ПОГОДЖУЮ
Заступник директора
з виховної роботи
_______ Т.Московчук
«03» грудня 2020 року
Лінійка – пам`яті
визволення с Користівка
від німецько-фашистських загарбників
«Тих днів у пам`яті не стерти і сьогодні»
Розробила
педагог-організатор
Мудра А.С.
смт. Приютівка – 2020
Місце проведення: біля Обеліска Слави.
Час проведення: 09.00 год - 09.00 год 20 хв.
Дата проведення: 03 грудня 2020 р.
Мета: ознайомити учнів з трагічними сторінками визволення с Користівка від німецько-фашистських загарбників; показати, наскільки важливо сьогодні пам’ятати уроки історії та подвиги наших дідів і прадідів; виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї землі, які відстояли її незалежність і волю; спонукати учнів сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати вічно, якою ціною здобуто перемогу у визволенні с Користівка.
Присутні: педагогічний колектив, учні закладу.
Запрошені на свято гості: ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Педагог-організатор. Доброго дня всім присутнім. Усі ми зібралися сьогодні на лінійку пам’яті визволення с Користівка від німецько-фашистських загарбників.
У кожнім місті, кожнім парку
Сліди історії стоять.
З граніту зроблені солдати,
Нам про минуле хочуть розказати.
І кожен з них розповідає
Про ті події, ті роки,
Коли фашисти роздирали
Країну нашу на шматки.
Урочиста лінійка «Тих днів у пам’яті не стерти і сьогодні» з нагоди 77-ї річниці визволення с Користівка від німецько-фашистських загарбників, оголошується відкритою.
(Звучить Державний Гімн України).
Педагог-організатор. 77 років. Швидко, мов струмки води, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас у залах музеїв, із сторінок книг, її мужню та величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.
Матері, послухайте, і отці послухайте,
І, сини, послухайте, як гучить вогонь.
Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили,
І пробилось полум’я в хлопців із долонь.
І над ранами та й над болями,
І над кленами та й тополями,
І над горами та й над долами
Вічне полум’я, вічне полум’я.
Матері, схилітеся, і отці, схилітеся,
І, сини, схилітеся, лиш не треба сліз.
Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,
І до сонця тягнеться кожен обеліск.
Та із ранками й надвечір’ями,
Та із ріками та міжгір’ями,
Та із хмарами та сузір’ями
Вічне полум’я нам довірено.
Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте,
І, сини, ненавидьте, – кат не йде в запас.
Хлопці в землю падали, але дня не зрадили,
Той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.
І над травами та й над росами,
І над юними та й дорослими,
І над тишею та й над простором
Вічне полум’я, вічним пострілом.
(Звучить мелодія пісні «Никто не забыт» С.Пьєхи. Виходять до мікрофону учні-читці).
Учень 1.Усе було, були німі кургани,
Війна ішла не на життя – на смерть,
Гриміли залпи і ятрились рани,
І світ ішов, здавалось, шкереберть.
Учень 2. І вся Вкраїна ніби очманіла.
Людина в землю заривалася, як кріт,
А над землею бомби стугоніли,
І падали тіла на рваний дріт.
Учень 3. Це все було…
О, не забудьте, люди!
Своїх дідів і прадідів своїх,
Що руйнувався світ захланно і облудно.
І нищив все фашист на цій землі.
Учень 4. О, не забудьте тих,
Хто рвався крізь багнети.
В степах поклали голови свої.
Щоб більше нашу рідну Україну
Не шарпали розбійницькі бої.
Педагог-організатор. У Користівському ліцеї працювали Рижов В.М., Гладкий А.Т., Маренко В.І. та навчались Прокопенко О.З., Кашпуровський Г.Т., Бондаренко П.Ф., Рябченко В., які загинули в боротьбі за свободу від німецько-фашистських загарбників.
Педагог-організатор. Ми не були в бою, та бій той відчуваєм.
Чому і як живе у нас незнаний бій?
Чому до ворога ми, як вогонь, палаєм?
І день той в пам’яті тримаємо своїй.
Пам’ять... Вона кличе, хвилює, стукає у наші серця. Вона доносить до нас, нащадків, імена тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс у жертву найдорожче – життя. Сотні солдатів, офіцерів, партизанів і підпільників, сотні людських життів, розтерзаних війною, прийняла в себе українська земля. Вони були представниками різних національностей, але навічно стали синами України. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто не дожив до світлого переможного дня, чиї імена, навічно викарбувані на пам’ятниках і обелісках, увійшли в пісні, спогади і легенди. Вклонімося їм низько і пам’ятаймо!
Звідусіль тихо люди ідуть
З оберемками зір до граніту.
Треба вміти мовчати нам тут,
Щоб майбутнє могло говорити.
Перервався пташиний політ,
Колискову притримала мати ...
Зупинилося серце на мить –
Зараз треба мовчати, мовчати!
Оголошується хвилина мовчання (звук метроному у записі).
Педагог-організатор. Скільки б не прошло десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
Педагог-організатор. Цього осіннього дня по всій Україні вкриваються квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. І це означає, що пам'ять народна жива, що подвиг загиблих в бою не забуто.
Педагог-організатор. Десь там, в історії, гули фронти,
Клекотала пеклом знавісніла битва...
Солдаток плач, й скорбота сироти,
І матерів свята молитва.
За тих синів, що не вернулись з бою,
Сміливо йшли в останню штикову.
Десь там під Золотим чи Лозовою
Й навіки падали в траву...
Десь там, в історії...
Та кров холоне й нині,
В зажурі вічній наші матері...
Я хочу щастя милій Україні,
Я хочу миру на моїй землі!
(Звучить пісня «Над землею тумани»)
Педагог-організатор. Дорогу ціну заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні. Не щезне з пам’яті людської, не піде у забуття великий подвиг нашого народу – перемога над німецько-фашистськими загарбниками. «Та що є смерть, якщо це за народ?!! І що життя, якщо без України?!!»
Учень1. Катами мучена, розп’ята,
Ти не скорилась ворогам.
Ти знала: прийде час розплати,
Впаде на голови катам.
Ти знала: мучитись недовго,
Що заясніє небозвід,
Що зійде сонце, зійде сонце,
І все дивилася на схід,
У далину, де дні і ночі
Від вибухів здіймався дим,
Дивились виплакані очі
На Україну – рідний дім.
Учень 2. Боже наш, спаси і збережи
Державу нашу – Україну,
Від всіх напастей відверни,
Не доведи нас до загину.
Учень 3. Прийми благання наші і прийми подяку
За милосердя, за твоє терпіння,
За всі гріхи і за провину всяку,
Почуй, Спасителю, наші моління.
Учень 4. Дай працю чесну для життя земного.
Пошли нам дощ у спеку, в холод дай тепла,
Щоб все цвіло у кожного двора,
Щоб на столі був хліб, було й до хліба,
Дай миру нам, дай злагоди й добра.
Педагог-організатор. Пам’ятайте, учні, ви – майбутнє України. Своїми знаннями, працею, здобутками примножуйте її культуру, своїми досягненнями славте її. Будьте гідними своїх пращурів, любіть рідну землю, бережіть волю та незалежність України, поважайте свій народ і свою мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність, і шановані будете іншими.
Ми – єдина країна! Попри всі негаразди, ми прагнемо одного – спокою, миру та чистого блакитного неба над головою.
(Звучить пісня Н.Бучинської «Свята Перемога»).