Літературна подорож «Казковий світ Василя Сухомлинського»

Літературна подорож

 «Казковий світ Василя Сухомлинського»

Мета:      

 Ознайомити учнів з життям та творчим шляхом В.О.Сухомлинського, виховувати інтерес до літературної творчості педагога; вчити дітей бачити красу, що оточує нас, пере­давати словами побачене; сприяти розвитку мовлення учнів; формувати різностороннє уявлення про природу, заохочувати дітей до складання творів, виховувати любов до рідного краю, відчувати красу природи, бережливе ставлення до навколишнього сере­довища; формувати у дітей почуття доброти до оточуючих людей, розуміння того, що людина - не просто частина природи, а найвище її створіння.

ОБЛАДНАННЯ:

 портрет В.О.Сухомлинського, презентація  про життя і діяльність,   комп’ютер, екран, проектор,   тексти оповідань і казок В.О. Сухомлинського, ілюстрації до його творів, виставка книг, малюнок квітки без пелюстків.

ТИП УРОКУ: урок-подорож.

Хід уроку

Учитель:

• Діти, я знаю, що ви любите казки, захоплюєтесь їх щасливим кінцем і благородними вчинками казкових героїв, засуджуєте тих, хто чинить погані справи. Отже, казки – це ( створення асоціативного куща ).

 … КАЗКИ …чарівні

                           Повчають            

                                              ключик до глибокої мудрості

                                                               ……………….

• Сьогодні ми будемо подорожувати по світу казок та оповідань, які написав відомий вам вже В.О.Сухомлинський. Його казки та оповідання вчать висловлювати власні думки, робити висновки з прочитаного, розвивати читацькі вміння. А також будемо розвивати вміння працювати в групах, допомагати один одному.

Перша наша зупинка «На теренах життєвого шляху» –  знайомство з життям  і творчістю В.О.Сухомлинського. (презентація)

Учитель. Все своє життя Сухомлинський працював у школі з дітьми. Тому він склав 10 правил: чого не можна робити. Послухайте і запам’ятайте їх.

10 ПРАВИЛ: ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ

- Не можна ледарювати, коли всі працюють,

- Не можна сміятися над старістю і старими людьми, про старість треба говорити тільки з повагою.

- Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.

 Не можна виявляти незадоволення тим, ,що в тебе немає якоїсь речі.

- Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

- Не можна робити того, що осуджують старші.

- Не можна залишати старшу рідну людину одинокою

 - Не можна збиратися в дорогу не спитавши дозволу і поради у старших.

 - Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

 -Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка.

Друга наша зупинка «Казкова» - знайомство з  казками Василя Сухомлинського.

Мудра казко,  казко – чарівнице,

Ти навчаєш ласки, вчиш ростить пшеницю,

Поведи мене з собою

В світ прекрасний і чудовий…

 Ми з вами розглянемо три казки. Спочатку нам треба об’єднатись у 3 команди. Кожна команда отримує свою казку. Після того, як ви прочитаєте казочки, вам потрібно намалювати малюнок до казки (малюють всі учасники команди), а один представник з команди переказує. (Якщо учень щось пропустив, то йому підказують мімікою, жестами інші учасники команди).

1 команда «Найгарніша мама»

2 команда «Пелюстка і квітка»

3 команда «Що посієш,  те й пожнеш»

Учитель. Молодці.

Третя ваша зупинка «Театральна» – інсценізація казки.

 Вам спочатку треба прочитати казку командою, а потім вибрати реквізит до вашої казки, розподілити ролі й інсценізувати її.

1 команда   - казка «Мильна бульбашка»

2 команда - казка  «Зайчик і місяць»

3 команда – казка « Ледача подушка»

Учитель. Дуже добре. Мабуть ви трішки втомились, давайте відпочинимо і пограємо в гру.

Гра "Якщо ти добра людина, то повинен ..."

Умова гри . Якщо людина повинна робити те, що я називаю, то ви плескаєте в долоні, а якщо ні, то тупотіть ніжками.

1 . Допомагати мамі мити посуд.

2 . Робити комусь зле, якщо цього ніхто не бачить.

3 . Не вмиватися.

4 . Берегти рідну природу та охороняти її.

5 . Шанувати працю інших людей.

6 . Галасувати, коли хтось відпочиває.

7 . Бути вихованою, стриманою.

8 . Обманювати, хвалитися.

9 . Насміхатись з чужого горя.

10.  Добре вчитися, багато читати.

11 . Не слухати батьків.

12. Допомагати друзям у біді.

13. Ділитися тим що в тебе є.

14. Ображати інших.

15 . Захищати слабкого.

16. Спати на уроках.

17. Красти.

18. Любити своїх батьків.

Бачу, що ви знаєте, що має робити добра людина.

