Конспект уроку з української літератури для 11 класу на тему: «Я (Романтика)» — новела про добро і зло в житті та в душі.

Тема. Микола Хвильовий. «Я (Романтика)» — новела про добро і зло в житті та в душі.

Мета: формувати компетентності:

предметні: допомогти здобувачам освіти глибше усвідомити ідейно-художній зміст; імпресіонізм, експресіонізм, романтику вітаїзму новели; розкрити філософський підтекст (вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати);

ключові: комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок оточення, уміння сприймати чужу точку зору;  розвивати навички подієвого аналізу, зв’язного мовлення, образного мислення;

інформаційну: навички роботи з книгою, уміння знаходити самостійно потрібну інформацію та презентувати її;

загальнокультурну: формувати інтерес до модернової літератури;

виховувати гуманне ставлення до людей.  

Обладнання: портрет письменника, презентація, підручник, живі портрети (ШІ).

Тип уроку: комбінований.

 

Перебіг уроку

I. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

1. Вступне слово вчителя.

19 лютого 1925 року газета «Культура і побут» опублікувала результати анкетування тридцяти харківських літераторів. На запитання «Хто ваш улюблений письменник?» 28 митців відповіли: «Микола Хвильовий».

- Сподіваюсь ви теж його полюбите.

Сьогодні на уроці ми познайомимося з твором Миколи Хвильового «Я(Романтика)».

 -Як ви думаєте чому автор обрав собі псевдонім Хвильовий?

Літературний критик Володимир Коряк так говорив про Хвильового: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фа­натик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник».

II. Актуалізація опорних знань.

1. Перегляд відео та коментар основних фактів з життя письменника (https://www.youtube.com/watch?v=AHxhKPp6xAk МУР - Ти [Романтика], 18:45-24:00)

Орієнтована відповідь про життєвий і творчий шлях Миколи Хвильового.

Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Сумщині.

Його юність позначена розривами, бунтами, незгодами з наставниками й неприйняттям їхніх цінностей. Спершу з Охтирської, а потому з Богодухівської гімназії його відрахували за причетність до революційних гуртків і за зухвале ставлення до педагогів.

Молодий Фітільов був мобілізований на фронт Першої світової. Розчарування в політиці УНР зміцнило ліві симпатії. Схожу еволюцію пройшло багато його сучасників, зваблених оманою націонал-комунізму українських інтелігентів, що опинилися"між двох сил".

1919р Микола Фітільов уже воював у складі Червоної армії з денікінцями. Якраз тоді знову ледь уникнув смертного вироку, який виніс червоний трибунал за нібито неналежне виконання воїнського обов’язку. Від присуду його врятувала "молоденька чорноока комуністка". Це  була Юлія Уманцева, яка стала його дружиною.

У листі Миколи Хвильового до Зерова із бердянського санаторію влітку 1924 року писав: "Професура найшла в моїм організмі багато хвороб (головна – в різкій формі неврастенія)".

Невротичними проблемами Хвильовий пояснює власну непослідовність, нехіть до спілкування – і знаходить цьому всьому біографічне пояснення: "Треба ж додати ще й те, що 3 роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, 3 роки Голгофи в квадраті, – все це теж що-небудь значить. І справді: при всій своїй нормальності я все-таки трошки психічно ненормальний. І з’ясовується це тим, про що я писав на початку свого листа. Саме життєві пертурбації (порушення нормального порядку) довели мене до такого стану".

А в одному з наступних абзаців кинуто навіть таке вражаюче зізнання: "Словом, достоєвщина, патологія, але застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим: очевидно, боягуз я великий, нікчема.

Хвильовий був засновником багатьох літературних організацій. Найвідоміша — ВАПЛІТЕ. Він прокинувся знаменитим після появи 1923 року дебютної прозової збірки "Сині етюди", написаної у стилі "романтика вітаїзму". М. Хвильовий розпочав ЛІТЕРАТУ́РНУ ДИСКУ́СІЮ В УКРАЇ́НІ 1925–28рр – дискусія, під час якої порушено важливі літературні проблеми: бути чи не бути українській культурі (письменству) і нації повноцінними суверенними явищами у світовому контексті. У своїх творах обстоював ідею українізації, наполягав на тому, що українська література має рівнятися не на російську, а на європейську. Радянська влада побачила у цьому заклик до сепаратизму.

Хвильовий усвідомлює, що підписав собі і своїм товаришам смертний вирок, коли  втягнув свою генерацію у літературну дискусію.

Після цього за письменником почали ретельно стежити спецслужби. Його майже не друкували. ВАПЛІТЕ змусили «самоліквідуватися».

1933 рік став одним з найважчих років для усіх українців. В 1933 році Микола Хвильовий вирішив з Аркадієм Любченком відвідати українське село. Жахи, яке він там побачив були ще одним цвяхом в його труні. Микола Хвильовий тоді сказав – «Правда, бувають випадки, хоч і досить рідкі, коли смерть заслуговує на виправдання. Це – коли всім і тобі самому цілком ясно, що актом смерті можеш зробити для свого народу більше, ніж присутністю в житті». Невдовзі після повернення письменника до Харкова, точніше 12 травня 1933 року, протистояння творчої інтелігенції та влади перейшло в нову фазу. До письменницького будинку "Слово" завітали непрохані нічні візитери. Після тривалого обшуку заарештували Михайла Ялового, колишнього президента угруповання ВАПЛІТЕ. Микола Хвильовий, який був неформальним лідером не тільки організації, а й усього літературного покоління, вирішив, очевидно, не чекати неминучого.

Хвильовий любив число 13. І народився 13 грудня. А тепер от 13 травня, сонячного недільного ранку, вирішив  зіграти останній акт життєвої драми за власним, а не за енкаведистським, сценарієм. Запросив у гості друзів, зокрема Миколу Куліша, Олеся Досвітнього. Чаювали, господар співав, узявши до рук гітару. Хвалився,  що написав новий твір.

Пішов до кабінету взяти рукопис і прочитати. Почувся глухий постріл, першим кинувся до зачинених дверей Куліш. Хвильовий сидів у кріслі з простреленою скронею. Друзі ще встигли прочитати його передсмертні записки – невдовзі, з появою міліції, вони зникли.

13 травня 1933 року вчинив самогубство.

Предсмертна записка Миколи ХВИЛЬОВОГО:

«Арешт ЯЛОВОГО — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола ХВИЛЬОВИЙ. «Отже», як говорить Семенко... ясно.

Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий в це число? Страшенно боляче.

Хай живе комунізм.

Хай живе соціалістичне будівництво.

Хай живе комуністична партія.

Р.S. Все, в тому числі й авторські права, передаю Любові УМАНЦЕВІЙ. Дуже прошу товаришів допомогти їй й моїй матері.»

На його думку, краще було покінчити життя самогубством ніж здатися могутній силі, яка вже забрала багатьох представників української інтелігенції. Його самовбивство було знаком протесту проти масового знищення української інтелігенції.

Смерть M. Хвильового означала крах ідеології українського націонал-комунізму й кінець українського національного відродження 1920 – 30-их років. Його твори та ім'я були заборонені до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу. Формування вмінь та навичок

 1. Пояснення вчителя з елементами бесіди.

Хвильовий - митець європейського рівня, невтомний діяч, який настільки любив життя, що постійно шукав смерті. Останній романтик і водночас відданий комуніст, який щиро вірив у незалежність України у складі тоталітарного Радянського Союзу. Його «шлях безумної подорожі» проліг через найдраматичніші епізоди вітчизняної історії і через не менш драматичні епізоди власного душевного роздвоєння та психічної нестабільності.

Хвильовий свою стильову манеру видав за романтичну ідеологію, а романтичну ідеологію – за стильову манеру. Для представників класичного романтизму не існувало розриву між ідеологією і естетикою. Романтизація соціалістичної ідеї створює романтичну  картину світу, в якій ідеальний світ є реальнішим за будь-який справжній. Хвильовий-романтик переносить сенс людського життя в «загірний» надреальний світ, і робить його реальнішим за саму реальність. «Загірна комуна» перетворює реальний світ в «ніщо». 

Миколи Хвильового так говорив про себе: «Я… — романтик! Саме відси й іде розхристаність і зворушливе шукання самого себе. Іще люблю до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії. Я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти! Я — мрійник. Хай живе життя! Хай живе безсмертне слово!»

- Як можна пояснити таку досить дивну назву твору Миколи Хвильового «Я (Романтика)»?

- Хто такі романтики?

-Твір «Я (Романтика)» про романтиків чи фанатиків? (слова англійського історика Тріада Карлейля «Будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відчайдушні негідники»).

- Новела «Я (Романтика)» є автобіографічною? (Ні, автопсихологічною).

- «Я (Романтика)» за жанром? (новела, точніше – соціально-психологічна новела з філософським елементом)(Соціально-психологічна — в складних, часто в екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища).

Текст Миколи Хвильового має присвяту «Цвітові яблуні».

Таку назву має однойменна новела Михайла Коцюбинського. У цьому творі ми спостерігаємо за роздвоєністю душі ліричного героя, де тісно поєдналося людське начало (тяжкі страждання батька над смертельно хворою трилітньою Оленкою) і диявольське — підсвідомий інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для свого майбутнього твору.

І перша, й друга новели ніби складені з марень, галюцинацій, емоційних гойдалок від марних надій, безнадій і тривог.

Михайло Коцюбинський і Микола Хвильовий творили в стилі імпресіонізму, для якого основною метою є передання вражень від подій, емоцій та психологічних станів героїв (експресіонізм), так звана роздвоєність особистості.

-Що таке «романтика вітаїзму»? (лат. vita — життя) - естетично-художнє явище української літератури 20-х років ХХ століття, зокрема досліджуються філософські джерела вітаїстичного типу світовідчуття).

- Хто є герої новели «Я (Романтика)»? ЧЕКІСТИ (Головний герой «Я», доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат)

- Хто такі ЧЕКІСТИ? Давайте переглянемо відеоролик, щоб краще зрозуміти новелу.(Більшовицький терор: хто такі чекісти та чому російські методи катувань не змінилися https://www.youtube.com/watch?v=3BOPzEL0Hcc&t=155s).

Ключовою цитатою, довкола якої будується ідейна лінія новели Я (Романтика), є така: «Я — чекіст, але я і людина».

Отже, дослідимо вислів главковерха чорного трибуналу. «Я — чекіст, але я і людина».

- Чому, на вашу думку, розповідь у новелі ведеться від першої особи? (Так краще можна розкрити «alter ego», порухи й стан душі героя)

- Як починається новела, які враження та почуття виникають при цьому? Як вони змінюються далі? (Цей тривожний ліричний початок допомагає відчути всю повноту трагедії, коли зіткнуться в одній душі гуманізм і фанатизм, людяність і сліпа відданість абстрактній ідеї)

- Яка їхня роль?

-А роль Матері?.

У душі головного героя, революціонера, чекіста борються добро й зло, гуманізм і фанатизм. Що візьме гору й чому, поміркуємо, схарактеризувавши його за ключовими словами та цитатами: «бандит»; «інсургент» (повстанець); «чекіст, але… і людина»; «м’ятежний син»; «Я справжній комунар. Будуть сотні розстрілів»; «Я смакував: всіх їх через 2 години не буде!»; «Схопили нарешті і другий кінець моєї душі»; «Нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололося моє власне Я»; «Так, це були неможливі хвилини. Це була мука. Але я вже знав, як я зроблю… Я мушу бути послідовним!»; «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни» та ін.

Рухатися до заповітної мети голові ЧК допомагають троє: доктор Тагабат, Андрюша, дегенерат. Це теж різні кінці душі головного героя. Схарактеризуємо їх, об’єднавшись у групи.

М’ята – символ оберегу від напасти, здоров’я.

Невипадковим тут є також звуковий збіг мати-м’ята. Наприклад, «Мати каже, що вона поливала сьогодні м’яту, м’ята вмирає в тузі», «Я відчував: пахне м’ятою». Вислів «М’ята вмирає в тузі» на початку твору ніби прогнозує його трагічний фінал, а метафора «пахло розстрілами» в ситуації бою повертає уяву читача до конкретно-чуттєвого запахового уявлення і знову ж таки продукує оригінальну художню асоціацію м’ята-розстріл. Варто зауважити, що запахові образи властиві творчій манері М.Хвильового. Через запах письменник сприймає світ, людське життя у його емоційно-психологічному розмаїтті, що було новаторським явищем в українській художній літературі 20-х років.

Зверніть увагу на ідейно-смислову опозицію загальної назви: у мові автора і головного героя вживається тільки форма мати з відтінком урочистої експресії, набутої в тексті, а у мові Тагабата з’являється форма мама, інтимно-побутовий ореол якої з великою емоційною силою виявляє безглуздя і жорстокість терору: «Зумій розправитися і з «мамою» (він підкреслив «з мамою»), як умів розправлятися з іншими». Що дає нам такий аналіз слова? (Допомагає усвідомити суть згаданого емоційного контрасту).

Що ж у новелі М.Хвильового «Я (Романтика)» передає слово «мати»? (Не так певний образ, як відчуття, що збурюється ним).

Новела «Я (Романтика)» вражаюче оголено показує криваву атмосферу революції та громадянської війни. Жертвою страшного соціального експерименту стає основа життя – мати. Проголошуване царство «свободи, рівності, братерства» виявилося жорстоким і цинічним, у ньому вже не було місця любові, співчуттю і ніжності. На крові не може постати гуманне суспільство, фанатизм убиває в людині Людину.

Спробуємо розібратися що переважає в Я добро чи зло?

Зло (чекіст)                                                               Добро (людина)

-безкарні вбивства невинних                                 - любов до матері

людей заради ідеї                       «Я»                       - уміння відчувати красу

- фанатизм                                                                  -  розум

             - садизм                                                                    - совісність                                                        

 2. Завдання учням.

З’ясуйте роль пейзажу та інтер’єру у творі.

Орієнтовна відповідь.

Пейзаж і співзвучний стану душі героя — гроза, темна ніч, «Північна тьма», «Сонце зайшло. Конає вечір. Надходить ніч», «місяць ллє зелений світ» — і контрастує з ним, із жахливою дійсністю («перламутрові ранки»), хоча й перегукується з недосяжною мрією «загірної комуни»; інтер’єр «фантастичного» палацу — будинку розстріляного шляхтича, де засідає «чорний трибунал комуни», є ніби ще однією дійовою особою: «Я дивлюсь на портрети: князь хмурить брови, княжна надменна, княжата в темряві столітніх дубів»; «з кожного закутка дивиться справжня й воістину жахна смерть», а «обиватель» стверджує, що «тут засідає садизм»; «Тоді лакей приносить на підносі старі вина» тощо.

3. Цитатна характеристика образів.

 Мати

• «Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати — втілений прообраз тієї  надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність,  тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!). І мій неможливий біль, і  моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним  печальним образом.»

Мати каже, що я (її м’ятежний син) зовсім замучив себе... Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди...

• «— Тривога! — Мати каже, що вона поливала сьогодні м'яту, м'ята вмирає в тузі.  Мати каже: "Надходить гроза!" І я бачу: в її очах стоять дві хрустальні росинки.»

“...але я повертаюсь і бачу — прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати  з очима Марії.

 «Я»

• «І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за  другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву.  І це зрозуміло: — я — чекіст, але і людина.»

• «Ні, саме це — неправда! Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого  власного злочинного "я", якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю  города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»

• «Я входив у роль. Туман стояв перед очима, і я був у тім стані, який можна  кваліфікувати, як надзвичайний екстаз.  Я гадаю, що в такім стані фанатики йшли на священну війну.»

• «Так! — схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города  злочинно ховати себе. І тепер я маю одно тільки право: — нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне "я".»

• «Але голос мій зривається, і мені булькає в горлі. Я пориваюся схопити мавзера  й тут же прикінчити з доктором, але я раптом почуваю себе жалким, нікчемним  і пізнаю, що від мене відходять рештки волі. Я сідаю на канапу й жалібно, як  побитий безсилий пес, дивлюся на Тагабата.»

• «Я йшов по дорозі, як тоді — в нікуди, а збоку мене брели сторожі моєї душі:  доктор і дегенерат. Я дивився в натовп, але я там нічого не бачив.» • «Зате я відчував: — там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м'ятою. Я гладив її милу голову з нальотом сріблястої сивини.»

• «Навкруги — пусто. Тільки місяць ллє зелений світ з пронизаного зеніту. Я  держу в руці мавзера, але моя рука слабіє, і я от-от заплачу дрібненькими  сльозами, як у дитинстві на теплих грудях. Я пориваюся крикнути: — Мати! Кажу тобі: іди до мене! Я мушу вбити тебе. І ріже мій мозок невеселий  голос. Я знову чую, як мати говорить, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе.»

• «Я здригнув і побіг до трупа матері. Я став перед ним на коліна й пильно вдивлявся в обличчя. Але воно було мертве.  По щоці, пам'ятаю, текла темним струменем кров.»

• «...Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі, озера загірної комуни…»,

«Я смакував: всіх їх через 2 години не буде!»;«Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни»

Доктор Тагабат

“...доктор — злий геній…”

• «Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу  тільки білу лисину й надто високий лоб.»

• «Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця,— це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий  інстинкт. І я, главковерх, чорного трибуналу комуни,— нікчема в його руках, яка  віддалася на волю хижої стихії.»

• «— "Мамо"?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? "Мамо"?!! Я вмить опам'ятався й  схопився рукою за мавзер. — Чорт! — і кинувся на доктора.  Але той холодно подивився на мене й сказав: — Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з "мамою" (він  підкреслив "з мамою"), як умів розправлятися з іншими.»

Дегенерат • «…вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа.  Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й  приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив  стояти у відділі кримінальної хроніки.»

• «… дегенерат є палач із  гільйотини.»

• «(Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша — і ми грішили: я й  доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше  був солдатом революції, і тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й  закопували розстріляних).»

• «Так, це був вірний пес революції. Він стоятиме на чатах і не під таким огнем!  Пам'ятаю, я подумав тоді: — "це сторож моєї душі"»

Андрюша

• «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно  поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа.

Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в  "чека", проти його кволої волі. І Андрюша, цей невеселий комунар, коли треба  енергійно розписатись під темною постановою — "розстрілять", завше мнеться, завше  розписується так: не ім'я і прізвище на суворому життєвому документі ставить, а  зовсім незрозумілий, зовсім химерний, як хетейський ієрогліф, хвостик.»

Я про Андрюшу • «Ах, цей наївний комунар остаточно нічого не розуміє. Він буквально не знає,  навіщо ця безглузда звіряча жорстокість.»

«Хоче сказати, що так не чесно, що так комунари не роблять, що це — вакханалія…», «наївно-печально каже: …Одпусти мене!.. на фронт. Я більше не можу!»

IV. Закріплення знань, умінь та навичок

1.                  Демонстрація відео-портретів героїв твору.

За допомогою штучного інтелекту я згенерувала зображення головних героїв новели та змусила їх розповісти про себе. Ваше завдання: за цитатами, які будуть звучати з відео відгадати ім’я персонажа.

2.«Мозковий штурм».

- Які моральні уроки новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)»?

Орієнтовні відповіді:

1.Фанатизм убиває в людині людину.                           

2. На крові не може постати гуманне суспільство.

3. Гармонійна світобудова виключає насильство як шлях її  досягнення.

4.Новела М. Хвильового "Я (Романтика )", як і вся література «розстріляного відродження», перейнята пафосом гуманізму.     

V. Підбиття підсумків уроку

Герою не вдається прислухатися до голосу добра, він обирає шлях втрати індивідуальності й стає гвинтиком безжальної системи. У такому разі людина губить орієнтири і в гонитві за примарними ідеалами втрачає дійсно важливі речі. Саме це спостерігаємо під час повномасштабної війни, яку розпочала росія 24 лютого 2022 року. Людина не вміє чи не хоче критично осмислювати події і піддається впливу пропаганди та маніпуляціям, це ставить ідею служіння режиму вище за людське життя. Нівелюючи це життя як найвищу цінність, відмовляючись від рідних чи підтримуючи незаконні злочинні дії, ба більше, навіть убиваючи своїх рідних, як і герой Я, людина насправді вбиває в собі і добре, людське, тобто вбиває і свою душу. Цінувати життя — це є найвищий вияв добра, знецінювати і забирати життя — це найвищий вияв зла. Наступного уроку ми продовжимо міркувати про вибір, про роздвоєність душі главковерха чорного трибуналу. А поки що пропоную вам переглянути конспект, де ви знайдете покликання на короткий фільм за мотивами новели «Я (Романтика)».

VI. Домашнє завдання

Придумати власне закінчення новели «Я (Романтика)».