Лінійка " Отаман Холодного Яру Степовий - Блакитний Кость Пестушко"

Лінійка

Ведучий 1. Доброго дня шановні гості.

Ведучий 2. Ми раді вітати вас на Ганнівькій землі.

Ведучий 1. Було  колись –  в Україні

Ревіли  гармати ;

Було  колись – запорожці

Вміли  панувати .

Панували , добували

І  славу , і  волю ;

Минулося – осталися

Ведучий 2. Могили  на  полі .

Високії  ті  молили

Чорніють , як  гори ,

Та  про  волю  нишком  в  полі

З  вітрами  говорять.

Свідок  слави  дідівщини

З  вітром  розмовляє ,

А  внук  косу  несе  в  росу ,

За  ними  співає .

Ведучий 1.  В  яру  колись  гайдамаки

Табором  стояли,

Лагодили  самопали,

Ратища  стругали .

У  яр  тоді  сходилися ,

Ведучий 2.  Мов  із  хреста  зняті ,

Батько  з  сином  і  брат  з  братом –

Одностайне  стати

На  ворога  лукавого ,

На  лютого  ляха.

Ведучий 1.   У першій половині XVII ст. зароджується гайдамацький рух, який переріс у велике національно-визвольне повстання «Коліївщина». Саме у Холодному Яру воно організувалось і навесні 1768 року розпочалось від стін Мотронинського монастиря. В 1917-1923 роках Холодний Яр став епіцентром визвольної боротьби за Українську незалежну державу. Саме тут було створено військово-політичну організацію, штаб якої в 1919-му знаходився в одній із монастирських келій. До 1923 року на теренах Холодноярщини діяли закони Української держави, які впроваджував «Полк гайдамаків Холодного Яру».

Ведучий 2.  В кінці XIX століття, а саме  10 лютого 1898 року, в заможній    селянській  родині  в с.Ганнівка  на Катеринославщині народився  хлопчик  - майбутній  отаман Степової дивізії Костик Степовий–Блакитний (справжнє прізвище – Пестушко). Батьки його тримали повітову Земську станцію, яку одержали в спадок від Семена Павловича  Пестушко  - діда Костика, ще мали 25 десятин землі.

Ведучий 1.   Кость мав три сестри – Поліну, Віру та Уляну, та трьох братів – Івана, Федора, Миколу. Батько, Юрій Семенович, закінчив чотири класи  церковно-приходської школи. Мати,Олександра, була мало писемною. Обоє тяжко працювали, щоб дати всім дітям освіту. Ще до революції  1917 року сестри закінчили гімназію.

Ведучий 2.  У серпні 1920 року в західній частині Кременчуцької губернії, в Олександрійському, Чигиринському  і Черкаському повітах з’являється  перша Олександрійська повстанська дивізія, яку очолив отаман Блакитний. Степовий і Блакитний – це була одна й та сама людина, що організувала і очолила дивізію степовиків. З конспіративних міркувань було пущену чутку про те , що Степовий помер від струсу мозку (він насправді хворів  кількатижнів після невдалого падіння з коня), і його місце посів новий отаман – Блакитний.

Ведучий 1.   Успішно воювати проти червоних окупантів допомагала й висока організація Степової дивізії, яка мала чітку структуру: Головний отаман, штаб, контррозвідка, політична прибудова – Повстанський комітет, полки, курені,сотні, комендантська сотня, підривна команда, кінний відділ, канцелярія, інспекторський відділ, комісія інженерного майна, збройний відділ, комендатура руху, дивізійний суд, дивізійний госпіталь, господарчі частини, а також комісії боротьби з бандитизмом.

Ведучий  2: Селяни брали сокири та коси й йшли за отаманом Степовим-Блакитним до Холодного Яру у боротьбі проти супостата по заповіту Шевченка.

Ведучий 1: Наше покоління пишається своєю історією та славетними героями Степової дивізії отамана Кості Блакитного.

Ведучий 2. “За нашу кров, за нашу честь,

за кривди нашого народу

гуртуймося іти на герць –

за Україну! За свободу!” –

 

Ведучий 2: Гукнув отаман Степовий,

і загуло навкруг степами:

“За землю й волю буде бій –

ходім хутчій, братове, з нами!

 

Ведучий 1: Допоки нас червона рать

усіх за горло не схопила

і не згребла всього добра,

бери, земляче, свої вила!”

 

Ведучий 2: І заюрбився Кривий Ріг,

в Терни, Херсон, Олександрію,

здійнявши куряву з доріг,

свою несе повстанство мрію

 

Ведучий 1: Лише про вольнеє життя

без ВУЧК і комісарів,

що селянину майбуття

готують в злиднях комунарів.

 

Ведучий 2: Гартує міць Холодний Яр,

загони степові єднає:

“Веди, отманане, зброяр

хай дасть набоїв, скільки має!”

 

Ведучий 1: І загриміло, загуло

Повстання по усіх усюдах.

Було всього тоді, було…

Ніколи степ цей не забуде,

 

Ведучий 2: як незасіяні поля

тілами вкрилися героїв

і захлиналася земля

в той час лихий від сліз і крові.

 

Ведучий 1: Мов пси скажені, йшли і йшли

ордою нукери червоні.

За рідну землю полягли

Вкраїни славнії герої.

 

Ведучий 2: Отаман Степовий упав,

підтятий пострілом у спину,

і наостанок прошептав,

мов заповіт перед спочином:

 

Ведучий 1: “Ще не скінчився наш похід.

Надію з нами не ховайте.

Як буде воля, мій привіт

Вкраїні милій передайте”.

 

Ведучий 2: Донині той триває бій.

Борні немає тій упину –

За край наш рідний степовий,

За українську Україну.»