Літературно-музична композиція "Знов білим цвітом вкрилися сади, і знов приходить свято Перемоги"

                             Літературно-музична композиція

"Знов білим цвітом вкрилися сади, і знов приходить свято Перемоги"

 

Ведучий: Пам`яті полеглих, пам`яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що залишилися  на фронтах Другої Світової війни.

Славним ветеранам, воїнам переможцям, які подарували світові життя.

Поколінню, яке народилося після війни – присвячується!

(Під пісню «Вальс Перемоги» на сцену виходять генерал і солдат)

Солдат: Товариш, генерал лейтенант, кх… дозвольте звернутися?

Генерал: Звертайся.

Солдат: Винен, а ви чого такий похмурий? Перемога все таки, ми до Рейхстагу дійшли!

Генерал: Розумієш,  їду сьогодні по Берліну, дивлюся натовп: діти, люди похилого віку, жінки, думав наші  кого з таборів звільнили. Ну і хлопчисько один,  в натовпі  білявий такий,  до старенької тулиться. Мені навіть здалося - це Єгорка мій. Очі такі блакитні-блакитні, і дивиться як тоді у сорок першому, коли вони мене із Світланою проводжали.

Мені навіть здалося  на мить, що живі вони - і не було того  страшного бомбардування ...

Ну я хлопчисько підхопив на руки, підхожу до старенької кажу: «Війна закінчується, віддайте мені хлопчика, адже у нього напевно батьків то немає». А вона мені по-німецьки: «Це мій онук, віддайте».

Солдат: Ну, не можна докоряти собі, товаришу генерал. Перемога, треба знайти в собі сили радіти.

Генерал: Так, тільки здається мені, що радісне  і щасливе життя залишилося там - влітку сорок першого ...

Солдат: Це звичайно так, ну значить,  тим більше треба будувати нове щасливе життя… А я про червень сорок першого,  намагаюся зовсім  не думати ...

Генерал: Як не думати?! Як?!

 

(Генерал і солдат уходять. Звучить тривожна музика, під яку на сцену викочують макети протитанкових їжаків. На сцену виходить ведучий)

 

Ведучий 1:

Все починалося з грому небесного, 
Такого жорстокого, такого нечесного. 
Із ненависного, злісного грому, 
Який на світанку вигнав із дому…
 

А небо світле закрили чорні  хрести! 
Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі... 
І кров на травиці... І кров на землі...
 

І шипить у ставку гаряче залізо, 
І полум'я дике гулає над лісом...
І мама мовчазно-бліді, мов стіна... 
І тато поволеньки кажуть: «Війна...»

 

( Учні виконують хореографічну композицію «Священна війна»)

  

Ведучий 2:

Це на світанку сталося колись:

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь, 

Залився болем, плачем, жалем.

 

Війна на зустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

 

Тремтять гармати. Б’є на спалах дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

 

( Учні виконують пісню «Над землею тумани»)

 

Ведучий 1: Материнске горе!... Нічим його не пояснити і нічим йому не зарадити. Любила, виховувала, пестила, мріяла про майбутнє. Але все перекреслила війна...

 

(На сцені з`являється солдат, який пише листа матері. Навколо точиться бій)

 

Солдат: Мамо! Пишу Вам листа посеред бою… Наша війна народна, Велика… П’ятий день ми утримуємо висоту сто сорок сім. Це маленький пагорб і кілька соток землі. Це і є для нас, вся наша Батьківщина. Нас мало… Наша війна маленька …

А коли ми переможемо у Великій війні – а ми обов’язково переможемо… Пам`ятайте!  Це тому, що кожен з нас стояв до кінця у своїй маленькій війні. (Повертається назад, викрикує)

Що, знову пруть? Зараз, хлопці, іду! Зараз!..

Мамо, до побачення, бережіть себе… 

 

(Солдат складає лист у планшет, ховає його між мішками,  повільно підводиться і під сумну музику каже слова)                                                 

                                                                                                                        Мамо, не плач,  я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач, так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько,
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає,
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив,  і любив Батьквіщину,
Вона  як і ти, була в мене одна.

Ведучий 2:

Вдягнуло поле маки яскраві та червоні,

І впали вранці роси, прозорі і солоні.

Всі люди посміхались, забачивши те диво,

І лиш один заплакав так гірко, так журливо.

 

Згадав він битву давню, й тоді блищали роси,

І друзі в ній лежали,солдати, мов покоси…

Жадана перемога, та ти жорстока, доле,

Від крові переможців було червоне поле.

 

Він вижив та ніколи не зміг таки забути

Ціну, якою волю вдалося їм здобути.

І люди милувались красою неземною,

А він втирав лиш сльози старечою рукою.

 

Вдягнуло поле маки яскраві та червоні,

І впали вранці роси, прозорі і солоні…

 

(Учні виконують пісню «Маки червоні»)

 

Ведучий 1:

Було те  давно, але слід пам’ятати

Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,

Про те, як війни розгорнулися крила

Й  дорогу  до  світла  людині  закрили.

 

Ведучий 2:

Як  сутінки  лиха  на  землю  спустились,

І  горе  безмежне  по  світу  розлилось.

Безжальні  фашисти  на  нас  наступали,

Родини  вони  без  батьків  залишали.

 

(Учні виконують сценку «Зустріч на фронті»)

 

Він: Нас везли на передову. На цій станції потяг зупинився хвилин на п'ять. Нам дозволили набрати води.

Вона: Я їхала в санітарному поїзді у госпіталь. Зупинилися на 10 хвилин, щоб забрати поранених.

Він: Уже майже докурив, обертаюся ...

Вона:І не можу повірити своїм очам ...

Він: Цього не може бути?!...

Вона:Це він?!

Він: Це вона…

Вона:Ми не бачилися три довгих роки ...

Він:Вона була така ж красива ... Як тоді в сорок першому ...

Вона:Він був все такий же, як в моїх снах, щоночі…

Він:Навіть слова один одному не сказали ...

Вона:Просто стояли, обіймаючи один одного… (замовкла) поки потяги  не рушили…

(Музичні ефекти. Гудок. Відправлення потягу)

Він: Потім я трясся у вагоні, але мені здавалося, що це не я... Я залишився там… на пероні.

Вона: На пероні… якоїсь невідомої станції стою і обіймаю свою найближчу й найдорожчу  мені людину.

Вона:

«Повертайся, будь ласка, живим…»

Я прошу не багато, й не мало,

 Кожен вечір молюсь всім святим

Щоб нещастя тебе не спіткало.

 Щоби Янгол закрив от біди,

Над тобою розправивши крила,

І щоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком, та днем дощовим,

Я шепочу у синєє небо:

«Повертайся, будь ласка, живим,

Я так дуже чекаю на тебе…

 

(Він і Вона виходять. Учні виконують танок «Чому  квіти мають очі?»)

(На екрані з`являється відео про події Другої світової війни)

 

Ведучий 1: Жахіття тої страшної війни не оминуло і місто Рубіжне. У роки Другої світової війни мешканці нашого міста у повній мірі відчули  на собі весь жах і тягар війни.

(На екрані відео про м. Рубіжне під час окупації.)

           Ведучйй 2: Сьогодні на нашому заході присутні гості ___________.  Слово надається __________.  До слова запрошується ___________.                                                                                            

                                                                                                                       Ведучій 1:

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

 

Рвали снаряди їй груди.

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди,

їх не щадила війна.

 

(Учні виконують танок «Воїни та ангели»)

 

Учень 1:

Молилися  вдови  і  плакали  діти,

Безсилих  прокльонів  і  сліз  не  злічити.

І  марно  нещасні  солдат  виглядали,

Бо  ті  за  Вітчизну  життя  віддавали.

 

Із  різних  країв  всі,  далеко  від  дому,

Боролись  пліч-о-пліч  на  полі  одному

Та  гинули  в  битвах.  Одних  впізнавали,

І  з  болем  у  серці  їх  друзі  ховали.

 

Учень 2:

Ім’я  невідомих  у  часі  зникали,

Їх  братські  могили  навічно  прийняли.

В  зажурі  над  ними  берези  схилились,

Сумують  за  тих,  що  в  війні  залишились.

 

За  тих,  хто  сльозами  і  кров’ю  умиті,

За  тих,  що  їх  віру  не  можна  зломити.

І  нині  у  серці  ми  будем  тримати

Пошану  до  тих,  кому  ім’я  –  солдати.

 

Учень 3

Їх  кров  не  упала  на  землю  даремно,

Серця  їх  схололи  –  тому  ми  живемо.

Тепер  же  хай  квіти  червоні  і  ніжні

Зігріють  холодне  могили  підніжжя.

 

Учень 4:

Чорний камінь,  чорний камінь,

Що ж мовчиш ти,  чорний камінь?

Хіба  ти хотів такого?

  Хіба  ти хотів такого?

Стати надгробком для могили

Невідомого  солдата?

Чорний камінь?

 

Учень 5:

Вічна слава солдату – герою
І солдату без нагород –
Хто загинув хоробро від бою.
Захищаючи рідний народ.

Вічна слава бійцю – рядовому,
Як і маршалу слава отця,
Хто поліг біля отчого дому
Смертю мужності, смертю бійця.

 

Ведучий 1:

Тож встаньте всі і голови схиліть,

Згадайте тих, хто йшов через фронти.

І з вдячністю хвилину помовчіть,

Щоб пам’ять в нашім серці зберегти.

 

Ведучий 2 : Схилимо голови перед світлою пам`яттю тих, хто віддав своє життя за порятунок рідного краю, увійшовши у безсмертя.

 Оголошується хвилина мовчання.

 

 (Оголошується хвилина мовчання. Метроном.Після хвилини мовчання виходить Мати і на фоні музики каже слова)

 

 Мати:

Я – мати, мати всіх дітей,

Що на фронтах воєнних полягли.

Сьогодні я звертаюсь до людей,

Щоб мир у світі пильно берегли.

Я – мати… Я крізь все пройшла:

Крізь дим пожеж, утрат і тисячі смертей.

Розтоптана і знищена була,

Та через роки йду я до дітей.

В душі моїй горить пекельний біль.

За всіх, усіх, яких не повернуть.

І крик душі лунає звідусіль.

Вони до нас ніколи не прийдуть…

Та я не вірю в похоронки ті!

Живі вони, бо пам’ять ще жива!

Мої сини, соколики ясні…

А всюди квіти … квіти… і трава.

Я – мати! Я до вас іду,

щоб захистити, відвернути зло.

Та відвести від всіх людей біду,

І щоб війни ніколи не було

 

Дівчина1:

Іменем жінки, що овдовіла,

Дівчина 2:

Іменем матері, що з печалі посивіла,

Хлопець 1:

Іменем сина, що батька не знав,

Хлопець 2:

Іменем батька, що в січі смертній впав

Дівчина 1:

Ми проклинаємо війну жорстоку,

Яка відібрала у людства спокій.

Хлопець 1:

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Дівчина 2:

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених,

Хлопець 2:

Клятву полеглим героям даємо,

Що на Землі мир святий збережемо!

 

(Учні виконують пісню «Миру – мир!»)

                                                                                      

 

Ведучий 1:

Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.

 

Ведучий 2:

В дні травневі,  мріями багаті,                              
Коли щастя хлюпає з пісень                              
Ми щороку,  зустрічаєм свято –                               

Перемоги радісної день.

 

Ведучий 1:                                                                                      

Упав Берлін.

Іще боями гула розвихрена земля,

а вже з барвистими квітками

вступила тиша на поля.

І сходив мир на доли й води

і в гарячковий стук сердець.

Удари з заходу і сходу

Сказали ворогу: "Кінець!"

Кінець! Незборна правди сила,

Замовк гармат охриплий спів.

Кінець. І тиша оглушила

людей, що звикли до громів.

І всі звели до сонця чола,

що довго снилось їм у млі.

І стало тихо так навколо,

мов не було іще ніколи

такої тиші на землі.       

                                                                                                                         

(Хор виконує пісню «Перемога»  муз.  Ніколо, слова  Ю. Рибчинського. До них приєднуються учасники заходу )

 

Ведучий 2:

Свято Перемоги – це свято із сльозами на очах, це свято радісне і гірке. Радісне, бо принесло на нашу землю мир, гірке, бо ціна цієї радості – життя мільйонів наших співвітчизників. 

 

Ведучий 1:  

Нехай мужність і героїзм цього Великого свята ніколи  ніким не забувається.

Ведучий 2:

Нехай дух Перемоги надихає серця і веде вперед! До нових подвигів, успіхів і досягнень. І нехай весь світ завжди живе в мирі!

З Днем Перемоги!