« Національні цінності у вихованні духовної особистості школяра»

Про матеріал

Доповідь + конспект заходу. В сучасних умовах все більше підвищуються вимоги суспільства до громадянина України, у якого серед загальнолюдських якостей поряд з мораллю, національною свідомістю та сумлінням повинні бути національна духовна культура, патріотичні почуття.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь на тему:

 « Національні цінності у вихованні духовної особистості школяра»

 

 

 

Підготувала:

Гончар Л.Ф.

 

 

 

 

Зміст

  1. Вступ
  2. Національні цінності та національне виховання
  3. Духовні цінності
  4. Національні цінності у вихованні духовної особистості школяра
  5. Виховання морально-духовних цінностей школярів на власних виховних годинах, заходах
  6. Висновки
  7. Список використаної літератури

Вступ

На сучасному етапі Україна, як молода незалежна держава, розв’язує складні завдання економічної стабілізації й національного відродження. Разом із перспективами вільного державотворення відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що потребує докорінного реформування процесу навчання і виховання молодого покоління. В сучасних умовах все більше підвищуються вимоги суспільства до громадянина України, у якого серед загальнолюдських якостей поряд з мораллю, національною свідомістю та сумлінням повинні бути національна духовна культура, патріотичні почуття.

Формування творчої, ініціативної, національно свідомої особистості вимагає наповнення всіх ланок навчально-виховного процесу, зокрема у шкільній виховнійсистемі, змістом, який би відображав справжню історію, мистецтво, культуру, символіку, природу рідного краю, всієї України та забезпечував можливості постійного духовного самовдосконалення особистості, формування її інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності суспільства.

Національні цінності та національне виховання

Національні цінності - це матеріальні й духовні цінності, які нація отримала у спадщину від своєї " етнічної сировини ", тобто цінності тих етнічних чи расових спільнот, які об'єднались у націю, а також всі цінності, які були вироблені й накопичені всіма її членами протягом спільного існування. Це, перш за все, власна територія, держава чи державне утворення, спільні економічні, соціальні й політичні здобутки, національний генофонд, спільна національна мова і культура (її називають "високою"), спільний спосіб життя, спільні інтереси й цілі, спільна свідомість, психологія, характер, спільні звичаї й традиції, спільна історична пам'ять, спільні міфи й легенди, спільна воля і бажання жити разом, спільна назва тощо.

   Національне виховання - це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

Корені національного виховання заглиблюються в далеку історію, яка є свідком появи перших принципів, підходів, форм і методів виховної роботи, утвердження пріоритетності етнопедагогіки і народознавства, родинного виховання і сімейних духовних цінностей, формування національної свідомості і духовності.

В процесі формування особистості, а отже і підростаючого покоління, найефективніші шляхи пізнання - від рідного до чужого, від близького до далекого, від національного до міжнаціонального, світового. Національна система виховання, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності, найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складових духовності людини.

Національна система виховання має бути спрямована на поглиблення і відтворення емоційно-естетичного, художньо-творчого та інтелектуального компоненти рідного народу, створювати умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина країни, формування духовного потенціалу найвищі цінності нації та держави.

Справжнє виховання глибоко національне за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація - це насамперед система різноманітних природних (біологічних, фізіологічних, психічних), історично зумовлених ознак тіла, душі й розуму, психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей.

 

 

 

Духовні цінності

Духовні цінності являють собою якісь встановлені суспільством ідеали, які неможливо нічим виміряти і дати їм ціну. Вони лежать в основі внутрішнього пошуку людини, її прагнень, формування світогляду, індивідуального погляду на навколишню дійсність. Духовні цінності людини відносяться до категорії нематеріальних категорій, які керують життям особистості, допомагають їй здійснювати щоденний вибір, приймати правильні рішення.

Основні духовні цінності

Добро. Ця категорія духовних цінностей цінувалася завжди. Добрих людей поважали, ставилися до них з особливим внутрішнім шануванням. В той же час добра людина більше схильний до різних страждань через сильно розвиненій чутливості і небайдужості. Йому нерідко доводиться переживати зради з боку близьких людей. Доброті часто супроводжує бажання бути потрібним кому-то. Насправді в основі всякого доброго діла лежить безкорисливість. Доброта сама по собі є внутрішньою потребою особистості. Зробивши щось корисне, ми починаємо відчувати себе впевненіше, на душі стає легко і вільно.

Краса. Являє собою одну з найзагадковіших категорій духовних цінностей. Якщо підійти на вулиці до першого ліпшого людині, він навряд чи зможе відповісти, що таке краса. Кожен вкладає в це поняття своє значення. Краса полягає всюди: у природі, в іншій людині, у відносинах між людьми. Художник, що вміє бачити красу і переносити її творчість, дорівнює Богу. Краса як духовна цінність нерідко надихала письменників і музикантів на створення своїх нетлінних творів. Краса – категорія надзвичайно тонка. Щоб її відчути і зрозуміти необхідно бути чуйним і сприймають людиною. Краса як духовна цінність існувала завжди і у всі часи люди прагнули всіма силами душі осягнути її.

Істина. Людям завжди було властиво шукати правду, доходити до суті речей. У цьому виражається природне прагнення до самопізнання та вивчення навколишнього світу. Істина як духовна цінність багато на що здатна дати людині. З допомогою істини люди вчаться аналізувати свої вчинки, розглядати всі ті дії, які вчиняють, на предмет правильності та моральності.Доводити свою правду нелегко. Проблема в тому, що кожен розуміє істину по-своєму і для кожного вона своя. Приміром, те, що свято для одного, для іншого взагалі не представляє ніякої цінності. Духовні цінності взагалі і істина зокрема формувалися роками, десятиліттями, століттями. Інколи Люди не замислюються, звідки взялася та чи інша суспільна установка. Всі норми і моралі були колись створені людиною для забезпечення комфортного існування в соціумі. Істина як духовна цінність володіє всіма необхідними характеристиками для формування моральної природи людини.

Мистецтво. Існує безліч думок, яким має бути справжнє мистецтво і що вона дає суспільству. Мистецтво як духовна цінність дозволяє особистості долучитися до категорії прекрасного, виховати в собі чутливість і сприйнятливість. Мистецтво як духовна цінність робить людину духовно багатшою, наповнює його життя особливим змістом, дає додаткову енергію для самореалізації. Якщо б ми жили, грунтуючись тільки на буденному існуванні, то не змогли б розвиватися повною мірою, прогресувати. В такому випадку життя людини обмежувалася б тільки фізіологічними і матеріальними потребами. Але, на щастя, це не так. Мистецтво в чомусь повторює життя, сприяє її всебічному осмисленню, вибудовування відповідних висновків. Людина, пов’язана з мистецтвом, наповнюється енергією і сам здатний створювати художні образи, творити реальність навколо себе. Найчастіше, він починає шукати власний особливий сенс життя, який відрізняється від духовних цінностей інших людей.

Творчість. Творення лежить в основі всього сущого. Якщо б кожна людина навчився ставитися з повагою до всього, що робить він сам та інші, в світі не було б стільки скалічених доль. Тоді б особа могла жити у відповідності зі своєю внутрішньою природою і накопичувати в серці тільки радість і задоволення. Творчість як духовна цінність являє собою здатність людини створювати нові художні образи. Справжня творчість завжди облагороджує особистість, підносить душу, підвищує психічну активність. Творіння великих майстрів залишаються в нашій свідомості та впливають на життя наступних поколінь. Творча людина – це завжди першопроходець, який прокладає шлях вперед. По цій дорозі не завжди буває легко йти, особливо стикаючись з нерозумінням та осудом суспільства. Як це не дивно, саме творчі люди частіше зазнавали на собі несправедливе ставлення оточуючих.

Любов. Це вища духовна цінність, без якої життя людини взагалі складно собі уявити. Любов шукають, її знаходять, втрачають, розчаровуються в ній, роблять в ім’я неї справжні подвиги. Любов буває фізичної, духовної, материнської, безумовною, дружній і т. д. В будь-якому випадку це почуття охоплює людину зсередини, змушує переглядати наявні погляди на життя, ставати краще, працювати над звичками і характером. Любові присвячують пісні, вірші, літературні і музичні твори.

Таким чином, духовні цінності надають потужний вплив на життя кожної окремо взятої особистості. Ми не можемо жити ізольовано від суспільства, не беручи до уваги, що панують у ньому норми і порядки. Духовні цінності формують в нас моральні ідеали, народжують індивідуальні прагнення.

 

Національні цінності у вихованні духовної особистості школяра

         Школа дзеркально відбиває проблеми і негаразди суспільства. Кінцевою метою всіх перетворень є духовний розвиток особистості. Великі надії покладає держава на вчителя. Як на творчого, знаючого, талановитого професіонала, який би зміг реалізувати завдання гуманної педагогіки, впливати на процес зростання духовності підростаючої особистості.

         Стикаючись поза школою з безмежним спектром соціальних груп, явищ і відносин, учні набувають новий досвід. Практика та інформація такого роду об‘єктивно повинні привертати пильну увагу вихователів у силу своєї сумлінності, соціальної спонтанності, інтелектуальної і моральної непідготовленості  дітей до їх критичного переосмислення. Тут педагогу і знадобиться досвід творчого сприйняття дійсності. Саме він повинен вчасно помітити, оцінити елементи нового, що зароджуються у поведінці, системі ціннісних ставлень та інтересів учнів, вступити з ними в контакт і допомогти подолати негативні явища. Критерієм успіху стають не абстрактні колективні інтереси, а якість життя конкретної особистості. Життєва практика доводить , що відсутність можливості розвитку особистості школярів, зокрема духовного, неминуче призводить до деградації, до повернення на нижчі, егоїстичні рівні свідомості. Це затримує й ускладнює процес формування людини майбутнього.

Вміти створювати свій внутрішній світ, не схожий на навколишню діяльність, - один з найважливіших проявів духовності.

         Духовно розвинена людина­ ­– це людина, яка глибоко усвідомлює саму себе й може сама свідомо керувати своїми вчинками, спрямовуючи їх на досягнення суспільно важливих цілей і підпорядковуючи їх нормам і вимогам людяності. Важливим регулятором людських дій є, насамперед, совість. Видатний німецький філософ Еммануїл Кант говорив, що совість – це закон, який живе в нас самих, а французький філософ Гольбах називав совість нашим внутрішнім суддею. Духовно розвинена людина сама контролює свої дії. Прагне не допускати їх відхилення від певних суспільних вимог і норм. Така людина керується почуттям або розумінням свого обов‘язку.

         Не можна уявити духовно розвиненої людини, якій би не були властиві такі риси, як гідність і честь. Гідність особистості визначається її самоцінністю. Усвідомлення своєї гідності не дозволяє людині принижуватися, плазувати перед сильнішим за себе, займатися підлабузництвом або лицемірити. Разом з тим гідність людини вимагає належної поваги до неї з боку інших людей. Честь особистості ґрунтується на її особистих або колективних заслугах перед суспільством. Тому захищати свою честь, честь свого колективу чи своєї професії – це значить підтримати своїми діями відповідну репутацію.

Людина завжди таємниця, і до неї треба ставитися дуже уважно. Це намагання побачити добро в кожній людині є основою любові до всіх. Це – категорична умова глибокої моральності. Наша душа вимірюється саме тим, наскільки вона навіть в найгіршій людині вміє відшукати елемент  добра і за це полюбити її. “доброта твориться Людиної в людині і Людиної в самій собі”- писав В.О. Сухомлинський. Дитина опиняється у фокусі нашої уваги. Ця обставина змушує вчителя подивитися на учня з іншого боку, зокрема, заглибитись у внутрішній світ кожної дитини. Якщо ми хочемо бути справжніми вихователями, нам необхідно розкрити перед юним серцем красу людського передусім у самому собі – це дуже важливо. Підлітки повинні розуміти, відчувати красу людського в повсякденній праці свого вихователя. Джерелом культури людських емоцій є здатність учителя відчувати серцем внутрішній духовний світ людини.

Першим соціальним середовищем, що має вирішальне значення у вихованні дитини, є сім‘я. Найближчою людиною, в духовній аурі якої дитина перебуває в ранній період свого життя є мати. Незабаром близькими для неї стають учитель, шкільні друзі, однодумці з молодіжних організацій, тощо. Велику частину свого життя дитина проводить у школі на уроці. Урок – не лише основна форма навчання, але і сфера, у якій переважно відбувається шкільне виховання. На уроці чинником виховання служить все, з чим учень взаємодіє. Це означає, що вчитель змушений постійно тримати в полі зору аспекти уроку, вивчати їх виховні можливості і на цій основі навчитися впливати на весь виховний процес. Виховне значення тут передусім має специфічний зміст кожного предмета.

Гуманітарні дисципліни репрезентують людину через літературні та історичні образи, вчинки літературних персонажів та історичних героїв, зображення їхніх досягнень і моральних прорахунків, духовного життя, прагнень, тощо. Все, що діти роблять на кожному уроці – їхня праця. За час свого навчання в школі учень відбуває близько 10-12 тисяч уроків, і зусилля, спрямовані на пізнання, розвиток і само виховання також є нелегкою працею. Праця потребує атмосфери духовності. У зв‘язку з цим В. Сухомлинський з гіркотою зазначив , що в школі ми часто стикаємося з такою ситуацією, коли навчальна праця є, а духовного життя немає. Навчальний предмет стає нудним, “обов’язковим, що позбавляє працю радості і задоволення”.

Природа відіграє велику роль в загальному і естетичному розвитку людини. Видатний педагог Ушинський писав, що він виніс із вражень свого життя глибоке переконання, що прекрасний краєвид має такий величезний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися.

Природа – великий учитель. В процесі взаємодії з природою та пізнання її таємниць людина не тільки прилучається до краси, а й удосконалює свої моральні якості. Великодушність починається з любові до всього живого, риси людяності треба розвивати в дитині також через виховання почуття краси природи. Людина живе серед природи, але естетичний вплив її на особистість здійснюється не самопливом, можна жити серед краси і не помічати її, отже, й  не використати для свого духовного розвитку прихованого в ній багатства. Безумовно, багато вчителів добивається великих успіхів в естетичному вихованні засобами природи. Діти беруть участь у цікавих подорожах по рідному краю, озеленюють пришкільні ділянки і класи, виготовляють вироби з природного матеріалу. Та ще мають місце випадки жорстокості дітей до тварин, рослин, байдужості до краси. Багато школярів не люблять описів природи в книжках. А їх власні твори про неї не відзначаються своєрідністю.

Сприйняття природи, як і сприйняття образів мистецтва, - це не тільки зоровий або слуховий процес. Сприймає природу людина, і від її характеру вихованості, моральних якостей залежить, що вона побачить, відчує, зрозуміє. Людям жорстоким і черствим природа не відкриє своєї краси і своїх таємниць.  Той, хто любить життя знайде цікаве для себе навіть у тому, що для інших здається буденним. Якщо спитати першокласника, який з наповненими щастям очима переступить шкільний поріг, чому б він хотів навчитися в школі, то отримаєш відповідь: “Усьому”. А батьки хотіли б, щоб дитина стала освіченою, культурною, розвиненою, отримала б навички спілкування, навчилася бути здоровою.

Література – це галузь людських взаємин. Їз своїми роздумами про життя учні найчастіше  звертаються до вчителів літератури. Вчителі – словесники говорять на уроках про високі почуття й самі здаються учням благородними людьми. Це покладає велику відповідальність на нас. Учень, який розчарується в своєму вчителі, може розчаруватись і в предметі. На жаль, сучасні діти під впливом телебачення та комп‘ютерів читають дуже мало. Подивіться в їхні бібліотечні формуляри, рідко в кого вони заповнені художніми творами. А багато учнів  і не заглядають в бібліотеку, обмежуються підручниками й хрестоматіями з літератури.

То ж головна задача вчителів – привернути любов учнів до книги. Чим більше учні читатимуть, тим активнішими будуть ваші уроки. Те, що частина наших учнів мало читає, мало знає віршів напам‘ять, - значною мірою наслідок наших нецікавих уроків. Зважте на це, колеги. Вміти бути вольовим, але не пригнічувати учнів, бути активним і одночасно розвивати активність учнів, багато знати і дбати, щоб учні не брали готовими, а здобували знання – це особливо важливе в нашій професії.

     Отже, рівень духовності та моралі, культурні запити та потреби сучасної молоді є однією з найвагоміших соціокультурних характеристик українського суспільства, а перспективи їх розвитку вирішальною мірою визначатимуть майбутнє України.

Виховання морально-духовних цінностей школярів

 на власних виховних годинах, заходах

Виконуючи завдання і реалізуючи основні принципи виховної роботи,  орієнтуюся на нормативно - правову базу з питань виховної роботи, а саме Закони України «Про освіту”, «Про загальну середню освіту”, «Про охорону дитинства”, «Концепцію виховання дітей та молоді”, «Концепцію громадянського виховання”, «Національну доктрину розвитку освіти”, «Конвенцію про права дитини”, «Декларацію прав дитини” та нормативно - правові акти, документи Міністерства освіти і науки України, обласногоуправління освіти, органів місцевого самоврядування.

Виконання завдань і реалізація основних принципів виховної роботи протягом навчального року здійснюю за основними напрямками:

Національно - громадянське виховання;

Екологічне - виховання та формування здорового способу життя;

Воєнно -патріотичне виховання;

Трудове - виховання та профорієнтаційна робота;

Морально - правове виховання;

Художньо - естетичне виховання;

Творчий - розвиток особистості;

Родинно імейне виховання;

Виховну роботу  спрямовую на вирішення таких завдань:

• створення умов для розумового, духовного, морального, фізичного розвитку учнів;

• турбота про здоров'я учнів, пропаганда здорового способу життя;

• естетичне, екологічне та трудове виховання як одна з складових підготовки учнів до дорослого життя;

• продовження сумісної роботи психолого-педагогічної служби з педагогами, учнями, батьками;

• виховання громадсько-патріотичних якостей завдяки продовженню краєзнавчої та воєнно-патріотичної роботи.

Наприклад, у класній кімнаті створені куточки національної символіки, які сприяють вивченню правил вживання національної символіки України. Розроблена система заходів, які сприяють вихованню патріотичних почуттів, національної гідності, викликають інтерес до вивчення минулого нашого народу. Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, бесіда «Громадянське суспільство - гарантія дотримання прав людини»; урок мужності «Хто такі партизани» (До Дня партизанської слави); «Україна від козацьких часів до сьогодення»; урок пам’яті «Ваш світлий подвиг незабутній» (до річниці визволення України від німецьк загарбників); година скорботи до Дня пам'яті жертв Голодомору; класні збори : виховна година на тему: «Мова наша солов'їна», виховна година на тему: «Державні символи України», виховна година на тему: «Що таке толерантність, людяність»; колаж «Країна моїх мрій»; круглий стіл «Що таке НАТО»; конкурс «Україна моя вишивана»; урок-реквієм «Ваш світлий подвиг незабутній»

Моральне виховання вихованців спрямовую на формування в учнів моральної свідомості, утвердження загальнолюдських та національних цінностей, моральних норм, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

Прагну виховати гідного громадянина України.

Висновок

Отже, національна система виховання, породжена історичним процесом і створена самим народом, зосереджує в собі родинні цінності, ідеї, погляди, переконання, традиції, звичаї, навчально-виховні заклади і осередки культури, які спрямовані на організацію життя підростаючого покоління, виховання його в дусі природничо-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, науково-педагогічної думки, що ввібрали в себе надбання національної виховної мудрості, досягнення світової культури.

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і, виховання. Рідна народна і професійна культура, наука, духовність та кращі здобутки культур інших народів становлять основний національний та загальнолюдський зміст освіти і виховання підростаючих поколінь.

Характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення - формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

  1.  Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина // Педагогіка і психологія. - 1997. № 1.
  2. Бутківська Т.В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа. - 1997. № 2.
  3. Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів // Рідна школа. - 1996. № 2.
  4. Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина // Педагогіка і психологія. - 1997. № 2.
  5. Гевко О. Формування національно-патріотичних рис у студентів // Рідна школа.-№11.-2001.-С.47-48.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До доповіді додаю конспект виховного заходу та фотографії із виховних годин, заходів.

Захід присвячений Дню Захисника України

ВІЙНА ЗАБРАЛА ЩАСТЯ…

Мета заходу:  формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності; формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни.

Обладнання: проектор, мультимедійна дошка, свічки, виставка «Герої не вмирають…»

Хід заходу

 Звучить грім

 Дівчата-вдови у чорних хустках сидять навшпиньки на задньому плані сцени, опустивши голови

 

Дівчина-читець:

 Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому….

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно- бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

 

Дівчата встають

Звучить пісня «Степом, степом»

 

  Перша дівчина (встає, переходить на передній план сцени).   

     22 червня 1941 року зранку на все наше село грали музики. Молодий Антон, мій коханий, ішов до мене, щоб одружитися. Та раптом у церкві тривожно забили у дзвони.

     - Війна.., - тривожно прокотилося селом.

    Враз ніби світ зів’яв. Заголосили жінки, посуворішали чоловіки, притихли навіть діти. Вже було не до весілля... Разом з усіма односельчанами я проводжала чоловіка до війська. Плакала так за коханим, що аж небо, здавалося, здригалося. Пізньою осінню, коли знеможено сповідався дощ біля шибки, хтось тихо постукав у вікно. Серце  забилося сильно-сильно. Стрімголов кинулася до дверей, а коли побачила Антона, закричала від несподіванки. Припала до грудей, не відірвати. Голова в нього перев’язана, рука перебита. Ранений, але живий, і ось уже вдома. Гладила скалічену руку, пригортала до себе.

     Враз загавкали собаки, почувся гуркіт мотоциклів, чужа мова. В селі почалася облава.      Тут, на своєму обійсті, й знайшов він смерть, дивом вирвавшись із полону, з трудом добравшись додому.

     А осінь плакала, аж заходилася, сірим холодним дощем...

     “Він таки повернувся до мене, тут, на подвір’ї, і спочиватиме, – просила рідних дозволити похоронити в саду. –Я завжди буду поруч біля нього, а він біля мене”.

    Так і провікувала біля могили чоловіка, прикрашаючи її найкращими квітами. Сваталися до мене  чоловіки. Здивовано відповідала: “Чоловік на подвір’ї, а я – заміж? Хіба ж можна так? Хіба ж то по-людськи?” (Дівчина відступає назад)

 

 Друга дівчина (переходить на передній план, тримає білу сукню). 

    15 червня  по дорозі з  церкви разом з подругами забігла в крамницю. На очі потрапила дивовижна біла шовкова сукня. Вирішила купити негайно. Та і привід був чудовий: мій Іван, моє перше кохання, зробив мені пропозицію одружитися. Весілля вирішили зіграти восени, коли закінчаться польові роботи, адже Іванко мій був трактористом. ...Не судилося. Страшне слово війна за мить зруйнувало наші плани. Не довелося подружкам кричати "Гірко!" на нашому весіллі. Так і не одягла я свою весільну сукню. Мій Іванко пішов на війну, щоб  ніколи більше не повернутися… А  я  чекала, виглядала в кожне вікно. Бувало, розгорну свою сукню і прошу Бога: Поверни мені мого судженого. Не випросила… Лишилася сама… Ото дістану із шафи свою білу сукню, сяду біля вікна, і дивлячись у зоряне небо, згадую  колишнє щастя…

   

Третя дівчина.

Періщить дощ. Марудить сонна стріха

Скрутився у калачик жовтий кіт

У мене він давно – єдина втіха

На горизонті посивілих літ.

 

Пожовкле фото. Рама. Чорна стрічка.

Примружив очі воїн-чоловік…

Вдова… вдова.  Життя - безсонна річка

Сама живу-горюю цілий вік.

 

Він не прийшов з війни у 45-тім

Для мене  травень – жовтий падолист…

Скупі рядки на папірці зім’ятім -

Його останній…обгорілий лист.

 

З тих пір  життя заклякло між світами:

Мене кохали, але я  - його…

Так й не пізнала  щастя-долі мами -

Усе чекала милого свого.

 

Притихне дощ. Засне у стрісі гілка...

Потягне лапи ситий жовтий кіт.

Біда жіноча – безкінечна мірка -

Вдовою доживати старість літ..

 

 

Четверта дівчина.  (Тримає коромисло) 

     Це найдорожче, що в мене є… Коли в 44-у призвали на фронт чоловіка, цілу ніч майстрував коромисло, щоб встигнути рано у військкомат. Просила:  відпочинь перед далекою й трудною, невідомою дорогою. Та де там! Ото, казав, нестимеш воду із Панської криниці, то ніби мої руки підтримуватимуть коромисло, щоб легше було. Та й згадуватимеш щодня, чекаючи на мене. А я повернуся.

     Не судилося... Загинув 9 травня...

 

П’ята дівчина. 

    Я і дев’ять моїх сестер у війну залишилися вдовами. На мені зроду ніхто нічого ні червоного, ані квітчастого не бачив, тому що така моя доля… Війна забрала щастя…

 

Дівчина-читець.

 Ой, літали в небі в парі журавлі,

Та звили гніздечко рано по весні.

Двоє журавляток вивели вони,

Захищав їх батько дужими крильми.

  (Дівчата-вдови по черзі виходять зі сцени)

 

Разом все літали, в небі, в висоті,

Доглядали діток ніч і день при дні

Та одного разу журавель пропав,

Зосталась журавка й двоє журавлят.

 

Плаче журавлиха, все літа, літа

Журавля шукає в полі, де жита

Виглядає милого, щастя – долі жде,

Вірить, що вернеться, вірить – що прийде.

 

Гримить грім. На задньому плані сцени піднімається полотно із зображенням подій Майдану.  Звучить  «Пливе кача», на екрані - відео з  Майдану: http://www.youtube.com/watch?v=HRu3LXOV8rs  

На сцену по черзі  виходять хлопці, з жовто-блакитними прапорами на плечах.

 

1 хлопець. Чи чуєш, брате, Україна плаче?

Увесь Майдан співає "Пливе кача"...

 

2 хлопець. Та так, Устиме, вони нас не бачать,

 Тому-то плачуть, от тому-то й плачуть.

 ( музика «Пливе кача»  голосніше)

 

1 хлопець. Скажіть нам, Юро, Ви вже тут давненько,

Чому і тут, і тут щемить серденько?

 

3 хлопець Тому, Назарцю, що воно безсмертне,

Тому-то й терпне, от тому-то й терпне.

 

1 хлопець. Георгію, Михайле і Сергію,

Не українці за вкраїнську мрію?

 

 2 хлопець. Ми українцями давно по духу стали.

Тому повстали, от тому повстали.

 

1 хлопець А ти, Андрію, що служив театру,

Мабуть, сумуєш за вогнями рампи?

 

3 хлопець Та так, сумую... Їх народ вмикає -

Дивись палає, он Майдан палає!

 

1 хлопець .Скажіть, Миколо, Ви ж вчителювали?

Ви ще багато дітям не сказали...

 

2 хлопець Я так любив їх!.. Та вони зуміють...

Все зрозуміють, швидко зрозуміють.

 

1 хлопець. Сусіде, брате, і синочку, й тату,

Чому на небо вас пішло багато?

 

3 хлопець.  Тепер небесна сотня ми крилата,

Щоб зберігати, вас оберігати!..

 

 

Дівчина читець на фоні «Пливе кача»

А сотню вже зустріли небеса...
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров´ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав.

Й заплакав Бог, побачивши загін
— Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий.

І рани їхні вже не їм болять.
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла...

 

Звучить пісня «Мамо , ти не плач».  (На екрані відео -  список загиблих http://www.youtube.com/watch?

Ведуча.

І знов прийшла війна, звідки й не чекали.

Така страшна , аж кров у жилах застигає

Й синів чоловікі вкаїна проводжає

А чи повернуться ніхто не знає , ніхто не знає…

 

Постановка «Мати проводжає сина…

 

Пісня не твоя війна

 

ВЕДУЧА.

Не їхня вона, не їхня ця війна

Але пішли не думаючи ні хвилини

І плакала дружина мати і дочка

Та Україна в них одна єдина

ЇЇ покинуть у біді то вчинок не героя

На захист всі пішли

Та повернулась тільки половина…

 

На сцену виходять хлопці, звучить сумна мелодія.

1хлопець. Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І – все.

2хлопець. Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук з сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є.

3хлопець. Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст.

4хлопець .Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.

Виходить учениця(вірш «Без імен).

Без імен
Нам невідомі всіх їх імена,
Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,
Яке в них серце - щире чи терпляче.
Як страшно їм, коли усе горить,
Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,
Які в них білі крила за плечима.
Нам невідомі мрії й здобуття,
Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,
Заради нас і мирного світання.
І без імен помолимось за них,
За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких
гірких,
І без імен вони для нас герої.

 

Хвилина мовчання…

 

Для всіх героїв війни ми присвячуємо цей танець…

Танець «Війна забрала щастя…»

Ведуча


Пливуть гроби по морю, як човни –

По морю рук,по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б’є у скроні голос крові

За ти хто тихо жив, а відійшов

У дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни,гойдає кожну лодь

Людська долоня,тепла і тремтяча,

Човнами править втішений Господь,

А серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче,і пече

Їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Донбас і Львів – плече в плече

І разом з ними плаче Україна.

Нехай же вам, герої,віддає

Святий Петро ключі від того раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають.Просто йдуть

Із поля бою – в небо.В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….

Героям слава – вписано у серці.


 

Подяка воїнам АТО, які присутні на святі.

 

Відео+ пісня «Дай Боже мили нашим солдатам».

 

На уроках української мови  виховую любов до рідної мови

 

Гурткова робота «Збережемо українське»

 

 

Урок в 11 класі «Ми будуємо Україну – європейську демократичну країну»

Захід до Дня Захисника України

docx
Додано
28 листопада 2018
Переглядів
6418
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку