Освенцім

Ворота Біркенау (Аушвіц ІІ) - "ворота смерті", 2006.

Освенцíм (Аушвіц, нім. Auschwitz, пол. Oświęcim) — один із найбільших нацистських концтаборів, що існував з кінця травня 1940 до січня 1945 у м. Освенцімі (Польща).

Комплекс об'єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц І (нім. Auschwitz I), адміністративний центр; Аушвіц II (Біркенау) (нім. Auschwitz II (Birkenau)), "табір смерті"; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), робочий табір.

За останніми оцінками за час існування табору було знищено більше 1.1 мільйон людей, понад 90% яких - єврейської національності. Для масового знищення у газових камерах використовувався газ Циклон Б.

Табір

Концтабір Освенцім був створений за наказом Рейхсфюрера СС Г. Гіммлера від 20 травня 1940. Основними таборами були:

• Аушвіц І, перший табір, що служив адміністративним центром для всього комплексу. У ньому загинуло понад 70,000 полонених, в основному поляки та радянські військовополонені.
• Аушвіц ІІ (Біркенау), табір винищення. Став місцем знищення понад 1,1 млн. євреїв, 75,000 поляків та 19,000 цигани.
• Аушвіц ІІІ (Моновіц), робочий табір. Полонені використовувались як робоча сила на фабриці по виробництву фарби Buna-Werke концерну I.G. Farben.

Комендантом табору був призначений оберштурмбанфюрер СС Рудольф Хос (нім. SS-Obersturmbannführers Rudolf Höß). Пізніше на цій посаді його замінили Артур Лібеншель (Arthur Liebehenschel) та Річард Баер (Richard Baer). На Нюрнберзькому процесі Хос свідчив, що за його період загинуло понад 3 млн. людей, пізніше він зменшив цю цифру до 1,1 млн. У 1947 році його повісили на території Аушвіц І, між краманторіумом та будинком де він проживав.

Аушвіц І

Вїздні ворота у концтабір (на воротах напис нім. Arbeit macht frei — "Робота робить вільним")

Заснований 20 травня 1940 року, Аушвіц І служив адміністративним центром для всього комплексу. Він базувався на землях і у цегляних приміщеннях довоєнних польських казарм. Першими поселенцями концтабору стали 728 польських політичних в'язнів. Пізніше до них приєднались радянські полонені. У табір також відправлялись німецькі кримінальні злочинці, та інші "небажані елементи". 48 німецьких гомосексуалів теж були заслані сюди. Ще з першого поселення сюди відправлялись також євреї. У різний час табір налічував 13,000 - 16,000 тис. жителів. У 1942 році ця цифра зросла до 20,000. В'їзні ворота до Аушвіц І містять надпис "Arbeit macht frei" ("Робота звільняє", досл. "Робота робить вільним"). В'язні, що відправлялись на роботу, проходили цими воротами щодня під звуки оркестру.

Важка праця, погане харчування та гігієна стали причиною високого рівня смертності в таборі. Блок 11 був "в'язницею у в'язниці", де карались порушники численних правил. У "стоячих камерах" в'язнів примушували стояти всю ніч. Ці камери займали площу 1,5 м², і в ній поміщали 4 чоловіків. Вранці вони відправлялись на роботи з іншими в'язнями. У підвалах знаходились "камери голоду". В'язнів, яких утримували в цих камерах, позбавляли їжі та пиття до їхної смерті. "Темні камери" були зачинені суцільними дверьми, і у них було лише одне малесеньке віконце. Кімнату набивали в'язнями, вони вмирали від нестачі кисню, який швидко вичерпувався. Іноді СС запалювала свічку, щоб кисень згорав ще швидше. Багатьох підвішували із зав'язаними позаду руками, так що зміщувались плечеві суглоби.

Подвір'я для страт знаходилось між блоками 10 та 11. Тут страчували тих, хто заслуговував індивідуальної страти. Деяких розстрілювали навпроти спорудженої кам'яної стіни. Іншим діставалась більш повільна смерть через повішення за металевий крюк. Це подвір'я, як і більшість Аушвіц І, збереглося до цього часу.

У вересні 1941 у блоці 11 СС провела перші тести смертоносного газу ционіду, вбивши 850 польських та радянських полонених. Перший екперимент відбувся 3 вересня 1941 року, було знищено 600 радянських військовополонених. Субстанція, що виробляла високосмертельний газ ціоніду продавалась під торговою маркою Циклон Б, як пестицид, засіб для знищення вош. Незабаром були споруджені газова камера та крематорій. Газова камера №1 діяла із 1941 по 1942 роки. За цей час було вбито порядку 60,000 людей. Пізніше його перетворили на сховище проти повітряних нападів для СС. Ця газова камера досі існує, відновлена після війни із оригінальних компонент.

Вперше жінки з'явились у таборі 26 травня 1942 року. Із квітня 1943 по травень 1944 гінеколог проф. доктор Карл Клауберг проводив досліди стерилізації на єврейських жінках у блоці 10, з метою винаєдення простого інєкційного методу, який пізніше мав би використовуватись на слов'янських народах. Доктор Джозеф Менгль, відомий своїми дослідами над близнюками та карликами, був табірним лікарем.

Аушвіц ІІ

Спорудження Біркенау почалось у жовтні 1941 з метою розвантаження перенасиченого основного табору. За проектом він був розподілений для утримання кількох категорій в'язнів, та діяв як табір винищення у контексті підготування Г. Гіммлера до Остаточного Вирішення Єврейського питання.^[1]

Біркенау був набагато більшим за Аушвіц І і крізь його ворота пройшло набагато більше число людей. Це місце увяєзнення сотень тисяч, і місце смерті понад 1,1 млн. людей, в основному, але не лише євреїв.

На території Біркенау розміщувались 4 газові камери, замасковані під душові, та 4 крематорії, що використовувались для спалювання людей.

Сюди залізницею під постійним наглядом доставлялись люди із усієї окупованої Європи. У комплексі новоприбулі поділялись на 4 групи:

• перша група, понад три чверті, відправлялись у газові камери впродовж кількох годин; до цієї категорії входили всі діти, всі жінки із дітьми, всі люди похилого віку, і всі ті, що за поспішним і поверхневим оглядом лікаря не були цілком придатні. Вмісткість газових камер Біркенау дозволяла спалювати понад 20,000 жертв кожного дня. Нацисти використовували газ цианіду, що виділявся із гранул Циклону Б. Циклон Б вироблявся 2 компаніями, які здобули ліцензію на виробництво від IG Farben. Гамбурзька компанія Tesch & Stabenow забезпечувала 2 тони кристалів кожного місяця, а Degesch із Дессау - 3/4 тони. ^[2]
• Друга група в'язнів використовувалась як робоча сила на індустріальних фабриках, таких як IG Farben та Krupp. За роки роботи комплексу з 1940 по 1945 у комплексі Аушвіц зареєстровано 405,000 робочих невільників. Із них понад 340,000 загинули через страти, побиття, голодування та захворювання. Деякі із в'язнів вижили за допомогою німецького індустріаліста Оскара Шиндлера, який врятував понад 1,100 польських євреїв, які працювали на його фабриках, спершу недалеко від Кракова, потім на фабриці, що нині є територією Чехії.
• Третя група, переважно близнюки та карлики, піддавались медичним експериментам докторів, Зокрема, Джозефа Менгеля, який також відомий як "янгол смерті".
• Четверта група складалась із жінок, які працювали в так званий "Канаді", частині Біркенау, де сортувались пожитки в'язнів, для їх подальшого використання німцями. Оскільки при виселенні люди брали найцінніші речі, то на склади потрапляли численні дорогоцінні вироби. В той час "Канада" асоціювалась із багатством, куди відправлялось дуже багато емігрантів із Польщі та сусідніх держав.

Робочий персонал частково забезпечувався самими жителями табору, частина з яких призначалась kapo та sonderkommando (прицівники крематорію). Капо (нім. kapo) були відповідальні за порядок у казармах; Зондеркоманди (нім. Sonderkommando) підготовляли новоприбулих для газових камер (наказували зняти одяг та здати своє майно) та переправляли тіла із газових камер до печей, спершу витягнувши золоті зуби, які могли мати жертви. Членів цих груп теж час від часу знищували. За kapo та sonderkommando наглядали члени СС; загалом у Аушвіц працювало 6,000 членів СС.

Починаючи із 1943 у таборі розвиваються групи опору. Ці організації допомогали деяким в'язням вибратися на волю. У жовтні 1944 група sonderkommando знищила один із крематоріїв у Біркенау. Вони і група спільників, група жінок із робочого табору Моновіц, всі були покарані смертю. У таборі акумулювалось відчуття "комунальної відповіальності". За втечу одного каралось декілька із того ж блоку, що й втікач.

Коли радянська армія звільнила Аушвіц 27 січня 1945 у таборі залишилось 7,600 покинутих. Більш ніж 58,000 полонених нацисти евакуювали на підконтрольні нацистам території.

Історична пам'ятка

У 1947 році в знак пам'яті жертв Польща заснувала музей на території Аушвіц. Території Аушвіц занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. На місці поспішно ліквідованих газових камер Біркенау споруджено меморіальний комплекс, що містить пам'ятні послання 20 мовами світу, включно з українською. Щороку табір приймає більш ніж 700,000 відвідувачів.

В'язні-українці

Загалом заручниками концтабору стало понад 14,5 тисяч вихідців із території України. Українці у таборі протестували проти поділу їх не за національною ознакою, а за громадянством (громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини та інш.). Значна частина з них загинула від голоду, епідемій, виснажливої праці або були страчені, в тому числі брати С.Бандери — Василь і Олександр.

Після звільнення радянськими військами живими залишилося менше 100 чоловік. Серед них і Андрій Ющенко, батько Президента України Віктора Ющенка. Його табірний номер 11367 був вибитий зліва на грудях. Зберіглася довідка про заробіток Андрія Ющенка «на користь табору Освенцім», однієї рейхсмарки, де присутній його підпис.

В кінці 1944 року українських політичних в'язнів перемістили до концтабору в Маутгавзені-Ебензее (Австрія).