Методична розробка на тему: "Цитоплазма, органели, включення"

Шмагало Тетяна Теодозіївна 26 жовтня 69 Відгуки відсутні

Про матеріал

Ця методична розробка з біології містить детальні матеріали для вивчення цитоплазми, органел та клітинних включень. Вона допоможе вчителю систематизувати знання учнів про будову та функції складових частин клітини.
Перегляд файлу






МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

теоретичного заняття

на тему: «Цитоплазма, органели, включення»

з предмету «Біологія»










Автор: Шмагало Тетяна Теодозіївна



ЗМІСТ

  1. План і організаційна структура заняття.

  2. Викладення нового матеріалу.

  3. Актуальність теми.

  4. Структурно-логічна схема.

  5. Цитоплазма, гіалоплазма їх функції.

  6. Одномембранні органели.

  7. Двомембранні органели.

  8. Немембранні органели.

  9. Еталони відповідей (вхідний рівень).

  10. Еталони відповідей (закріплення знань).

  11. Література.











І. Тема: Цитоплазма, органели, включення.

ІІ. Вид заняття: теоретичне заняття

ІІІ. Актуальність теми.

Клітина найменша за величиною структурно-функціональна та генетична одиниця якій властива вся сукупність життя. Це означає, що клітина лежить в основі будівлі, життєдіяльності та розвитку всіх живих форм — одноклітинних, багатоклітинних організмів. Завдяки закладених у ній механізмах клітина забезпечує обмін речовин, використання біологічної інформації, розмноження, властивості спадковості та мінливості, зумовлюючи цим властиві для органічного світу якості єдності. Поза клітиною немає справжньої життєдіяльності.

Організм людини складається з кілька сотень типів клітин. Це нервові, м'язові клітини, клітини залоз, крові й інші; кожен тип має низку різних підтипів. Як зазначають назви, клітини певних типів групуються до органів чи зміни системи органів, виконують специфічні функції.

Рослини також складаються із різних типів клітин, об'єднаних структурними елементами. Але рослин відрізняється від тварин. Їх структура переважно залежить від запасаня сонячної енергії, яка утилізується у спеціальних фабриках світловий енергії, зелених хлоропластах.

Клітина містить в собі цитоплазму неоднорідну за своєю будовою. До її складу входять гіалоплазма, органели та включення. У цитоплазмі відбувається частина процесів життєдіяльності клітин, що забезпечує їх специфічну функцію і нормальне функціонування цілісного організму. Порушення будови та функції органел призводить до виникнення ряду хвороб.







ІV. Навчальна мета заняття:

1. Ознайомити учнів з компонентами, які входять в склад цитоплазми, а також взаємозв'язок органел між собою та навколишнім середовищем.

2. Здійснити зв'язок нового матеріалу з попередньо вивченим.

Знати:

  • структурні компоненти цитоплазми;

  • гіалоплазма, її склад і значення в метаболізмі клітини;

  • органели, визначення і класифікація;

  • мікро- і субмікроскопічна будова та функція органел загального призначення (мітохондрій, комплексу Гольджі, ендоплазматичної сітки, рибосом, центросом);

  • включення: визначення, відмінності від органел, класифікація, морфофункціональна характеристика різних видів включень.

Вміти:

  • аналізувати склад цитоплазми;

  • характеризувати функції органел;

  • володіти термінами органели та включення;

  • вміти відрізняти будову одномембранних і двомембраних органел.

V. Виховна мета:

1. Навчити порівнювати будову органел та їх функції.

2. Виховувати бережливе ставлення до життєвих процесів, які відбуваються в живих організмах та власному організмі.

VІ. Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліни

Знати

Вміти

Хімія

- групи неорганічних та органічних речовин;

- функції води.

характеризувати органічні речовини.

Біохімія

хімічний склад, який протікає в організмі.

аналізувати хімічні процеси в клітині.

Фізіологія

механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму.

характеризувати органи та системи органів.

Мікробіологія

типи бактерій та механізми проникнення вірусу в організм.

порівнювати будову вірусів та бактерій.




Цитоплазма – це весь внутрішній вміст клітини за виключенням ядра. Вона містить гіалоплазму, органели та включення.

У цитоплазмі клітин тварин, особливо найпростіших, розрізняють периферичний ущільнений шар — ектоплазму (в'язкість, не містить органел) — внутрішній шар, що прилягає до ядра — ендоплазма (більш рідкий, містить органели). Швидкість руху цитоплазми - 1- 6 см/год.

Основу цитоплазми становлять білки, ліпіди, вуглеводи та інші органічні і неорганічні речовини.

Функції цитоплазми:

  • забезпечує взаємодію ядра й органел клітини;

  • у ній відбуваються процеси обміну речовин;

  • регулює швидкість біохімічних процесів;

  • виконує транспортну функцію;

  • відводить тепло від ділянок активного метаболізму.

Гіалоплазма (матрикс це– складна колоїдна система, яка містить у воднево-соляному середовищі біополімери: білки, нуклеїнові кислоти, полісахариди, ліпіди. Вона забезпечує хімічну взаємодію клітинних структур, перенесення іонів, молекул, особливо АТФ; в гіалоплазмі відкладаються запасні продукти – глікоген, жирові краплі.

Функції гіалоплазми:

  • об'єднує всі клітинні структури в єдине ціле та забезпечує їх взаємодію;

  • містить усі будівельні компоненти й бере участь в утворенні клітинних мембран і цитоскелета;

  • через гіалоплазму відбувається дифузія різних речовин, розчинених у воді, іде постійний потік іонів між компонентами клітини.

Органели - постійні внутрішньоклітинні структури, що мають певну будову і виконують відповідні функції.

Органели розрізняють:

одномембранні - (ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми, вакуолі, пероксисоми).

двомембранні - (ядро, мітохондрії, пластиди)

немембранні - (рибосоми, клітинний центр, війки, джгутики, псевдоподії)

ОДНОМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

Ендоплазматична сітка (ЕПС)– система каналів, трубочок об’єднаних в єдине ціле із зовнішньою мембраною ядерної оболонки та зовнішньою клітинною мембраною, що забезпечує транспорт речовин.

Відомо два типи ЕПС:

шорстка (гранулярна)

вкрита рибосомами, діаметр канальців гранулярної сітки від 20 до 1000 нм;

гладенька (агранулярний)

частина тієї ж мембрани, але без рибосом діаметр канальців гранулярної сітки від 20 до 1000 нм.

Функції ендоплазматичної сітки:

  • синтез білків (гранулярній ЕПС);

  • синтез ліпідів, гормонів вуглеводів (гладенька ЕПС);

  • відбуваються процеси обміну глікогену (на гладенька ЕПС);

  • розщеплення токсинів (гладенька ЕПС);

  • розслаблення міофібрил після м'язового скорочення (гладка ЕПС м´язови клітин поглинає йони Кальцію із цитоплазми).

Комплекс Гольджі (КГ) — найбільш рухливий та мінливий органоїд, що складається з пучків мембранних мішечків (диктіосом — кількість у клітині коливається від однієї до десятків і сотень, залежно від типу клітини та фази її розвитку), купки плоских цистерн, від країв яких відходять трубочки, що відділяють дрібні пухирці; здійснює дозрівання, накопичення й екзоцитоз (секрецію) синтезованих макромолекул, утворення лізосом, синтез полісахаридів, бере участь у формуванні плазматичної мембрани.

Функції комплексу Гольджі:

  • накопичення і дозрівання речовин метаболізму, що синтезуються в ЕПС, їх перерозподіл у клітині і виведення;

  • постачання хімічних компонентів для побудови клітинної стінки в рослин;

  • утворення первинних лізосом і вакуолей;

  • у КГ відбувається концентрація речовин, які надходять уклітину ззовні і мають бути виведені з неї (барвники).

Лізосоми – похідні комплексу Гольджі це округлі органели, які здійснюють перетравлення їжі, що потрапила в тваринну клітину при фагоцитозі, розщеплення білків, нуклеїнових кислот, полісахаридів і ліпідів, накопичення неперетравлених продуктів (відкладень), виконують захисну функцію. Їх кількість залежить від життєдіяльності та фізіологічного стану клітини. Усередині містять однорідну речовину і близько сорока ферментів. В організмі під впливом цих ферментів відбувається травлення двох типів: внутрішньоклітинне і порожнинне (у шлунку).

Типи лізосом:

  • первинні лізосоми утворюються за участі комплексу Гольджі;

  • вторинні лізосоми (травні вакуолі) утворюються з первинних шляхом злиття з фагоцитозними і піноцитозними пухирцями;

  • аутолізосоми беруть участь у перетравлені окремих компонентів клітини (знищення дефективних органел, мертвих клітин, хвоста в пуголовків).

Функції лізосом:

  • містять комплекс ферментів для розщеплення білків, жирів, вуглеводів;

  • беруть участь у перетравленні частинок, які потрапили в клітину за рахунок

  • фагоцитозу та піноцитозу;

  • беруть участь у видаленні відмерлих органів, клітин та органел.

Вакуолі – клітинні резервуари води і розчинених у ній речовин. Вони утворюються з пухирцевих розширень ендоплазматичної сітки (у рослин) або з пухирців комплексу Гольджі (у тварин).

У рослин – крупні порожнини, які заповнені клітинним соком. Клітиний сік – це водний розчин органічних і неорганічних речовин, зокрема продуктів обміну речовин: пігментів, алкалоїдів, отруйних речовин, кінцевих продуктів життєдіяльності клітини.

У тваринних клітинах вакуолі тимчасові (травні, скоротливі, видільні) і становлять до 5% їх об'єму. Трапляється переважно в найпростіших і лише в деяких клітинах хордових (клітинах печінки).

Травні вакуолі або вторинні лізосоми, заповнені ферментами й виконують травну функцію (у клітинах найпростіших і безхребетних тварин). Травні вакуолі є в особливих клітинах вищих тварин – фагоцитах.

Скоротливі вакуолі регулюють (у клітинах) осмотичний тиск, беруть участь у виведенні з неї деяких розчинених продуктів обміну, сприяють надходженню води та кисню.

Центральна вакуоля рослинних клітин використовується як:

  • накопичувальний простір для вмісту проміжних продуктів обміну;

  • місце для відокремлення кінцевих продуктів обміну;

  • осмотичний простір, що створює обумовлений тургорний тиск;

  • постачає воду, необхідну для фотосинтезу.

Пероксисоми – органели клітини, які не містять ДНК і рибосом. Вважають, що пероксисоми – один основних центрів утилізації кисню в клітині. Упероксисомах містяться ферменти каталази, що каталізує перетворення токсичного водню пероксиду на воду та кисень.

ДВОМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

Ядро - має округлу форму, але може бути й іншим: паличкоподібним, серпоподібним, лопатевим. Форма ядра залежить від форми самої клітини і від функцій, які вони виконують. Наприклад, сегментоядерні лейкоцити мають багатолопатеві ядра. Звичайно у клітинах є одне ядро, рідше – кілька. Розміри ядра здебільшого залежать від розміру клітини і коливаються від 2 до 600 мкм. Здебільшого об’єм ядра займає біля 10-15% об’єму клітини. Ядро складається з декількох компонентів, що виконують різні функції: ядерної оболонки, каріоплазми, хроматину, ядерця.

При штучному видаленні ядра клітина невдовзі гине від відсутності синтезу РНК і білків. Еритроцити ссавців не мають ядер, тому термін їх життя недовгий (кілька місяців).

Ядерна оболонка. Ядро відокремлене від цитоплазми подвійною ядерною мембраною, причому зовнішня мембрана переходить у мембрани ЕПР. Обидві мембрани пронизані численними порами, які можуть розширюватися, звужуватися або навіть закриватися.

Основні функції ядерної оболонки:

  1. створення компартмента клітини, де сконцентрований генетичний матеріал і умови його збереження і подвоєння;

  2. відокремлення від цитоплазми;

  3. підтримання форми та об’єму ядра або їх змін;

  4. регуляція потоків речовин всередину і назовні ядра.

Каріоплазма. Речовина, що наповнює простір ядра, ядерний сік, називається каріоплазмою, або каріолімфою. Це колоїдний розчин нуклеїнових кислот, білків, вуглеводів, мінеральних солей і має кислу реакцію, бере участь в транспорті речовин і ядерних структур, а при поділі клітини змішується з цитоплазмою.

Ядерця – непостійні структури: вони зникають на початку поділу клітини і знову з’являються в кінці його. Ядерця містять білки і РНК.

Основні функції ядерець:

  • синтез рибосомальної РНК;

  • утворення субодиниць рибосом;

  • синтез ядерних білків (гістонів).

Найважливіша структура ядра – хроматин, що знаходиться в каріоплазмі. Це ниткоподібний комплекс ДНК та білків, які виділяються в інтерфазному ядрі барвниками, специфічними для ДНК. Під час поділу клітини хроматин зменшується в розмірах за рахунок спіралізації, утворює хромосоми, які добре помітні під час мітозу.

Функції хроматину:

  • збереження генетичної спадкової інформації у вигляді чіткої послідовності нуклеотидів ДНК, стабілізованої білками і спеціальним упакуванням;

  • передача спадкової інформації від батьків до нащадків за допомогою формування хромосом;

  • забезпечення росту клітин, підтримка їх будови та функцій шляхом керування синтезом структурних білків;

  • контроль метаболізму шляхом регуляції утворення необхідних ферментів;

  • формування ядерець, де утворюються рибосоми.

Типи хроматину. Залежно від ступеня конденсації (спіралізації) хроматин поділяють на: гетерохроматин і еухроматин.

Гетерохроматин – дуже ущільнений і генетично неактивний. До 90% хроматину знаходиться саме в такій формі. На електронно-мікроскопічних фотографіях гетерохроматин виглядає як темні ділянки ядра.

Еухроматин – мало конденсований, деспіралізований. Під електронним мікроскопом він виявляється у вигляді світлих ділянок ядра. Із цих ділянок хроматину зчитується інформація і утворюється РНК.

Статевий хроматин – генетично інактивована Х-хромосома, яка знаходиться в гетерохроматиновому стані і міститься в ядрах клітин жіночої статі багатьох тварин і у людини.

Мітохондрії – енергетичний центр клітини, що забезпечує вироблення, нагромадження і розділ енергії в клітинах у них здійснюється процеси кисневого етапу енергетичного обміну. Це паличкоподібні, округлі або ниткоподібні тільця завдовжки 0,5 – 7 мкм. Кількість і розміри їх залежить від організму, типу клітин та їх функціонального стану (в середньому 150-1500 штук у клітині, інколи до 100 000 і більше). Мітохондрій багато у клітинах, які активно витрачають енергію (м'язові клітини, клітини печінки, немає мітохондрій у клітинах (еритроцитах) і в клітинах анаеробів (паразитів).

Мітохондрії оточені подвійною мембраною: зовнішня - гладенька, внутрішня утворює численні складки – кристи, які значно збільшують її поверхню. Деякі кристи галузяться. На внутрішній мембрані і кристах локалізовані дихальні ферменти АТФ (здійснюють синтез АТФ – головного джерела енергії в клітині). У матриксі містяться власна кільцева ДНК, РНК, рибосоми, ферменти.

Мітохондрії в клітині постійно відновлюються (у клітинах печінки вони живуть 10 днів). Це дуже динамічні структури вони можуть рости в довжину, стискатися, ділитися і все це за період до 1 хвилини.

Розмножуються вони поперечним поділом, але й можуть розвиватися і з промітохондрій, що утворюються брунькуванням від зрілих мітохондрій.

Синтезована в мітохондріях АТФ вільно виходить у цитоплазму й далі прямує до ядра та органел клітини, де за потреби розпадається і забезпечує енергією.

Функції мітохондрій:

  • накопичення енергії;

  • синтез власних білків;

  • синтез ДНК,РНК.

Пластиди – органоїди рослинних клітин, серед яких виділяють:

Хлоропласти - зелені органоїди, які утворюються на світлі з лейкопластів, зовнішня мембрана гладенька, внутрішня мембрана утворює пакети грани плоских мембранних мішечків – тилакоїдів до 50 штук в одному. Водному хлоропласті міститься до декількох десятків гран. Грани з'єднані між собою ламелами - плоскими видовженими складками, що утворюють сітку розгалужених канальців. Хлоропласти не закріплені на певних місцях, а здатні пасивно переміщуватися з током цитоплазми (фототаксису) при однобічному освітленні. В них знаходиться пігмент хлорофіл, де й здійснюється фотосинтез (синтез цукрів і виділення кисню). Матрикс хлоропластів безхлорофільний. У проміжках між гранами є ДНК різні види РНК, рибосоми, ферменти. У матриксі хлоропластів видно гранули первинного крохмалю, синтезованого із глюкози, що утворюється під дією світла.

Функції хлоропластів:

  • фотосинтез (перетворення світлової енергії в енергію хімічних звязків вуглеводів);

  • синтез АТФ;

  • синтез специфічних білків, що належать до складу мембран, ліпідів деяких вітамінів;

  • ДНК хлоропластів відіграє певну роль у передачі спадкових ознак (цитоплазматична спадковість).

