Літературна композиція "24 лютого. Війна"

Ще ранок не прийшов на зміну ночі,

Ще темрява владаркою була,

Та спалахи у небі ці пророчі...

Не вірилося! Це невже війна?

І телефон дзвонив собі настирно,

І рідні люди на зв'язку були.

А ті, хто до Житомира невпинно

Повз ті колони їхали туди,

Де вірилося, що все буде тихо,

Що ця мара, мов у страшному сні...

Та їх вбивали, бач, собі на втіху!

За три дні Київ? Але заськи! Ні!

Гостомель, Буча, Ворзель та Макарів...

Прилеглі селища умилися слізьми.

Там окупанти нищили місцевих,

Не гребували навіть і дітьми.

Впритул стріляли! Хати грабували.

В підвали кидали, як хижі відьмаки.

Та дух людей, повірте, не зламали.

В душі ці варвари лиш пішаки.

Вокзали переповнені народом...

Крик, сльози, натовп, біль в душі...

Евакуація в Європу...За порогом,

Щоб зберегти дітей тоді.

Жінки до вікон тиснулись обличчям,

 А на пероні лиш чоловіки...

А зустріч буде? Чи розлука вічна?

Що буде завтра? І куди ж іти?

В наплічнику нагальне, документи...

У невідомість потяг уночі.

Без світла, шторки на віконцях, що ж це?

Щоби снаряд не влучив. Мчи та мчи...

А зранку черга у воєнкомати,

І блок-пости на підступах стоять.

Мости міновані та з "їжаками",

І комендантський час на два-три дні...

Так в лютому війна прийшла в країну.

Ступила чоботом московського ката...

А потім втрати... Україну

Обрала доля як захисника

Добра та волі, стійкості та віри,

Для знищення жорстокості та зла!

Є ЗСУ і ТРО! Важливо!

Нам зберегти народ, міста!

За три роки з того страшного ранку

Прийшла біда із кров'ю та слізьми...

З тривогами стрічаєм ранки,

У бомбосховищах спимо вночі.

І головне бажання у народу,

Щоб край прийшов кривавій цій війні,

Щоб світ вітав нас! Перемога!

Щоб повернулися бійці!

Щоб відбудовували ми міста та села!

Щоб діти вчилися за партами завжди!

Щоб сіяли зерно у землю,

Щоб не було там сліз й крові!