відром. Якщо вранці на шкарлупі з’явилася роса, значить під землею є вода. Добрим знаком вважалося, коли на подвір’ї був колодязь або криниця.

Святим обов’язком кожної людини вважалося посадити дерево і викопати криницю. І ніхто не смів називати себе власником криниці чи джерела, бо вода — священна, вона дана Богом усім, хто живе в цьому світі. Вірили в те, що криницю охороняють добрі духи – опікуни людського роду та, що в кожній криниці живе дід — криничник. Оспівування криниченьки у творах українських поетів Символічно, що російська назва джерела « родник» - одного кореня зі словом « родина».

Є багато найменувань джерела: студень, студня, потік, струмок, ручай. А полісяни ще влучно називають - живе місце, живець, животок, животік. В усіх народів побожно ставилися до живих джерел. Це ж стосується і наших пращурів. Скажімо, дайбожичі, окрім гаїв і правічних джерел, вважали святими місцями криниці, животоки, річки і озера, їх ретельно охороняли, біля водних артерій влаштовували ритуалізовані дійства. Навіть до нашого часу дійшов звичай: дівчатам суворо заборонено чепуритися над водою, особливо питною, - « від того обличчя зарябіє».

Живим джерелом енергії вважався й дощ. З цього приводу народне прислів'я стверджує: « Два дощі у маю дарують на два роки хліба». Відтак, до природних животоків у народі було особливе ставлення, їх обсаджували деревами (вербами), очищали від бруду, мулу. Чимало обрядів, пов'язаних з очищенням води, перейшло в християнські вірування. Один з таких - освячення криниць та річок (води). Тричі, а то й чотири рази на рік: на Водохреща, коли свята вода призначалася для людей, на Юрія - для тварин, на Купайла - для врожаю, і на Спаса - знову для людей, відбувалися походи до живих джерел. Освячували й драговини - небезпечні місця, розташовані в пониззі річок та на болотах. Вони завжди відлякували людей своєю загадковістю. Існує безліч легенд та переказів про топкі місця. В одних випадках там живе «нечиста сила», яка зваблює до себе людей і тварин, в інших - це невизначене «єство» в ролі господаря драговини. Щоб умилосердити його, організовували святочні ходи. В одних місцях « єству» приносили жертви — кутю, молоко та крашанки, в інших - освячували святою водою, обходили хресним ходом з вогнями, співали священні пісні, читали Євангеліє і обкурювали кадилом. У перші дні Петрівки освячували й броди. Хто вирушав у далеку дорогу, бажали «Хай вас Бог рятує на кожному броді й переході».

Посаджу я вербицю, посаджу я сухую, А виросте вербиця, а з'явиться криниця. Вербиця зеленая, криниця погожая - Наша русалонька - дівонька пригожая. Не доїжджаючи до Дубна, подорожуючі зупиняються і п'ють воду з легендарної криниці, бо саме з неї, за розповідями старих людей, пив воду Т.Г. Шевченко під час подорожі по Поділлю і Волині восени 1846 року. Криниця в балці, журавель при ній. Тут, кажуть, воду пив колись Шевченко. І як не вірити у цей переказ! У день пекучий, наковтавшись пилу, Ми спраглими устами припадали До краю дерев'яного відра З тією легендарною водою... (М. Рильський)

Великий Кобзар любив джерела, криниці, оспівував їх у своїх творах. Особливо часто цей мотив з'являється у віршах, написаних ним у далекій безводній пустелі на півострові Мангишлак. Тут йому часто снились криниці рідної Звенигородщини. І яр, і поле, і тополі, І над криницею верба. Нагнулася, як та журба, Далеко в самотній неволі. І часто у неділю поет ішов до улюбленого куточка - дикого яру - на дні якого бились джерела. Шевченко чекав звістки про волю, прагнув вустами припасти до Дніпра, до холодної криничної води на Рівненщині. Поет не вірив, що ця вкрай засушена земля не обізветься до його душі добром. Відважився викопати тут криницю. Узяв заступ і, наспівуючи «Копав, копав криниченьку, неділеньку-дві», почав копати. Солдати дивувалися, а він копав. Друга неділя принесла радість: ось уже в пригорщі холодна вода... Таки обізвалася до нього і ця безмовна земля. А він відплатив їй за добрий подарунок - посадив вербиченьку. І розпустило коріння дерево Кобзаря в далекому краї.

 Де ллється джерело на тихій плес, Червоне в крові, синє від небес. Я джерелу всю славу віддаю - Той сік землі трима мене в бою. (А. Малишко) А ось яку історію розповіли старожили нашого селища про одне з джерел. Коли довго не було дощу, і спека ставала нестерпною, збирались дев'ять вдовиць, брали лопати, якими саджали хліб у піч, і йшли розчищати криницю, промовляючи молитву до Бога. І за день-два йшов рясний дощ. Криниця – джерело пам’яті про наших предків.

 Криниця — символ здоров’я, сили, багатства, родючості, святості, чистоти. Для дівчат та хлопців — символ краси, вірності, але й розлуки, суму, туги, жалю. До криниці, особливо у водохрещенську, благовіщенську, купальську та спаську ніч, стараються проникнути лихі сили, де вони справляють свої «розгри», після чого люди й тварини можуть захворіти. Аби запобігти цьому, криниці кропили водо-хрещенською, благовіщенською, купальською та спаською водою попереднього року. У певні святкові дні (перед Великоднем, на Зелені свята, на Івана Купала) переважно дівчата чистили джерела й криниці, прикрашали їх квітами. Чоловіків до цього дійства не допускали. Також робили священні походи до криниць усім селом — із танцями та піснями, заклинаннями та обкурюванням.

За давнини біля жертовної криниці будували капличку, біля якої проводили ритуали поховання та жертвоприношення. v 19 березня обходили довкола криниць, освячували їх, щоб ті гіркими стоками не наповнювалися, щоб вода була добра, чиста й солодка, змивала всі хвороби. v 22 квітня обходили криниці й Джерела, поклоняючись живильній воді. v 21 червня вшановували Федора – колодязника, щедрого на грози. На Федора копали криниці, вірячи, що вода буде чиста, світла й п’янка, від усяких пристрітів корисна. З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм спорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронтончиках зображено різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками.

 Про криницю-журавля існує легенда, в якій розповідається про малого хлопчика, який загубився в лісі. Блукаючи, він дуже захотів пити. І враз, хлопчик натрапив на глибоку криницю. Але він зовсім знесилів і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись, у небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і вона знайшла стежку додому. Після цього випадку в пам’ять про доброго птаха люди почали лаштувати біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А назвали таку криницю – криниця- журавель. Від слова криниця утворилось чимало українських прізвищ, назв міст, сіл та річок. Це все історія, народознавство, те, що ми повинні вивчати, знати, не забувати та передавати з покоління в покоління.

Та особливо зараз, у наш час дивишся на деякі криниці – а там брудна вода. Людство, мабуть думає, що природа вічна і вода нікуди не подінеться. Але ж це зовсім не так. На сьогоднішній день вчені заявляють, що кількість води у водоймищах значно зменшилась, а водичку з криниці пити взагалі заборонено. У природи взагалі немає компромісів, а тільки два варіанти: бережно ставитися до неї і насолоджуватися її дарами або вона потроху знищить нас. Тому, бережімо все, що дісталось нам у спадок.

Криниці – чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об’єднує різні покоління, адже криниці викопували наші діди й батьки, а п’ємо з них і бережемо пам’ять родоводу ми – їхні діти й онуки. У своєму вірші «Жива криничка» Микола Сингаївський мудро підмічає : « За селом у нас криничка, Неглибока, невеличка. Клен шумить на нею листом, В ній вода холодна, чиста. Знають люди: як нап’єшся, Наче сили наберешся І говорять: то криниця, У якій жива водиця ».

Здавна люди шукали слово, яке може вмістити в собі глибини мудрості, добра і знань, і спинилися на слові « криниця». Отак і чуємо: «Омиймо душі наші з криниць первородних і чистих, черпаймо з криниць народного розуму». Вкрай тривожна ситуація сьогодні. І лише доброзичливе, розумне і свідоме спілкування людини з природою принесе радість і здоров'я нам і нашим нащадкам.

То ж будемо робити все, щоб зберегти природу, її найцінніший витвір - людину і безцінний дар - підземну питну воду, щоб «журавлі - надкриничні боги» не гойдали порожніх відер над сліпими криничними очима землі.Скільки криниць на землі, стільки й зірок на небозводі.

І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам'яті, тим повноводнішим буде річище духовності…

 

  

Копав, копав криниченьки – і викопав аж 608!

Криничний копач Іван Толмач

Автобіографія майстра

 

         Я, Толмач Іван Антонович, народився а селі Ставчани  23 лютого 1952 року. В сім років пішов до школи. В 1967 році пішов навчатися до Ставчанського ПТУ. До призову до армії працював у колгоспі прицепчиком. Потім працював на Зарожанському заводі трактористом.  У 1972 році призвався до лав армії. З 1974 року продовжив роботу у місцевому колгоспі трактористом, потім у сільгоспхімії. Вдома займався садівництвом.

         В 1999 році викопав у себе вдома криницю. Потім копав криниці людям. За 22 роки я викопав 608 криниць. За моїми підрахунками 6км вглиб землі. 

         Я - батько чотирьох дітей і дідусь шести онуків. Все своє життя садив дерева, як навчав мене мій батько. На даний час я – пенсіонер.

Основою мого життя є віра в Бога, моя сім'я, садівництво, копання криниць. Я виростив багато саджанців різних дерев, посадив сади, навчив багатьох садівничої справи, знайшов багато джерел води.

Прийде час і мене не стане, та хтось можливо згадає мене «незлим, тихим словом»… 

Один із секретів майстра «Як вибрати час для копання криниці?»

Для тих, хто звик звіряти всі свої справи з підказками зірок і планет, даємо таку підказку: починати копати криницю найкраще тоді, коли Місяць увійде в знаки водної стихії. Самим же сприятливим у цьому плані вважається час, коли вона знаходиться в Рибах, та ще й зростає. Решта поради будуть суто "земними", практичними.

                  Можна перевірити місце на наявність води!
Провести розвідувальне буріння, щоб визначити, чи підходить вибране місце для того, щоб там була криниця, можна в будь-який сезон. Самостійно зробити це не вийде, потрібно викликати спеціаліста з переносним геологічним буром. Такий прилад може пробурити свердловину вглиб більш, ніж на сім метрів. Що це дає? Розвідка не тільки покаже, чи буде в криниці вода, але і позначить склад грунту і його несучу здатність (якщо цей показник недостатній, то встановлені в колодязі кільця можуть просто потонути, піти в землю). Розвідку за допомогою бура можна зробити хоч навесні, хоч влітку, хоч восени, хоч взимку, а сам процес спорудження колодязя на вибраному місці відкласти до сприятливого часу.

         Грунтові води йдуть вниз - пора копати колодязь!
Ідеальним часом для того, щоб викопати колодязь, вважають той час, коли грунтові води йдуть від поверхні землі в глибину. Колодязь, викопаний в такий час, завжди буде повним. Логіка проста: якщо ви дісталися до води в той час, коли це зробити було найскладніше, то вже в більш «мокрі» часи вона у вас і поготів буде! Якщо ж розпочати будівництво колодязя тоді, коли води підходять до поверхні, є ризик зробити його недостатньо глибоким. Особливо, якщо ви в цій справі новачок. Як правило, недосвідчені люди вважають, що робота закінчена, коли колодязь починає наповнюватися водою. Якщо ж копати почали, коли грунтові води стояли високо, то велика ймовірність, що приблизно півроку такий колодязь просто буде стояти без води і роботу доведеться переробляти, поглиблюючи його, можливо, метра на два (такі сезонні коливання рівня води).

          «Ховаються» грунтові води в посушливий період і взимку, коли вдарять морози. Але взимку копати буває важкувато. Незважаючи на те, що на більшості території Росії взимку земля рідко промерзає глибше 1,2 метра, все одно доведеться витратити додаткові зусилля - розчищати сніг, розігрівати землю, важче буде доставити потрібні матеріали. Тому найкращим часом для того, щоб копати колодязь, вважається кінець літа і початок осені, до того часу, як почнуться дощі. Грунтові води вже йдуть углиб, а додаткових труднощів у процесі копання не виникає.

         Хорошим часом також вважається кінець зими, до початку танення снігу.
До речі, якщо шахта колодязя пролягає через пливуни, то такий колодязь можна копати виключно взимку (підходить також період літньої посухи, але посуха може бути, а може і не бути, а зима трапляється щороку). В інший час прокласти колодязь через пливуни буде неймовірно складно, а то й неможливо.
Водообільність збільшилася - краще не копати!

         Найневдаліше час, який тільки можна вибрати для спорудження колодязя - це рання весна і дощовий період осені. Втім, якщо затяжні дощі раптом вдарять в кінці літа, це теж сигнал до того, що від ідеї викопати колодязь краще відмовитися. Підвищення водообільності може зіграти з вами злий жарт і, як уже говорилося вище, створити ілюзію того, що колодязь готовий, в той час, як для закінчення робіт потрібна установка ще одного-двох кілець.

Використана література

 

1. Коструба О.М Живиця. К. Навч. книга, 2001

2. Медюк Ю.Г. Культура і побут населення України. К. 1991

3. Науково-методичний вісник. Випуск

4. Українознавство в системі освіти Буковини.

5. Павлюк С.П. , Горинь Г.Й., Кирчева Р.Ф. Українське народознавство. Львів, «Фенікс» 1994.