Хромопласти - різноманітної форми жовті, помаранчеві та червоні, які утворюються з хлоропластів і рідше з лейкопластів, у яких накопичуються каротиноїди (пігменти). Це нефотосинтезуючі пігменти, що надають кольору пелюсткам квітам, плодам стеблам, осіннім, листкам

Лейкопласти - округлі безбарвні органоїди, в яких накопичується крохмаль, є попередниками хлоропластів і хромопластів. У матриксі хлоропластів містяться ДНК, РНК, рибосоми, ферменти, що забезпечують синтез і гідроліз запасних речовин (крохмалю, білків, жирів).

Взаємні перетворення пластид

Пластиди різних типів мають різне походження - виникають із протопласти.

Протопластиди – округлі діаметром до 1 мкм, незрілі пластиди зі слабо вираженою внутрішньою структурою. На світлі вони перетворюються на хлоропласти, а в темряві на лейкопласти.

Лейкопласти можуть перетворюватися на світлі на хлоропласти (позеленіння картоплі) і хромопласти, хлоропласти на хромопласти (достигання помідорів, пожовтіння листя) і лейкопласти.

НЕМЕМБРАННІ ОРГАНЕЛИ

Рибосоми – округлої або грибоподібної форми, що складаються з двох субодиниць (великої та малої). Субодиниці утворюються з рРНК і білку в ядрі, через пори в ядерній оболонці виходять в цитоплазму, де об’єднуються в рибосоми. Знаходяться в цитоплазмі, а також у мітохондріях і хлоропластах, здійснюють синтез білку на молекулі мРНК (на ній вони можуть утворювати ланцюжки – полірибосоми). Субодиниці рибосом можуть роз’єднуватися після завершення синтезу білковій молекулі i знову сполучаються між собою в місцях синтезу білка під дією йонів Кальцію та деяких біологічно активних речовин.

Основною функція рибосом є матричний синтез білків, під час якого рибосоми зв’язують та утримуються компоненти білоксинтезуючої системи, виконують каталітичні функції і трансляцією.

Багато рибосом є в клітинах, що швидко ростуть, а у хребетних тварин — у клітинах печінки, червоного кісткового мозку.

Полірибосоми— це комплекс, утворений з iPHK i рибосом (від 5 до 70), нанизаних на нитку інформаційної РНК (iPHK), яка забезпечує передачу генетично інформації з ДНК на синтез білка. Нетранслюючі, не працюючі рибосоми постійно обмінюються субодиницями. Збираються лише в момент робота i формують полісоми. Отже, полісоми — це структури тимчасового характеру, пов’язані з періодичністю процесів синтезу білка.

Клітинний центр — ділянка світлової цитоплазми, що перебуває зазвичай біля ядра в тваринних i деяких рослинних клітинах (немає у вищих рослин, деяких водоростей, грибів i найпростіших).

Складається iз двох маленьких тілець (центріолей) i центросфери — ущільненої- ділянки цитоплазми. Від центріолей розходяться мікронитки.

Центріоля - порожнистий циліндр, діаметр якого 0,3-0,5 мкм; складається з дев’яти триплетів мікротрубочок. Подвоюються центріолі в період між поділами клітин, а після поділу клітини кожна центріоля пот- рапляє до однієї з дочірних клітин.

Клітинний центр бере участь в утворенні веретена поділу, при цьому центріолі розходяться до полюсів клітини i між ними натягуються нитки з мікротрубочок.

За допомогою клітинного центру формуються джгутики та війки.

Остаточно функції центріолей не з’ясовані, тому що в клітинах, у яких їх немає, утворення веретена поділу відбувається без ix участі.

Biйки — велика кількість поверхневих виростів цитоплазми завдовжки до 15 мкм. Будова ix подібна джгутиків, але в основі війки лежить одне базальне тільце. Рух війок нагадує рух весел.

Джгутики— поодинокі поверхневі вирости цитоплазми завдовжки до 50 мкм; їх може бути від 1 до 8. По Bciй їx довжині проходять мікротрубочки дев’ять подвійних мікротрубочок на периферії та дві — у центрі. В основі джгутиків є два базальні тільця. Рух джгутиків гвинтоподібний або хвилеподібний, працюють вони за рахунок вивільнення eнepriї ATФ.

Псевдоподії— тимчасові випинання цитоплазми деяких найпростіших (амеб, радіолярій) або клітин багатоклітинних тварин (лейкоцита). Псевдоподії виникають завдяки pyxoвi цитоплазми. Kpiм руху клітин, псевдоподії забезпечують також захоплення твердих поживних часток (фагоцитоз).

Включення – непостійні структури, що виникають і зникають у процесі життєдіяльності клітин. Містяться в цитоплазмі чи клітинному соку вакуолей рослин у твердому чи рідкому стані (можуть мати вигляд кристалів, зерен або краплин). Це запасні речовини: крохмаль (у лейкопластах), білкові гранули (у насінні зернобобових), олії (у насінні олійних), глікоген (у клітинах печінки ссавців та клітинах грибів). У рослин у клітині можуть містити продукти обміну – солі сечової кислоти, кристали кальцій оксалату.


































Матеріали контролю вхідного рівня знань учнів

Еталони відповідей

1. Яка структура виконує функцію ядра у прокаріотичних організмах?

У прокаріотів (бактерій та архей), нуклеоїд регіон нерегулярної форми в межах клітини, де локалізований генетичний матеріал. Нуклеїнова кислота у ролі генетичного матеріалу — кругова дволанцюжкова молекула ДНК (бактеріальна хромосома), РНК і білки, що може існувати у кількох ідентичних копіях. Цей метод зберігання генетичного матеріалу дуже відрізняється від еукаріотів, де ДНК упаковується в кілька хромосом і ізольований в межах мембранної органели — ядра.

2. Основні форми живлення прокаріотів?

Серед прокаріотів є авторофи й гетеротрофи. Автотрофи самостійно синтезують органічні речовини з неорганічних, а гетеротрофи споживають уже готові. Автотрофні прокаріоти можуть бути хемо- або фотосинтетиками. Фотосинтетики утворюють органічні речовини з використанням енергії світла. Фотосинтез здійснюють ціанобактерії, пурпурні бактерії, зелені бактерії та деякі архебактерії. Цей процес різні види прокаріотів можуть здійснювати як з допомогою хлорофілів, так і за участі інших пігментів. Хемосинтетики створюють органічні речовини за рахунок енергії хімічних реакцій. Гетеротрофних прокаріотів можна поділити на три великі групи: сапротрофи, паразити й симбіонти.

Сапротрофи споживають мертву органіку, паразити живляться органічними речовинами живих організмів, завдаючи їм шкоди.

Симбіонти теж споживають органічні речовини живих організмів, але роблять це на взаємовигідній основі, тобто приносять своїм партнерам і якусь користь.

До паразитичних гетеротрофів належать усі збудники бактеріальних захворювань. Симбіотичні прокаріоти в кишечнику людини виробляють вітамін В12, а в шлунку корови беруть участь у процесах травлення целюлози.

3. З чого складається поверхневий апарат клітини прокаріотів?

До складу поверхневого апарату клітин прокаріотів входять плазматична мембрана, клітинна стінка, інколи слизова капсула. У більшості бактерій клітинна стінка складається з високомолекулярної органічної сполуки – муреїну. Ця сполука утворює сітчасту структуру, яка надає клітинній стінці жорсткості. У ціанобактерій зовнішній шар клітинної стінки містять полісахарид пектин та особливі скоротливі білки. Вони забезпечують їм ковзання або обертання. До складу клітинної стінки часто входить тоненька зовнішня мембрана, що подібно до плазматичної мембрани містить білки, фосфоліпіди та інші речовини. Вона забезпечує захист вмісту клітини. Зокрема на таких бактеріях не діють деякі антибіотики (н-д: пеніцилін, актиноміцин).

Клітинна стінка бактерій має антигенні властивості, тобто організм у який потрапляє бактерія, сприймає як чужорідне тіло. Завдяки цьому певні лейкоцити «впізнають» хвороботворні бактерії та виробляють до них антитіла.

Слизова капсула складається з полісахаридів. Вона не дуже міцно зв’язана із клітиною і легко руйнується під дією певних сполук.

4. Яку роль виконують джгутики та пілі у прокаріотів?

Джгутики, цитоплазматичні вирости клітини, властиві всім джгутиковим, багатьом бактеріям, зооспорам і сперматозоїдам рослин і тварин. Довжина різна в клітках, діаметр близько 0,2мкм. Ззовні він не вкритий плазматичною мембраною і складається з однакових молекул білків, що утворюють циліндр. У мембрані джгутик закріплений за допомогою базального тільця.

Пілі – тонкі волоскоподібні вирости, виявлені на поверхні бактеріальних клітин. Існують різні типии пілей, з яких найбільш поширеними є фімбрії – пілі, що слугують для прикріплення. Наприклад збудник гонореї використовує фімбрії для утримання на слизовій оболонці живитиля.

5.Дихання прокаріотів?

Дуже важливою характеристикою прокаріотів є їх відношення до вільного кисню. За цією ознакою їх поділяють на аеробів та анаеробів. Аероби можуть жити лише в умовах наявності вільного кисню, а для анаеробів він є смертельною отрутою. Проте, серед них є і факультативні аероби, які певний час можуть обходитися без кисню.



























Матеріали для закріплення знань учнів

Еталони відповідей

І. 1. Укажіть структурні компоненти, не властиві для мітохондрій.......грани і ламели.

2. Яку будову мають рибосоми та клітинний центр........немембранну

3.Які органели надають забарвлення квітам і плодам, синтезують і накопичують каротиноїди.............. хромопласти.

4.Під час тривалого освітлення лейкопласти в бульбі картоплі перетворюються на …....хлоропласти

5. Органела, яка відіграє важливу роль у синтезі та транспорті речовин — ендоплазматична сітка.

6. Яка органела бере участь в утворенні веретена поділу та внутрішньоклітинної регуляції...........клітинний центр

7. Де зосереджений хлорофіл хлоропластів ….....тилакоїди

8. Як називаються складки внутрішньої мембрани мітохондрій.......кристи

9. Структурна одиниця комплексу Гольджі.............диктіосома

10. Які структури, що не належать до органоїдів клітини........непостійні компоненти

илеамліигнра, окуляав

унанбрнеме, косимасоепр

итсалпоморх, тиласморопх

ростипхлоал, ипдиаист

актісаничтамзлапдоен, иткиср

ртнецйининткіл, скрита

идтиїалок ,оряд

итискр, асмрто

іоамсктдио, алилем

итненнопмокінйітсопен, еядрец

грани і ламели, вакуоля

немембранну, пероксисома

хромопласти, клітинний центр

хлоропласти, пластиди

ендоплазматична сітка, кристи

клітинний центр, матрикс

тилакоїди, строма

кристи, ядро

диктіосома, ламели

непостійні компоненти, ядерце

ІІ. Хоч маленькі, не мембранні,

Та активні й дуже вправні,

Постійно працюють,

Білки синтезують.

(Рибосоми)

Полярний завод,

Цистернів взвод,

Пухирці поглинає,

Нові виділяє,

Життєдіяльність клітин зберігає.

(Комплекс Гольджі)

Усіх оберігаю, усіх захищу,

Кому куди потрібно переміщу.

Желеподібна рідина –

Органели об’єднує вона.

(Цитоплазма)

Зелені горошини

Знайдеш ти в клітині рослини.

Фотосинтезом займаються

І цим пишаються.

(Хлоропласти)

Я – серденько у клітині:

Спадковість охороняю,

За процесами наглядаю.

В інтерфазі мене шукай,

Як потрібно, споглядай.

(Ядро)

Одномембранна органела:

Травленню сприяю,

В клітині прибираю.

А коли сердита дуже,

Стережися мене, друже.

(Лізосома)

Що за чудо у клітині?

Постійно працює,

Енергію акумулює.

На квасолинку схожа –

Органела гожа.

(Мітохондрія)












ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. П.І.Балан, Ю.Г. Вервес, В.П. Поліщук Біологія, 10 кл. К.: Генеза, 2010.

2. Тагліна О.В. Біологія 10 кл. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів – Х.: В-во «Ранок», 2010 – 265 с.: іл.

3. Кучеренко М.Е., Вервес Ю.Г., Балан П.Г. та ін. Загальна біологія, 10-11 класи. - К.: Генеза, 1998, 2000, 2001.

Додаткова:

1. Задорожний К.М. Усі уроки біології. 10 кл. – Х.: Вид. група «Основа», 2010.

2. Мотузний В.О. Біологія: Навчальний посібник – К: Вища школа 2007.

С. 751.

3. Стахів В.І. Цитологія: Посібник – Дрогобич: - Коло. – 2002. – 99 с.