Літературно-музична композиція «Ти себе Українкою звала» (Свято до Дня народження Лесі Українки)

 

Літературно-музична композиція «Ти себе Українкою звала»

(Свято до Дня народження Лесі Українки)

 

Мета: Розширювати знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; формувати вміння відчувати емоційний зміст поезій, зв’язно висловлювати свої думки, збагачувати словниковий запас учнів; викликати захоплення великою силою волі поетеси, передати силу і глибину поетичного світу Лесі Українки, виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного

Обладнання: портрет поетеси у вишиваному рушнику, фотографії Лесі Українки, виставка книг, проектор, мультимедійна дошка, святково прибрана зала, віночок із квітів безсмертника і різнокольорових стрічок.

(Святково прибраний зал. На стіні – портрет Лесі Українки у вишиваному рушнику, зліва – віночок із квітів безсмертника і різнокольорових стрічок.

 

Вислови:

 

1. Я маю в серці те, що не вмирає… (Леся Українка)

 

2. Ти себе Українкою звала.

 

І чи краще знайти ім’я

 

Тій, що радістю в муках сіяла,

 

Як Вітчизна велика твоя!

 

3. Вона в віки майбутні йти повинна…

 

(Праворуч розміщена виставка книг поетеси. Посередині під портретом – столик, де стоять квіти і роботи дітей. По обидва боки зібрали діти й сидять на лаві. Заходить хлопчик і дівчинка в українському вбранні з хлібом на рушнику і колосками з калиною)

 

1-й учень

 

Вишеньки-черешеньки,

Червонії, спілі.

Чого ж бо ви так високо

Виросли на гіллі?

2-й учень

 

Ой того ми так високо

Виросли на гіллі,

Якби зросли низесенько,

Чи тож би доспіли?

 

1-й учень. Діти, ви, напевно, добре знаєте, що автор цих рядків – відома українська поетеса.

2-й учень. Лариса Петрівна Косач.

1-й учень. Так, це Леся Українка.

 

Хлопчик.

Ти себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

 

Дівчинка

 

Тобі сьогодні хліб, калину й колос

Твоя малеча рідна принесла.

Ти все життя з недугою боролась

Та творчістю ти смерть перемогла!

 

(Сказавши слова, діти кладуть хліб на рушникові на стіл і вазу з колосками. На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі)

 

Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Ведуча. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?

 

Леся.

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

Була я вільна і щаслива.

Та якось вдень, коли скінчилася злива,

 

Я на отаві дудочку знайшла,

Обвітрену, стару, робітникові.

Заграла я й почула дивну мову –

То мова муки людської була…

Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.

Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,

Аж поки сам він хащами густими

Пробуджених від сну не поведе…

І я тепер на шлях ступити мушу.

Я поспішаю…

Я до вас іду.

 

(Леся повільно іде до дітей і сідає біля столика під портретом поетеси)

 

На сцені портрет Лесі Українки, прикрашений рушником, квітами. Звучить легка музика…

Через проектор демонструють фотоматеріали, присвячені життєвим сторінкам і фрагментам творів Лесі Українки.

 

На сцену виходить учитель, читає вірш.

 

Ти зрозумій для себе, хто ти є:

Чи пташеня закутої свободи?

Істота ти, що лиш оре: «Моє»?

Чи лідер, що об’єднує народи?

 

Питань багато — відповідь одна.

Ти оціни себе за власні вчинки,

Якщо статистика подій сумна

Почни життя із нової сторінки.

 

Реальність розбиває мрії пил,

Вона не знає, що таке страждання,

А в тебе вже немає зовсім сил,

Щоб полетіти до зорі світання.

 

Нескорена душа у грудях забринить,

І полум’я у серці заклекоче.

Якщо ти вартий на цім світі жить,

То і життя тебе в собі захоче. (А. Романовська)

 

 Учитель.

Дорогі діти! Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості.

Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки України. Отже, наше музично-літературне свято починається.

 

«Коли б треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, – писав Максим Рильський, – то найвідповідніше слово було б – боротьба». З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури.

Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявился у багатьох різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і публитистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.

 

Сторінка 1. Біографія Лесі Українки.

 

Учитель.   Дорогі друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалює свічку.)

 

Хай палає свічка. Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

 

(Звучить музика.)

 

Інсценування «Народження нової зірки української культури»

 

Ангел запалює зірки на небі. До нього підходить маленька дівчинка.

 

Дівчинка. Доброго ранку, а ти хто? І що ти тут робиш?

 Ангел. Я — ангел. Кожного дня я запалюю зірки на небі.

 Дівчинка. Так зірки спалахують уночі.

 Ангел. Я запалюю незвичайні зірки, а божі душі. Народилася дитина — засяяла нова зірка.

І чим вона яскравіша на небі, тим вона на землі буде кориснішою.

 Дівчинка. Так виходить, я ще не народилася?

 Ангел. Виходить, що так.

 Дівчинка. А коли це станеться?

 Ангел. Бог визначає час.

 Дівчинка. А яскравість зірки теж визначає Бог?

 Ангел. Ні. Кожен сам обирає свій шлях. І тільки від людини залежить, якою вона буде. А я просто запалюю зірки.

 

Ведуча. Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в Новоград-Волинському. Засяяла нова зірка на небосхилі. Це була звичайна маленька дівчинка. Ніхто не знав, що чекає на неї в житті. Та, щоб стати яскравою зіркою, вона піде не простим шляхом.

 

Ведучий. Садиба Косачів розташовувалась на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. Та дітей родини змалку привчали до роботи.

 

Ведуча.

Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.

 

Ведучий. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Лесина мама, як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж російсько-мовної шкільної науки.

 

Ведуча. Леся розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя».

 

Ведучий. У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія». Коли Леся дізналася про арешт улюбленої тітки Олени, про заслання, дівчинку дуже вразила ця подія. Вона не уявляла, що можна не спілкуватися з родиною такий довгий час, відірватися від рідної землі. Це спонукало дитину до написання свого першого вірша.

 

І читець:

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

 

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

 

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

Ведуча: З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

 

Інсценування поезії «Мамо, іде вже зима…»

 

Син

Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема...

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?

 

Мама

Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, —

Ще зосталась пташина маленька.

 

Син

Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?

 

Мама

Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна.

 

Син

Мамо! Ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, —

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач,— розспівалися як!

 

Мама

Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати.

 

Син

Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!

 

Мама

Спів пташині — потіха одна, —

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна.

 

 

Ведучий. Леся була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. Надзвичайне значення у житті Лесі Українки мала музика, любов до неї прищепив дівчині М. Лисенко. Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси. На сюжети її поем і драм з’явились опери й балети…

 

Ведучий: «Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесень-ко і слухали – не могли наслухатися її музики». Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала історичне минуле свого народу.

 

Ведуча. Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».

 

Ведуча: Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.

 

Ведучий: Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя. Тоді Леся ще не певна, що своїм словом здійснить подвиг незрівнянно вищий, ніж могла досягти практичною діяльністю.

 

Ведуча: Лесина хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося заволодіти її душею і розумом.

 

Читець 2.

Хто вам сказав що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени…

Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самосвіти.

 

Ведуча: Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

 

Ведучий: В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським у липні 1897 р. в Криму. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого життя Сергія Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси Лесі Українки. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за близькою людиною.

 

Лине музика

Дівчина. Читає  «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами...»

 

Ведуча: 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися її серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

 

Сторінка 2. Творчість Лесі Українки. Конвалія.

 

Ведучий: Як ви думаєте, чому нас веде жито? Жито – це символ життя. «Життя» – зроблено із жита. Отже, вічно живе слово Лесі Українки серед нашого народу. А чому нашими символами є волошки, конвалія, ромашки? А ми знаємо вірш поетеси, в якому вона показує віру в краще життя народу, дітей, а то на зміну зимі «Літо знову прийде», так і прийде до нас краще щасливе життя. Цей вірш вона зразу перетворила в пісню. Чому волошки? Конвалія? Чому ромашки? Що ви знаєте про ці символи?

 

Ромашка - дівчинка

Ромашки – квіти миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти. Це – лікарська рослина. На її квітах люблять ворожити дівчата, тому її ще називають ворожкою.

 

Волошка - дівчинка. Існує така легенда:

 

 "Покохали один одного русалка польова та хлопець Василько. Та не судилося їм щастя: русалка не могла жити без води, а Василько – без землі. І перетворила русалка свого коханого на блакитну квітку. Думала, що підуть дощі і понесуть квітку у водну безодню, але та пустила міцні корені. Так і живе на землі. Вона – символ вірності та постійності, прозріння і краси"

 

Конвалія -дівчинка. Здається, квітка ця виточена руками лісових гномів, – одна з найулюбленіших у багатьох народів. Її ще називають: лілія долин, кукуричка люб-ка, лісовий язик. Конвалія цінна своїми лікувальними якостями, її знають з давніх давен. Ця квітка лікує серцеві хвороби, її використовують в косметиці, нею лікують горло, нервові захворювання. При захворюванні очей використовують примочки із конвалії. Один давньогрецький міф говорив, що конвалія виникла із крапель поту богині полювання Діани. Коли богиня під час полювання зайшла в глухий ліс, на неї напали. Вона кинулась тікати. З неї краплями стікав сріблястий піт, який перетворився на квіти конвалії. І в нашому фольклорі теж є перекази і легенди. Ці квіти – як перли щасливого сміху лісової Мавки, яка вперше відчула радість ве-ликого щирого взаємного кохання. Конвалія – символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Леся Українка назвала так свій перший друкований вірш, який написала в 13 років.

 

 Читець 3

 

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

 

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

 

Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

 

Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

 

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.

 

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»

 

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.

 

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

 

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись,

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

 

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже, –

Тебе, квіточку зав’ялу,

Залишить байдуже!..

 

 Перегляд відео на пісню «Досадонька».

Слова Лесі Українки, виконують сестри Тельнюк.

Танець

 

Сторінка 3. Любов до народу

 

 

Ведуча. Є у творчості Лесі Українки твір «Дівоче віче». У ньому Леся розказує про свої дитячі роки, коли вони разом збирались на руїнах луцької фортеці, біля якої вона зображала французьку героїню Жанну Д’Арк. Свій вірш «Красо України, Поділля» Леся написала в 17 років. Ця поезія входить до циклу «Подорож до моря», до складу якого входять 9 віршів. У 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до Одеси. Тяжка хвороба гнала її, як з «дерева відірваний листок», з рідної Волині в теплі краї. В міру того, як рухався поїзд, «матінка-природа чарівниця» розмотувала перед нею свої поетичні «нитки».

 

Ведучий. Одеса, Чорне море. Коли Леся побачила його вперше, була приголомшена. Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України.

 

Читець 4

До тебе, Україно, наша бездольна мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

 

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана.

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана.

 

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полі.

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

 

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя Україно кохана,

Моя безталанная мати!

 

Ведуча. Леся Українка вивчала історію свого народу, її дивувало, що такий народ, як українці, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об’єднання, змушений перебувати в залежності від інших країн.

 

Читець 5

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю.

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О, сліз таких вже вилито чимало,

Країна ціла може в них втопитись:

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

 

 

Ведуча Не дивлячись на тяжку долю, Леся прагнула активної участі у громадському житті. Проявляла інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила численні переклади. Великою пристрастю віяло від її поезії. Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з гли-бини самого серця.

 

Сторінка 4. Єдина! На всю Україну!

 

 Ведучий. Щира патріотка, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.

 

Ведуча. Коли їй запропонували взяти австрійське підданство замість російського, вона сказала: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою вільної України».

 

Ведуча. У цій слабкій жінці поєдналася сила слова і ліризм.

 

Ведучий. Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків. То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті її великій.

 

Ведуча. Свого часу І.Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На весь світ!» Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків - «Без надії сподіваюсь!»

 

Читець 6

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая міцна,

Може, квіти зійдуть, – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

 

Ведучий: Неволя українського народу – це незагоїна рана в серці поетеси.

 

Горить моє серце, його запалила

Гаряча іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу?

Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?

 

Душа моя плаче, душа моя рветься

Та слоьзи не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не надходять ті слоьзи

Бо сушить їх туча вогнем запальним.

 

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

 

Ведуча. Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались з глибини самого серця.

 

Ведучий. Лариса Петрівна дуже тужила за рідним краєм, не могла довго перебувати на чужині. Та за станом здоров’я поетеса вимушена була від’їхати у м. Кутаїсі, що на Кавказі. Саме такі моменти життя спонукають на створення шедеврів. За дуже короткий час була написана драма-феєрія «Лісова пісня», навіяна спогадами дитинства.

 

 Інсценування фрагменту з «Лісової пісні»

 

 Ведуча. Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.

 

Ведучий. Ми ще раз пройшли сторінками життя великої жінки українського народу. Жінки, яка не скорилася долі, яка є прикладом для кожного з нас у будь-який час і за будь-яких обставин. Лариса Петрівна Косач — це геній нашого народу, це вогонь тисячоліть, це наше минуле, теперішнє і майбутнє. Нам є у кого вчитися, нам є кого наслідувати.

 

Ведуча. Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Диба А. Г. Він був другом її ідей//Українська мова і література в школі.-1990.-№1.-С.78-83.
2. Зелінська Л. В.Біографічний нарис: грані пізнаного й прихованого// Українська мова і література в школі.-1991.-№2.-С.18-23.
3. Павленко С. Дещо про біль// Українська мова і література в школі.-1991.-№2.-С.29.
4. Леся Українка. Твори: У 2-х томах. Том1. Поетичні твори. Драматичні твори.-К.:Наукова думка,1986.
5. Щербак Ю. Сподіватись. -К.,1988.