Літературна вітальня «ЛЮБОВІ ПАМ'ЯТЬ НЕЗАБУТНЯ... ЖІНКИ В ЖИТТІ Т. ШЕВЧЕНКА»

Про матеріал

Літературна вітальня

«ЛЮБОВІ ПАМ'ЯТЬ НЕЗАБУТНЯ... ЖІНКИ В ЖИТТІ Т. ШЕВЧЕНКА» (10-11 класи)

Мета: виховувати повагу до творчості Т.Г.Шевченка,зацікавити учнів класичною українською літературою,показати наскільки ця постать є важливою для нашого народу.

Перегляд файлу

1

 

 

 

Літературна вітальня

 «ЛЮБОВІ ПАМ'ЯТЬ НЕЗАБУТНЯ...  ЖІНКИ В ЖИТТІ Т. ШЕВЧЕНКА»

Мета: виховувати повагу до творчості  Т. Г. Шевченка, зацікавити учнів класичною українською літературою, показати наскільки ця постать є важливою для нашого народу

Ошатно прибрана зала: портрет Т.Г.Шевченка з вишитим руш­ником. Стоять канделябри зі свічкам на столі, ваза для троянд.

Спроектована мультимедійна дошка з епіграфом:

 

На голови, де наче солов'ї

Своє гніздо щодня зливають будні,

Упав романс, як він любив її

І говорив слова їй незабутні.

Ліна Костенко

Звучить музика (Звучить пісня про Шевченка)

 

Вступне слово вчителя.

Ведуча:(на фоні пісні «Зоре моя вечірняя) Тарас Григорович Шевченко обняв своїм генієм усі царини духовного і соціального, життя суспільства. Водночас творчість його висвітила найпотаємнІшІ порухи душі прос­тої людини, пригніченої тяжким ярмом ца­ризму, розкрила її глибину і велич. Нелег­ко осягнути багатогранність Шевченкової музи. Тож хочемо сьогодні спинитися лише на одній сторінці великої творчої спадщини Кобзаря — показати місце жінки в його творчості, а також особистому житті.

 

Вона:

Стрілися двоє, що долею схожі,

Може, десь тут або десь там...

Дивлячись в очі: чи вірити можна

Теплій руці і привітним словам?

Він:

Берег любові в далекім тумані.

І допливем, коли тільки удвох,

І допливем, коли стільки бажання...

Берег любові і хвилі тривог.

Вона:

Стрілися двоє в житейському морі.

Може, сьогодні, а може, колись...

В серця питаються: йти далі поруч

Чи, постоявши, навік розійтись?

Він.

Чому це в тебе печаль на обличчі?

Вона.

Чом на щоці твоїй тиха сльоза?

Музика стихає. Виходять ведучі.

 

1-а ведуча.

Шановні друзі, на­певно, трохи сумною поезією ми розпочали наш вечір... Але ж яка висока і прекрасна мудрість у цих рядках! У кого з нас не щемить

душа, коли чуємо ніжні слова?

 

2-й ведучий.

Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасові Шев­ченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, зда­валось би, був приречений на успіх у жінок.

 

1-а ведуча.

Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався. І в ньо­го закохувались. Та особисте життя великого українця так і не склало­ся. Не судилось Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступ­них поколіннях. Першим коханням Тараса була Оксана Коваленко

Оксана Коваленко (Слайд ) картина Катерина

Я жила з Тарасом по сусідству,була  на три роки молодша від нього. Наші матері, дивлячись на нас, гадали, що ми колись одружимось. Але дитяча     симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. 15-річним "козачоком" Тараса пан  Енгельгардт  мусів поїхати до Вільнюса. Розлука була несподівана і довга. В 1842 році Шевченко пише картину «Катерина» в ній він сам невідаючи того відобразив мою трагічну долю. Свої світлі почуття до мене Тарас проніс крізь все своє життя, посвячуючи мені свої поеми «Катерина», а до поеми  «Маряна-черниця» дописав: «Оксні Ковленко на пам´ять того, що давно минуло». Також мені прсвяти автобіографічний вірш «Мені тринадцятий минло» 

 

  1-й Читець декламує вірш   

«Ми в купочці колись росли».

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди.

                                                 (аудіо запис   вірша)

Т.Шевченко зрілий:

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселее колись село

Чомусь тепер мені, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер, старим.

... «Чи жива ота Оксаночка?» питаю

У брата тихо я. «Яка?»

«Ота маленька, кучерява,

Що з нами гралася колись.

Чого ж ти, брате, зажуривсь?»

Брат Т.Шевченка:

«Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того. З байстрям вернулась,

Острижена...»

 

Звучить романс на слова Шевченка «За що ти караєш її, молоду?»

Ведуча ставить троянду у вазу.

 

Ведуча В 1843 році  Шевченко вирушає в подорож по Україні.Подорожуючи Україною, щира і відверта поетова душа поринул у вир знайомств. Він  зустрічається з багатьма відомими на той час людьми: Пантелеймоном Кулішем, Євгеном Гребінкою, Олексієм Капністом з якими дружив і в подальшому. Але особливе враження на нього справила краса українських жінок.

 

 

 

Надія Тарновська:

Мене вати Надія Тарновська. Познайоми­лися ми з Тарасом Григоровичем у селі Качанівка у маєтку мого брата-поміщика, Григорія Тарновського - відомого мецината. Багато віршів і малюнків своїх подарував Шевченко, називав кумою, бо 1845 р. у с Потік на Київщині ми разом хрестили дити­ну в дяка.

Маю ще один, дорогий для мене подарунок збірочку «Кобзар» з дарчим написом: «Моїй любій єдиній кумасі Надежді Василівні Тарновській кум «Т. Шевченко».

Відчувала, що подобалася поетові, та... не судилося

 

Ганна Закревська:

Перебуваю­чи в селі Мойсівці на банкеті у Вол­ховської, познайомилася з Шевчен­ком. Мій чоловік, Платон Закрев-ський,— поміщик, один із власників села Березова Рудка на Полтавщині. Неодноразово запрошував до нашо­го маєтку Тараса Григоровича, щоб написав наші портрети.

Наші зустрічі переросли в кохання.

Цілу низку віршів присвятив мені палкий поет. Та чи могла я зраджу­вати свого Платона?

 

1-й читець декламує вірш:

 Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не впізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

 

Запалюється свічка.

 

Ведуча На балу у Волховських серед українського пнства поет зустрів жінку яка вирізнялась українською вродою і українською душею: любила носити український одяг і співати народні пісні. Це була дружина відомого поміщика Плптон Зкревського – Ганна Закравська.

 

Ганна Закревська:

Перебуваю­чи в селі Мойсівці на банкеті у Вол­ховської, познайомилася з Шевчен­ком. Мій чоловік, Платон Закрев-ський,— поміщик, один із власників села Березова Рудка на Полтавщині. Неодноразово запрошував до нашо­го маєтку Тараса Григоровича, щоб написав наші портрети.

Наші зустрічі переросли в кохання. Я не була щаслива у шлюбі та чи могла я зраджу­вати свого Платона?

Цілу низку віршів присвятив мені палкий поет.

 

1-й читець декламує вірш:

 Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не впізнала б,

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

 

Запалюється свічка.

Ведучий Подальша доля закинула Тараса Григоровича в Яготин у маєток князя Репніна. Тут він устрів жінку яка на довгі літа поселилась в його серці. Вона любила його так сильно, як тільки може любити жінка.

 

Варвара Рєпніна:

Я зі шляхетного роду українських вельмож. Моя мама, княгиня Рєпніна, доводилася ону­кою самому гетьману Кирилу Розумовському. Усі мене називають доброю та щирою.

У жовтні 1843 року сталася для мене надзвичайна подія до Яготина завітав Тарас Шевченко. Зачарова­на ним, я відчула, що він обра­нець мого серця.

Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла б йому пристрас­тю, бо його не можна не любити.

Я написала повість свого життя і да­ла Тарасові подивитися.

Поміж сторінками виразно читаєть­ся освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.

З великої туги і розпуки я захворі­ла. Моя аристократична роди­на виключила можливість шлюбу колишнього кріпака із спадкоєми­цею роду Рєпніних-Волконських. У подальшому я так і не вийшла заміж.. Відраду для себе знаходила в релігії.

На згадку про ті чудові дні залишилась присвячена мені поетом поема «Тризна» та автопортрет, які я зберігаю як святині.

 

Запалюється свічка.

 

Звучить лірична мелодія.

 

1-а ведуча.

В останні роки життя Шевченка охопила туга за родин­ним теплом, жіночою ласкою та опікою.

«Оженіть, будьте ласкаві,— писав він своїм друзям в Україну.— А то так і пропаду бурлакою на чужині».

Поет мріяв про влаштування влас­ного гнізда над Дніпром та господи­ню,— друга в хаті, близьку й віддану дружину.

 

2-а ведуча.

Усе сильніше. Шев­ченка захоплює бажання одружи­тися: «Чи сяк, чи так, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі світа». У цей період свої погляди поет звертає на молодих дівчат. Але його кохання для них не мало жодної ваги. Намагання «одружитись бодай на чортовій сестрі» - виявилися марними. Н межі розпачу він зустрічає 19 річну Ликера Полусмакова.

 

Ликера Полусмакова:

 Коли Т. Г. Шевченко посватався до ме­не,  його друзі були шоковані. Такий нерівний шлюб засуджували всі, та поет лишався невмолимим. 27 липня 1860 року він посватався до мене. Приваблював  мене дорогими подарунками: ив їй сукні, капелюшки, туфлі, персні, білизну, сережки з медальйонами, корали і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти мені понад 180 рублів!  Найзаповітнішою мрією моєю було визволитися від кріпосного рабства, і вона здійснилася, бо наречений мій прагнув усією душею зроби­ти мене вільною. Поет найняв для мене вчителя, щоб стала я пись­менною. І, коли вже наближалося весілля, настала розв'язка: несподі­вано прийшовши додому, мій коха­ний застає мене в обіймах учителя. Я не хотіла полишати столичне життя і їхати з поетом на Україну. Скоро я вийшла заміж. Але все життя пам’ятала як Шевченко писав мені : «Моя ти любо, мій ти друже». Розрив наших, стосунків загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який він все частіше скаржився, поєднався з душевним болем. 10 березня 1861 року поет помер.

 

Запалюється свічка.

 

Ведуча 13 травня 1905 року доглядачі могили Шевченка на Чернечій горі в Каневі побачили ошатно одягнену жінку яка в книзі записів, що лежала в хаті біля могили тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, написала: "13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь". Вона до кіця свого життя доглядала за могилою Кобаря і була похована біля Тараасової гори.

Ведуча

Прекрасні тро­янди були у житті Шевченка, та, на жаль, вони всі зів'яли, так і не пода­рувавши поетові великого щастя.

 

 

Звучить романс «Очі дівочі, де ж ви на­вчились зводить людей?».
Усі «жінки»  з життя Кобзаря з’являються на сцені.

 

Слово вчителя.

 

Поступово вимальовується Шевченків ідеал кохання: єдинолюбство, щирість і повна відданість у почуттях, незрадливість у стосунках і велика-превелика ніжність закоханих. А який же ідеал коханої поета? Це зовнішньо гарна дівчи на (жінка), неодмінно кароока, чорнобрива, з гнучким станом, легкою ходою. Поет був тонким цінителем українки-вродливиці, підносив і опоетизовував її красу. Тому не дивно, що його шанували не тільки на Україні, а й за кордоном. Памятники Т.Шевченку встановлено по всьому світу

( (презентація)+ Вірш «Заповіт» запис)

 

Слово вчителя.

 Він був митцем слова, пензля, надзвичайно талановитим співаком і дуже освіченою людиною. Ніколи не мав власної бібліотеки, але завжди, навіть на засланні, отримував книжкові новинки, знав кілька іноземних мов, тримав у пам'яті ледь не всю Біблію, був одним із найкращих істориків свого часу.

 

 

 

doc
Додано
25 жовтня 2018
Переглядів
191
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку