Літературний ранок:

“УКЛІН КОБЗАРЮ”

 

Актова зала прикрашена стіннівками, присвяченими 200  ювілею від дня народження Т.Г.Шевченка.

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його «Кобзарем», піснями та висловами про нього.

Кожен із учасників свята декламує вірші, цитати на авансцені, для цього вони поступово збираються на сцені у гурт півколом.

Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Ведучий 1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя — панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язане, говорити заказано, ходили німі...

Ведучий 2. Україна... В одному вже тільки слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку й жалю.

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки...

Україна — це марні, обшарпані, голодні люди.., це царське та панське свавілля...

Учень. Але жило й Добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило Людину-велета, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.

... Він був сином мужика, а став володарем у царстві людської культури. 10 літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж 10 переможних армій.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх що били із здорового джерела життя.

Ведучий1.Весна – улюблена пора року дітвори. Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортить поспілкуватися з живою природою – власними очима побачити, як прокльовується з- під землі зелена травичка. Цю одвічну радість може подарувати тільки весна .

Учень.  Щовесни, коли тануть сніги,

І на небі засяє веселка

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведучий 2.В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. До них належить ім’я великого поета Т.Г.Шевченка. Народився Шевченко 9 березня 1814р.Увесь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя – писав поет, -- становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом і для народу.

Провіснику волі, великий Тарасе,

Справдилися думи пророчі твої,

Приймай же данину любові і шани

Всі. Від дітей української землі.(Вклонилися.)

Ведучий 1.Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi – її великий спiвець Тарас Шевченко.

Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря

Учень . В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

(Сценка «Мати і Тарасик»)

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся мій хлопчику.

Звучить пісня “Тече вода з-під явора”.

Учень. Щоразу в березні до нас

  Значний приходить час.

  Це ж народився наш Тарас –

  Творець палких пісень.

  Благословен той день і час,

  Коли прослалась килимами

  Земля, яку сходив Тарас

  Своїми босими ногами.

  Земля, яку скропив Тарас

  Дрібними росами – сльозами.

Учень. Не на шовкових пелюшках,

  Не у великому палаці –

  В хатині бідній він родивсь,

  Серед неволі, тьми і праці.

  Нещасна мати повила

  Його малого. Зажурилась...

  І цілу ніченьку вона

  За сина-кріпака молилась.

Звучить пісня “Думи мої”.

Учень.У селі Моринцях,

           У сільській хатині,

           Уродився він на славу

           Цілій Україні.

Учень. Життя мати вдарувала,

            Тарасом назвала,

            Як малого повивала,

            З малим розмовляла.

Учень.  Підростав малий Тарасик

            В піснях калинових,

            В бідній хаті, в щирих ласках,

            В добрих різнословах.

Учень.  І тому він ще хлопчиком

            Мови не цурався,

            До малюнків добрий хист мав.

            За малярство брався.

Ведучий 2. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Учень . “Доля”

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку.

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти брехала.

Які з нас люди? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Звучить пісня  “Така її доля”.

Ведучий 1. Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати, а згодом і батько. Смерть батьків приголомшила малого Тараса.

Учень. Там матір добрую мою

  Ще молодую – у могилу

  Нужда та праця положила.

  Там батько, плачучи з дітьми

  (А ми малі були і голі),

  Не витерпів лихої долі,

  Умер на панщині!.. А ми

  Розлізлися межи людьми,

  Мов мишенята. Я до школи –

  Носити воду школярам.

Ведучий 2. Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені 13-й минало”.

Учень . Вірш “Мені 13-й минало”.

Ведучий 1. Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього – з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін. 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено в пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

Учень  .І виріс він – і кобзу взяв,

             І струни її торкнувсь рукою,

             І пісня дивна полилась,

             Сповита вічною дугою.

Ведучий 2. Вчиться Шевченко у великих майстрів, сам малює чудові картини, та завжди у вільну хвилину повертається  думкою на Україну і пише вірші, поеми.

Учень читає   уривок з поеми “Сон”

... Світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі поволі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем

Вірш “І досі сниться під горою”.

Ведучий 1. За революційні переконання Шевченка засилають у солдати на 10 років. Тільки в 1857 році звільнили Шевченка з тюрми і дозволили в’їзд у Петербург.

Ведучий 2. Десятирічне вигнання породило ще більшу непокору. А через два роки Шевченкові дозволили поїхати в Україну і то під наглядом поліції. Але те, що побачив Шевченко, прикро вразило його. Милою була лише рідна природа.

Вірш “І золотої й дорогої”, “Вітер з гаєм розмовляє”, ”Думка”.

Ведучий 1.  9 березня 1861р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало итися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Г.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Пісня «На високій дуже кручі»

Учень. Замовкла пісня на устах,

  Але в душі жила, бриніла.

  І в серці бідного співця

  Вогнем палаючим горіла.

  Він рвався серцем із тюрми.

  На волю, до ланів широких,

  До тихих тих могил високих.

 

Учень. Він рвався, і прийшла вона,

  Сподівана, бажана воля.

  І все, чого не знав раніш,

  Тепер дала лукава доля.

  Та сил в співця вже не було,

  Остання пісня продзвеніла.

  І в небо тихо піднеслась

  Душа поета наболіла.

 

Учень. Умер співець, і привезли

  Його на рідну Україну.

  І коло синього Дніпра

  Йому насипали могилу.

  Умер співець, але живуть

  В серцях людей слова безсмертні.

  Й сьогодні по Вкраїні всій

  Бринять його пісні славетні.

 

Учень. Слава, слава наш Кобзарю!

  Малих діток рій

  За тобою йде юрбою

  Шляхом твоїх мрій.

  Ти нам в синім небі

  Протоптав золоті стежки.

  Славу тобі, наш Кобзарю,

  Звіщають віки.

 

Учень. Поклін тобі, Тарасе,

  Великий наш Пророче!

  Для тебе вірно б’ється

  Те серденько дитяче.

  Ти кажеш рідний нарід

  І рідний край кохати.

  Для нього й умирати.

 

Учень .Ось тут, перед тобою,

  Ми – українські діти –

  Святочно прирікаєм

  Сповняти ті завіти.

  На службу Україні,

  На чесне діло гоже,

  В ім’я святої правди

  Благослови нас, Боже!

 

Шкільний хор виконує «Заповіт».