Літературні посиденьки "Світлиця Шевченкового Заповіту"

Мета: узагальнювати та розширювати знання та уявлення про життя і творчість видатного поета і художника України – Т. Г. Шевченка; зацікавити учнів творчістю великого поета, викликати бажання читати його твори; розвивати творчі та акторські здібності, дикцію; збагачувати словниковий запас; виховувати любов і повагу до творчої спадщини, яку залишив поет, гордість за нашого земляка.

 

Обладнання: святково прибрана класна кімната, у центрі – портрет Т. Г. Шевченка; виставка літератури «Безсмертний Кобзар»; малюнки дітей до творів поета; на кожному столі – «Кобзар»; магнітофон.

 

ХІД ЗАХОДУ

 

Жива душа поетова святая

Жива в святих своїх речах

І ми, читая, оживаєм

І чуєм Бога в небесах.

 

 Сьогодні у мене гарний настрій, думки. Я люблю себе, своїх рідних, друзів, свою землю, свою Україну. Вона – єдина, вона – найкраща.

 

 Вітаємо Вас у «Світлиці Шевченківського заповіту». Сьогодні ми зазирнемо у «Поетичну криницю», почуємо «Співуче українське слово», відпочинемо у «Райському куточку» українського села, завітаємо до «Театральної світлиці», зупинимося біля «Джерела народної мудрості», пройдемо у «Книжкову світлицю», відвідаємо «Художню галерею».

 

Іде весна, іде весна,

Мов квітонька прекрасна.

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Я маленька українка,

Вісім років маю,

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

Шевченко – гордість України,

Один з найкращих на Землі.

Завжди писав про Батьківщину,

Її прославив на віки.

Вивчав історію країни,

Писав про бідне він життя,

Про люд селянський і про біди,

Що увійшли у їх буття.

Він закликав народ до волі,

Надії, віри, боротьби.

І до любові неземної

 Своєї рідної Землі.

Він – справжній патріот країни,

Відстоював свої права.

Могутня й сильна він людина,

До боротьби нас заклика.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас,

Малими, босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас,

Дрібними росами-сльозами.

 

В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

 

 Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814р. в с. Моринці на Черкащині.

Мати

Як гірко, як нестерпно гірко,

Що долі нам нема з тобою,

Ми вбогі змучені раби

Не знаєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди, з краю в край –

Панує рабство ненависне.

 

 Тарас ріс допитливим хлопчиком. Ще змалечку в серці дитини зародилась велика любов до простого народу, до рідної землі.

У восьмилітньому віці батьки віддали його до дяка в науку. Важка то була наука. За найменшу провину дяк карав учнів різками.

 

Тарас (до матері).

Ти взяла мене, маленького, за руку

І хлопця в школу одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти казала.

А я й послухав, і учивсь…

 

Мати

О любі дітоньки мої,

Одні залишитесь на світі!

Ну, хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі.

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві.

(Мати цілує голівку сина і тихенько виходить. Тарас дивиться їй вслід).

 

 Минає рік за роком… Батько й мати на панщині: гнули спини на панському полі, у панських садах та городах. А вдома діти залишалися голодні.

 

 У Шевченків була дружна сімя. Було шестеро дітей: Катерина – найстарша, далі – Микита, Тарас, Ярина, Марина, Йосип. Любили один одного, жаліли. За неньку малому Тарасу була сестра Катя, яка доглядала, колихала, замінюючи маму. Жили у злиднях.

 

Тарас

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм,

Я в хаті мучився колись.

Мої там сльози пролились…

У тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя.

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

 

 Бувало, зберуться усі ввечері після роботи, постелять у садочку коло хати рядно, посідають, вечеряють укупі й співають.

 

Пісня «Садок вишневий коло хати»

 

Радість і втіху хлопчика затьмарило горе: коли йому виповнилося 9 років, померла мама.

 

Тарас

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила…

 

 Не знав батько, що робити з малими. Старша сестра Катя вийшла заміж і переїхала в інше село. Батько одружується вдруге. Мачуха трапилась люта, незлюбила дітей. У хаті почалися сварки, докори, плач – справжнє пекло.

 

 У1825р. помирає батько. Умираючи, батько казав, що з Тараса буде велика людина, тому спадщини йому не потрібно.

 

Тарас

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!...А ми

Розлізлися межи людьми

Мов мишенята…

 

 В 11 років Тарас залишився круглим сиротою.

 

Тарас

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися, -

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький

Щоб не нудить світом;

Утопився б, - тяжко жити

І нема де дітись.

 

Пісня «Зоре моя вечірняя»

 

 Тарас іде з дому і наймитує в школі, наймається пасти громадську череду.

 

                                   Вірш «Мені тринадцятий минало»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Уже прокликали до паю,

А я собі у буряні

Молюся Богу…і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!...

І хлинули сльози.

Тяжкі сльози!...

 

 

 

 Важко жилося Тарасові. Ось як він пізніше писав про це.

 

Вірш «І золотої, й дорогої»

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мені здається, що се я

Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки.Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа.

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі…

 Обдарований від природи хлопчина рано відчув потяг до малювання. Для Тараса малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. Хлопець крейдою чи вуглинкою зображував хати, церкви, дерева, птахів.

 

 Прагнучи стати художником, Шевченко побував у трьох церковних дяків-малярів. Проте жоден з них не збирався його вчити, а велів воду носити, фарбу розтирати.

 

 Деякий час служив Тарас у пана Енгельгардта козачком. Невдовзі пан переїхав у Петербург і забрав із собою хлопця. Посміхнулася доля Тарасові, коли йому виповнилося 24 роки. благородні друзі викупили його з рабства. А в 1845р. Тарас закінчив Петербурзьку академію мистецтв.

 

 Художник створив 835 картин, 278 з них не знайдено. Давайте поглянемо.

 

(Перегляд слайдів. Репродукції картин)

 

 Автопортрети, замальовки тогочасних краєвидів, пейзажні картини – це неповний перелік Шевченка-художника.

 

 Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса, а й для всієї України – вихід у світ Кобзаря. Це святиня. Національна Біблія України.

Пожовклі сторінки гортаю,

Старої книги – Кобзаря.

В ній вітер з гаєм розмовляє,

В ній чути спів плугатаря…

У книзі цій – велика мудрість.

Вона розкаже про усе –

Про наймичку і титарівну,

 І як Тарас ягнят пасе.

 

Сценка «Наймичка»

 

Пісня «По діброві вітер виє»

 

Мами читають вірші про кохання.

 

 У Кобзарі поет залишив для нас свої заповіти – любити Україну, зберегти мову народу, його звичаї, пісні і пронести це через віки.

 

Вірш «Село!... І серце одпочине»

 

 І сам Тарас безмежно кохав рідну батьківщину, проніс із собою через десятиліття запах рідної землі, аромат калини, музику качиної купелі, трелі солов’їв.

 

Вірш «Тече вода з-під явора»

 

Фізкультхвилинка.

На мить заплющіть очі і куточок природи, про який тільки що читали, уявіть взимку. Спочатку явір, далі долину, кущ калини. Річку, небо. Затамуйте подих. Явір без листя, річка замерзла. Пташки клюють ягоди калини, небо сірого кольору, долина вкрита снігом, дерева одягнені в біле вбрання.

 А ось і дівчина, батько й ненька, дзюрчить водяний потік, батьки дають мудру пораду, відчуваємо добрий настрій та злагоду в сімї.

 

 Діти зробили спробу відтворити у своїх малюнках той світ, який нам показав поет. Розглянемо ці роботи і послухаємо найменших декламаторів.

 

Діти  читають вірші.

Сонце заходить,

Гори чорніють,

Пташечка тихне,

Поле німіє.

Радіють люди,

Що одпочинуть,

А я дивлюся…

І серцем лину

В темний садочок на Україну.

Встала весна. Чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила.

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають.

Весна. Садочки зацвіли,

Неначе полотном укриті,

Росою божою умиті,

Біліють. Весело землі…

І барвінком, і рутою,

І рястом квітчає

Весна землю, мов дівчину,

В зеленому гаї.

 

Світає…

Край неба палає…

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

 

 

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють.

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Защебетав соловейко.

Угору летючи,

Закувала зозуленька,

На дубі сидячи;

Защебетав соловейко –

Пішла луна гаєм;

Червоніє за горою;

Плугатар співає.

Сонце гріє,вітер віє

З поля на долину.

Над водою гне з вербою

Червону калину.

На калині одиноке

Гніздечко гойдає,-

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

 

 

 

 Читаєш твори Тараса Григоровича і диву дивуєшся: як же це він, перебуваючи за тисячі верств від України, міг бачити все, що там відбувалося. Відчувати кожну материнську сльозу, кожен дитячий зойк.

 Понад усе мріяв Шевченко повернутися на Україну, побачити рідних, вдихнути пахощі квітучого вишневого садка.

 

 Послухайте, як ніжно і тужливо линули на Україну його пісні.

 

Пісня «Зацвіла в долині»

 

 Коротке життя прожив Т. Г. Шевченко. Всього лише 47 років. З них – 24 у рабстві, 10 – у солдатах на засланні, а залишок життя – під пильним наглядом міліції.10 березня 1861р. помер Тарас Григорович. Виголошували промови, несли квіти. Поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але не це заповідав поет.

Читають «Заповіт»

 

 Друзі Т. Г. Шевченка не могли не виконати його прохання. І тому у травні того самого року прах поета перевезли в Україну. Поховали його на Чернечій горі в м. Каневі біля Києва.

 

 

На Вкраїні милій Канів на Дніпрі,

Тут його могила на крутій горі.

І дорослі, й діти до могили йдуть

І барвисті квіти Кобзарю несуть.

 

(Показ слайдів .Канів)

 

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняються Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

 

 Послухайте «Заповіт» англійською мовою.

 

 По-німецьки «Заповіт» звучить так.

 

А тепер наш Тарас в кожній хаті.

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата

Дати ж смерті в Шевченка немає.

 

 Наш народ любить і поважає цього талановитого поета. Йому зведено понад 800 пам’ятників, а його твори перекладені 52 мовами світу, його іменем названі вулиці, кінотеатри, національний університет носить його ім’я, найвища Державна премія імені Т. Г. Шевченка щорічно присвоюється в літературі та мистецтві.

 

(Показ слайдів. Пам’ятники Шевченку)

 

 Сьогодні до нього, славного сина українського народу, звертаємо наші погляди. З його заповітами звіряємо свої кроки в утвердженні української держави.

 

 Вогонь його душі віками запалював у серцях нашого народу іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі свого народу.

Молились щиро козаки.

Як діти; щиро; не журились.

Гадали теє…а зробилось –

Над козаками хусточки1

Одно добро,одна слава –

Біліє хустина.

Та й ту знімуть…

Нехай ворог гине!

Беріть ножі!..

Заблищало

По всій Україні.

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго-довго кров степами

Текла-червоніла.

І день, і ніч ґвалт, гармати;

Земля стогне, гнеться4

Сумно, страшно, а згадаєш –

Серце усміхнеться.

 

(Вірш «І вам слава сині гори»)

 

 …ще зовсім недавно наш Шевченко, 20-річний вірменин Сергій Нігоян, читав цей уривок з поеми «Кавказ» на барикадах Майдану, закликаючи наш народ до боротьби.

 До боротьби добра зі злом, світла з темрявою. Він загинув від кулевого поранення. Таких героїв як він – уже сотня.

А хтось казав, що молодь вже не та,

Та ветерани жмуть вже руки,

З сльозами, болем,зжаті їх вуста,

Вони не знали, що прийдуть ще муки.

 

Не знали, що почують ще,

Як розриває тишу крик і куля.

Що першим побіжить студент,

А вже за ним знесилений дідуля.

 

Не знали, що прийде той час,

Коли їх душі позлітають в небо,

а ти молитву скажеш ще не раз,

Ти пригорни серця їх, вербо!

 

 

Хай змалечку росте герой,

І не марнують час по підворотням,

Учись, оце найкраща роль,

А я вклонюся мужнім сотням.

А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров’ю переміщена сльоза…

І батько сина ще не відпускав…

 

Й заплакав Бог, побачивши загін –

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій.

І вчитель літній – сивий-сивий…

 

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

 

 Не зрадьмо ангелів світла Небесної Сотні, що вже перейшла у пам'ять, у пісні, в тихі Божі оселі.

 

(Відео. Свічки)

 

…молітесь Богу

І згадуйте один одного,

Свою Україну любіть,

Любіть її… во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Борітеся – поборите!

Вам Бог помагає!

За вас правда.

За вас слава

І воля святая!

Обніміте ж, брати мої.

Найменшого брата.-

Нехай мати усміхнеться.

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю.

 

Пісня «На Вкраїні сурми грають»

 

З колін вже піднялася Україна:

До волі прагне, щоб там не було!

Лунає рідна мова солов’їна:

Для спраглого – цілюще джерело.

 

Любов і шана вічна Кобзареві

Завжди він в серці нашому живе.

Його слова, як зорі променеві.-

Дороговказ нам у життя нове.

 

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»