Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років. "Голодний рік, голодний вік..."

Коротичанський ліцей

Харківської районної ради

Харківської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років)

 

         

 

 

ГОЛОДНИЙ РІК, ГОЛОДНИЙ ВІК…

 

(Історико – літературний вечір-реквієм, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932 -1933 років)

 

Сцена затемнена, багряна завіса. З одного боку сцени – куточок з українською символікою, з іншої – з радянською.

 

В – 1. Пригніченим, замореним, знищеним, закатованим землякам нашим присвячується!

В – 2. Не згадувати, не пам’ятати, не думати, не знати не маємо права, бо ми люди, ми українці, ми частина державної історії. Це потрібно нам, тим, хто живе зараз.

В – 1. Пам’ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова по голод. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду». А так вмирала майже вся Україна.

В – 2. Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорноземах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забирали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини.

В – 1. Голодомори є результатами дій не так природних чинників та стихійних лих, як організованої злочинності владних структур – убивчих засобів управління суспільствами від найдавніших часів, і мають розглядатися як форми покарання «неугодних» і  «виховання» тих, які вижили, з метою беззастережного керування фізично та духовно зламаними людьми.

Учень. У 1932 р. в Україну відправлено з Москви та Ленінграду так званих 10-тисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як дикі звірі, бродили вони в пошуках хліба, пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували городи, сади, витягували їжу з печі, забираючи останній кусень із рук вмираючої дитини.

Учень. За кілька місяців надзвичайні комісії вибрали з сіл усі запаси зерна. Деякі селяни накладали на себе руки. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років.

 

Учень. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яку народ прозвав декретом «про 5 колосків».

 

Учень. Почався масовий забій людей, безкарний глум над селянами, особливо над дітьми. Відомі факти, коли дітей забивали насмерть прямо на полі, за кілька зернин, які вони знаходили. А охоронці пояснювали свої вчинки тим, що вони «боролися з розкрадачами соціалістичної власності».

 

Учень…Січень 1933р. – пленум ЦК ВКП(б) – виступ Й. Сталіна. «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади».

 

Чим яскравіш Кремля світили зорі,

Чим дужче вождь про щастя дув у вуса,

Народ Вкраїни від голодомору

Мільйонами в землі перевернувся.

 

Ніхто не прийде, не спита,

Чом півсела в одній могилі,

І ні горбочка, ні хреста?

Прости нас, пам’яте, прости!..

Учні.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І із торбин нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

 

В – 1. Навесні 1933р. від голоду вмирало щодня майже 25 тис. осіб, щогодини – 1000 осіб, щохвилини – 17 людей.

В – 2. Почалося трупоїдство і людоїдство. Зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами. Це лише офіційна статистика, а скільки ще не виявлених фактів залишилося?

В – 1. Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. За переписом 1926 р. діти віком до 14 років становили 38% сільського населення, діти віком до 4 років – 16 %. Тобто у голодний 1933р. їм мало виповнитись по 10 років. Та не судилося…

А я діточок побила,

До схід сонця поварила,

Трактористу – молодцю

Наробила холодцю:

Їж, Іване! Пий, Іване!

Хай коханнячко не в’яне!

Ти ж казав: якби сама…

Подивись, дітей нема.

Їж, коханий, не барися,

Виплюнь пальчики Орисі,

Від синів та від дочок

Тільки жменька кісточок.

Душі їх пішли до раю.

Я ж останки позбираю

Та й землиці їх віддам.

Всі ми будемо отам.

В – 1.Деякі батьки травили спочатку своїх дітей, тоді випивали отруту самі, не витримуючи голоду. Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей.

В – 2. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила хату, закрила лядку, і до ранку всі померли.

 

Вогонь танцює, наче сатана,

І пугачем кричить з пустої печі.

Голодна смерть припала до вікна,

Регоче, задивившись на малечу.

Палає хмиз… Востаннє обнялись…

І гріє мати піч, немов для гніту…

І сльози божевільні полились…

Не зна куди дітей своїх подіти.

Пішла сама у тундру чи тайгу.

Злетіла в небо від морозів синє…

Але закрила в комині каглу,

Замкнула хату в сивім голосінні.

Вдивлялась у димар свій край села.

Із нього душі відлітали в вирій.

 

(Танок «померлих душ»: дівчата із свічками під музику «Молитва»).

 

В – 1. Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70 % припадала саме на неї. Далі йшла Вінницька область – 17 районів масової смертності та голодування, Одеська – 14 районів, Донецька – 11 районів, Харківська – 9 районів.

В – 2. У спустошені села України почалося масове переселення селян з інших регіонів СРСР. З листопада по грудень 1933р. в Україну було відправлено з Білорусії – 40, із західних областей – 51, Іванівської – 24, Центрально-чорноземних областей – 43 ешелони з колгоспниками та їх майном. Мета цього переселення – залюднення спустошених голодом сіл України.

 

 

 

                       У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок – помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік…

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

 

В – 1.  Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б  перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй і належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

В – 2. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого голодомору.

 

(Виходять учні із запаленими свічками)

 

Учень. Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй. Біди й погибель від землі й народу сущого відведи. Нині і прісно, і  на віки вічні відведи! Амінь!

 

Учень. Зі свічкою в руках схиляюсь перед пам’яттю невинно загиблих співвітчизників. Вогонь свічі – це знак нашої пам’яті, це – святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це світло  очищення задля нашого майбутнього.

Учень. Вічна пам’ять мільйонам синів і доньок України, мільйонам невинних людей, які були без жалю винищені голодомором. Ми пам’ятаємо. Ми будемо пам’ятати завжди!

 

Учень. Смерть від голоду – найстрашніша. Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю. Пом’янімо невинно убієнних, вшануймо хвилиною мовчання жертви сталінського злочинного голодомору.

(Всі присутні, стоячи з запаленими свічками, вшановують пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання).

В – 1. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання – зробити так, щоб таких трагедій більше не було. Занадто болить і досі незагоєна рана втрат, надто турбує нас запалена від спогадів пам’ять тих, що залишилися в живих. Україна і досі змиває кров невинних жертв.

В – 2. 28 листопада 2006р. за ініціативи Президента України В.Ющенка Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні», яким голодомор визнано геноцидом українського народу.

В – 1. 2008 рік оголошений роком вшанування пам’яті невинних жертв голодомору.

В – 2. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди!