Національно-патріотичне виховання

                                                    О.А.Вовчук

 

 

 

 

 

 

Виховуємо патріотів України

(з досвіду  роботи класного керівника)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           2016

О.А.Вовчук

 

 

           У виданні подано сценарії виховних заходів, які переконливо акцентують ідеї розвитку української державності , значення історичної пам’яті та краєзнавчого пошуку. До того ж весь контент має виразний просвітницький характер – особливо в тій частині, де задіяно місцевий матеріал, зібраний автором.

Пропонується для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл на допомогу в позакласній роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рецензент:

О.Г.Ковальчук, заслужений вчитель України

ВСТУП

Відповідаємо на виклики часу адекватно…………. 4

РОЗДІЛ І. Виховні години……………................... 6

1.             Розстріляна молодість…………………………   6
2.             Голодний рік – голодний вік………………….  33  
3.             Голгофа Степана Мазурця……   …………….. 53

 Використана література  ………   …………….71 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Патріотизм(від грецького «патріс») – це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно. Чи є сьогодні альтернатива патріотизму? Мабуть, ні.  І якщо в суспільстві буде панувати нігілізм, нехтування долею рідної країни, це призведе до бездержавності і ще гіршого життя…

Ось чому так важливо працювати кожному освітянину над впровадженням у практику нещодавно затвердженої Президентом України Концепції національно-патріотичного виховання.

В її основу покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у нашій педагогічній діяльності мусить  посідати відновлення історичної пам’яті про тривалі державницькі традиції України.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ – ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння в сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей.

На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміну «національний», а «патріотичне виховання» сприймали винятково в етнонародному або нерадянському вимірі.

Отож першорядним завданням нашого шкільництва є  формування громадянина – патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю, виховання громадян, які здатні побудувати громадянське суспільство, в основу якого були б закладені та постійно втілювалися демократія, толерантність та повага до прав  людини, набуває сьогодні особливого значення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, місті, країні все  мене стосується, все залежить від мене.

Патріотичне виховання здійснюється як на уроках, так і під час позакласної роботи. За ним - формування патріотичних почуттів, готовність до захисту Батьківщини, воно покликано спонукати не тільки вивчення бойових традицій  українського народу а й власного фізичного вдосконалення.

Особливо ефективно вихованню національної свідомості учнів сприяють відповідні тематичні виховні години, уроки мужності, акції пам’яті, зустрічі – діалоги з воїнами АТО.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розстріляна молодість

 

 

 

(присвячено пам’яті Героїв Крут)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оформлення: рушники, хліб, свічка, калина, барвінок, ікона, стяг з чорною                    стрічкою.

Учитель: Сьогодні, 29 січня, виповнюється 97 років лицарському подвигу під Крутами. Крути… Символ героїзму і відданості нашого юнацтва, символ національної трагедії… студенти українських вузів полягли в боротьбі за волю і незалежність України. Вони стали відображенням відданості рідній землі, державі.

Ми проведемо з вами урок пам’яті борців за волю України, що полягли під Крутами 29 січня 1918 року.

                 

­­­­­­_____   І знову у котрий це вже раз

             Зійшлися ми в одній родині,

             Щоб пом’януть той славний час,

             Коли в офіру Батьківщині

             Себе принесли кращі з нас.

 

_____  Нема любові понад ту,

   Що  окропила кров’ю Крути,

   І ту гарячу кров святу

   Повік Вкраїні не забути.

 

_____  Тим, що в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнанних могилах

 – присвячується.

 

_____  Цвіту нашого народу, його славним синам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, - життя – присвячується.

 

_____  Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні  були забути,  викреслити зі своєї пам’яті та історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами – присвячується.

 

_____  Настав той час, коли зникають і зникають білі плями з історії нашої держави. Нарешті ми починаємо без остраху за свою долю говорити про вірних синів і дочок України.  То ж своєю пам’яттю та уявою перенесімося в буремний 1917 рік.

 

    

 

_____  Йшов 1917 рік. У Росії відбувалася Лютнева революція. Почався розпад «тюрми народів». В умовах розпаду Російської імперії в березні 1917  зароджуються паростки молодої Української держави.

_____  У важких умовах економічного хаосу, політичної боротьби різних партій, не дивлячись на постійні дії провокаційних антиукраїнських сил, уряд України – Центральна рада – приймає ряд законодавчих актів, що в кінцевому підсумку привели до проголошення незалежної України.

_____  Через віки, через страждання, муки і зневагу, денаціоналізацію, через мільйони смертей своїх синів і дочок йшла Україна до жаданої волі, проголошеної 22 січня 1918 року ІV універсалом.

 

 _____  Горіла золота заграва,

Здригався світ під звуки сурм,

Широко залунала слава,

Що нам воскресла вже держава,

Що Україна впала з тюрм!

Гоїлися столітні рани,

Бо не царив вже кволих жах:

Лежали в поросі тирани

Розірвано важкі кайдани,

Стелився у майбутнє ясний шлях,

Заграли нам воскреслі дзвони,

І вже жертвенний власний труд

Творив права, свої закони,

Царив вже лад, а не прокльони,

Своя влада, не царський кнут!

            (В.Янів «Крути»)

 

        

 

_____ Нарешті здійснилася давня мрія – утворення Української Народної Республіки.

 

_____ Та в трудну годину народилася воля України. Народ був обезличений. Фабрики не працювали, гроші падають в ціні, хліба не вистачає. Наступає голод.

_____ Проголошення самостійної України стало кісткою в горлі Леніну і його помічникам.

_____ Поки історія буде існувати, доти будуть всі наші нащадки з жахом і огидою згадувати страшне слово «більшовизм».

_____ Варто лише пригадати про 30-тисячне військо більшовиків, яке під командуванням Антонова та царського полковника Муравйова рушило на Україну. До складу цього війська входили колишні царські гвардійці, матроси, московська робітнича голота, злочинні елементи, яких революція випусти з тюрем.

_____ Це військо наводило жах на український народ. Воно  знало лише одно: нищити, убивати, грабувати.

_____ Українське ж військо мало імпровізований характер. В армії проводилась більшовицька пропаганда. Більшовики говорили, що досить воювати, досить крові. Багато хто «купився» на ці заклики.

_____ Українське військо розпадалось. Солдати покидали свої частини. Саме в цей час хаосу та насилля на оборону незалежності України стала свідома українська молодь.

 

_____ З початку січня 1918 року у Києві почався формуватися Студентський Курінь Січових Стрільців. Молодь Києва дуже щиро відгукнулась на відозву організаційного комітету.

До складу студентського Куреня входили добровольці – студенти вищих шкіл міста Києва, учні вищих класів українських гімназій, слухачі школи військових лікарських помічників. Озброєння було надто слабким, майже не було військової старшини. Основним завданням бійців було перешкодити рухові ворожих військ на лінії Бахмач – Ніжин, головній дорозі з Росії на Україну.

 

_____ На допомогу київському куріню потягом прибув курінь студентів -  Січових Стрільців під командуванням сотника Омельченка. 29 січня, вдосвіта, потяг прибув на станцію Крути.

 

_____ Рік вісімнадцятий – надії і тривоги

Родився в куряві натхненних, віщих бур.

Не маки – це стяги квітчались на дорогах,

І військо підіймалось наче мур.

 

_____ Рік вісімнадцятий – тривоги і надії

Здіймався в сяйві здійснених, прадавніх мрій,

Наш Київ, місто над містами, крізь завії

І війни зустрічав, полки відважні в бій.

 

_____ Нові бійці, нові поети виступали,

Вночі Грушевського хилилась голова,

Коли складав рядки нових універсалів

І  змістом буряним запалював слова.

 

_____ Такі близькі й далекі, й спрагнені до болю

І найдорожчі, й надуживані найбільш:

Вона – одна і самостійна, правда й воля –

Слова, що палять, наче темний хміль.

Навала чорна сунула на нас,

Гроза Балтійська наче звір ревіла,

І крикне сотник : «Не настав  ще час,

 

Щоб Україна стала на коліна».

Молилась мати за дітей своїх,

Молилась мати за родину милу.

Їх впало триста, смерть здолала всіх

Бо не змогли здолати кривди силу

                 Пісня

Ой Крути, Крути

нам не забути, не забути

гарячий сніг, гарячий сніг,

гарячий сніг і колір рути

 

Палахкотить стривожена земля,

Стукоче серце, збуджене набатом

Тут, Україно, молодість твоя

Була розстріляна російським братом.

Той бій під Крутами такий важкий

Наш вік короткий, наче бій стрімкий

Живи вітчизно Україно, нене

                 Приспів

Ой Крути, Крути

нам не забути, не забути

гарячий сніг, гарячий сніг,

гарячий сніг і колір рути

 

 

 

_____ Студенти, маючи по три набої на душу, окопалися в глибокому снігу при 15-градусному морозі на заметеному снігом полі. Вони й не усвідомлювали, що їх чекає.

_____ Досвідчені бійці Червоної Армії  у кількості чотирьох тисяч розпочали нерівний бій з благенько одягненими юнаками.

 

_____ До льоту розгорнуло крила

 Три сотки молодих спартан,

Бо воля блиском їх  сліпила,

І не злякалась смерті й ран!

 

_____ Нема дорожчого від честі,

Страшнішого чужих кайдан:

Настав вже час війни і месті,

Себе Вкраїні в дар принести –

Це воля рідних нам Спартан.

 

_____ Тримаючи рушниці в замерзлих руках, ці діти зустріли ворога рясним вогнем. П’ять годин без перестану студентський курінь стримував більшовиків, знаходячись під градом куль та вибухів гранат, проте ніхто не думав кидати позиції, відступати.

 

_____ Судилась доля нам

Іти по лезу бритви,

Приниження та біль

В собі перемагать:

З надією шепчи

Під час тортур молитви,

Мовчи, мовчи, мовчи!

Мов криця будь!

Не зрадь!

 

                    

 

_____ На допомогу більшовикам-піхотинцям підоспіла кіннота. Вершники безжально рубали студентів. Вони не звертали уваги на те, що це – ще діти, хоча в багатьох були вдома діти такого ж віку.

 

_____ Плакав вітер…

Ой, як плакав на краю діброви,

Де студентське біле тіло

Лежало в крові.

Нахилявся до личенька,

Цілував шовково.

Кучерявив кучерики

Круто барвінково.

 

_____ Зривав з дерева листочки,

Вкривав ніби китайкою

Студентське тіло,

Щоб дощі не змивали

Стрілецької вроди.

Щоб личенька не клювали

Чорнії ворони.

Плакав вітер…

Жалібненько-томно,

Співав «Вічну!» над студентом

Сумно-похоронно.

 

_____ Супроти хижої навали,

Супроти смерті – в стужу й сніг

Ось тут вони, ось тут стояли,

І всього жменька – триста їх.

 

_____ Стихали Києва хорали.

Його заслін – ці юнаки.

Ось тут редут. Ось тут – вмирали,

Приймали кулі і штики.

 

_____ І пам’яттю не оминути

Останній бій, останній крик,

Ці Фермопіли наші – Крути,

А Берестечко їх двійник.

 

_____ Ген визирала мати сина.

Дівчата в’яли на порі.

Лиш червонилася калина

Ще дуже в кожному дворі.

 

_____ І не уславлені спартанці,

А хлопці з роду й відчайдух –

Ці гімназисти, ці повстанці…

Ось тут їх неповторний дух.

 

_____ Сили були не рівні, та студенти бились до останнього. Лише 27 чоловік потрапило в полон. Більшовики дико катували їх. Чернігівська земська газета писала: «Закипіло більшовицьке свято. Шляхетні голови молоді, що жили лише вищими пориваннями любові до народу, до правди, до волі, -  сини «братнього народу» били прикладами, виймали очі, мордували нелюдськими муками.» 29 січня їх розстріляли, заборонивши селянам хоронити їх. Перед розстрілом хлопці співали «Ще не вмерла Україна».

 

_____ Пощастило лише сімом студентам, яких більшовики переплутали зі своїми і відправили лікуватись до Харкова. Саме завдяки їм стала відома правда цього бою.

 

_____ Спом’янімо в пісні славу Крутів,

Найсвятіше з наших бойовищ!

Крути! Крути! – смолоскип в майбутнє,

Підіймімо наші душі ввиш!

 

 

 

_____ Крути! Крути!  Це за батьківщину

Стати муром, шанцем душ і тіл

Крути! Крути! Мужньо, воєдино

Прямувати в найсвятішу ціль.

 

_____ Крути! Крути! Час розплати близько,

Вже червоний ворог кари жде.

Крути! Крути! Вічне бойовисько

За майбутній за світлий день.

 

_____ Крути! Крути! Мужність і посвята,

Вірність, що міцніша понад смерть.

Крути! Крути! Горда і завзята

Кличе пісня і веде вперед.

 

                       

 

_____ 1 березня 1918 року після звільнення Києва, організаційний комітет, який очолював студент С.Король, розшукав місце загибелі своїх товаришів. 19 березня відбувся похорон з військовими почестями та за державний кошт.

 

_____ На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Триста мучеників українських

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі –

Український цвіт!

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, гріє вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих –

На Аскольдовій могилі поховали їх.

 

_____ День битви під Крутами – 29 січня – проголошено Днем Скорботи України. Ентузіастами зі спілки Української Молоді поставили в Крутах, на місці останнього бою стрільців, дерев’яний хрест із терновим вінком.

 

_____ Пом’янімо героїв, замордованих під Крутами, хвилиною мовчання.

 

(Запалюється свічка, всі встають)

 

_____ Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це зокрема, студенти Божко, Божинський, Лисогуб, Попович, Шульгін, гімназисти Кольченко, Іванкевич, Липський, Тарнавський, Соколовський. Минуть роки, століття, та пам’ять про юних героїв не згине повік. Вона світитиме не  тільки українцям, а всім тим, що готові покласти життя своє в ім’я батьківщини.

 

(Відео)

 

_____ Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, - ви не загинули марно.

Золотаво-блакитні знамена, які востаннє застигли у ваших очах, коли ви падали на землю, стали державним символом і навіки залишаться для нас найбільшою святинею. Ви житимете віки! Вашим героїзмом пишається незалежна Україна!

 

_____ Клянемось вам, ровесники-герої,

На вашу кров, на вічно словні Крути

Нам чину вашого і жертв пресвятої

Ніде, ніяк, ніколи не забути.

 

_____ Клянемось вам – для оборони честі

Вам заповіт аж д кінця сповнити,

Підняти прапор, вгору ген піднести

До ясних зір, у сонячній блакиті.

 

_____ Клянемось вам, за щастя України

Усе віддати, все перетерпіти,

Щоб Україну двигнути з руїни,

Щоб Україні в славі заясніти.

 

_____ Але ми не можемо не згадати нашу теперішню молодь, її подвиги.

 

_____ День 21 листопада 2013 року міг стати  знаменитим днем вступу України до Європейського Союзу. Проте за крок до довгоочікуваної угоди про асоціацію з ЄС тодішній Президент Янукович без причини та пояснення відмовився підписувати договір. Ввечері цього ж дня журналіст Мустафа Найєм закликав небайдужих прийти на акцію протесту: «Зустрічаємося о 22.30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів».

 

_____ На майдані Незалежності зібралося кілька сотень активістів, переважно студенти. Вони стояли з плакатами, вимагали пояснення зміни Європейського курсу, але їх не чули. На акцію протесту повиходили студенти в інших містах України. Мабуть на тому й закінчилися б молодіжні мітинги, якби не злощасна ніч 1 грудня.

 

_____ Тоді правоохоронці силою розігнали протестуючих студентів. Звіряче побиття учасників мирної акції протесту зібрало на Майдані, тисячі Киян. Згодом недільні віча стали традиційними як на столичному майдані Незалежності, так і на майданах інших Українських міст. Люди вимагали одного: покарати винних в розгоні студентів, тих, хто перевищив свої повноваження. Та влада не пішла назустріч. Раз по раз створювалися провокації. Та були  нові намагання розігнати  Майдан мітингувальників, обливали в мороз із водометів, стріляли з пневматичної зброї. Це ще більше обурювало людей. Тисячі небайдужих з усієї країни з’їжджалися на Майдан.

 

_____ 16 січня Верховна Рада  прийняла так званий «пакет драконівських законів», які забороняли будь-які акції протесту.

 

_____ Революція гідності породила нових українських героїв. Трагічний в історію країни увійшов день 22 січня 2014 року, який ще називають кривавим Днем соборності, коли під час протистоянь на вулиці Грушевського  були вбиті Сергій Нагоян та Михайло Жизневський.

 

 

  

 

_____ Фінальним і найдраматичнішим станом  революції стали події в Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло близько сотні протестувальників і кілька сотень було травмовано.

 

Над Майданом вогонь і дим,

Йде вселюдська кривава битва.

А над Армагеддоном тим

Християнська звучить молитва.

 

Мирні люди – тепер бійці,

Бо невинная кров пролита…

І читають зі сцени святі отці

Дев’яностий псалом Давида…

 

Цій скорботі нема кінця,

Не загоїтись свіжим ранам,

Боже, чом кам’яні серця

Ти даєш всім земним тиранам?!

 

Душі їх не розтопить Любов,

Хоч вона – найдивніше диво!

Та звучить над Майданом знов:

«Богородице. Радуйся Діво…»

 

Чорна повінь не зна берегів,

Злоба гримає так ворожо,

Помолімось за ворогів –

І настигне їх кара Божа.

 

Слово Боже не підведе,

Порятує від чорних круків.

І прокляття, як грім, впаде,

На дітей і на їхніх онуків!

 

Ці священики, як волхви!

Хто молитву здолати може?

«Боже, грішних нас благослови,

Захисти і помилуй нас, Боже!»

 

Україна була і є,

Скільки б нас не крутила доля…

Хай святиться ім’я Твоє

І на все Твоя Божа воля…

 

_____ Героями Небесної сотні стали і молоді хлопці з Волині: Сергій Байдовський, Едуард Гриневич, Василь Мойсей, Іван Тарасюк, Юрій Сидорчук та Віктор Хом’як.

                                         

 

Герой України Віктор Хом’як із Голишева Луцького району першим із волинян відійшов у вічність при досі з’ясованих обставинах. На столичному Майдані 55-річного нашого земляка знайшли повішеним на внутрішній стороні каркасу ялинки. Йому хотіли причепити ярлик самовбивці. Але рани на тілі і голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці свідчили про те, що чоловік приїхав до столиці боротися, а не вмерти. Його смертю бандитська влада так і не залякала протестувальників.

 

                             

 

«Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе», - процитував українського дисидента Левка Лук’яненка на своїй сторінці в соціальній мережі перед від’їздом до столиці 23-річний нововолинський герой Сергій Байдовський. Із таким девізом він неодноразово приїздив на Майдан, щоб наша країна мала щасливе майбутнє. Мріяв, що його родина нарешті об’єднається – мама і сестра повернуться додому з Італії, а брат із батьком більше не поїдуть на заробітки в Росію. Та куля снайпера наздогнала патріота на вулиці Інститутській, пробивши легені.

 

                           

 

Кавалеру ордена «Золотої зірки» Едуарду Гриневичу із Деревка Любешівського району було 28. На майдані почував себе щасливим, бо знайшов тут однодумців і своє місце. Він  мужньо стояв на барикадах, прикривав собою побратимів, навіть коли поруч пролітали снайперські кулі. Після того як у котре відбили наступ правоохоронців, написав у соцмережі: «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю Україна». Мав чітку мету – повалити владу Януковича, і вважав це справою честі та гідності. Та постріл у скроню обірвав його життя.

 

 

                         

 

Герой України Василь Мойсей, студент Університету розвитку людини «Україна», який навчався у Луцьку, назавжди залишиться 21-річним. На майдані він їхав, усвідомлюючи, що наражає себе на небезпеку. Про це свідчить його допис у соціальній мережі: «Краще вмерти вовком, ніж жити псом». Куля снайпера пробила його цивільний бронежилет і застрягла в грудях.

                         

 

Його ровесник Іван Тарасюк із Залісочого Ківерцівського району був  єдиним сином у батьків. 20  лютого він потрапив на Майдан у перше. Щоб не хвилювати маму, сповістив її про свою участь у Революції гідності лише тоді, коли дістався до Києва. Тато благав, щоб не йшов під кулі. Але Іван не міг ховатися за спини побратимів, бо як тоді мав дивитися їм в очі? Серед протестувальників був лише дві години. На одному з об’єктів Євромайдану піднімав Державний прапор. Саме  тоді снайперські кулі й обірвали його життя.

 

 

                        

 

Вдень 18 лютого Юрій Сидорчук, який родом із Олики Ківерцівського району, залишив своє робоче місце. А вночі його вже поранили в голову. Майданівці відправили побратима в Інститут нейрохірургії. За сприяння організації «Людина в скруті» його лікували у Празі, пізніше в місті Оломоуц. 130 днів чеські лікарі боролися за життя волинянина, але так і не змогли вивести зі стану коми. Серце мужнього протестувальника зупинилося 6 липня 2014 року.

Перші весняні дні. Прокидається природа, повертаються з вирію птахи. Та першим ласкавим сонячним промінням не радіють. Вся Україна в жалобі і з хвилюванням спостерігає за подіями в Криму, куди вдерся москальський агресор, та ще й  умови свої диктувати намагається. Від гніву народу, якому набридло відкрите знущання і приниження, ганебно втік Янукович.

 

 

Непрохана гостя

В країну прийшла –

Зрадлива, розлючена,

Чорна війна –

Та у Донбасу життя відняла,

З землею зрівняла усе, що могла.

Клята Росія війну привела

В рідну домівку, у села, в поля.

Вигнала люд із рідної хати,

Щоб на чужині на пана «пахати».

Та нашого духу не вдасться зламати,

Ми і без зброї ішли воювати.

Виб’ємо ворога ми без жалю

Та проженемо ту кляту війну.

Нині загинуло люду багато.

Плаче і батько, плаче і мати,

Плаче і жінка, й дитина мала:

Клята Росія, клята війна.

Геть забирайтесь російські солдати!

Геть забирайтесь із нашої хати!

Ми і самі вмієм тут працювати

Та Україну з колін підіймати.

         (Наташа Рудько, м. Ківерці)

 

            

 

22 травня неподалік містечка Волноваха Донецької області терористи атакували блокпост №10, який захищав 3-й батальйон 51-ої окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського. Напад був миттєвим. З 55 військовослужбовців, які були тут, 17 загинули і більше 30 отримали поранення. Для Волині підсумок швидкоплинного бою був найжахливішим – за лічені хвилини вона втратила десять своїх синів. Вони були молодими, багатьох удома чекали жінки і малолітні діти. Усі  хлопці перейняли сумну естафету від воїнів Небесної сотні, які, ще самі того не підозрюючи, своїми життями встали наперекір імперським планам РФ і поклали голови за волю України.

Ой чути, чути стріли гармати,

Ой чути, чути, як гудуть.

Широким шляхом під Волноваху

Молоді волиняни йдуть.

А звідси їдуть наші військові,

А звідтам суне москальня.

Вдарили кулі бійцям у груди,

Не захистили їх броня.

Потекла кров ця на доріженьку

І оросилась на траву.

Наші вояки банду відбили

Та й насипали могилу.

І поставили хреста з берези,

А хтось з них напис написав,

Що на цім місці в бою упали

Сімнадцять хлопців-волинян.

Прощалась мати з рідним сином,

В сльозах упала на труну,

Ридали діти і дружина,

Всі проклинали ту війну.

А ми боротися будемо

Проти проклятих ворогів,

І в вічній славі пом’янемо

Наших героїв-земляків  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               Під Волновахою загинули:

 

 

       

Володимир Прокопчук      Павло Попов              Олександр Артемук

 

 

       

    Віталій Махновець       Віталій Ліщук              Леонід Полінкевич

 

 

       

Дмитро Йовзик                Володимир Зарадюк    Михайло Грицюк

 

                                     

 

                                        Микола Бондарук

 

 

 

Це були перші, та, на жаль, не останні молоді люди, що загинули в зоні АТО.

На даний час  тільки одна Волинь вже зібрала свою другу Небесну Сотню.

Пом’янемо їх пам’ять хвилиною мовчання.

 

 

 

Ми – українці! Досить терпляча гостинна нація, яка сотні років марила незалежністю, за яку і досі сьогодні намагаються вбити, нав’язати чужу волю.

Та не треба випробовувати так нахабно наше терпіння, бо воно не вічне.

Кожна адекватно мисляча людина розуміє – війна в наш час може  обернутися глобальною катастрофою для  всього людства, біблійним кінцем світу. Сатана розуміє, що згине, але осліплений гордістю й далі йде проти Бога. Путін сьогодні наражає на небезпеку російський народ, породжує неприязнь до нього людей з усього світу.

 

 

Пісня

Там, де щемка

Неба небесна блакить

А серед сонця і нив

Б’ють ручаї невпинно

З крові, із битв, із зла

 Квіткою пророста.

Хто ж тебе захистить?

Україно!

                Приспів

Боже! Поглянь на нас!

Бачиш, в недобрий час

Ворон калину п’є,

Наче криваву долю.

Боже! Якщо ти є,

Серце візьми моє,

Дай Україні, дай,

Дай Україні волю!

 

Вітер калину гне,

Цвіт обриває геть.

Хто б не топтав твій шлях –

Втоптував кущ у глину,

Нищив москаль і лях, -

Все  оберталось в прах,

Та не здолав ніхто Україну.

                Приспів

Боже! Поглянь на нас!

Бачиш, в недобрий час

Ворон калину п’є,

Наче криваву долю.

Боже! Якщо ти є,

Серце візьми моє,

Дай Україні, дай,

Дай Україні волю!

 

 

 

Господи, прошу тебе, прости

Мій народ за скоєне лихо,

Від війни страшної захисти.

Стою, молюсь, прошу і плачу тихо.

Невимовна туга за серця,

Які ніколи вже не будуть битись.

За Україну йшли віддать життя,

Щоб з беззаконням не миритись.

Це наші воїни, герої, козаки,

Яскраві зірочки і соколята милі.

Небесна Сотня пройде крізь віки,

Як символ непокори хвилі.

Ця хвиля лине хай у всі серця,

Краплинкою надії зігріває,

І, з допомогою Небесного Творця,

Розчулить серце ворога безжальне.

Благаю, Боже, захисти

Від лиха мій народ, немов дитину.

Дай сили через терна ці пройти,

Благослови на мир всю Україну.

Закрий, не дай, сховай і борони,

Мов квіточку, від нищівної бурі,

Народну душу, зболену, веди

Під захистом Своїм, з Твоєї волі.

Прошу за друга, недруга, усіх,

Бо всі разом ми є народ єдиний.

Так, за народ душа болить не всім,

Багато хто не розуміє те, що чинить.

Жага до грошей, влади над усім,

Жорстокість вбивць, катів –

Як їм простити?

Народ не зможе, але Ти прости,

Бо за гріхи батьків страждають діти.

Нехай вони не знають, що таке війна,

Нехай зростуть в соборній, чесній Україні,

Щоб скрізь лунало: «Господу Хвала!»

«Героям Слава!», «Слава Україні!».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Голодний рік – голодний вік

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель:

(Запалює свічку і бере в руки книгу – меморіал       «Голод – 33».)

Літа 7441 від створення світу (літа33) від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей, проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів. То ж перегорнемо скорботні сторінки народної пам’яті.

 

       

  Пісня  «Свіча» Оксана Білозір

 

Учень:

Близько десяти мільйонів українців вмирали в муках, кожен день, протягом дванадцяти місяців. І, мабуть, ніколи історикам не вдається назвати точну кількість людей, чиє життя забрав штучно створений у 1932-1933р.голод. Сталін сказав розстріляти всіх статистів, що проводили перепис населення, щоб вони ніколи не розповіли, що від голоду в Україні загинув кожен четвертий її житель.

 

Учениця:

До винищення української нації готувались завчасно. Як писав у своїй книзі «Жнива скорботи» відомий американський історик Роберт Конквест, Сталін намагався зберегти владу. Україна на думку Конквеста, «знаходилась під комуністичним контролем. Більшість її населення вороже ставились до системи. Представники національної культури і навіть значна частина комуністів прийняли панування Москви, лише умовно.» Тому восени 1932р. Сталін сказав відібрати у селян в Україні весь врожай зерна. Вождь розпорядився: «Нехай ці хлібороби хоч здохнуть, але таємні запаси зерна у зерносховищах, що добре охороняються, повинні тільки рости!» І вони росли, бо у селян конфісковували всі запаси зерна. Представники місцевої влади організовували в селах спеціальні бригади, які включали по одному з господарів, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки тоді, коли селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли всіх волі на десять років. Деякі селяни – бідняки накладали на себе руки.  Конфіскували всі запаси їжі, заготовлені людьми до нового врожаю.

 

 

Учень:

Люди щодня мерли десятками , цілими сім’ями, їх трупи валялися попід парканами, навколо хат, по дорогах і навіть у степу, куди вони, знесилені недоїданнями, добиралися з останніх сил з надією знайти хоча б колосочок торішнього врожаю й пожувати зернину. Спеціальні похоронні бригади їздили  підводами, збирали їх і везли у загальну яму. Підбирали закопували іноді ще живих людей, аби до них більше не повертатися, бо і ті, хто звозив трупи, самі ледве трималися на ногах.

 

     

 

Учениця:     « У той рік заніміли зозулі».

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок  - помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

 

Учень:

Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м’ясом інших, які зосталися. Наприклад, у липні 1932р. селянка з Вінницької області зарізала 3 – річного сина, а його м’ясо обмінювала на яйця у сусідів.

Випадки канібалізму стали частими у наступному, 1933 році. Зокрема, у  с.Руде Володарського р-ну Київської області у лютому  1933р. мати залишила трьох дітей, а сама вийшла. Двоє з них – хлопчик і дівчинка вбили молоду сестру, відрізали їй голову і сирим їли м’ясо своєї жертви – сестри.

 

 

 

Учениця:

Житель м. Ківерці Микола Миценко згадує, що розповіла йому тітка Марія Іванівна Столярчук, що мешкає у м. Рожище.

«Одного дня діти пришкільного табору, в якому  була і вона, разом з вихователькою пішли бавитися до річки. Загравшись, ніхто і не помітив, як якась жінка підкликала до себе семирічну дівчинку Таню ( це була дочка голови сільського споживчого товариства) і непомітно повела її до своєї хати. Вихователька спохватилась лише за обідом, помітивши за столом вільне місце, де мала сидіти дівчинка. Спочатку всі подумали, що Таня пішла додому,  бо жили вони поряд зі школою. Але там її не виявилось. І тоді батьки, вихователька і діти побігли через міст до Катрі, яку люди вже підозрювали в недоброму. Те, що вони побачили, приголомшило усіх, закривавлена жінка, а на столі лежала голівка дівчинки, руки і ноги, які людоїдка ще не встигла заховати. За цей невільний злочин нашу односельчанку було засуджено на 12 років ув’язнення».

 

 

Учень:

Наївні активісти села не могли зрозуміти, що твориться в країні, яка мала хліб, а народ гинув з голоду. Деякі з них писали або хотіли писати листа самому Сталіну  про неймовірне становище селян, бо вождь, мовляв, сидить у Кремлі і нічого не знає про це, бо коли б знав, то він обов’язково б допоміг. Та всі ці спроби закінчувались Соловецькими островами.

 

Учениця:

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестать світити, земля – перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Тож пом’янімо хоч сьогодні, зі спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян; жертв небаченого в історії людської цивілізації – голодомору.

                 

              Пісня  (О.Горобець «Колискова)

 

Учень:

Розкидані їхні кістки були скрізь:

І по бур’янах, і по дорогах, і в полі.

Ні труни, ні хрестів…

І ні тризни.

Прямо в ямку. Навіки віків!

Чорна сповідь моєї вітчизни,

І її затамований гнів.

Ні віночка, ні навіть барвінку,

Наче падалиць – під вітрюганом!

То – причастя твоє, українко.

Українцю то твій талісман.

Ні могили, ні певного знаку…

Щоби пам’ять розтерти на дерть!

Це тобі Україно, подяка,

Щоб на всі покоління. Ущерть!

 

(хвилина мовчання)

Учень:

Історичні довідки:

А) Це було не стихійне лихо, а сумісно підготовлений голодомор. Сталін говорив: « Ми досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік.»  Після такої заяви мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору;

Б) Становище в країні було катастрофічним. Ще в жовтні 1932р. партійно – державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації, запасів зерна в хліборобній галузі. За кілька місяців комісії під керівництвом Кагановича, Молотова викачали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий;

В) Представники місцевої влади організували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавлення волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

 

 Учениця: «Обдирали селян»

Обдирали селян, наче липку.

Мав коня – то вже був з куркулів.

Супротивник – в Сибір, там крізь шибку

Скільки глянеш – дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв,

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї, кістьми.

 

 

Учень:

Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 1933р. Що ж забрали з собою могили ті мільйони великомучеників голодного року? Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, що і нічого вони так і не передали нащадкам. Злюче провалля утворилося на місці 1933 року в демографічній структурі населення України.

 

 

Учениця:

А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, - гени розуму, здоров’я, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

 

Учень:

Було це на Сумщині. «До хати зайшло двоє. Винесли маму, дівчаток. Повернулись і за Катериною. Вона хотіла голосно крикнути: «Я ще жива!», але ворухнула губами, на більше не вистачило сили. Дядьки помітили це.

• Дивись, ще жива…
• Все одно помре, давай заберемо, щоб знову не їздити на цей куток. Тут уже нема нікого».

 

Учениця:

Я ще не вмерла. Ще промінь в оці сяє.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці умирають!?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки. В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів.

Я не вмерла. Я ще не вмерла.

Всі проходять мимо…

                       

 

Учень:     « Біла молитва братика»

Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога.

«Бозю, дай хоч одну картопельку!

Бозю, що там у тебе в руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в холодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бо дай,

Світу не бачив ще білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби так, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці!?

                                                             (Антоніна Листопад)

 

 

Пісня «Дикі гуси»

 

 

 

Учениця:

Про страшні муки і переживання українського народу, про цей жахливий голодомор не вільно було говорити. Писали, згадували, свідчили передусім за кордоном.

Так Василь  Барка, представник української діаспори у США, у 1958 -1961р., написав роман «Жовтий князь». Письменник створив символічний образ жовтого князя, демона зла, який несе з собою руйнацію і спустошення, сіє муку і смерть серед людей. Письменник сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму. Це перший роман в українській літературі про голодомор 1933р.

 

 

Учень:

Борис Олександрів народився на Житомирщині, жив у Канаді. Свій вірш присвятив матерям 1933 року.

Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть,

Це остання хлібина, остання.

Після неї – голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку.

Пильно дивиться дітвора.

• Тату, їжте ось цю шкуринку

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б’ється рівно і хоче жить…

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів

А над хатою – клекіт орлиний;

А на вигоні – трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів…

 

                        (Пісня «Матерям 1933 року»)

 

 

Учениця:

Сьогодні, після того, як пройшло вже багато років, кожен з нас вправі дати запитання: кому і для чого була потрібна смерть тисяч і тисяч цих невинних людей, в ім’я якої мети було позбавлено життя у сотень немовлят, в ім’я чого гинули люди, мільйони селян нашої  багатостраждальної України. Як могло статися, що на всесоюзну годувальницю з багатими чорноземами грунтами випало небувале тяжке випробування. Болюче запитання на всі часи. Хто винен? Час визначити безпосередніх винуватців трагедії. Час назвати їх поіменно і судити їх відповідно.

 

Учень:

Висновки міжнародної комісії по розслідуванні голодомору в Україні у 1932-1933рр.

1). Причини голодомору:

А) вивезення зерна з України, внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП (б), комсомольців, комнезамів;

Б) колективізація;

В) розкуркулювання;

Г) денаціоналізація;

Д) геноцид.

2. Наслідки голодомору:

А) внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12 млн. Урал, райони крайньої Півночі  3000000 осіб.

3. Відповідальність:

А) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;

Б) керівники:Каганович, Молотов;

В) виконавці: Каліцький, Чубар, Петровський.

4. Комісія вважає:

А) Сталін та ВПК (б) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні по, українській нації;

Б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні, безперечно були злочином проти людства.

 

 

Учениця:

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж  то зловісницька мета

Звела людей, приречених безвинно –

Й ніхто за це ні в кого не спитав.

 

Учень:

Ти хочеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору;

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

 

 

 

 

 

 

Голгофа

Степана Мазурця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пеленою часу покрите наше минуле, наша історія державотворення. Український народ поніс багато жертв продовж століть. Пломенем любові горіли серця полеглих за волю і незалежність України. Серед полум’яних борців був і провідник юнацтва з Західної України, член Проводу ОУН Степан Мазурець. Сьогодні ми з вами полинемо у той нелегкий для України час і згадаємо про життя і незламну волю героям.

Мазурець Степан Федорович народився 19 серпня 1915 року в сім’ї селян в селі Прилуцькому. Важка доля випала на сім’ю Мазурців.

Вже в 1916 році вони були змушеною виїхати в біженці на Кавказ у зв’язку з Першою Світовою війною. Оселилася сім’я на станції Прохладна.

                                    

Мама – Феодосія Микитівна, 1885 року народження, працювала черговою на станції. Малий Степан не раз ходив із нею на роботу і шапкою махав, щоб зупинити поїзд. Бувало мама насварить хлопця за щось, він помовчить, попереживає трохи, а тоді як блисне очима: «От поїду на Січ до козаків!».

Повернувшись до дому після революції, малий Степан мав світлу і розумну голову. Він навчився читати і був активним учасником хати-читальні, якою керував Зіновій Синюк.

                        

Хлопцеві мало б виповнитися лише 6 років, коли він сказав, що піде в школу. Школа знаходилася по-сусідству у хаті Івана Мисковця. За пів року Степан вивчив все напам’ять і вчителька Долінська перевила його в другий клас. Та й тут за пів року він освоїв всю програму. Його перевили в третій клас, а потім у четвертий. У дев’ять років Степан закінчив чотирикласну школу. Батьки відправили його до Луцької Української гімназії. Дуже дорого коштувало навчання та батьки складали копійку до копійки, щоб вивчити сина. Тай хлопець прагнув до знань. Він щодня пішки ходив до Луцька. За короткий час вивчив декілька мов: німецьку, англійську, французьку, чеську, польську, латину.

                       

Довчитися, нажаль, не вдалося. Батько захворів на пневмонію і в 1927 році помер. Мама тягнулася із всіх сил, щоб син закінчив гімназію, але він сказав: «Ні, мамо. Ще Ганю і Віру на ноги треба поставити. Мушу вам допомагати, а вчитися можна і без гімназії».

Хлопець займався господарством, посадив сад. Разом з тим став активним учасником «Просвіти».

               

В 1933 році польська влада захотіла, щоб вчилися на польській мові. Та люди були проти і в знак протесту повибивали в школі вікна.

Почалися арешти. Хтось доніс і Степана Мазурця. Його арештували. Просидів юнак 23 дні, але ніяких доказів не знайшли і відпустили. Не забулися записати його у список не благонадійних. Після того, як  у Варшаві вбили польського міністра Броніслава П’єрацького, з Новоарешти. В той же час вбили Гната Притулу в селі Ківерці, а в Піддубцях священника П’ятаченка. Забрали Степана. Просидів хлопець 46 днів. Знову не знайшли підстав і відпустили. Пізніше з’ясувалось, що Притулу вбив Мефодій Микитюк, а священника – Степан Сілюк з Жидичина.

Пройшло 2 роки. В травні 1935 року приїхало в село дві підводи міліції на чолі з Матушевичем. Він наказав Степану Мазурцю запрягати коні і їхати з ним. Хлопець поїхав, а в цей час один поліцай почав удома у нього розбирати стріху на хаті, клуні, викидати одяг із скрині, обливаючи його кислим молоком. Побили, порозкидали усе. Матушевич підійшов до Феодосії Микитівни і сказав: «Говори де льох мурований». На що жінка відповіла: «Льоха в мене немає, ви все розмурували. Діти, ставайте на коліна». Так нічим покинули обійстя поліцаї. Тоді мала Віра побігла до солтиса, щоб взнати де брат. Коли прибігла, то побачила, що ведуть його в наручниках. Дівчина сказала брату, що вдома все поламане. Пізніше невідомий чоловік привів коні. Забрали Степана Мазурця до в’язниці разом з великою групою членів ОУН. Арештували Федора Мисковця, Микиту Друздюка, Афіяна Крупського, Никанора Корнелюка, Єгора Корнелюка, Кіндрата Швеця. Тримали його спочатку в підвалі, що знаходиться нині в Луцьку на вулиці Парковій. Протримали з червня по 5 грудня 1935 року. Був суд. Головний гріх, злочин молодих людей полягав в тому, що вони хотіли незалежної України і боролися за неї. Кіндрат Швець дістав 10 років, Степан – 8, інші по 6. Пізніше з’ясувалось, що їх продав Клин Крупський.

У «Щомісячному ситуаційному звіті відділу безпеки Волинського Воєводського управління за березень 1935 року» зафіксовано матеріали допиту від 20 березня  слідчим Олександром Матушевичем. Юнак заперечує, що належить до ОУН, твердить що його ніхто не агітував вступати в партію, не давав читати і розповсюджувати, з членами ОУН близьких стосунків, мовляв, немає і не знає, чи є такі у селі Ківерці. Заперечує і свою причетність до анти шкільної: мовляв не знаємо хто таким займається.

На аналогічні запитання до здавача давали заперечні відповіді і інші хлопці: Ігор Корнелюк, Мифодій Микитюк, Іван Ткачук, Клим Крупський, Степан Сілюк, Петро Подригуля. Декому з них називали прізвища Назара Дроздинського, як от Корнелюку: чи нечув прол ОУН від нього?. Никитюк найближчим товарищем назвав Неконора Корнелюка, але сказав, що про ОУН мови з ним ніколи не було. Те саме сказав і Ткачук назвавши найкращим другом Гуменюка.

Хоч і сидить Степан у тюрмі, та все ж цікавиться життям села.  До нього на побачення приходить мати з дочкою Вірою. Чергові не дозволяли ув’язненим розмовляти з ким-небудь, та на мале дівча не звертали уваги. Віра розказувала Степану всі новини.

                      

В 1938 році у тюрмі відбувся бунт. Наглядачі не змогли нічого зробити з ув’язненими і поливали їх водою. Бунт придушили. Та хтось доніс. Що організував його Степан Федорович Мазурець. Хлопця відправили у в’язницю суворого режиму у Польському місці Тарну. Там були дуже жахливі умови перебування: холод, бруд, зі стелі капала вода. Також можна було одержувати тільки один лист у рік, а передач не дозволяли. Пробув у цій в’язниці Степан 1 рік і 1 місяць. Попав під амністію в 1939 році. До дому вернувся весною і дуже виснажений. Замість вродливого хлопця односельчани побачили скелет обтягнутий шкірою. Сусід сказав хлопцю: «Тепер вже будеш вільний» на що той відповів: «Шкода, що пулі собі в лоб не пустив, бо був чорт, а зараз диявол».

                  

Невдовзі приїхав велосипедом поліціянт арештувати Мазурця. Віра обманула його, сказавши, що брата немає вдома. Тим часом Степан вдягнув спідницю, хустку і через вікно втік в поля.

Тоді в Березу Тартуську забрали Левка Ліхтанського і Прокопа Пилипюка.

В селі було багато патріотів, та й душопродавців не бракувало.

Настала осінь 1939 року. Прийшла радянська влада. У селі відбулися збори. На них Степан не пішов та його обирають керівником комсомолу. Також сказали що треба три кандидати в район. Обрали Степана Мазурця, Левка Лехтанського і Пилипюка. Та в районі хлопці сказали, що вони в «Просвіті» і їх не взяли.

Тоді роблять схід селян, щоб обрати голову і секретаря сільської ради. Головою обрали Нетепчука зі Звірова, а секретарем – Мазурця. Через деякий час голова сіліради, залишившись на одинці зі Степаном, говорить йому: «Втікай, хлопче, бо таких як ти арештовувати будуть». Хлопець написав заяву, що хоче вчителювати. Йому дають посаду в Піддубцях. Та туди він не поїхав.

Час був зрадливий. Іван Скопюк сказав Мазурцю: «За твою голову дають 10 тисяч тому хто тебе здасть». На що Мазурець відповів: «А скільки за твою  голову дадуть?». Знайшлися і такі що зрадили Степана.

 Ось що писав Полікарп Шафета: «Як по вашому, Григорію Івановичу, обласним проводом ОУН Скоп’юк керує? Іван Митрофанович Білоцерківський, начальник обласного управління державної безпеки, повільно відкинувся на спинку рипливого стільця і підняв на Сафонова, свого заступника, стомлені очі. Згадка про Скоп’юка гострою неприязністю відбилася в нього на обличчі і  він спохмурнів.

• Він звичайно. Тільки ж, мабуть, не один. Степан Мазурець з ним. Наче б його молодіжний заступник.
• Є нові підтвердження?
• Я вчора знайомився зі свідченнями «Кульбаби». Сумніви відпали. Принаймі у мене.

Білоцерківський зосереджено дивився на розкриту на столі папку, але по тому, як стурбованість тьмяніла його обличчя, Сазонов зрозумів, що він зараз не бачить літер над оперативних донесення, а думає про щось своє…

• Як ми їх не спіймали? – Білоцерківський підняв голову і його погляд засвітився нерішучою непримиренністю. – Вони в Жидичині були під самісіньким боком. Не можу собі простити.
• Нікуди він не втече, той «Сатана». – Постійна упевненість тримала обличчя Сафонова у спокої. – З 39 року ховається, але… знайдемо».

Невдовзі до кабінету зайшов молодий чекіст Валентин Бондаренко і доповів, що він приїхав з Милуш і йому там сказали, що Степан Мазурець і Скоп’юк будуть в хаті священника Юрія Скоп’юка в Заборолі.                  

                 

Про це розповідав відомий в’язень сумління радянських таборів з села Буяни Луцького району, який дивом вижив під час розстрілу в Луцькій тюрмі Микола Куделя: «6 січня 1941 року на Святвечір у селі Забороль, що біля Луцька, на квартирі отця Юрія Скоп’юка, здався живим в руки НКВД Іван Скоп’юк зі своїм другом Степаном Мазурцем з Ківерцем» Іван Скоп’юк – рідний брат отця Юрія був на той час провідником ОУН Волинської і Рівненської областей. Степан Мазурець був його заступником, очолював юнацьку мережу ОУН у цих областях. Вже пізніше в тюрмі, Іван Скоп’юк розповідав Миколі Куделі, що при них були гранати, пістолети і Мазурець хотів боронитися, але Скоп’юк йому заборонив. Іван підняв руки вгору. Як їх доставили у в’язницю Степан Мазурець з першого дня замовк, від нього не могли добути навіть слово, і від цього моменту він оголосив голодівку… Натоміст Іван Скоп’юк, опинившись в руках катів, не взяв мученицького хреста на свої плечі, щоб чесно нести його на Голгофу, як поніс Степан Мазурець. Він прийняв іншу тактику , неймовірну, нікому незрозумілу. Вирішив співпрацювати з органами НКВД, метою чого було ліквідувати, розпустити ОУН на Волині…»

             Сім’ю Степана Мазурця вивезли 22 травня 1941 року на Сибір. Про долю Степана вони не знали нічого.  Та й тут, на Обській губі, шляхи сім’ї і зрадника перетнулись. На той час Віра працювала в торгівлі і приїхав її перевіряти Іван Скоп’юк. Хоч був він під прізвищем Сазонов. Дівчина зробила вигляд , що не впізнала його. І довго не признавалися про цю зустріч.

Тим часом почалася війна. Односельчанин Мазурця Лев Ліхтанський згадував, що у неділю 22 червня, коли в’язні згідно з приписами, ще спали, почались над Луцьком рватись бомби. В’язні зустріли ці відгуки бомбових розривів з радістю. О 10год. ранку  впала бомба на в’язничну канцелярію. Повилітали вікна, двері. Усі в’язні повиходили на коридор, а дехто й на подвір’я. У цьому хаосі вони шукали своїх близьких, приятелів і рідних. Левко пішов по камерах і знайшов всіх ківерцівських в’язнів. Вітання були справді щирі, від самого серця. Це ж віталися люди, що колись спільно працювали, а пізніше разом терпіли і під тортурами не зрадили один одного. Усі були веселі і лічили хвилини, коли вийдуть на волю і будуть працювати для батьківщини, без милосердя для ворогів України.

Ліхтанський з Притулою Іваном пішли відвідати Мазурця Степана, що лежав у шпиталі. З ним була дуже сумна зустріч: всі сподівалися волі, а ця молода людина… догасала. Під час першого слідства, яке відбулося на прикінці січня 1941 року, його без милосердя катували, після чого він почав голодівку і мовчанку. Голодівка тривала до 22 червня. Кормили Мазурця штучно. Говорити зі Степаном довго хлопці не могли, бо був він дуже безсилий і просив, щоб його самого у в’язниці не лишали, як будуть іти додому. У всіх була надія, що його вдасться врятувати. Ця зустріч відбулася 23 червня о 9год ранку. На той час з тюремної адміністрації нікого не було і в’язні вільно ходили з камери в камеру, про втечу ніхто не думав, бо в’язниця була кругом обставлена військом.

Степан Мазурець передав Ліхтанському заповіт, у якому просив, щоб після смерті йому поставили пам’ятник в рідному селі Ківерці з написом «Провідник юнацтва Західної України, член Проводу ОУН, який загинув за волю України».

О 10год з’явились енкаведисти. Кількох в’язнів вони вбили в коридорі, а решту розігнали по камерах. Через годину було наказано всім виходити на подвір’я. Тим хто засуджений за статтею 54,2,11 – на одне подвір’я, інших – на друге.

                                            

В ту ж мить, як грім з ясного неба, - вибух. Рвались гранати, строчили кулемети, від вибухів і страшного зойку тряслася земля, шматки одягу, шапки, розірвані тіла викидало вище тюрми. Через 10 – 15 хвилин теж саме почалося на західному подвір’ї, яке було встелене трупами. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг одні одних, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Убивць було з десяток. Кожний з них спритно підбігав до пораненого і пускав кулю в лоб. Живим казали підвестися і обіцяли не розстрілювати. Та тільки хто піднімався – убивали.

Степан Мазурець не міг вже самостійно ходити. Тож його загорнули у ковдру і понесли у стайню, де вже було замордовано 73 смертники. Навіть кулі пожаліли кати. Вони закололи штиками.

У той день сотні людей були вбиті і замордовані, про що відзвітувався начальник тюремного відділення НКВД у Волинській області.

Похорон останків жертв закінчився аж 24 червня. Такого побоїща Луцьк не бачив за всю свою історію.

                   

«Коли хоронили вас у темну могилу , від болю земля заніміла» - це слова з пісні про найкращих дітей України. На місті чотирьох поховань було насипано могили і поставлено хрести з табличками «Тут поховано 1800 в’язнів, 800, 1200, 300».

В перший день Великодня 1944 року хрести знищили і могили також. Нині поставили пам’ятники загиблим у тюрмі.

Цього року і учні нашого класу приєдналися до вшанування загиблих у тюрмі.

    

Степану Мазурцю було лише 26, коли він поклав своє життя і майбутнє на вівтар незалежності України. Приблизно ж стільки сьогодні його нащадкам з Небесної Сотні, і тим бійцям, які проливають кров на Сході у війні з нашим одвічним ворогом – російським окупантом. «Совєцька» пропаганда зробила все, щоб постать борця залишилася маловідомою для широкого загалу. Хоча це ім’я має бути записано окремою сторінкою в шкільних підручниках, про нього мають знати і школярі і кожний українець.

Заповіт Сепана Мазурця був виконаний тільки через 66 років. На День Незалежності 2007 року на майдані коло церкви села Прилуцьке йому поставили пам’ятник.

                      

Нині Україна знову у вогні, знову українцям вкотре, ціною життя, доводиться захищати свої терена. Ми здолаємо ворога, бо Україна єдина, неподільна держава.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Указ президента України №580/2015

Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді  на 2016 – 2020 роки

2. Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді

3.Методичні рекомендації щодо національно – патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

4.Конституція України

5. Закон України «Про освіту», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ ст..», Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди та їхньої символіки»

6. Постанова Верховної Ради України від 12 травня 2015 року № 373 – УІІІ «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно – патріотичного виховання дітей та молоді».

7. Вовчук Оксана. З народних джерел. Манускрипт – ст..

 

 

 

 

Для заміток: