Минуле Тростянеччини – історія рідного краю.

Тема. Минуле Тростянеччини – історія рідного краю.

Мета: познайомити учнів з минулим Тростянеччини; розвивати уяву про минуле, пам'ять, мовлення; виховувати патріотизм.

Обладнання:   картини рідного краю, книга М.М.Артюшенка «Старожитності Тростянеччини», книга Г.Т.Ковпаченка «Племена скіфського часу на Ворсклі»,книга Третьякова П.М. «Стародавні славянські городища у верхній течії р. Ворскли – Археологія»; фізична карта України.

Форма проведення: виховна година.

Місце проведення:  класна кімната.

Епіграф:

Знаючи історію… відчуваєш себе частинкою суспільства, яке існувало тисячі років до твого народження і буде ще довго існувати після твоєї смерті.

Майкл Стенфорд

Хід бесіди

Учитель

Тростянеччина – най край, в якому на сьогодні проживає одна тисячна частина населення України. Вона має свою неповторну цікаву історію. Її мальовнича природа з давніх-давен приваблювала людей. Історія нашого краю зв’язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми і внутрішніми обставинами їхнього життя, розвиває у нас почуття прекрасного, робить шляхетним наше серце, плекає любов до усього рідного і, нарешті, умудряє нас життєвим досвідом, дає уроки майбутнього і робить нас справжніми синами нашої Батьківщини, справжніми патріотами.

Історію нашого краю з найдавніших часів до початку ХХ століття можна розділити на такі етапи та періоди:

Перший етап: 13 тис. р. до н. е. – до VIII ст. н. е. – край від часів палеоліту до перших державних утворень (найдавніші люди, скіфи, слов’яни)

Другий етап: ІХ – п.п. ХІІІ ст. – наш край у період княжої доби Київської Русі (поселення людей племені сіверян, Кукуємо городище та два городища біля с. Ницахи)

Третій етап: др. п. ХІІІ ст. – ХVІІ ст. – «дикий степ»

Четвертий етап: др. п. ХVІІ ст. – поч. ХХ ст. – наш край у складі Російської держави.

Перші поселення людей на території сучасної Тростянеччини з’явилися в добу нового кам’яного віку – палеоліту, кінець якого характеризувався високою культурою хліборобів – трипільського.

Кожен населений пункт, кожен куточок нашого району має свою історію, свої традиції. Велич народу в його глибокому родовому корінні, знанні своєї історії і шануванні славних традицій старших поколінь. Навіть коротке знайомство з історичним минулим Тростянеччини засвідчує, що тут споконвіків жили волелюбні, хоробрі, сміливі, талановиті, підприємливі і хазяйновиті люди, котрі гаряче любили свою землю і вміли вирощувати на ній хліб, знали йому ціну і завжди були готові героїчно її боронити від недругів, хлібом-сіллю і дзвінкою піснею завжди зустрічали дорогих гостей і друзів.

Територія нинішнього Тростянецького району, знаходячись у складі Слобідської України, мала велике значення для переселення сюди українського населення, яке втікало від гноблення польських феодалів і шляхти. І до цього часу в районі збереглися і російські, і українські населені пункти, в яких ось уже більше трьох століть мирно, пліч-опліч живуть українці і росіяни. Історія вчить нас, що тільки разом, спільними зусиллями можна подолати будь-які труднощі і негаразди.

Перші поселення сучасного Тростянецького району виникли ще в епоху пізньої бронзи. Про це свідчать археологічні розкопки. У с. Ницаха, Кам’янка  знайдені рештки поселень VIII століття н. е. Масове заселення нашого рідного краю розпочалося в другій половині ХVIII століття селянами і козаками, котрі втікали з Правобережної України на Слобожанщину. У 1659 році було засноване містечко Боромля, а наступного року Тростянець. Протягом 1668-1705 років були утворені с. Білка, Зарічне, Дернове, Жигайлівка, Микитівка, Кам’янка, Семереньки, Радомля, Люджа, Криничне, Буймер, Мартинівка та інші. Після реформи 1861 року в Тростянці значно прискорився розвиток капіталізму. Було створено цілий ряд промислових підприємств. Найбільшими з них були два цукрових заводи, два спиртові, селітряний, цегельний, лісопильний та млин. З 1881 року Тростянець став центром великого капіталістичного господарства, яке належало відомому цукрозаводчику Л.Є.Кенігу.

Крім цукрозаводу, працював винокурений завод. Всього на передодні революції на підприємствах Тростянця працювало понад 2500 робітників, що більше, наприклад, ніж в губернських містах, таких як Полтава, Курськ. У 1877 році було введено залізницю. За післяреволюційний період у Тростянці збудовано цілий ряд нових підприємств, почала розвиватися залізнична мережа, підприємства агропромислового комплексу, переробної промисловості та інші.

Важливою подією став у 1974 році пуск шоколадної фабрики «Україна», котра будувалася руками і зусиллями всіх трудівників і колективів району, області, України. Ми пишаємося своєю історією. Історія – це зв'язок між минулим і сьогоденням. У середині ХVIII століття в Тростянці нащадки Надаржинського спорудили так званий «Круглий двір», який нині є унікальною пам’яткою архітектури. Тростянеччина дала країні 12 Героїв Радянського Союзу, чотирьох Героїв Соціалістичної Праці, трьох академіків. Тут народився і провів юні роки уродженець с. Олексине, прославлений Олімпійський чемпіон В.П.Куц. У 1864 році побував у Тростянці студент Петербурзької консерваторії, згодом знаменитий російський композитор П.І.Чайковський. тут він написав свій перший твір. Ми пишаємося тим, що саме на Тростянецькій землі був започаткований 11 років тому перший Всеукраїнський сільський фестиваль мистецтв «Боромля». Свято бережуть тростянчани пам'ять про героїв Великої Вітчизняної війни. На території району встановлено 56 пам’ятників та обелісків. Всі добре знають і поважають імена письменників: уродженця Тростянця Миколи Хвильового, уродженця с. Боромлі – поета Алимова, Іван Багряний, поета Леоніда Татаренка. Можна ще дуже багато говорити про минуле і сьогодення Тростянеччини, але ми продовжимо цю тему на наступній виховній годині.

Висновок

Цілком справедливо, що особлива увага у незалежній Україні стала звертатися на її історію, на історію малої батьківщини, де починається шлях у життя простої людини. Кожна людина у певній мірі повинна бути істориком, тобто знати історію своєї держави, свого краю, а також досліджувати, вивчати і писати історію свого роду, своєї родини. Виховання історією має починатися з родини, зі школи і продовжуватися все життя. Тільки так виховується патріотизм: від любові до своєї малої батьківщини – до любові до України!