та несамостійна; перебуває під управлінням самопризначеної або такої, яка захопила владу в результаті змови або заколоту, місцевою корумпованою клікою або хунтою. Бана́нова респу́бліка — напівжартівлива і часто принизлива назва типової сировинно - аграрної країни так званого «Третього світу», найчастіше латиноамериканської, яка політично недорозвинена, а саме: не має власної політичної еліти або класу, політично нестійка, економічно слаборозвинена
В більшості випадків у таких країна зберігається колоніальний або постколоніальний суспільний устрій, з маленьким, значною мірою вільним соціальним шаром на верхівці та великим шаром селян, робітників і слуг, які живуть у нестерпних умовах Крім вищеназваних ознак, «бананові республіки» зазвичай мають бідну інфраструктуру, нерозвинену систему народної освіти, відсталу економіку, низькі внутрішні інвестиції, залежність від іноземних інвестицій, дефіцит бюджету і слабку власну валюту. Політичний устрій також часто нестабільний, а влада змінюється в результаті переворотів. Великий політичний вплив в таких країнах мають інші держави або корпорації. Саме словосполучення «Бананова республіка» придумав великий американський письменник-гуморист О'Генрі. В кінці дев'яностих років дев'ятнадцятого століття він втік до Гондурас, тому як в рідний Америці його засудили до тюремного ув'язнення за розкрадання в банку, де він працював дрібним службовцем.
Застосування словосполучення «бананова республіка» не зводиться до країн, що спеціалізуються лише на експорті сировини. У найгіршому разі такі республіки не здатні налагодити навіть сировинне виробництво, тому фактично експортують робочу силу й живуть на перекази заробітчан, які подеколи сягають половини ВВП. Найпоширенішими є випадки, коли бананова республіка експортує досить диверсифіковану лінійку сировинних товарів: агропродукцію, нафту, метали. Це пом’якшує її вразливість до коливання світових цін на сировину, але не усуває.
На перший погляд, найближчі до нормальних країн такі замасковані бананові республіки, які в економічному сенсі мають непогані досягнення в окремих галузях, виробляють низку товарів із високою доданою вартістю, навіть постачають їх на експорт, але за своєю суттю, за внутрішніми механізмами існування так і лишаються банановими.
Часто в таких країнах домінує так званий державний капіталізм, коли досить потужні компанії, що мають доступ до унікальних ресурсів країни, ззовні здаються цілком цивілізованими, повноцінно капіталістичними, але фактично працюють на викачування прибутків на офшорні рахунки корумпованої політичної верхівки.
Ще однією внутрішньою ознакою бананових республік є те, що прибутки від використання унікальних ресурсів країни йдуть невеличкій групі людей, а фінансові зобов’язання лягають на державний бюджет. І тому, коли для економіки бананової республіки настають скрутні часи, держава часто оголошує дефолт, бо нібито не має з чого повертати борги. На Заході такі економіки називають склеротичними, але це лише наслідок «банановості» в механізмах їх функціонування.
Через відсутність розвитку таких республік та різноспрямований рух національних доходів і видатків міжнародні донори, зокрема МВФ і Світовий банк, вкрай неохоче мають із ними справу, бо дивляться на них, як банкір на потенційного позичальника, у якого бізнес-план є завідомо провальним. Бананова республіка — це діагноз, але не вирок. Є досить багато країн, які ще кілька десятків років тому цілком можна було зарахувати до цієї категорії, але які знайшли в собі сили, щоб піднятися. Китай. Малайзія СінгапурІндонезія