Лепбук "Леся Українка"
Про матеріал
Лепбук «Леся Українка» — це пізнавальне інтерактивне навчальне видання, присвячене життю та творчості видатної української письменниці, поетеси й громадської діячки Лесі Українки. У лепбуку зібрано цікаві факти з біографії письменниці, відомості про її родину, дитинство, творчий шлях та найвідоміші літературні твори. За допомогою яскравих ілюстрацій, тематичних кишеньок, карток, ребусів, загадок і творчих завдань діти мають змогу краще познайомитися з постаттю Лесі Українки та її літературною спадщиною. Лепбук сприяє розвитку пізнавального інтересу, читацької грамотності, творчих здібностей, виховує любов до української літератури, рідної мови та повагу до видатних постатей України. Леся Українка — сила духу, незламність і любов до України!
Виховна година
Вихователь
Конончук І. В.
Виховна година
«Гордість України – Леся Українка »
Мета: розширити знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; вчити слухати і милуватися художнім словом поезії; розвивати читацьку самостійність, естетичні смаки учнів; виховувати любов до природи рідної землі, інтерес до художньої літератури.
Обладнання {ілюстративний матеріал): презентація, проектор, репродукція картини Лесі Українки; малюнки учнів до творів поетеси.
Хід заняття
І. Вступ.
Йти назустріч бурям і зливам,
Буть одній — як велика рать,
Жить в нещасті життям щасливим,
Муку творчістю перемагать.
(М. Рильський)
Хто ця людина, яка кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу?
– Розгляньте уважно виставку книг, малюнків, портрет на дошці. Багатьом з вас знайомі ці тонкі риси миловидного обличчя з густою пшеничною косою і задумливими голубими очима.
– Ці твори, цей портрет належить нашій землячці, великій українській поетесі Лесі Українці, чиєму життєвому і творчому шляху присвячена наша літературна година.
Сторінка 1. Дитинство.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) народилася 25 лютого 1871 року в м.Новограді-Волинському (колишньому Звягелі), в інтелігентній родині. Батько її – Петро Антонович Косач – служив головою з’їзду мирових посередників. Це була людина дуже начитана, з університетською освітою. Лагідність його вдачі і риси зовнішності передались улюбленій доньці. Мати – Ольга Петрівна Косач-Драгоманова – письменниця, відома в літературі під псевдонімом Олена Пчілка, була першою вчителькою і дбайливою порадницею своїх дітей, яких у сім’ї було шестеро: Михайло, Ольга, Микола, Оксана, Ізидора і Лариса. Вона виховувала у них почуття любові до свого народу, його рідної мови, звичаїв. Леся була другою дитиною. В 4 роки вона вже добре читала. Мати добирала для неї книжки українською мовою. Сама часто перекладала з російської та польської. Леся була привітною і допитливою дівчинкою, чутливою до краси, жвавою і веселою. Разом з сільською дітворою бігала в поле, гралася з ними, любила співати і слухати українські народні пісні. У шість років Леся майстерно вишивала. В сім'ї любили читати Шевченка, Глібова, Марка Вовчка, Пушкіна.
А складати вірші Леся почала дуже рано. Дев’ятирічною дівчинкою написала вірш «Надія», присвячений тітці Олені, засланій до Сибіру за вільнодумство. Вірш сповнений любові до рідного краю і суму за ним. Пізніше композитор Микола Лисенко поклав Цю поезію на музику.
5. Вірш «Надія».
Сторінка 2: «Початок хвороби»
6. Ще в дитинстві Леся тяжко захворіла. Взимку 1881 року, в Луцьку, на річці Стир, спостерігаючи Водохреща, десятирічна дівчинка застудила ноги у крижаній воді. Саме з того часу вона занедужала – почався туберкульоз кісток, що з роками перекинувся на легені, а потім – на нирки.
7. Тяжка хвороба приковувала до ліжка, подовгу доводилося лежати в гіпсі. Леся була надзвичайно терплячою і стриманою. Вміла з величезною мужністю зносити біль і горе. Про це вона пише у вірші «Як дитиною бувало».
8. Вірш «Як дитиною бувало».
9. Природа щедро обдарувала Лесю – дала не лише поетичний хист, а й неабиякі здібності до музики, малювання. І водночас прирекла на постійні муки від тяжкої хвороби.
У 12-річному віці Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано.
Тугу за улюбленим інструментом юна поетеса виллє у вірші «До мого фортепіано»
10. Вірш «До мого фортепіано».
Сторінка 3: «Через терни до зірок».
11. Через хворобу Леся ніколи не вчилася в школі, однак зуміла стати високоосвіченою людиною завдяки своїй надзвичайній силі волі. Самостійно вивчила грецьку, латинську, німецьку, французьку, польську, італійську, англійську та інші мови – всього 13. Французькою, німецькою, італійською поетеса навіть могла писати вірші.
У 13 років вона була читачем бібліотеки Київського університету. В 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів» для молодшої сестри.
12. Перемагаючи біль, поетеса вчилася, писала свої безсмертні твори, жила повнокровним життям. Мудра Лесина мати, Олена Пчілка дбала не лише про освіту своїх дітей. Змалку прилучала їх до народних звичаїв, традицій, культури. Не випадково, що Леся взяла літературне ім’я – Українка.
Вперше ім’я Лесі Українки з’явилося у львівському журналі «Зоря» в 1884 році, де були надруковані вірші 13-літньої поетеси – «Конвалія», «Сафо».
13. Вірш «Конвалія».
Сторінка 4: «Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!...»
14. Усе життя Лесі Українці доводилося лікуватись, ведучи «тридцятилітню війну» з туберкульозом. Для цього вона змушена була виїжджати в теплі країни, багато мандрувати. Подорожі розширювали світогляд письменниці, збагачували враженнями, давали можливість дізнатися про життя різних народів. Але хоч би де була поетеса, думкою вона завжди лине в рідний край.
«Подорож до моря» Леся написала в 17 років. Вона вперше їхала на лікування до Одеси. уривки з цього твору ви зараз почуєте.
15. «Прощай, Волинь!...» (уривок з «Подорожі до моря»)
«Красо України, Подолля!».
16. Творчість Лесі Українки різноманітна і багатогранна. Її поезія свідчить про велику любов до рідної землі, вболівання за долю свого народу. Цілу збірку українських пісень, казок, ігор зібрала поетеса, записала і передала нам у спадок.
Маленька Леся була така ж, як і ми. Любила бігати лісами і луками в любому її серцю Колодяжному на Ковельщині, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками й переказами, які пізніше поклала в основу своєї «Лісової пісні».
17. В дитячий любий вік,
В далекім ріднім краю,
Я чула казку. Чула раз,
А й досі пам’ятаю.
Кохана сторона моя!
Далекий рідний краю!
Що раз згадаю я тебе,
То й казку цю згадаю!
Сторінка 5: «В дитячому крузі» (1885-1891).
18. Таку назву має цикл віршів поетеси. Це твори для малят. Сюди увійшли «На зеленому горбочку2, «Вишеньки», «Літо краснеє минуло», «Мамо, іде вже зима», «Тішся, дитино, …», «Веснянка».
19. Конкурс на краще читання поезії циклу.
Сторінка 6: «Ні, я жива! Я буду вічно жити!»
20. Надзвичайно скромною була Леся Українка. Вміла розрадити і себе, і інших. До останніх хвилин не залишала вона своєї зброї – поетичного слова. Боротьба і праця – таким був зміст життя письменниці.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
21. На світанку 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі обірвалося життя Лесі Українки – великої поетеси України. Тіло Лесі згодом перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.
22. Вірш «Хотіла б я піснею стати…»
23. Вікторина (тест).
1. Поетеса народилася у 1871 році...
а) 25 лютого:
б) 8 березня;
в) 25 січня.
2. Який літературний псевдонім матері?
а) Марійка Підгірянка;
б) Олена Пчілка:
в) Наталя Забіла.
3. Яке справжнє прізвище Лесі Українки?
а) Лариса Письменна;
б) Леся Мовчун;
в) Лариса Косач-Квітка.
4. Який перший вірш написала?
а) "Конвалія";
б) "Мамо, іде вже зима";
в) "Надія".
5. Хто допоміг дібрати літературний псевдонім?
а) Мама;
б) тато;
в) тітка Еля.
6. Доля Лесі була нелегкою, тому що ...
а) її вигнали з України;
б) за вірші посадили в тюрму;
в) з дитинства страждала на невиліковну хворобу.
7. Похована Леся Українка...
а) у Львові на Личаківському кладовищі;
б) у Києві на Байковому кладовищі:
в) в Грузії у місті Сурамі.
24. Гра «З якого вірша ці рядки?»
25. Вчитель.
Леся Українка — славна донька України. Вона любила рідну Україну і служила їй своїм палким словом.
Життя Лесі Українки — це подвиг митця, один із тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах нащадків.
Видатні поети ніколи не залишають нас. Вони відходять у безсмертя.
Не стерлась райдужна сторінка,
не вмерла пісня лісова,
безсмертна Леся Українка
була і є повік жива. (Олена Журлива)
Лепбук
Лін
ія з
гин
у
Лінія згину
Лінія згину
Ліні
я з
гину
Ліні
я з
гину
Ліні
я з
гину
Леся УКРАЇНКА (Лариса Косач Квітка
) –
геній української літератури, що входить в
умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її
поезію, прозу, опубліковані мільйонними
тиражами, вивчають ще змалку, про творчість
і життя письменниці написано надзвичайно
багато праць, тож ми знаємо про неї, мабуть,
майже все. Проте дискути про поетесу
тривають і досі, а кожен факт із її цікавого та
нелегкого особистого й творчого життя знову
й знову викликає захоплення цією
дивовижною особистістю.
1871 – народилася Леся Українка, поетеса
1871, 25 лютого в Новограді-Волинському в
родині дійсного статського радника, мецената,
члена «Старої громади» Петра Косача та
Ольги Драгоманової-Косач (письменниці
Олени Пчілки) народилася відома поетка,
драматургиня, перекладачка і громадська
діячка Лариса Косач, що увійшла в історію
української і європейської літератури під
іменем Леся Українка.
Біограф
ія
Заміж Леся Українка вийшла вже після 30
років. Свого чоловіка, Климента Квітку,
вона, безумовно, поважала, але кохання до
нього не відчувала. Деякі сучасні
дослідники стверджують, що між Лесею
Українкою та письменницею Ольгою
Кобилянською були стосунки, відвертіші за
дружбу. Вони роблять такий висновок із
листування цих жінок, між якими відбулося
«емоційне зближення» на ґрунті трагедій в
особистому житті. Хоча це є лише їхніми
здогадками.
Лариса була другою із шести дітей
Косачів. Батько і мати Лесі походили зі
шляхти: Петро Косач – із заможного
українсько-козацького шляхетства, яке
мало власний герб і після ліквідації
Гетьманщини отримало права
російського дворянства, а Олена
Пчілка – із роду Драгоманових, що
належав до козацької старшини.
Навчання отримала переважно домашнє.
Спочатку навчалася за програмою
матері (Олена Пчілка взагалі
принципово до 5-го класу вчила своїх
дітей вдома, українською мовою,
остерігаючись, щоб російська школа їх
не зіпсувала), пізніше окремі вчителі
приходили до неї додому, бо через
туберкульоз кісток, який діагностували
в десятилітньому віці, Леся тривалий
час була прикутою до ліжка.
Через хворобу (а точніше – через потребу
постійного лікування) Леся Українка об’їздила
всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті,
три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила
бувати в театрі та опері (відвідала майже всі
найкращі європейські театри), прекрасно
розбиралася в європейському мистецтві, скрізь
записувалася до найкращих бібліотек,
цікавилась новинками літератури та науковими
працями. Критикувала «народництво» і всіляко
просувала європейські тенденції в українську
культуру, стала однією з провісників
модернізму в українській літературі.
У 1888 році разом з братом Михайлом стала
співорганізатором літературного гуртка
української молоді «Плеяда». Серед членів
гуртка були Людмила Старицька, Володимир
Самійленко, Іван Стешенко, Агатангел
Кримський, Максим Славінський, Олександр
Черняхівський та інші. Леся не лише писала
власні твори, але й активно займалася
перекладами, адаптуючи європейську класику
до українського читача. На той час українська
література, яка була переважно сконцентрована
на зображенні села, зіткнулася з проблемою
нестачі слів для збільшення образності.
Все її життя було боротьбою: з хворобою, із
суспільними догмами, за право бути
українкою, мати власну думку, жити своїм
розумом, не бути ні від кого залежною. Іван
Франко назвав Лесю Українку «єдиним
мужчиною в нашому письменстві».
Останні роки прожила в Єгипті та різних
містах Грузії, куди переводили по службі її
чоловіка, Климента Квітку. Померла 1
серпня 1913 року в грузинському селищі
Сурамі – виснажені хворобою, у неї
відмовили нирки. Похована у Києві на
Байковому кладовищі біля батька та брата
Михайла. До кладовища труну з тілом Лесі
Українки несли шестеро жінок.
Поетеса багато подорожувала по світу.
Окрім України (Волинь, Полтавщина,
Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці,
Одеса), Леся Українка побувала в Грузії,
Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії,
Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда,
багато її подорожей були пов'язані не
лише з її письменницькою і громадською
діяльністю, а й з необхідністю
лікуватися від важкої невиліковної
хвороби - туберкульозу кісток.
Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса
Косач Квітка. У колі сім’ї її називали
Лесею, тож вона вибрала цей більш
милозвучний варіант. А псевдонім
“Українка”, який запозичила у дядька
Михайла Драгоманова, котрого любила і
дуже поважала, вперше використала у 13
років. Драгоманов на початках свого
творчого й політичного життя
підписувався як “Українець”, а дівчина
хотіла бути схожою на нього.
У родині Лесю називали по-різному:
Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея,
або Зеїчок, походить від назви сорту
кукурудзи «зея японіка» (тонка, як
стеблина), так її називала мама. Ім’я
Мишолосія ділилось навпіл – так
називали Лесю і її брата Михайла, з яким
письменниця була дуже близька.
Цікаві
факти
Чесний п
окрив
у
не по
треб
ує.
В дитинстві Леся Українка була
надзвичайно кмітливою та схоплювала
все на льоту, тож її можна було назвати
дитиною-індиго. Читати навчилась ще в
4 роки, у 5 вона почала писати
драматичні твори, у 6 вже майстерно
вишивала, а у 9 років написала свій
перший вірш «Надія». Про рівень її
розвитку свідчить і те, що всього у 19
років дівчина написала підручник
«Стародавня історія східних народів»
для своїх сестер.
Поетеса знала багато європейських мов:
окрім слов'янських (української, російської,
польської, болгарської), також англійську,
німецьку, французьку, італійську,
давньогрецьку та латину. Бралася за
вивчення грузинської, шведської,
іспанської. Багато перекладала, зокрема
твори Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію
Конопніцьку, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра,
Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта
Гауптмана, Метерлінка, Гомера. Все це
справді ознаки геніальності, адже далеко
не кожному таке дано.
Благ
осл
овен
не
сло
во, щ
о г
арту
є!
Крім цього, Леся чудово грала на
фортепіано. Змалку захоплювалася
мистецтвом, мала неабиякий хист до
музики. На жаль, хвороба прикувала її
ще дівчинкою до ліжка, тому відомої
піаністки з неї не вийшло. Якби не
хвороба, можливо, Леся стала би ще й
геніальним композитором.
На превеликий подив сучасників, при всьому
цьому різноманітті талантів дівчини мати Лесі -
Олена Пчілка - не вважала дочку досить
талановитою і розумною. Також відомо, що
Олена не дозволяла дочці відвідувати школу аж
до 5-го класу. До цього періоду дівчинка
займалася за індивідуальною домашньою
програмою, бо мати була переконана, що лише
вона зможе правильно виховати і навчити свою
дитину. Леся Українка присвятила себе у
творчості поезії, прозі, епосу й драматургії -
загалом написала понад 100 власних віршів і 20
драм. Випустила три збірки.
Бага
то др
ам
починається
ща
слив
о.
Лінія згину
Батько Петро Косач
Мати Олена Пчілка
Сестра Косач-Борисова
Ізидора Петрівна
Сестра Косач-
Шимановська Оксана
Петрівна
Сестра Косач-Кривинюк
Ольга Петрівна
Брат Косач Михайло
Петрович
Чоловік Климент Квітка
Брат Косач Микола
Петрович
Хто зрікся всього, а себе не зрікся, –
не любить той.
Над всіх старшин найстарша правда.
Сором – хилитися і долі коритися.
Хто не жив посеред бурі, той ціни
не знає силі.
Потрібно цінувати те, що маєш, а
не те, про що мрієш.
Хто не був високо, той зроду не
збагне, як страшно впасти.
Чия сила, того й воля. На чиєму
возі їдеш, того й пісню співаєш.
Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки —
смутно, що не можешь ти своїм життям
до себе дорівнятись.
Поки біди не знатимеш, то й розуму
не матимеш.
Словами серденька не одурити…
Без розуму легше в світі жити та
таки й веселіше!
Без надії сподіваюсь!
Ти мене убити можеш, але жити
не примусиш!
Мене любов ненависті навчила.
Відскануй QR – код. Прочитай вірш.