методична розробка ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ І ТРАДИЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА ЗАНЯТТЯХ ЗІ СПЕЦДИСЦИПЛІН В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ "РОМЕНСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАЛАДУ "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ І ТРАДИЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА ЗАНЯТТЯХ ЗІ СПЕЦДИСЦИПЛІН

В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ

                                                                                                                 Підготувала:    

                                                     Ведмідь Наталія Олексіївна,

                                                     викладач спец.дисциплін

Розглянуто на засіданні циклової комісії

зі спеціальності «Нафтогазова інженерія та технології»

Протокол №     від «     »___________2022р.

Голова циклової комісії ________Дмитрюк О. М.

 

 

Ромни – 2022

ПЛАН

 

Вступ	3
Використання інноваційних і традиційних технологій в умовах інформатизації освіти Впровадження дистанційного навчання – вимога сучасності	6 11
Сучасні тенденції розвитку дистанційного навчання студентів Дистанційне навчання: проблеми впровадження	14 17
Висновки	20
Література	22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Освітні навчальні заклади з традиційною системою навчання вже не в змозі задовольнити попит населення в освітніх послугах. Люди хочуть отримувати якісну освіту без відриву від виробництва, у зручний для себе час. Дистанційне навчання знайшло широке застосування в світі. Дистанційне навчання у ВНЗ не є різновидом або вдосконаленим варіантом заочного, оскільки це нова, самостійна, прогресивна форма навчання, яка володіє більшими потенційними можливостями. Сфера можливого застосування дистанційного навчання у ВНЗ досить широка: від цілісної підготовки фахівців до окремих курсів та фрагментів дидактичного забезпечення під час різних видів занять.

На основі аналізу світових тенденцій розвитку дистанційної освіти вважаємо за доцільне виокремити такі тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні: інформаційно-технологічну, нормативно-правову, фінансово-економічну, інституційну, науково-методичну та організаційно - педагогічну. Інформаційно-технологічна тенденція розвитку дистанційної освіти в Україні тісно пов’язана з інформатизацією, яка на сучасному історичному етапі має стратегічне значення для нашої країни. На відміну від зарубіжних моделей, українська дистанційна освіта більш наближена до нашого споживача і є більш демократична. Органічно поєднуючи в собі змішані технології відкритої освіти (кейс-технології, TV-технології, мережеві технології), українська дистанційна освіта стає найбільш доступна широким масам населення, роблячи можливим здобувати освіту не на все життя, а все життя.

Сучасне інформаційне суспільство висуває вимоги до системи освіти, основні з яких можна сформулювати так: вміння самостійно знаходити, накопичувати і переосмислювати наукові знання; вміння студентів самостійно орієнтуватися в сучасному інформаційному суспільстві [3].

Дистанційна освіта розвивається дуже швидко, і для України є перспективною формою вищої освіти. На Заході ця форма з’явилася вже досить давно і має велику популярність серед студентів через її економічні показники і навчальну ефективність. Дистанційну форму навчання ще називають «освітою на протязі всього життя» через те, що більшість тих, хто навчається – дорослі люди. Багато хто з них вже має вищу освіту, проте через необхідність підвищення кваліфікації або розширення сфери діяльності у багатьох виникає потреба швидко і якісно засвоїти нові знання і набути навички роботи. Саме тоді оптимальною формою може стати дистанційне навчання.

 Для вдосконалення та поширення високих дистанційних технологій необхідне рішення двох основних проблем. Головна, знаходиться в області права, інша – в сфері фінансування робіт з розробки та впровадження інноваційних технологій. З метою їх успішного вирішення об’єктивно необхідна реалізація наступних першочергових заходів і напрямів: розробка і реалізація Загальноукраїнської програми дистанційної безперервної освіти; викорінення протиріч в законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з об’єктивними потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання; розробка наукових основ, що забезпечують інноваційність і дистанційних форм, і рівнів освіти, програм та навчальних планів; наукове обґрунтування ринку навчальної літератури, комп’ютерних та мультимедійних баз даних, виключення можливості його монополізації; створення варіативних методик з дистанційного навчання людей з різними рівнями здібностей, віком і потребами; забезпечення переходу до інтерактивних методів та практичної спрямованості дистанційного навчання; створення системи підтримки проектів, нововведень в технології дистанційної освіти, її заочних та інших форм; надання права навчання студентів, отримання атестатів і дипломів у різних освітніх закладах. Відкрита освіта дає широке поле для наукових досліджень, що сприяють розвитку творчих ініціатив розробників і педагогів, переходячи з об’єкта вивчення в об’єкт прогнозування, конструювання та проектування [4].

Впровадження дистанційної освіти в Україні здійснювалося за умов досить низького рівня інформатизації українського суспільства та розробки спеціалізованих методик дистанційного навчання. Кількість наукових організацій та вищих навчальних закладів України, які активно розробляють або використовують відповідні курси дистанційного навчання, досить незначна. Викладач поступово перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Студент багато інформації отримує в мережі Інтернет та за її допомогою. Крім цього, система дистанційного навчання розрахована, в основному, на людей достатньо свідомих, які не потребують постійного контролю з боку викладача, тому важливу роль у цьому випадку відіграє мотивація студентів, їх здатність до самоорганізації. Якщо за традиційних форм навчання основною задачею студента було запам’ятати матеріал та потім його відтворити, то за умови застосування дистанційних технологій у студентів розвиваються уміння співставлення, синтезу, аналізу, оцінювання виявлення зв’язків, планування, групової взаємодії з використанням інформаційно-комунікаційних технологій та технології дистанційного навчання.

Технологія дистанційного навчання посилює роль методів активного пізнання. Реалізацію технології дистанційного навчання можна забезпечити шляхом розробки моделі використання віртуально-навчальних середовищ. Впровадження у навчальний процес віртуально-навчальних середовищ і надання студентам та викладачам необхідних методичних рекомендацій щодо використання віртуально-навчальних середовищ у фаховій підготовці забезпечить просування за критеріями та рівнями якості застосування технології дистанційного навчання у фаховій підготовці фахівців з обліку і аудиту та надасть змогу підвищити якість фахової підготовки. Таким чином, на сьогоднішній день, виникає потреба розробки і запровадження у навчальний процес програм дистанційного навчання, що відповідають кращим світовим зразкам і забезпечують підготовку фахівців на високому професійному рівні. Використання мережі Internet дає можливість оперативного доступу до інформаційних ресурсів навчального закладу та можливість ефективної взаємодії «викладач-студент», як в on-line, так і в offline режимах.

Використання інноваційних і традиційних технологій в умовах інформатизації освіти

Стрімкий розвиток інформаційних технологій підвищив актуальність модернізації системи безперервної освіти. Сутність такої модернізації найбільш наочно віддзеркалюється у концепції дистанційної освіти, яка охоплює все ширші верстви суспільства і стає найважливішим фактором його розвитку. Аналіз наукової літератури свідчить про значну увагу до впровадження інноваційних технології у навчальний процес ВНЗ.

 Незважаючи на значну кількість різнопланових досліджень з дистанційної освіти, сьогодні практично відсутні наукові роботи, у яких би цілісно й усебічно розглядались різні форми дистанційного навчання з урахуванням специфіки вищих навчальних закладів. Метою є дослідження особливостей використання інноваційних і традиційних технології навчання у ВНЗ в умовах інформатизації освіти.

 Дистанційне навчання — сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку здобувачу вищої освіти основного обсягу навчального матеріалу; інтерактивну взаємодію здобувачів освіти і викладачів у процесі навчання; надання їм можливості самостійної роботи із засвоєння навчального матеріалу; а також оцінювання їхніх знань та умінь у процесі навчання [1].

 Дистанційні курси, які є основою всього дистанційного навчання, мають такі позитивні динамічні характеристики:

 гнучкість – можливість викладення навчального матеріалу конкретної дисципліни з урахуванням підготовки і здібностей здобувачів освіти;

  актуальність – можливість впровадження найновітніших інноваційних педагогічних, психологічних, методичних розробок;

  зручність – можливість навчання у зручний час, у певному місці, здобуття освіти без відриву від основної роботи, відсутність обмежень у часі для засвоєння навчального матеріалу;

 модульність – розбиття матеріалу на окремі функціонально-завершені теми, які вивчаються у міру засвоєння і відповідають здібностям окремого здобувача освіти або групи в цілому;

  економічна ефективність – дистанційне навчання є дешевшим, ніж традиційне, оскільки ефективніше використовуються навчальні приміщення, полегшується коригування електронних навчальних матеріалів і доступ до них;

  раціональність  можливість одночасного використання значного обсягу навчальної інформації великою кількістю здобувачів вищої освіти;

  інтерактивність – активне он-лайн спілкування між студентами групи і викладачем, що значно посилює мотивацію до навчання, поліпшує засвоєння навчального матеріалу;

  діагностичність  більші можливості контролю якості навчання, які передбачають проведення дискусій, он-лайн чатів, форумів, використання засобів самоконтролю, відсутність психологічних бар'єрів при спілкуванні;

  географічна необмеженість  відсутність географічних кордонів для здобуття вищої освіти, у різних навчальних закладах світу є можливість вивчення різних курсів.  

На сьогодні найоптимальнішим для вітчизняних ВНЗ є поєднання традиційної і дистанційної форми навчання при вивченні окремих модулів. Як свідчать практика й низка досліджень, тенденція навчання чітко розвивається у напрямі змішаного навчання. Змішане навчання [2; 3] є відносно новим підходом у світі вищої освіти у нашій країні. Цей формат є більш гнучким порівняно з традиційним навчанням, він надає можливість вищим навчальним закладам пропонувати навчання у різних умовах доставки навчального матеріалу.

Проведений аналіз можливості впровадження дистанційного навчання, зокрема його змішаної форми, дозволив визначити такі категорії здобувачів вищої освіти, що зацікавлені в такі формі навчання:

•        здобувачі, які бажають отримати другу вищу освіту;
•        здобувачі, які навчаються очно в іншому ВНЗ і бажають отримати паралельно додатково економічну освіту;
•        здобувачі, які за сімейними обставинами (декретна відпустка тощо) не можуть відвідувати аудиторні заняття;
•        здобувачі, які за умовами праці перебувають тривалий час за межами України або на тимчасово окупованій території;
•        громадяни України, які тимчасово або постійно проживають за її межами;
•        здобувачі освіти з особливими потребами.

Змішане навчання, як правило, складається із трьох етапів: дистанційне вивчення теоретичного матеріалу, засвоєння практичних навичок у формі аудиторних занять, складання екзамену/заліку і виконання випускного кваліфікаційного проекту (роботи). Змішана модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у очному навчанні із застосуванням елементів асинхронного і синхронного дистанційного навчання. Розглядається як елемент стаціонарного навчання при проведенні лабораторно-практичних занять. Мета навчання при змішаній формі залишається та сама, але змінюються засоби і методи її досягнення.

Система контролю знань студентів отримує нові можливості: використання автоматизованих контролюючих систем у поєднанні із традиційними методами контролю. Змішане навчання використовує найрізноманітніші методи, як традиційні, так й інтерактивні, зокрема: лекційні, лабораторні/практичні, комп’ютерні презентації, комп’ютерне навчання і навчання засобами мережі Інтернет. Ці методи можуть використовуватись як окремо, так і в поєднанні один з одним. Також змішане навчання можна використовувати при підготовці будь-якого напрямку фахівців.

Модель організації навчального процесу, яка може бути запроваджена у ВНЗ на основі змішаного навчання, передбачає поєднання проведення навчання в очній формі під час заліково-екзаменаційних сесій із застосуванням дистанційної форми навчання у міжсесійний період. Під час заліково-екзаменаційних сесій передбачається:

  проведення лекційних, практичних/лабораторних занять з дисциплін;

  проведення консультацій та очного підсумкового контролю успішності засвоєння програм навчальних дисциплін;

  проведення заліків та екзаменів.

 У міжсесійний період здобувачі вищої освіти навчаються за заочно-дистанційною формою із залученням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, спеціалізованих комплексів програмно-апаратних засобів та відповідних педагогічних технологій.

 Під час міжсесійного періоду передбачається (через систему управління навчанням):

  вивчення теоретичного матеріалу за допомогою пасивних, активних та інтерактивних навчально-методичних комплексів з дисциплін, мультимедійного навчального контенту та інших ресурсів;

  складання тестів для самоконтролю і контрольних тестів для визначення рівня засвоєння теоретичного навчального матеріалу;

  визначення поточної успішності здобувачів освіти та їх підготовка до підсумкового контролю;

  виконання контрольних робіт та практичних/лабораторних завдань;

  участь у вебінарах, он-лайн чатах, форумах з конкретних дисциплін.

 Таким чином, при змішаному підході навчальний процес складається з двох основних етапів і полягає в тому, що частину навчального матеріалу здобувачі освіти освоюють у традиційних формах навчання, а іншу частину – з використанням технологій дистанційного навчання. Співвідношення окремих частин визначається готовністю (у тому числі технічною) НЗ до такої побудови навчального процесу, а також технічними можливостями здобувачів, тобто спостерігається поступовий підхід до «гнучкого навчання».

 Ефективність застосування дистанційних технологій в освіті значною мірою залежить і від рівня підготовки викладачів до реалізації дистанційного навчання, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення, а також від готовності здобувачів навчатися в умовах дистанційної освіти. Впровадження інноваційних технологій навчання і сучасних методик організації навчального процесу у НЗ дозволяє здійснити оновлення змісту, форм і методів навчання відповідно до сучасних потреб суспільства в інноваційному розвитку; індивідуалізувати процес навчання з урахуванням потреб здобувачів вищої освіти, оптимізувати весь процес навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Впровадження дистанційного навчання – вимога сучасності

Одним з пріоритетних напрямів програми модернізації загальноосвітньої і вищої школи визнане дистанційне навчання. В сучасних умовах існує потреба отримання вищої освіти дистанційно. Таку можливість надає дистанційне навчання, яке здійснюється завдяки інформаційно-освітнім технологіям і системам комунікації.

Дистанційна форма навчання має ряд беззаперечних переваг. Зокрема, здобувач вищої освіти може навчатися у зручний для нього час, у звичному оточенні та у відносно автономному темпі. Варто врахувати також і нижчу вартість такого навчання, оскільки відпадає потреба в оренді приміщень, оплаті значної кількості персоналу та економію часу [2].

Проте, система дистанційного навчання має і недоліки. По-перше, для успішної корекції навчання та адекватного оцінювання важливо мати безпосередній контакт із здобувачем. Крім того, неможливо точно перевірити, чи саме та людина працює, виконує завдання чи це робить хтось інший. Тому остаточний контроль якості знань все ж таки проводиться на очній сесії. Крім того, не у всіх населених пунктах є можливість доступу до мережі Інтернет-звязку. І найголовніше, при дистанційному навчанні втрачається безпосередній контакт між викладачем та студентом [3].

 При тривалому дистанційному навчанні студент перестає правильно формулювати свої думки, висловлюватись та проводити дискусійне обговорення. Разом з тим, така форма навчання потребує свідомого і мотивованого підходу до отримання освіти. Можливість навчатися у зручний час може перетворитися не на систематичне навчання, а на постійну прокрастинацію цього виду діяльності. Саме тому дистанційна форма потребує особливої самоорганізованості та вміння розрахувати свій час.

 За умови дистанційного навчання активна роль викладача не зменшується, оскільки він має визначити рівень знань здобувача, та прийняти рішення щодо коригування програми навчання з тим, щоб домогтися найкращого засвоєння пройденого матеріалу. За потреби студент може отримати консультативну допомогу викладача, спілкуючись з ним в онлайн режимі, безпосередньо використовуючи інтернет як засіб зв'язку.

 Для успішного проведення дистанційного навчання успішно використовується система classroom.google. Досвід використання дистанційної форми навчання виявив іще одну особливість, а саме – велике навантаження на зір у зв’язку з необхідністю тривалий час перебувати за комп’ютером. Тому, застосовуючи дистанційну форму навчання потрібно урізноманітнювати її види. Найбільш поширеними є наступні види дистанційних технологій:

 - чат-заняття, які проводяться синхронно, коли всі учасники мають одночасний доступ до чату;

 - веб-заняття, або дистанційні лекції, конференції, семінари, ділові ігри, лабораторні роботи, практикуми та інші форми навчальних занять, що проводяться за допомогою засобів телекомунікацій та інших можливостей інтернету;

 - телеконференції, що проводяться, на основі списків розсилки з використанням електронної пошти.

 Однак не всі знання можна отримати дистанційно. Так, наприклад, навчитися самостійно деяким видам творчої діяльності, при відсутності прямого контакту студента і викладача, практично неможливо.

 Одна з головних проблем запровадження інноваційних форм навчання є вибір оптимального співвідношення найкращих традицій наявної освітньої системи, сучасних педагогічних інновацій та інструментарію інформаційно-комунікаційних технологій. Як свідчить практика і деякі дослідження, тенденція навчання чітко розвивається в напрямку змішаного навчання як процесу, котрий створює комфортне інформаційне освітнє середовище, системи комунікацій, що надають всю необхідну навчальну інформацію [4].

Елементи дистанційного навчання все більше застосовуються в навчальних курсах дисциплін. Отже, на сьогоднішній день дистанційна освіта розвивається, удосконалюється та охоплює різні групи населення, адже для сучасної економіки – «економіки знань» притаманна парадигма  навчатися протягом всього життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасні тенденції розвитку дистанційного навчання студентів

Дистанційне навчання – це спосіб отримання освіти із використанням комп’ютерних та сучасних інформаційних технологій, що надає студентам змогу навчатися на відстані. Серед інших назв дистанційного навчання використовуються і такі, як «відкрита освіта», «електронна освіта», «віртуальне навчання» тощо. Такий спосіб отримання знань передбачає комфортну та зручну для кожного студента обстановку та можливість навчатися без відриву від роботи. На відміну від заочного навчання, з яким часто порівнюють дистанційну форму, остання передбачає не лише постійну самоосвіту та роботу із засвоєння знань, а і постійний контакт як із викладачами, так і з іншими студентами, в той час як заочна форма освіти передбачає спілкування з викладачем лише декілька разів на рік [4].

Н.В. Морзе визначає інформаційну технологію як сукупність методів, засобів і прийомів, що використовуються людьми для реалізації конкретного складного процесу шляхом поділу його на систему послідовних взаємопов’язаних процедур і операцій, які виконуються більш або менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності в пошуку, накопиченні, опрацюванні, зберіганні, поданні, передаванні даних за допомогою засобів обчислювальної техніки та зв’язку, а також засобів їх раціонального поєднання з процесами опрацювання даних без використання машин [2].

 Інформатизація процесу освіти та новітні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) за умови повного їх використання та введення до освітнього процесу, докорінно змінюють перебіг життя суспільства. У процесі дистанційного навчання використовуються інформаційні продукти, які є достатніми для навчання за окремими навчальними дисциплінами [3]. Це передбачає створення та підтримку «життєдіяльності» загального освітнього простору, який міг би охопити максимальне коло бажаючих отримати освіту та об’єднати не лише студентів та викладачів різних країн, стимулюючи корисний процес обміну досвідом, та сприяв би циркуляції знань. Але важливий нюанс полягає в тому, що на відміну від зарубіжних країн, де дистанційна освіта стоїть поряд із класичною формою здобуття освіти, в нашій державі вона є не альтернативною, а лише однією з допоміжних форм. Хоча перелік її переваг, доведений дослідженнями, досить великий.

Серед них можна виділити:

1. Актуальність, що передбачає використання найсучасніших засобів для здобуття інформації, ІКТ та можливостей Інтернету.

 2. Порівняно більші обсяги інформації, яку можна отримати в умовах дистанційного навчання у коротші строки.

3. Зручність, за якої кожен студент має можливість обрати власний ритм та режим отримання знань у комфортній для нього обстановці, що сприятливо вплине на сам процес навчання.

 4. Індивідуалізація, що дає змогу кожному студенту узгодити навчання зі своїми потребами.

 5. Доступність, що передбачає економію часу та коштів за рахунок використання навчальних приміщень та представлення вільного доступу до навчальних матеріалів.

 6. Гнучкість, яка надає можливість викладати матеріал відповідно до рівня підготовки та базових знань студентів.

 7. Відсутність географічних бар’єрів, за якої відпадає необхідність дорогого переїзду та проживання в інших країнах, а натомість надається можливість спілкування з викладачами та студентами по всьому світу без обмежень [1; 4].

Безумовно, як і в кожній формі отримання знань, у дистанційній є і свої недоліки, але їх подолання стає можливим завдяки рокам практичного застосування цієї форми не лише як допоміжної та однієї з побічних, а як можливо рівної класичній формі здобуття освіти. Зважаючи на викладене вище, ми можемо спрогнозувати певні тенденції розвитку дистанційного навчання, такі як збільшення кількості масових відкритих дистанційних курсів, розробка програм дистанційного навчання, інтеграція ІКТ у навчальний процес дистанційної освіти, комбінування переваг дистанційного навчання із класичною формою освіти, моніторинг досягнень вищих навчальних закладів не лише в межах України, а і в усьому світі і подальше використання корисного досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дистанційне навчання: проблеми впровадження

Поява дистанційної освіти не випадкова, це закономірний етап розвитку та адаптації освіти до сучасних умов. Питання «бути чи не бути» дистанційній освіті вже не є актуальним. У всьому світі дистанційна освіта існує, займає своє соціально-значуще місце в освітній сфері. [4].

Відзначимо головні переваги дистанційної форми навчання:

- доступність всім верствам населення;

- відсутність необхідності відвідувати лекції і семінари;

- демократичний зв’язок «викладач – студент»;

 - комплексне програмне забезпечення;

 - провідні освітні технології;

 - індивідуальний процес навчання;

 - гнучкі консультації.

 Перспективу і вдосконалення системи дистанційного навчання в Україні складає впровадження в процес компʼютерної і аудіо-візуальної техніки. В даний час проблему дистанційної освіти розробляють практично всі ВНЗ на території України [2].

Незважаючи на досить обʼємний перелік позитивних якостей дистанційної освіти, як і в будь-якій іншій формі навчання, в ній можна виділити кілька  недоліків. Перш за все це ускладнена ідентифікація дистанційних студентів, оскільки на сучасному етапі розвитку технологій перевірити, хто ж саме здає екзамен досить складно. Однак, ВНЗ, які надають можливість навчання на дистанційних курсах, знайшли вихід з ситуації в обов'язковій присутності студента на кількох екзаменах у вищому навчальному закладі. При цьому є обов’язковим надання документів, що підтверджують особу. Крім того, досить вагомою проблемою є низька пропускна спроможність електронної мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передовсім, страждають дистанційні студенти невеликих містечок України, яким, власне, найбільше підходить дтанційна освіта через географічну віддаленість від наукових осередків.

 Серед важливих недоліків дистанційної форми освіти в Україні варто також виділити недостатній безпосередній контакт між викладачем та дистанційним студентом через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. На жаль, в Україні склалася протилежна ситуація - бажаючих отримати дистанційну освіту у нас багато, а досвідчених викладачів, знайомих з новітніми технологіями дистанційного спілкування, обмаль. Загалом, ДО в Україні не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і не забезпечує повноцінного входження України в міжнародний освітній простір.

Щоб система дистанційного навчання зайняла гідне місце в системі освіти України, потрібно, передовсім, створити глобальну комп’ютерну мережу освіти й науки, оскільки саме комп’ютер дає змогу отримувати навчальний матеріал, є водночас і бібліотекою, і центром довідкової інформації, і комунікативним центром, що робить його одним з учасників реалізації програми безперервної освіти в Україні [3].

 Відсутня науково обгрунтована та чітко сформульована стратегія дистанційної освіти в Україні. В країні не має відповідних програм загальнодержавного та регіонального рівнів. Невисокий рівень комп’ютеризації суспільства та системи освіти зокрема, низьке освоєння навчальними закладами сітьових інформаційних технологій, несформованість національного освітнього простору в Web-середовищі та ін. не дають змоги в даний час реалізувати значні потенційні можливості дистанційного навчання. Окремі ініціативи та позитивні результати їх реалізації в цілому проблему не розв’язують.

У той же час ситуація з танційною освітою в Україні змінюється. Для подальшого розвитку ринку освітніх послуг, вирішення низки соціальних проблем, реального впровадження дистанційної освіти у вітчизняну освіту необхідно:

 - осмислення на державному рівні, органами управління освітою, керівництвом та викладацьким складом навчальних закладів, широкими педагогічними спільнотами доцільності й об’єктивної необхідності та можливості впровадження дистанційного навчання у вітчизняну освіту;

 - створення науково обґрунтованої системи освіти та умов, що забезпечать її стійке функціонування та подальший розвиток.

 Для запобігання кон’юнктурних підходів та помилок минулого (програмоване навчання тощо) необхідно з самого початку надати системі соціально-педагогічну спрямованість; - використовуючи існуючі та новостворені телекомунікаційні мережі доцільно, насамперед, прискореними темпами формувати у Web-середовищі систематизований вітчизняний освітній простір як інформаційну основу розгортання повномасштабної системи дистанційної освіти; - з урахуванням нових функцій викладача та особливостей навчання в системі дистанційної освіти забезпечити підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для дистанційного навчання, насамперед в галузі застосування у навчанні телекомунікаційних мереж та інформаційних технологій.

Отже, дистанційне навчання є досить новим явищем в Україні, та воно швидко розповсюджується серед вітчизняних ВНЗ. Серед великої кількості переваг у нашій країні воно зіткнулося з низкою проблем, адже новітні технології не є досконалими та рівень викладачів не забезпечують швидке освоєння та користування цим ресурсом. Дистанційна освіта в Україні повинна переймати досвід європейських країн для швидкого його розвитку та реформування.

 

 

Висновки

У зв’язку зі швидким та ненормованим ритмом життя людей постало питання про створення мобільного (дистанційного) навчання, яке б допомогло людям навчатися у зручний для них час в режимі онлайн. Особливо зручним воно є для студентів ВНЗ, бо в сучасних умовах, здебільшого саме цій категорії суспільства не зовсім не вистачає часу на освіту. Розвиток дистанційного (мобільного) навчання був також обумовлений зростанням вимог до персоналу, значними змінами на ринку праці, упровадженням інформаційних технологій у щоденну діяльність фахівців і навчальний процес. Застосування таких технологій, зазвичай, вимагає наявності в студентів комп’ютера з доступом до мережі Інтернет. Інколи цю можливість мають далеко не всі. Поряд із цим практично кожний студент має мобільний телефон, ноутбук, «електронний rider» або планшет, які використовує в основному для розваг і спілкування. В останні роки, стрімкого розвитку набувають теоретичні і практичні дослідження щодо використання мобільних пристроїв у навчальному процесі[1].

Ця тенденція набула актуальності поряд із початком «ери планшетів і смартфонів», адже саме ці пристрої являють собою символ сучасного інформаційного суспільства. Кожен з операторів мобільного зв’язку пропонує своїм клієнтам багато можливостей щодо підключення до мережі Інтернет, у тому числі й швидкісного. Випуск планшетів iPad фірмою Apple зумовив появу за кордоном цілого практичного напряму щодо їх застосування в навчальному процесі початкової, середньої та вищої шкіл, а також спричинив велику кількість розробок навчальних додатків до цих пристроїв[3].

Комп’ютери та інтернет-ресурси стали невід’ємними складовими навчального процесу, тому з’являються більш прості у використанні та ефективні пристрої, які відкривають широкі можливості для розвитку мобільного навчання. Варто відзначити, що мобільні пристрої коштують 66 дешевше ніж настільні ПК і є більш дешевим засобом доступу до Інтернет ресурсів[1].

Тому, узагальнюючи все вищесказане, можна зробити висновок, що впровадження мобільних технологій у систему навчання, зокрема за напрямком технічної освіти, стає все необхіднішим. Бо через ненормований ритм життя, людям, студентам ВНЗ зокрема, залишається все менше часу на освіту, а дистанційне навчання за допомогою мобільних засобів стає незамінним. Воно реалізує принципи відкритої освіти – гнучкість, модульність, незалежність від місця і часу, використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; у мобільній бізнес освіті на перше місце виходять такі дидактичні принципи як мультимедійність, інтерактивність, доступність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1.          Інноваційні теїхнології в сучасній освіті / За ред. Л.І.Даниленко. –К.: Лотос, 2014. -220с. 6. Циделко В.Д. Опыт использования NI LabVIEW для создания лабораторного практикума по измерениям магнитных величин. Труды образовательной конференции / В.Д. Циделко, И.А. Потоцкий, Г.К. Бурченков, С.А. Затока. – М.: РУДН, 2015. Савка В.Є. к.соц.н, доцент кафедри соціологі
2.          Горбенко Ю. Б. Автоматизація навчального процесу. – Режим доступу: http://www.nkkep.dp. ua/Metodi/IT-Conferenc-6.htm.
3.          Кизлякова, Е. С. Внедрение новейших информационных технологий в обучение [Электронный ресурс] / Е. С. Кизлякова. – С.-П., 2010. 
4.          Мараховский Л.Ф. Имитационное моделирование цифровых логических схем и учебный процесс. Доклад на Второй Международной конференции «Новые информацтонные технологии в образовнии для всех: состояние и перспективы» / Л.Ф. Мараховский, А.Д. Шарапов, С.В. Воеводин. – К., 21- 23 ноября, 2007.