Класний годину до 9 травня на тему «Останній бій, він найважчий» Класний годину, присвячений Дню Перемоги Народ вмирає, коли стає населенням. А населенням він стає тоді, коли забув

Звучить тихо мелодія «Журавлі» (мультимедійна дошка, фрагменти з док. фільмів про війну, музика стишується, на сцену виходять Учитель, 2 читці)

 Чередніченко С.М: Друга світова війна вона все далі і далі від нас, ми всі знаємо, що вона була страшною та кривавою, що загинула на ній невимовна кількість мільйонів людей, які просто хотіли жити. Ми знаємо фронтові пісні, ми знаємо наскільки тяжкою вона була. Знаємо - ми, старше покоління, але чи знають про неї теперішні хлопчики та дівчатка. Як донести все це, як розповісти про це? Стривожений із муками і жалем світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь, неначе, розпанаханий кинджалом. Війна на зустріч молодому дню із з гуркотом, і з брязкотом котилась, лавиною метану і вогню, на нашу землю й долю навалилась.

Щербань:. Стій! Час замри і озирнися в минуле. Озирнися на тих, кого зараз немає, хто з каменя дивиться на нас з висоти своїх пам'ятників. Стій! Зупинись! Ніколи не проходь байдуже повз гранітної стіни, на якій визолоченими буквами вписані імена тих, що полягли на полі бою, закатованих у фашистських концтаборах, спалених, повішених, знищених, але не скорених. Зупинись — постій мовчки — згадай...

 

Ведучий. (Іванкін) З книги «Безсмертна пам’ять» з 21 на 22 червня 1941 року.

Темрява. Туман. Тиша. Але тиша тривожна. Прикордонники сторожко прислухаються. На протилежному боці Бугу гітлерівські війська закінчують останні приготування. Наводяться тисячі гармат, до літаків підвішуються бомби, заправляються пальним такни. Наближається час «Х» — 15:00…

Гуркіт, вибухи. Дим пожеж. Крики поранених, плач жінок і дітей. Стогін самої землі. (звучить фонограма повітряної тривоги).

Ведуча. Бур|. Саша Все починалося з грому небесного

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому

Який на світанку, вигнав із дому.

 

Ведучий( Марк Заславец). Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні. Не  йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися: до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

 ( хвилина мовчання, озвучена відліком часу).

 

Ведуча. Ніхто не забутий, на полі ніхто не згорів.

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять в людей і живуть матері

Щороку й сини, що спіткнулись об кулі живуть.

Звучить пісня

(починає звучати мелодія вальсу, кілька пар танцює вальс ( Скорик с партнершей), а в цей час учень розповідає:)

 

Учень1.( Данило Кабаненко) 22 червня 1941 року. Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, він пив теплу росу із трави і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу.

 Так, двадцять друге червня 1941 року – це перший     Великої Вітчизняної війни. Саме з нього бере Друга світова війна свій відлік довжиною в одну тисячу чотириста вісімнадцять кривавих днів і ночей.

 

Учениця 1.( Рак Олександра) Спинись проклятий, супостате

На світ востаннє подивись

За тіло матері розп’яте

Сини на битву піднялись!

У бій пішли за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед ідіть, полки суворі.

Під прапором свободи.

За наші ясні зорі

За наші тихі води.

 

 

 

Учениця2 (Ангелина). 

Сонце палило нестерпно,

Гнулось у саду гілля:

Падали яблука в серпень

Глуха стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди

Всюди гриміла війна

Падали спалені люди,

Їх не щадила вона.

 

 ( Міщенко Дарина)

Бій, розгортався лютий,

Кулі, неначе град

Тихо вітри і люди

Тихо вітри і люди

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд,

Тихо, вітри і люди!

Тихо, вітри і люди,

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди,

Син її – той солдат.

 

Ведуча. Одержала звістку матуся

Що син її впав за Дністром,

Поїхала мати до сина

В далекі світи із села

І білу пшеничну хлібину

І вишитий рушник привезла.

Спинилась вона над водою

На скелі Дністровій, крутій

Могила його під горою

І камінь гранітний на ній

Заплакала «сину мій, сину!

Як довго до тебе я йшла

Могилу, неначе дитину

Руками вона обняла.

Звучить пісня «Журавлі летіли»

 

Ведучий. Страшні сліди залишила війна у всьому світі. Лише на території України в руїни та згарища німці перетворили чотирнадцять міст і двадцять вісім тисяч сіл.

Чотири роки… Тридцять чотири тисячі годин… Дві тисячі шістсот кілометрів від Москви до Берятна. Так мало?

Дійсно, якщо літаком – то всього на всього три години польоту, а перебіжками, по-пластунськи – аж чотири роки. Довгих тяжких чотири роки.

Звучить пісня Фонограма (стукіт серця)

Вірш.

 

Учень 2 ( Нугманов ). До обеліска я в задумі стану,

До сивини своєї на путі.

Скажу « спасибі» тихо ветерану

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти мої дороги –

Мій бойовий, мій босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни

Сьогодні треба поклонитися всім низько

Хто не прийшов з війни.

 

Ведуча( Бур. Саша). У війни не жіноче обличчя… Але скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

 

Учень.(Лукаш Дмитро)

 Дівчина в сірій шинелі

В куцих, простих чобітках

Йшла, де зривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках…

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали.

Землю, обнявши свою.

 

Ведуча. А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекались своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

 

 Учень ( Пашков Микита)

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилину щоденні турботи

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

 

Ведучий.  Скрізь окупанти вводили примусову рабську працю з каторжним режимом. Мільйони людей, який вивезли до Німеччини або залишали на окупованій території, утримувалися в неволі, як раби в давнину…

 

(виходить дівчинка з листом в руках, читає)

Дівчина( Варченко Єва).

 

 «Березень, 12, Ліозно.1943 рік

Дорогий, добрий, татусю!

Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць… це заповіт твоєї помираючої доні. Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай, її розстріляли німці.

Татусю, мені сьогодні виповнилося 13 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, то з рота тече кров. Мені відбили легені.

Я рабиня німецького барона. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті з свинями.

Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна.

Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав мені сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців. Тату, відомсти за мене і за маму.

Прощавай, добрий татусю! Йду помирати…

Твоя доня.

 

Ведуча. Хіба ж забудеш, як палили хати?

Гойдались мертві у страшній петлі,

І на шляху валялися хлоп’ята

Баштанами прибиті до землі.

Пісня «День Перемоги»

 

Ведуча. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою

Поклонімося ж всім, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Разом. Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

(на сцену виходять всі учасники).

 

 Уч Воробйова Даша:Вічним вогнем біля обеліску слави говорять солдати. Слухайте, думайте люди у шумі весняних вітрів, у травневому квітуванні, в пречистому сяйві обелісків, біля пам’ятників. Чуєте? До нас живих говорять солдати! Слухайте! Дивіться! Запам’ятовуйте! Уважні будьте, поряд з вами ветерани війни! Сивина лягла на їх скроні, зморшки дороги болю на обличчях! Вдивляйтеся в них – вдивляйтесь, Вслухайтесь в їхні голоси! Вище піднімайте стяг перемоги, щоб ніхто не міг зробити вигляду, ніби він забув, забув як втрачав найдорожчих людей, забув як чекав першого дня без війни, забув як війна залишала за собою страшні сліди днів і ночей, йшли відважні воїни дорогами війни, не озираючись назад, шли не шкодуючи себе, щоб перемогти.

Сьогодні на святі присутні гості, діти Другої світової війни ті, хто в воєнний час зустрічав свою юність, дивлячись в очі смерті. Сьогодні на свято до нас завітали гості, які пам’ятають минулі події та поділяться своїми спогадами ____________