Четверта ваша зупинка «Творча» - складання казки (усно)  за опорними словами

 Звучить  ніжна мелодія

Вночі злива Вранці непритомного жучка Дівчинка Світланка (звернулася до нього) «Сонечку, Сонечку, полети на небо, Там твої дітки чекають на тебе!» Не злетів поклала (обсохли крильця). Сонце обсушило полетіло до своїх діток.

- Ви ось тільки прислухайтесь, як вже ожила наша казка та починає говорити.    Казка «Світланка і сонечко» народилася.

- А хто хоче розповісти казку ?

 Команди по черзі розповідають свої казочки.

Учитель. Іноді вистачає  лише   доброго слова, щоб звеселити людину, зробити їй приємно,  допомогти у біді. Недарма в народі говорять "Слово -  лікує, слово -  ранить"

        - Напишіть добрі слова один одному, щоб від ваших слів стало приємно та радісно. У своїй душі віднайдіть чарівне тепло одне для одного.

(У дітей на парті  пелюстки квітів з аркушу паперу. Діти пишуть добрі слова. Підходять  до  дошки  і прикріпляють до букету. Зачитують  добрі  слова. )

Учитель: Наш незвичайний урок, присвячений творчості великого педагога Василя Олександровича Сухомлинського, добігає кінця. Сподіваюся, що нам вдалося зачарувати красою і глибиною  творчої думки великого митця усіх присутніх. Не забувайте, діти, що Василь Олександрович був звичайним сільським хлопчиком Васильком, але його наполеглива праця і безмежна любов до читання залишили по ньому слід вічний.

ДОДАТКИ

ПЕЛЮСТКА І КВІТКА

На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.

  У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:

  – Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду – що мені?

  Напружилася, вилізла з квітки, скочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться, – що ж квітка робитиме? А квітка байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.

  Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Мурав-лика.

  – Ти хто? – питає Муравлик.

  – Я Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене квітка не квітка.

  – Пелюстка? Знаю пелюстку я в квітці, а на двох тоненьких лапках не знаю.

  Ходила Пелюстка, ходила до вечора й засохла. А квітка цвіте.

  Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки – ніщо.

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ

Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять.

Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.

Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так – коли погодую, а коли й забуду.

Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.

А то якось уранці бачу – голуби сидять на подвір’ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку – голубник. Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли.

Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх – і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки. Що посієш, те й пожнеш, - говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість – пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

                                              НАЙГАРНІША МАМА

Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.

Побачили птахи малого — некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого.

Побачили та й питають, дивуючись:

— Хто ти такий, де ти взявся? — Я Совеня, — відповідає мале.

— Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.

— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.

— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.

— Яка ж вона? — питає Дятел. — Моя мама найгарніша.

— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.

— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.

— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд.

— Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора. — Неправда! — закричало Совеня.

— Мама в мене найгарніша. Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

ЗАЙЧИК І МІСЯЦЬ 

 
Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває.
Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:
— Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати.
Жалко стало Місяцеві Зайчика, він і говорить:
— Іди полем, полем, я тобі дорогу освітлю, прямуй до великого стогу соломи.
Попрямував Зайчик до стогу соломи, зарився в стіг, виглядає, усміхається до Місяця:
— Спасибі, любий Місяцю, тепер твої промені теплі-теплі.

                                 Мильна бульбашка

Хлопчик сидів біля відчиненого вікна й пускав мильні бульбаш­ки. Вони були легкі, красиві.

Сонечко грало на бульбашках всіма кольорами веселки: жовтим, синім, зеленим, оранжевим, фіолето­вим...

Легенький вітерець підхоплював бульбашки, й вони летіли над квітником, над кущами бузку. їм хотілося піднятися вище за дерева, та ледве торкалися листя — вони лопались.

 А одна велика Мильна Бульбашка, підхоплена вітром, полетіла у синє небо. Побачила Мильну Бульбашку Ластівка, полинула до неї, летить поруч і дивується:

— Яке на вас гарне плаття! Яка ви красива! Ви чарівна пташка!

— Так, я чарівна пташка,— згорда відповіла Бульбашка.

— По­глянь, одежа на мені веселкою грає. Доторкнулася Ластівка до одежі — Мильна Бульбашка лоп­нула.

— Де ж це вона поділась, та чарівна пташка? — здивувалася Ластівка. Тільки бризки полетіли.

ЛЕДАЧА ПОДУШКА

Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться!

Ввечері питає Яринка у дідуся: - Дідусю, чому вранці вставати не хочеться?

 Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати і йти до школи. - Це подушка в тебе ледача, - відповів дідусь.

 - А що ж їй зробити, щоб не була ледачою?

- Знаю я таємницю, - пошепки сказав дідусь. - Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками - вона й не буде ледачою.

 - Справді? - зраділа Яринка.

- Я завтра так і зроблю. Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але ж треба нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити!

 Схопилась Яринка, швиденько одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку - та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко - та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.