Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років. "Голодний рік, голодний вік..."

Про матеріал

ГОЛОДНИЙ РІК, ГОЛОДНИЙ ВІК…

(Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам'яті жертв голодомору 1932 -1933 років)

Пригніченим, замореним, знищеним, закатованим землякам нашим присвячуєтьсяНе згадувати, не пам'ятати, не думати, не знати не маємо права, бо ми люди, ми українці, ми частина державної історії. Це потрібно нам, тим, хто живе зараз. Пам'ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова по голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.

Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання – зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам'ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв.

Перегляд файлу

1

 

Коротичанський ліцей

Харківської районної ради

Харківської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню памяті жертв голодомору 1932 -1933 років)

 

         

 

 

ГОЛОДНИЙ РІК, ГОЛОДНИЙ ВІК…

 

(Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню памяті жертв голодомору 1932 -1933 років)

 

Сцена затемнена, багряна завіса. З одного боку сцени – куточок з українською символікою, з іншої – з радянською.

 

В – 1. Пригніченим, замореним, знищеним, закатованим землякам нашим присвячується!

В – 2. Не згадувати, не памятати, не думати, не знати не маємо права, бо ми люди, ми українці, ми частина державної історії. Це потрібно нам, тим, хто живе зараз.

В – 1. Память – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова по голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.

В – 2. Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорноземах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забирали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини.

В – 1. Голодомори є результатами дій не так природних чинників та стихійних лих, як організованої злочинності владних структур – убивчих засобів управління суспільствами від найдавніших часів, і мають розглядатися як форми покарання «неугодних» і  «виховання» тих, які вижили, з метою беззастережного керування фізично та духовно зламаними людьми.

Учень. У 1932 р. в Україну відправлено з Москви та Ленінграду так званих 10-тисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як дикі звірі, бродили вони в пошуках хліба, пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували городи, сади, витягували їжу з печі, забираючи останній кусень із рук вмираючої дитини.

Учень. За кілька місяців надзвичайні комісії вибрали з сіл усі запаси зерна. Деякі селяни накладали на себе руки. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років.

 

Учень. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яку народ прозвав декретом «про 5 колосків».

 

Учень. Почався масовий забій людей, безкарний глум над селянами, особливо над дітьми. Відомі факти, коли дітей забивали насмерть прямо на полі, за кілька зернин, які вони знаходили. А охоронці пояснювали свої вчинки тим, що вони «боролися з розкрадачами соціалістичної власності».

 

Учень…Січень 1933р. – пленум ЦК ВКП(б) – виступ Й. Сталіна. «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади».

 

Чим яскравіш Кремля світили зорі,

Чим дужче вождь про щастя дув у вуса,

Народ Вкраїни від голодомору

Мільйонами в землі перевернувся.

 

Ніхто не прийде, не спита,

Чом півсела в одній могилі,

І ні горбочка, ні хреста?

Прости нас, памяте, прости!..

Учні.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І із торбин нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

 

В – 1. Навесні 1933р. від голоду вмирало щодня майже 25 тис. осіб, щогодини – 1000 осіб, щохвилини – 17 людей.

В – 2. Почалося трупоїдство і людоїдство. Зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами. Це лише офіційна статистика, а скільки ще не виявлених фактів залишилося?

В – 1. Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. За переписом 1926 р. діти віком до 14 років становили 38% сільського населення, діти віком до 4 років – 16 %. Тобто у голодний 1933р. їм мало виповнитись по 10 років. Та не судилося…

А я діточок побила,

До схід сонця поварила,

Трактористу – молодцю

Наробила холодцю:

Їж, Іване! Пий, Іване!

Хай коханнячко не вяне!

Ти ж казав: якби сама…

Подивись, дітей нема.

Їж, коханий, не барися,

Виплюнь пальчики Орисі,

Від синів та від дочок

Тільки жменька кісточок.

Душі їх пішли до раю.

Я ж останки позбираю

Та й землиці їх віддам.

Всі ми будемо отам.

В – 1.Деякі батьки травили спочатку своїх дітей, тоді випивали отруту самі, не витримуючи голоду. Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей.

В – 2. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила хату, закрила лядку, і до ранку всі померли.

 

Вогонь танцює, наче сатана,

І пугачем кричить з пустої печі.

Голодна смерть припала до вікна,

Регоче, задивившись на малечу.

Палає хмиз… Востаннє обнялись…

І гріє мати піч, немов для гніту…

І сльози божевільні полились…

Не зна куди дітей своїх подіти.

Пішла сама у тундру чи тайгу.

Злетіла в небо від морозів синє…

Але закрила в комині каглу,

Замкнула хату в сивім голосінні.

Вдивлялась у димар свій край села.

Із нього душі відлітали в вирій.

 

(Танок «померлих душ»: дівчата із свічками під музику «Молитва»).

 

В – 1. Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70 % припадала саме на неї. Далі йшла Вінницька область – 17 районів масової смертності та голодування, Одеська – 14 районів, Донецька – 11 районів, Харківська – 9 районів.

В – 2. У спустошені села України почалося масове переселення селян з інших регіонів СРСР. З листопада по грудень 1933р. в Україну було відправлено з Білорусії – 40, із західних областей – 51, Іванівської – 24, Центрально-чорноземних областей – 43 ешелони з колгоспниками та їх майном. Мета цього переселення – залюднення спустошених голодом сіл України.

 

 

 

                       У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

 

В – 1.  Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б  перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

В – 2. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого голодомору.

 

(Виходять учні із запаленими свічками)

 

Учень. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй. Біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині і прісно, і  на віки вічні відведи! Амінь!

 

Учень. Зі свічкою в руках схиляюсь перед памяттю невинно загиблих співвітчизників. Вогонь свічі – це знак нашої пам’яті, це – святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це світло  очищення задля нашого майбутнього.

Учень. Вічна пам’ять мільйонам синів і доньок України, мільйонам невинних людей, які були без жалю винищені голодомором. Ми памятаємо. Ми будемо памятати завжди!

 

Учень. Смерть від голоду – найстрашніша. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю. Пом’янімо невинно убієнних, вшануймо хвилиною мовчання жертви сталінського злочинного голодомору.

(Всі присутні, стоячи з запаленими свічками, вшановують пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання).

В – 1. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання – зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів память тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв.

В – 2. 28 листопада 2006р. за ініціативи Президента України В.Ющенка Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні», яким голодомор визнано геноцидом українського народу.

В – 1. 2008 рік оголошений роком вшанування памяті невинних жертв голодомору.

В – 2. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди!

 

 

 

1

 

doc
Додано
9 серпня 2018
Переглядів
755
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку