Методична розробка "ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ НА ЗАНЯТТЯХ ЗІ СПЕЦДИСЦИПЛІН СЕРЕД ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 185 «НАФТОГАЗОВА ІНЖЕНЕРІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

 "РОМЕНСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ

 "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

Циклової комісії зі спеціальності «Нафтогазова інженерія та технології»

ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ

НА ЗАНЯТТЯХ ЗІ СПЕЦДИСЦИПЛІН

СЕРЕД ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 185 «НАФТОГАЗОВА ІНЖЕНЕРІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ»

 Методична розробка

                                                                                        Підготувала викладач   

                                                     Ведмідь Наталія Олексіївна

Розглянуто на засіданні циклової комісії

зі спеціальності «Нафтогазова інженерія та технології»

Протокол № 3 від 06.10.2022 р.

Голова циклової комісії ________Дмитрюк О. М.

Ромни – 2022

Ведмідь Н. О. Формування ключових компетенцій на заняттях зі спецдисциплін серед здобувачів освіти спеціальності 185 «Нафтогазова інженерія та технології»: Методична розробка / Н. О. Ведмідь. – Ромни : ВСП «РФК «КНЕУ ім. В. Гетьмана». – 2022. – 26 с.

У методичній розробці розглянуто способи формування основних ключових компетенцій серед здобувачів освіти для підвищення ефективності освітнього процесу, зокрема під час викладання дисциплін циклу професійної підготовки освітньо-професійної програми «Нафтогазова інженерія та технології».

ПЛАН

ВСТУП

Рівень освіченості, особливо за сучасних умов, не визначається виключно обсягом знань, їх енциклопедичністю. З позицій компетентнісного підходу рівень освіченості визначається здатністю розв’язувати проблеми різних рівнів складності на основі наявних знань. За такого підходу цілі освіти описуються в термінах, що відбивають нові можливості здобувачів освіти, зростання їхнього особистісного потенціалу. У першому випадку цілі освіти моделюють результат, який можна описати, відповівши на запитання - «Що нового довідається студент на занятті?». В іншому разі передбачається відповідь на запитання «Чому навчиться студент за роки навчання в коледжі?».

В обох випадках як «кінцевий» результат освіти розглядається розвиток певних особистісних якостей, насамперед, моральних і, відповідно, формування системи цінностей. Можуть існувати різні погляди на те, які якості особистості і які ціннісні орієнтації необхідно формувати в сучасних здобувачів освіти, але ці відмінності не мають тісного зв’язку з підходом до визначення цілей освіти. Відмінності в цих підходах пов’язані з відмінностями уявлень про шляхи формування ціннісних орієнтацій і особистісних якостей студентів. За традиційного підходу до визначення цілей виходять з того, що особистісних результатів можна досягти за рахунок здобуття необхідних знань. В іншому випадку, як основний шлях розглядається набуття досвіду самостійного розв’язання проблем. У першому випадку, розв’язання проблем розглядається як спосіб закріплення знань, в іншому - як зміст освітньої діяльності.

Науково обґрунтована мета компетентнісно спрямованої освіти служить важливим орієнтиром у визначенні змістових, технологічних, виховних домінант розвитку вищої школи, відповідає потребам демократичного суспільства, суб'єктам навчально-виховного процесу, відображає значущі для них проблеми.

1 ЩО ТАКЕ КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

Що таке ключові компетентності? Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній.

У методиках навчання окремими предметами компетентності використовуються давно, наприклад, лінгводидактичні компетентності застосовуються в мовах, комунікативні - в інформатиці. В останні роки поняття «компетентність» вийшло на загальнодидактичний і методологічний рівень. Це пов'язано з його системно-практичними функціями й інтеграційною метапредметною роллю в загальній освіті. Посилення уваги до цього поняття обумовлене також рекомендаціями Ради Європи, що стосуються відновлення освіти, її наближення до замовлення соціуму. Необхідність формування школою ключових компетентностей відзначена в концептуальній модернізації вітчизняної освіти.

Варто сказати, що не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності - це насамперед замовлення суспільства на підготовку його громадян, такий перелік багато в чому визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні. Досягти такого узгодження вдається не завжди.

Під час симпозіуму Ради Європи на тему «Ключові компетентності для Європи» було визначено такий орієнтовний перелік ключових компетентностей.

Вивчати:

•        уміти витягати користь із досвіду;
•        організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх;
•        організовувати свої власні прийоми вивчення;
•        уміти вирішувати проблеми;
•        самостійно займатися своїм навчанням.

Шукати:

•        запитувати різні бази даних;
•        опитувати оточення;
•        консультуватись в експерта;
•        одержувати інформацію;
•        уміти працювати з документами та класифікувати їх.

Думати:

•        організовувати взаємозв'язок минулих і дійсних подій;
•        критично ставитись до того чи іншого аспекту розвитку нашого суспільства;
•        уміти протистояти непевності та труднощам;
•        займати позицію в дискусіях і виковувати свої власні думки;
•        бачити важливість політичного й економічного оточення, в якому проходять навчання та робота;
•        оцінювати соціальні звички, пов'язані зі здоров'ям, споживанням, а також із навколишнім середовищем;
•        уміти оцінювати твори мистецтва й літератури.

Співробітничати:

•        уміти співробітничати та працювати у групі;
•        приймати рішення - улагоджувати розбіжності та конфлікти;
•        уміти домовлятись;
•        уміти розробляти та виконувати контракти.

Прийматися за справу:

•        включатись у проект;
•        нести відповідальність;
•        входити до групи або колективу та робити свій внесок;
•        доводити солідарність;
•        уміти організовувати свою роботу;
•        уміти користуватись обчислювальними та моделюючими приладами.

Адаптуватись:

•        уміти використовувати нові технології інформації та комунікації;
•        доводити гнучкість перед викликами швидких змін;
•        показувати стійкість перед труднощами;
•        уміти знаходити нові рішення.

Аналіз даного переліку компетентностей показує їх достатню креативну спрямованість, хоча й не завжди в явному вигляді, а як підготовчий етап до творчості. До власне креативних компетентностей із даного списку можна віднести: «уміти витягати користь із досвіду», «уміти вирішувати проблеми», «організовувати взаємозв'язок минулих і дійсних подій», «уміти знаходити нові рішення». У той же час указівки на дані вміння ще недостатньо для того, щоб цілісно уявити весь комплекс знань, умінь, способів діяльності та досвіду студента по відношенню до його креативних компетентностей.

Для нашої країни тенденції європейської освіти ніколи не були байдужими. Але наша освіта завжди вибирала «свій шлях», обумовлений специфікою вітчизняних традицій і процесів. Не будуть виключенням, швидше за все, й тенденції підсилення ролі компетентностей в освіті. З погляду евристичного навчання необхідно визначити компетентності, пов'язані зі здатністю студентів до креативної діяльності. Нас цікавлять креативні компетентності як загального порядку, тобто ключові компетентності, так і конкретного, який стосується творчості в окремих освітніх сферах, навчальних предметах чи видах діяльності.

Перш ніж переходити до добору ключових компетентностей, визначимося з дефініцією даного поняття, його родовими та відмітними ознаками.

У даний час існує ряд спроб визначити поняття «компетентність» з освітньої точки зору. Наприклад, на нараді концептуальної групи проекту «Стандарт загальної освіти» сформульоване таке робоче визначення поняття «компетентність»: «Готовність учня використовувати засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності в житті для рішення практичних і теоретичних задач».

Родовим поняттям тут є «готовність» учня. У словнику С. Ожегова під готовністю розуміється «згода зробити що-небудь» або «стан, при якому все зроблено, усе готове для чого-небудь». Дійсно, поняття «стан», на наш погляд, характеризує компетентність здобувача освіти, готового використовувати «засвоєні знання, навчальні вміння та навички, а також способи діяльності», але в даному випадку не враховується особистісне значеннєве ставлення здобувача освіти до майбутньої діяльності, до предмета цієї діяльності, а також не конкретизується, які саме «практичні та теоретичні задачі» будуть вирішуватись при реалізації компетентності.

В іншому документі під компетентністю мається на увазі «Здатність до здійснення практичних діяльностей, що вимагають наявності понятійної системи й, отже, розуміння, відповідного типу мислення, що дозволяє оперативно вирішувати проблеми та задачі, що виникають».

Ще одне визначення, що спирається на поняття здатності: «Компетентність - це загальна здатність, заснована на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, що придбані завдяки навчанню». Здатність як індивідуально-психологічна особливість особистості дійсно є умовою успішного виконання певної діяльності. Але чи є компетентність лише «індивідуально-психологічною особливістю»? Скоріше ні, оскільки компетентність характеризує також і певне коло діяльності (причому не тільки практичної), а також певне коло об'єктів (предметів), стосовно яких ця компетентність задається. Тобто компетентність - не тільки індивідуально-психологічна особливість, а й загальна якість, стандартизована для багатьох індивідів, яка вводиться як загальна норма [11].

2 КОМПЕТЕНЦІЯ ЧИ КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Компетентнісний підхід у визначенні цілей та змісту загальної освіти не є зовсім новим для вітчизняної школи. Орієнтація на засвоєння умінь, способів діяльності та узагальнених способів діяльності є провідною в роботах С.У.Гончаренко, О.К.Дусавицького, В.Р.Ільченко, Г.С.Костюка, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко та їх послідовників.

 Теоретичну основу компетентнісного підходу складають зaкoни Укpaїни: «Пpo oсвiту», «Пpo вищу oсвiту», Нaцioнaльнa дoктpинa poзвитку oсвiти, Кoнцeптуaльнi зaсaди poзвитку пeдaгoгiчнoї oсвiти Укpaїни тa її iнтeгpaцiї в євpoпeйський oсвiтнiй пpoстip, Дepжaвнa пpoгpaмa «Вчитeль», нopмaтивнo-пpaвoвi дoкумeнти Кaбiнeту Мiнiстpiв, Мiнiстepствa oсвiти i нaуки Укpaїни, Галузевий стандарт вищої освіти України та ін.

         Базовими поняттями компетентнісного підходу є «компетентність» і «компетенція». О. Я. Савченко зазначає, що компетентнісний підхід визначається як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей, які в свою чергу формують загальну компетентність як інтегровану характеристику досягнень студента, де «компетентність – це здатність особистості, яка набута в процесі навчання, вона включає знання, досвід, цінності і ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на практиці.

 Компетентність – це володіння студентом певної компетенції». Тоді як «компетенція – це об’єктивна категорія, суспільно визначений рівень знань, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Вона відчужена від людини, є наперед заданою соціальною нормою».

Ключова компетентність – здатність студента здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуродоцільні види діяльності.  Отже, компетентнісний підхід розширює можливості освітнього процесу, додаючи до традиційних знань, умінь і навичок досвід, ставлення, особистісні якості тощо.

         Українські вчені О.В. Овчарук, О.І. Локшина, Н.М. Бібік, О.І. Пометун, О.Я. Савченко та ін. на основі вивчення авторського досвіду і потреб розвитку української школи визначили таку сукупність ключових компетентностей:  уміння вчитись (навчальна); громадянська; загальнокультурна; компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій; соціальна; підприємницька; здоров’язбережувальна [3].

Рисунок 1- Ключові компетентності

Предметна компетентність — освоєний студентами у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної з набуттям нового знання, його перетворенням і застосуванням.

Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток у студентів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність.

 Взаємозв’язок між категоріями компетентнісного підходу зображено на схемі. [3].

Рисунок 2 – Схема взаємозв’язку між категоріями компетентнісного підходу

Компетентність здобувача освіти припускає прояв стосовно компетенції цілого спектра його особистісних якостей. «Поняття компетентності включає не тільки когнітивну й операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову». Тобто компетентність завжди особистісно забарвлена якостями конкретного учня. Даних якостей може бути ціле віяло: від значеннєвих і світоглядних (навіщо мені необхідна дана компетентність) до рефлексивно-оцінних (наскільки успішно я застосовую дану компетентність у житті).

Компетентність не зводиться тільки до знань чи тільки вмінь. «Компетентність є... сферою відносин, що існують між знанням і дією в людській практиці.»

Компетентність припускає наявність мінімального досвіду застосування компетенції. При цьому важливо не забувати при формулюванні вимог до підготовки здобувача освіти, що перевіряється, а також при проектуванні підручників і навчального процесу. Які саме способи діяльності та стосовно яких предметів діяльності повинні застосовуватись здобувачем освіти? В яких навчальних курсах? Як часто? В якій послідовності? В якому зв'язку з іншими компетентностями? Відповіді на ці запитання вимагають відповідних досліджень.

Проведений А.Хуторським аналіз дозволяє виділити такі функції компетентностей у навчанні:

•        є відображенням соціального замовлення на мінімальну підготовленість молодих громадян для повсякденного життя в навколишньому світі;
•        є умовою реалізації особистісних сенсів здобувача освіти в навчанні, засобом подолання його відчуження від освіти;
•        задають реальні об'єкти навколишньої дійсності для цільового комплексного використання знань, умінь і способів діяльності;
•        задають мінімальний досвід предметної діяльності здобувача освіти, необхідний для надання йому здатностей та практичної підготовленості по відношенню до реальних об'єктів дійсності;
•        присутні в різних навчальних предметах та освітніх галузях, тобто є метапредметними елементами змісту освіти;
•        дозволяють пов'язати теоретичні знання з їх практичним використанням для рішення конкретних задач;
•        являють собою інтегральні характеристики якості підготовки учнів і засоби організації комплексного особистісного й соціально значущого освітнього контролю.

Багато з перерахованих функцій могли би бути присутніми у визначенні освітньої компетентності як значущі ознаки. У пропонованій дефініції ми обмежимось лише тими ознаками, що дозволяють визначити компетентності через мінімальний набір інших характеристик, які традиційно використовуються для проектування й організації освітньої діяльності учня, тобто: освітня компетентність - вимога до освітньої підготовки, виражена сукупністю взаємозалежних значеннєвих орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності здобувача освіти стосовно визначеного кола об'єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно та соціально значущої продуктивної діяльності.

Варто відрізняти просто «компетентності» від «освітніх компетентностей». Компетентності для здобувача освіти - це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання у здобувача освіти формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетентностей, і щоб йому не лише готуватись до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетентності з освітньої точки зору. Освітні компетентності відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина (наприклад, дорослий фахівець), а тільки до тих, що включені до складу загальноосвітніх галузей і навчальних предметів. Такі компетентності відбиваються предметно-діяльнісною складовою загальної освіти та покликані забезпечувати комплексне досягнення її цілей. Як приклад можна навести таке. Здобувач освіти у коледжі освоює компетентність громадянина, але повною мірою використовує її компоненти вже після закінчення закладу, тому під час його навчання ця компетентність фігурує в якості освітньої.

3 ОСВІТНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Щоб забезпечити відповідність компетентностей традиційним освітнім параметрам, розкриємо зміст поняття «освітні компетентності» шляхом переліку структурних компонентів компетентності:

•        назва компетентності;
•        типи компетентностей в їх загальній ієрархії (ключова, загальнопредметна, предметна компетентність);
•        коло реальних об'єктів дійсності, стосовно яких уводиться компетентність;
•        соціально-практична обумовленість і значущість компетентності (для чого вона необхідна в соціумі);
•        значеннєві орієнтації здобувача освіти стосовно даних об'єктів, особистісна значущість компетентності (у чому й навіщо учневі бути компетентним);
•        знання про дане коло реальних об'єктів;
•        уміння й навички, що відносяться до даного кола реальних об'єктів;
•        способи діяльності стосовно даного кола реальних об'єктів;
•        мінімально необхідний досвід діяльності здобувача освіти у сфері даної компетентності (за ступенями навчання);
•        індикатори - приклади, зразки навчальних і контрольно-оцінювальних завдань стосовно визначення ступеня (рівня) компетентності здобувача освіти (за ступенями навчання).

Перелічений набір установлює набір характеристик для проектування й опису освітніх компетентностей у нормативних документах, навчальній і методичній літературі, а також у відповідних вимірниках загальноосвітньої підготовки школярів, у тому числі й у вимірниках рівня їх креативної підготовленості.

Визначивши поняття освітніх компетентностей, варто з'ясувати їх ієрархію. Відповідно до поділу змісту освіти на загальну метапредметну (для всіх предметів), міжпредметну (для циклу предметів або освітніх галузей) і предметну (для кожного навчального предмета), ми пропонуємо трирівневу ієрархію компетентностей:

ключові компетентності - відносяться до загального (метапредметного) змісту освіти;

загальнопредметні компетентності - відносяться до певного кола навчальних предметів та освітніх галузей;

предметні компетентності - частки стосовно двох попередніх рівнів компетентності, що мають конкретний опис і можливість формування в рамках навчальних предметів.

Ключові освітні компетентності конкретизуються кожного разу на рівні освітніх галузей і навчальних предметів для кожного ступеня навчання.

З урахуванням даних позицій ключовими освітніми компетентностями є такі.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами здобувача освіти, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення здобувача освіти в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія здобувача освіти та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких здобувач освіти повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння здобувачем освіти наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей здобувача освіти у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються здобувачем освіти. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. Стосовно досліджуваних об'єктів здобувач освіти опановує креативні навички продуктивної діяльності: добуванням знань безпосередньо з реальності, володінням прийомами дій у нестандартних ситуаціях, евристичними методами рішення проблем. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, телефон, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності здобувача освіти стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Здобувач освіти має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для здобувача освіти кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам здобувач освіти.

Формування компетентностей відбувається засобами змісту освіти. У підсумку у здобувача освіти розвиваються здібності та з'являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми - від побутових до виробничих і соціальних.

Таким чином, компетентнісний зміст освіти проходить наскрізною лінією через усі навчальні предмети (освітні галузі), одержуючи кожного разу реалістичне, діяльнісне, особистісне й соціально значуще втілення на відповідному матеріалі. У результаті вдається об'єднати навчальні предмети в єдиний цілісний зміст, визначивши системоутворюючі елементи загальної освіти як по вертикалі окремих ступенів навчання, так і на рівні горизонтальних міжпредметних зв'язків.

Освітні компетентності стають системними характеристиками особистісно зорієнтованого евристичного підходу до освіти, оскільки відносяться винятково до особистості здобувача освіти, виявляються у процесі його творчої діяльності та виражаються у створюваній ним продукції.

4 ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Для того, щоб формувати ключові компетентності у здобувачів освіти, потрібно розрізняти такі ключові компетентності.

Громадянська компетентність - здатність здобувача освіти активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

Загальнокультурна компетентність - здатність здобувача освіти аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

Здоров’язбережувальна компетентність - здатність здобувача освіти застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

Інформаційно-комунікаційна компетентність - здатність здобувача освіти використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

Комунікативна компетентність - здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

Міжпредметна естетична компетентність - здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

Міжпредметна компетентність - здатність здобувача освіти застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

Проектно-технологічна компетентність - здатність здобувачів освіти застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності;

Соціальна компетентність - здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Формування інформаційно-комунікаційної компетентності здобувачів освіти, зміст якої є інтегративним, відбувається у результаті застосування під час вивчення всіх предметів навчального плану діяльнісного підходу. Навчальними програмами обов’язково передбачається внесок кожного навчального предмета у формування зазначеної компетентності.

До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) - комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності.

Діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок здобувача освіти, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища.

5 ТЕХНОЛОГІЇ  РЕАЛІЗАЦІЇ  ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ 

Сьогодні до навчального закладу приходять здобувачі освіти , які живуть в інформаційному суспільстві, у цифровому середовищі, і щоб скористатися його перевагами, доводиться переосмислювати самоцінність знань і самодостатність викладача, як джерела інформації.

 Перед викладачем, постає важливе завдання: підготувати здобувачів освіти до дорослого професійного життя так, щоб вони не втратили моральних орієнтирів, знайшли сенс життя, змогли найефективніше та найповніше реалізувати свої здібності і переконання у професійній діяльності.

 Важливим чинником успішного формування ключових компетентностей молодших спеціалістів є добір викладачем найбільш ефективних засобів, методів, прийомів навчання і форм організації навчальної діяльності.

 Компетентнісний підхід у навчанні вимагає, щоб сучасні навчальні засоби виконували не тільки інформаційну, а й мотиваційну та розвивальну функції.

Метою своєї педагогічної діяльності я вважаю створення умов для формування і  розвитку ключових і предметних компетентностей молодших спеціалістів засобами сучасного заняття і практичної діяльності. До основних завдань педагогічної діяльності відношу   

•        використання на практиці сучасних  педагогічних технологій;
•        забезпечення ресурсної бази для реалізації  компетентнісного підходу на заняттях.             

Як викладач спецдисциплін вважаю, що саме заняття займає найважливіше місце в умовах побудови освітнього процесу. Саме на занятті я організовую пізнавальну діяльність здобувачів освіти, формую і розвиваю предметні і ключові компетенції, застосовую сучасні освітні технології, створюю «ситуацію успіху», психологічного  комфорту, забезпечую збереження здоров'я здобувачів освіти, тобто здійснюю розвиток компетентності здобувачів освіти.

 Навчаю так, щоб кожен здобувач освіти розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю. Що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо оволодіє всім необхідним для реалізації її життєвих планів.  Тому сьогодні слід допомагати здобувачам освіти оволодівати найбільш продуктивним методами навчально-пізнавальної діяльності.

Заняття намагаюсь проводити з  елементами гри. Слід якомога частіше використовувати питання, щоб навчити розумінню причинно-наслідкових зв’язків. Здобувач освіти має пам’ятати, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці знання. У таких умовах основоположним принципом учіння є диференціація й індивідуалізація навчання та виховання. Спонукають здобувачів освіти до активного мислення на занятті різноманітні цікаві вправи, практичні задачі, ребуси, кросворди. Головним об’єктом моєї уваги є творча особистість здобувача освіти.

Працюючи з різними групами та окремими здобувачами освіти, мені необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому, моя практична діяльність у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися на роботі з різними предметами, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проектно-зорієнтованій діяльності. Цього неможливо досягти без застосування на заняттях інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками тощо. Саме інтерактивні методи дають змогу під час проведення занять створити таке навчальне середовище, в якому формується соціальна компетентність, розвивається світогляд, зв’язне мовлення.

 Навчально-виховний процес організовую так, що здобувачі освіти мають змогу вчитися співпрацювати в парах, групах, формувати свої власні ідеї та думки, навчаються критично мислити, сперечатися на задану тему. Інноваційність як принцип педагогіки забезпечує умови розвитку особистості, здійснення її права на індивідуальний творчий внесок, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку.

У своїй педагогічній діяльності широко використовую такі методи, як інформативність навчального матеріалу, тобто використання незвичайних фактів, цікавої інформації, яскравих прикладів та комплексний вплив на здобувачів освіти.

Привчаю здобувачів освіти до самоперевірки і взаємоперевірки, самоконтролю і взаємоконтролю. Практикую різні форми оцінювання знань, умінь і навичок здобувачів освіти. До оцінювання знань я часто залучаю здобувачів освіти, що сприяє підвищенню їх активності.

Активно використовую на різних етапах занять та під час проведення виховних заходів ІКТ.

Я бачу себе тільки у співпраці зі здобувачами освіти: я і вони – ділові партнери, я – координатор цього процесу. Моя сьогоднішня праця – створити в групі атмосферу інтелектуального пошуку, творчості, вчити розуміти і вирішувати проблеми.

Головне моє завдання, як викладача спецдисциплін – це забезпечення умов для досягнення кожним здобувачем освіти практичної компетентності. Для формування цієї компетентності:

•        провожу заняття у досить високому темпі, що допомагає мобілізувати увагу;
•        враховую психологічні особливості здобувачів освіти;
•        створюю на заняттях проблемні ситуації;
•        використовую різні форми та види діяльності на заняттях;
•        залучаю здобувачів освіти до роботи з довідниковою та додатковою літературою;
•        організовую гурткову роботу.

Здобувач освіти на заняттях зі спецдисциплін спеціальності 185 «Нафтогазова інженерія та технології» ововолодіває такими компетентностями:

•        вільне володіння державною мовою;
•        математична компетентність;
•        компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
•        інноваційність;
•        екологічна компетентність;
•        інформаційно-комунікаційна компетентність;
•        навчання впродовж життя;
•        громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
•        культурна компетентність;
•        підприємливість та фінансова грамотність;
•        інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Як приклад, розкрию математичну та загальнокультурну компетентність.

Математична компетентність:

•        володіє геометричною мовою, використовує її для опису просторових уявлень і зображувальних вмінь;
•        застосовує систематичні знання про плоскі та просторові тіла для розвязування практичних завдань;
•        має тверді навички для виконання усних, письмових, інструментальних обчислень;
•        оволодіває прийомами рішення рівнянь;
•        застосовує графічне зображення для розв`язання задач та дослідження.

Загальнокультурна компетентність:

•        Розуміє, що дана спеціальність виникла із потреби людської практики і розвивається виходячи із власних внутрішніх закономірностей;
•        Розуміє, що вивчення спецдисциплін створює можливість для розв’язування задач, що виникатимуть у повсякденній практичній професійній діяльності;
•        Розуміє, що загальноінженерні знання є невід’ємною частиною загальнолюдської культури;
•        Розуміє, що інженерні символи і математичні формули допомагають описувати загальні властивості об’єктів практики і науки, що інженерний апарат розвивається і удосконалюється із метою створення можливостей для постановки, дослідження і рішення проблем, що виникають у процесі розвитку різних гуманітарних наук, удосконалення технік та технологій.

Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: уміння висловлювати власну думку, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, розв’язувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими людьми.

ВИСНОВКИ

 Формування компетентностей нерозривно пов’язано з певним типом організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а "в тому, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні в якості основи для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації" [4].

Компетентнісний підхід не заперечує ані ролі, ані значення знань, утім, акцентує увагу на здатності використовувати здобуті знання. Цей підхід, на думку науковців, визначає пріоритетним не поінформованість здобувача освіти, а вміння розв’язувати проблеми, що виникають за певних ситуацій: у пізнанні й поясненні явищ дійсності; під час засвоєння сучасних технологій; у стосунках з людьми, в етичних нормах; у практичному житті; в естетичному поціновуванні; при виборі професії й оцінюванні своєї готовності до навчання; за необхідності розв’язувати особисті проблеми: життєвого самовизначення, вибору способу життя тощо.

З позицій цього підходу визначення цілей формування ключових компетентностей у здобувачів освіти має передувати добору певних знань: спочатку слід з’ясувати, для чого потрібні ці знання, а потім уже добирати зміст, освоєння якого дасть змогу здобути бажані результати.

Здатність розв’язувати проблеми не зводиться до освоєння певної сукупності вмінь. Ця здатність має кілька складових: мотиви діяльності; уміння орієнтуватися в джерелах інформації; уміння, необхідні для певних видів діяльності; теоретичні й прикладні знання, необхідні для розуміння сутності проблеми й вибору шляхів її розв’язання

Сформована компетентність здобувача освіти, як основний показник якості освітнього результату. Це досягнення можна вважати педагогічною метою, що якнайповніше відображає потреби суспільства і особистості. Зміни в галузі педагогічних цілей викликають необхідність змін у змісті освіти через рівень навчального предмета, навчального матеріалу

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                   Інноваційні теїхнології в сучасній освіті / За ред. Л.І.Даниленко. –К.: Лотос, 2014. -220с. 6. Циделко В.Д. Опыт использования NI LabVIEW для создания лабораторного практикума по измерениям магнитных величин. Труды образовательной конференции / В.Д. Циделко, И.А. Потоцкий, Г.К. Бурченков, С.А. Затока. – М.: РУДН, 2015. Савка В.Є. к.соц.н, доцент кафедри соціологі
2.                   Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: бібліотека з освітньої політики / за ред. О. В.Овчарук. - К.: К. І.С.,2004. - 112 с..
3.                   Пометун, О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.- метод. посіб. / О.І. Пометун. – К.: А.С.К., 2004. – 192 с.
4.                   Родигіна І.В. «Компетентнісно орієнтований підхід до навчання»: Науково- методичний аспект.- Х: Видавнича група «Основа» - 2005 р.
5.                   Савченко, О. Я. Якість початкової освіти: сутність і чинники впливу // Початкова школа. – 2009. – №8. – С.1-6.
6.                   Сухомлинський В.О. «Серце віддаю дітям», К: - 1980.
7.                   http://osvita.ua/school/theory/2340
8.                   http://uk.wikipedia.org/wiki/Компетентність
9.                   http://www.happyfond.com/kompetentnost
10.               https://osvita.ua/school/method/2340/