Херсонський професійний ліцей харчової промисловості

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Херсон -2020

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

БАХУТА АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ

[1939-1990]  поет

 

Бахута Анатолій Павлович народився в Києві, у родині працівників річкового флоту.
Дитячі роки поета пройшли в с. Калуга Миколаївської області та в Новій Каховці, що на Херсонщині. Працював на будівництві Дніпродзержинської ГЕС та на спорудженні Новокриворізького збагачувального комбінату, робітником на
Новокаховському електромашинобудівному заводі .
З 1970 року працював Бахута Анатолій Павлович кореспондентом газети „Нова Каховка”, відповідальним секретарем районної газети „Зоря комунізму”.
Друкуватись почав поет у місцевій з 1957 року, з 1959 - республіканській пресі. Підготував до друку кілька рукописів поетичних книг. Серед них – „Сталеві бризки”, „Дань”, „Ми - діти людей” (1970), „Казка про Дуба та його синів”, „Революція – це я” (1979)голосом чистої і відвертої, вразливої і ніжної душі.
Творча палітра А. Бахути різнобарвна. Вірші, поеми, афоризми, малюнки, лінгвістичні дослідження, футуристичні розвідки говорять про яскравий талант їх творця.
Бахута Анатолій Павлович - лауреат Міжнародної літературної премії імені Олексія Кручоних. Ім’я А. П. Бахути присвоєно загальноосвітній школі № 2 м. Нова Каховка, де навчався майбутній поет, а в будинку, де він жив, відкрито літературний музей.  

Автор книги "Дань"(2004).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

БРАТАН МИКОЛА ІВАНОВИЧ

[1935-2010]  поет

 

 

Братан Микола Іванович народився у с. Семенівка Каховського району в родині сільського механізатора.
Закінчив Бериславське педагогічне училище, філологічний факультет Одеського державного університету. Працював у районних газетах, на обласному телебаченні.
М.І. Братан як письменник дебютував у 1961 році збіркою віршів "Смаглява Таврія". Він автор близько 50 книг віршів, художньої прози, драматичних творів, численних літературно-критичних статей, присвячених творчому доробку сучасних письменників, а також виставам різних театральних колективів. Життю і творчості Олеся Гончара присвятив нарис "Сила любові".
Поет не залишає поза увагою найприскіпливішого читача - дітей та юнацтво. Саме їм і присвячені дотепні, щиросердні і доступні дитячому світосприйняттю поезії збірок "Слон на стадіоні", "Равлик на пляжі", "Парасолька йде по місту", "Пригоди живої природи".
На вірші М.І. Братана написана ціла низка пісень професіональними і самодіяльними композиторами, серед яких: "Зароди, наша ниво" (муз. В.Телюка), "Ромашкова стежина" (муз. Є.Сівцова), "Листопад переходить дорогу" (муз. В. Другальова) та ін.
Його твори - це цілий світ бентежжя, палких дум, десятиліть боротьби за правду і людяність, високі гуманні почуття, зневага до тупості та зради. Внутрішній драматизм, який виникає від гострого прагнення гармонії в світі, у нашому суспільстві, у взаєминах поміж людей і таке ж відчуття у них дисонансів - це і є справжньою домінантою його творчості.
Письменник М. Шевченко пише: "Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії, культури свого краю, а ще постійна чесність у відстоюванні народних ідеалів - завдяки цьому він став певним символом свого краю. Отак скажімо, Полтавщина - це Володимир Малик, Чернігівщина - Станіслав Реп'ях, Закарпаття - Іван Чендей і Петро Скунць, Запоріжжя - Петро Ребро, а Херсон - звичайно ж, Микола Братан".
Лауреат премії імені А. Малишка М.І. Братан, за словами Л.П. Куліша, "вперто, твердо і надійно ввійшов в українську літературу. Перші віршовані твори засвідчували, що їх автор неординарний, непересічний поет, щиро закоханий в навколишнє життя з його радощами і прикрощами, болями й надіями... І в кожному творі гранично окреслювалась неперебутня любов до степових людей, серед яких народився й виріс, творчо змужнів письменник. А ще характерною ознакою поетичних і прозових творів митця є колоритне, своєрідне, незашмуляне слово..."
М.І. Братан завжди уособлював Таврію для письменників України, Білорусі, Росії, Дагестану, Узбекистану. Він переклав українською мовою антології поезій карачаєво-черкеських, чеченських та інгуських авторів, вірші з російської та білоруської мов, збірки єврейських, болгарських та угорських поетів. Видав книгу поетичних перекладів "Гостина" (2003 р.)
Поет - делегат VI, VII з'їздів СП СРСР та VI, VII, VIII з'їздів СПУ, з 1971 року - голова Херсонської організації Національної Спілки письменників України, нагороджений орденом "Знак пошани".
У 2004 році присвоєно почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України".
Протягом творчого життя митець виховав десятки молодих літераторів, патріотів України, займається громадською діяльністю, активно популяризує рідну мову і культуру.
Микола Іванович Братан належить до генерації поетів, які несуть у собі Україну. Для них вона - не красива назва, географія, а сутність життя. Його працездатність гідна подиву.

Автор поетичних книг: "Смаглява Таврія", "Луни", "Відгомін", "Веселку - людям", "Від першої особи", "Степові люди", "П'ята група крові", "Експромти", "Експромти з посмішкою", "Царина", "Я ще осіннім не став", "Семенівське шосе" та інших; драматичних поем: "Туга", "Сліпий дощ", "Діалектика природи, або ж Дисидент із КДБ", "Сердитий бог", "Їде батько Махно", "Зорі падають в моря", "Сузір'я Плеяд", "Колюча нива", "Махно в Парижі", "Лукавий сон", "Берег Маклая" , "Побите серце"; прозових творів: "Діждались весілля", "Бережина", "Далі буде" та багатьох інших.   

Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана: (літературно-мовознавче дослідження). - 2-ге вид., 2004. - 42 с. Актуальність дослідження зумовлена посиленим інтересом до літератури рідного краю. Метою літературно-мовознавчої праці Олега Васильовича Олексюка є спроба проаналізувати та класифікувати творчий доробок, визначити і обгрунтувати його проблематику, місце Миколи Братана в літературному процесі. Новизна роботи полягає у цілісному дослідженні творчості М. Братана. Методологічною основою "Поетики творів Миколи Братана" є принцип історизму. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-функціональ-ний та системний. Робота розрахована на широке коло читачів. Видання може бути використане на уроках літератури рідного краю, позакласного читання, на заняттях літературного гуртка, на конференціях, а також у вузівській практиці. О.Олексюк. (передмова)

Щерба Т.М. Золота вага долі. Літературний портрет Миколи Братана.  - Херсон: Айлант, 2010. - 144 с. Таврійський край багатий на мистецькі таланти. З-поміж людей, що є окрасою землі Херсонської - Микола Іванович Братан - поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладача, пісняр, наставник творчої молоді, Заслужений діяч мистецтва України, лауреат літературної премії ім. Андрія Малишка. У цій книжці подаються відомості про життєвий і творчий шлях непересічної постаті в українській літературі ХХ століття і сьогодення.

ФОТОГАЛЕРЕЯ

 

*Усі представлені матеріали публікуються за згодою та з дозволу автора.

 

 

М.Братан. Портрет.	М.Братан та В.Діденко.	М.Братан, В.Діденко (посередині) та інші. 1967 р.
М.Братан з українськими письменниками. Літо, 1972 р.	Полтавщина, травень, 1974 р.	На Каховській зрошувальній системі. грудень, 1975 р.
На суботнику. М.Братан та Л.Куліш. 1975 р.	Дні Радянської літератури, м.Біробіджан, 1976 р.	Дні Радянської літератури, м.Біробіджан, 1976 р.
М.Братан з В. Александровським на Амурі. 1976 р.	Дні літератури. м.Біробіджан, 1977 р.	І.А.Плахтін та М.І.Братан, 1978 р.
Порт Ваніно, 1977 р. Фото М.Микиша.	Дні літератури. Чернігів, 1980 р.	А.Дрозд, М.Братан, О.Любомська. (зліва направо)
М.Братан, Л.Попович та І.Гайдай.	М.Братан. Березень, 1986 р.	М.Братан, М.Негода, П.Мак, В.Кочевський, К.Кудієвський, В.Фащенко. (зліва направо)
Шевченківські дні на Черкащині поряд з Анатолієм Поперечним. Жовтень, 1979 р.	М.Братан - довірена особа Олеся Гончара. 1986 р.	М.Братан та А.Звірик.
Шевченківські дні. м.Орськ. березень, 1986 р.	Телепередача. (В центрі - Ігор Шведов). 1986 р.	В Каховці. А.Дрозд, М.Братан, М.Вінграновський, А.Степанько. 1972 р.
М.Братан за роботою. фото.	М.Братан. Портрет.	М.Братан та П.Резников.
Л.Куліш, М.Братан, Анат. Поперечний. (зліва направо)	Х пленум правління СПУ. М.Братан, С.Олійник, В.Бровченко та А.Кацнельсон.	М.Василенко, М.Братан, Халупенко (зліва направо) 1996 р.
М.Братан. Київ, 2004 р.	М.Братан, Київ, 2004 р.	М.Братан з українськими митцями.
М.Братан. Київ, 2004 р.	М.Братан, О.Сизоненко, В.Кулик (зліва направо). 2004 р.	Голова обласної спілки СПУ В.С.Загороднюк вручає М.Братану почесний знак Національної спілки письменників України. 2008р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Давні часи (до 1917 року)

 

 ДНІПРОВА ЧАЙКА

 

[1861-1927] прозаїк, драматург

Дніпрова Чайка (дівоче прізвище – Людмила Олексіївна Березіна) народилася в с. Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (тепер Миколаївська область) в родині сільського священика. Дитячі роки її пройшли у с. Збур'ївка Голопристанського району.
У 1879 році закінчила приватну гімназію в Одесі, працювала у сільській школі. З 1884 року вона працює в Одесі в приватній гімназії, зближається з демократично настроєною інтелігенцією, з представниками Одеської та Херсонської громад, зокрема з українським бібліографом, критиком і фольклористом М.Ф. Комаровим та українським фольклористом, етнографом і громадським діячем О.О. Русовим.
Літературну творчість розпочала поезіями російською мовою. Перший друкований твір письменниці – вірш „На смерть Тургенєва" – опублікований у 1883 році в „Одесском вестнике". З 1885 року публікуються твори Дніпрової Чайки українською мовою: в одеському альманахові „Нива" надруковані два вірші „Вісточка" і „Пісня" та оповідання „Знахарка".
Після одруження з публіцистом та істориком Ф. Василевським письменниця живе в Херсоні.
Подружжя Василевських разом із Русовими були одними з небагатьох у Херсоні, де спілкувалися українською мовою, були активними членами Херсонської громади – гуртка ліберальної української інтелігенції, популяризували твори Шевченка, передових російських письменників.
У 1886 році в белетристичному збірнику „Степ", що виходив в Херсоні, надруковані вірші „На лимані", „Зірка".

Ой, широко лиман                розливається Верболозом кругом він                  квідчається. Над ним сонце ясне                 Усміхається І по хвилях огнем                 Розсипається

У Херсоні письменниця написала багато віршів, поезій у прозі, новел, оповідань, зібрала зошит фольклорних записів „Українські пісні, що їх співають у Дніпровському повіті Таврійської губернії".
Місцева влада, вбачаючи у діяльності цієї громади загрозу самодержавству, ліквідувала її. Ф. Василевського звільнили з посади й вислали із сім'єю з Херсона під нагляд поліції.
У 1895 році сім'я Василевських вдруге переїжджає до м. Херсона, а в 1903-1904 роках Дніпрова Чайка бере активну участь у роботі херсонської організації допомоги політичним в'язням, зберігає вдома заборонену літературу, за що її було заарештовано і конфісковано рукописи.
З 1908 року Дніпрова Чайка проживає в Києві. Бере участь у роботі київських організацій „Громада" і „Просвіта", знайомиться з М.  Лисенком, М. Старицьким, М. Заньковецькою, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком. М. Лисенко на її лібретто написав дитячі опери „Коза-дереза", „Пан Коцький", „Зима і Весна, або Снігова Краля", „Весна-красна" та інші, поклав на музику її вірші „Я вірую в красу", "Хіба тільки рожам цвісти", „Єрихонська рожа".
3 1911 по 1915 рік письменниця живе на Запоріжжі, пізніше на Київщині, зв'язку з Херсоном не пориває.
З початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка, пробувала писати лежачи.
Померла Дніпрова Чайка у 1927 році. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.
І до сьогодні немає повного життєпису письменниці, аналізу її художньої й епістолярної спадщини, не зібрані рукописи. Значна їх частина зберігається у рукописних відділах бібліотек, історичних архівах або у приватних осіб. Не оцінений і її внесок в українську фольклористику.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу. Автор збірок оповідань "Писанка" (1891), "Хрестонос" (1896), "Чудний" (1904), п'єс "Казка про сонце та його сина" (1891), "Коза-дереза" (1895), "Зима й весна, або Снігова краля" (1913); Творів в 2-х т. (1919-1920), "Вибраних творів" (1929), Творів в 2-х т. (1931), Творів (1960).

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 ЗАГОРОДНЮК ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

[1955]  письменник

Поет, член Національної спілки письменників України (2001).
Василь Степанович Загороднюк народився 31 грудня 1955 року в селі Берківцях Погребищенського району Вінницької області в селянській родині.
Служив у армії, навчався в Київському книготорговельному технікумі. Працював бульдозеристом, бетонником, кранівником, товарознавцем книг, директором бібколектора. Закінчив Херсонський державний педагогічний інститут (українська філологія) (1995). Нині працює доцентом кафедри журналістики Херсонського державного університету.
Друкувався в газетах „Літературна Україна", „Молодь України", „Новий день", „Наддніпрянська правда", „Малючок Степовичок"; журналах „Жінка", „Кур'єр Кривбасу", „Дзвіночок"; альманахах „Вітрила", „Поезія", „Самоцвіти", „Степ".
Автор поетичних збірок: „Пам'яттю прийду" (1990),
"Ватерлінія степу" (1992), „Біль мовчання" (1990), „Пісня цегли" (2003), збірки дитячих загадок ,Хто гуляє серед ночі?" (1996). „Морська абетка" (2005).

*Усі представлені матеріали публікуються за згодою та з дозволу автора.

 

Портрет Загороднюка В.С.	Загороднюк В.С. за книгою. 2006 р.	Під час презентації збірки "Таврія поетична" у Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва. 2006 р.
Загороднюк В.С. та Голобородько Ю.К. 2007 р.	Загороднюк В.С. під час заходу, присвяченого рідній мові.	Зліва направо: А.Кичинський, М.Василенко, В.Загороднюк, М.Братан.
В.Загороднюк та Н.Попова у Херсонській бібліотеці для юнацтва. 2006 р.	Загороднюк В.С. під час заходу у відділі краєзнавчих документів та бібліографії ХОУНБ ім. О.Гончара.

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 КУЛИК ВАЛЕРІЙ ПАВЛОВИЧ

[1948]   поет, журналіст

Кулик Валерій Павлович народився в селищі Чаплинка в родині освітян.
Закінчив факультет української філології Херсонського педагогічного інституту. Працював кореспондентом районних газет у Чаплинці, Білозерці, Цюрупинську, Новій Каховці, створив і керував літературною студією "Біле озеро", а сьогодні очолює літературно-мистецький гурт "Таврійський первоцвіт".
Перші вірші Валерія Кулика було опубліковано у Чаплинській районній газеті "Радянська Таврія" 1961 року, а перша книжка поета "Відстані" побачила світ у видавництві "Таврія" у 1978 році.
Сьогодні творчий доробок майстра слова нараховує близько двох десятків поетичних збірок та чотири пісенних.
Поезія В.П.Кулика приваблює своїм широким тематичним діапазоном: патріотична ("Розмова з сином", "Світ мій світає в тобі, Українонько"), філософсько-етична ("Балада про вічне дерево", "І слухати зорю..."), мистецька ("Рожевий духоцвіт м'якої глини"), героїчна ("Бунтарська кров", "На Каховському плацдармі"), історична ("Колективізація", "Голод").
Наскрізними у творах поета є образи саду, хліба, материнської хати, рушника, ластівки, ромашки, за допомогою яких автор прагне утвердити в довколишності високі ідеали добра і краси, гуманності і благородства.
Мова поезії митця напоєна буйними соками рідної землі, вишукана й проста, барвиста і прозора, емоційна і розважлива.
В змістовній індивідуальній поетичній стилістиці Валерія Кулика форма посідає важливе місце. Саме про це свідчать його численні сонети, майстерно довершені вінки сонетів, а також філігранні переклади сонетів та вінків сонетів.
Нині Валерій Кулик старший редактор телебачення Херсонської облдержтелерадіокомпанії "Скіфія", автор та ведучий літературно-мистецьких телевізійних програм.
Кулик Валерій Павлович член Національної спілки письменників України з 1996 року, лауреат і дипломант кількох Міжнародних та Всеукраїнських телевізійних фестивалів. А телепрограма "Ахалцихе – квітка надії" про національні меншини Херсонщини у 2005 році була удостоєна гран-прі на Міжнародному телефестивалі у Донецьку.  

Твори: "Озимина" (1981), "З когорти правофлангових" (1985), "Дорога до тебе" (1989), "Трояндове вино" (1994), "Відлуння любові" (1995), "Уста твої ніжніші за корали..." (1997), "Світився гранями сонет" (2000), "Колодязь у степу" (2002), "Алегорії вишневого саду" (2004), "У мареві мальв" (2006).

Чукотка, 1988 р.	На козацькому святі біля могили Костя Гордієнка, 2004 р.	На першому Всесвітньому форумі українців, м.Київ, 2002 р.
Презентація книги "Планета сонета". Херсонський драмтеатр, 2003 р.	З колегами по перу, 2007 р.	З колегами - тележурналістами біля пам'ятника Т.Г.Шевченка, 2004 р.
На вечорі поезії "Голос жіночої ліри"

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 НИЖЕГОЛЕНКО ВАЛЕНТИНА МИХАЙЛІВНА

[1936]   дитяча письменниця

Нижеголенко Валентина Михайлівна народилася в с. Дніпряни Каховського району (тепер смт. Новокаховської міськради).
Закінчила Херсонське культурно-освітнє училище, працювала в бібліотеці с. Сергіївка Каховського району, з 1986 року - в обласній бібліотеці для дітей.
Нижеголенко В.М. керує дитячим літературним гуртком „Паросток". Друкувалася у центральних періодичних виданнях „Малятко", „Барвінок", „Літературна Україна", „Зірка", а також в місцевих - "Ірина", „Джерела", „Учитель" та інших.
Перша книжка В.М. Нижеголенко "Чому сонечко плаче?" побачила світ у 1996 році.
У віршах із збірок („Наш Херсонський рідний край", „Зорепад", „Життя по колу", „Серед трав пахучих", „Осіння політра") постає образ рідного краю, дорогої для серця Каховщини, України в цілому:

 

Тебе, прекрасну, рідну Україну, Люблю й любити буду до загину! „Україні".

Дитячі оповідки В.М. Нижеголенко транслюють по радіо України у програмі „Вечірня колисанка".
Нижеголенко Валентина Михайлівна - член Національної Спілки письменників України з 2002 року.   

   Автор оповідань для дітей "Чому сонечко плаче?" (1996), "Рябкові гостинці" (1997), "Постережи мене , бабусю" (1999); повістей "Катруся" (2003), "Незабутній" (2004); поетичних збірок "Зорепад" (1999), "Бродят тени по саду" (1999);прозових творів у 2-х т. "Бринить мелодія життя" (2008). 

 

Обкладинка книжки В.Нижеголенко "Серце в п'яти заховалось".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Давні часи (до 1917 року)

 

 ЧЕРНЯВСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ 

[1868-1938]  письменник

Чернявський Микола Федорович народився в с.Торська Олексіївка (Шахова) Бахмутського повіту, тепер с. Октябрське Добропільського району Донецької області, в сім'ї сільського диякона.
Закінчив Бахмутську духовну школу, Катеринославську духовну семінарію. Вчителював, працював земським статистиком у Чернігові.
Більша частина життя і творчості письменника пов'язана з Херсоном, куди переїхав у 1903 році і де при допомозі А.М. Грабенка одержав посаду завідуючого відділом народної освіти в Губернському земстві.
У 1905 році М. Чернявський підготував і видрукував альманахи "З потоку життя", "Перша ластівка", пізніше побачили світ його власні збірки поезій "Донецькі сонети", "Зорі".
У 1906 році наказом губернатора його звільняють з посади за "українофільство", вбачаючи "мазепинство" в упорядкуванні і виданні альманаху молодих українських письменників "Перша ластівка". В Сибір не заслали, а по службі понизили до помічника секретаря губернської управи, де й пропрацював письменник до 1919 року. На початку ХХ століття М.Ф. Чернявський був активним членом Херсонської української громади, яку очолював А.М. Грабенко, він один з фундаторів української автокефальної церкви в Херсоні.
До широкого кола читачів твори Чернявського дійшли лише в 20-ті роки, коли з нагоди 60-річчя письменника кооперативне видавництво "Рух" віддрукувло десятитомне видання його літературної спадщини.
У 1920 році з нагоди 25-ліття літературної діяльності письменника Херсонським кооперативним товариством "Українська друкарня" видано ювілейні видання: "Червона лілея", "Кедр Лівана", збірки поезій "Молодість", "Повість і оповідання" в 3-х книгах.
Письменник болісно переживав наступ сталінщини на українську культуру, масові репресії 30-х років.
У жовтні 1937 року М. Чернявський був заарештований. Вирок виконано у січні 1938 року, а родині сповістили, що його вислано у Північні табори.
Реабілітовано його посмертно.
Чернявський Микола Федорович - член Спілки письменників України з 1934 року. 

Автор збірок віршів "Пісні кохання" (1895), "Донецькі сонети" (1898), збірки оповідань "Богові невідомому" (1912), Творів тв 10 т. (1927-1931), "Поезії" (1959), Творів в 2 т. (1966).

 

Портрет Чернявського М.Ф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 ЩЕРБА ТАЇСІЯ МИКОЛАЇВНА

[1943]  поетеса, літературознавець, краєзнавець, прозаїк, літературний критик

Щерба Таїсія Миколаївна народилася 22.04.1943 року на Херсонщині, за фахом учитель української мови та літератури, відмінник народної освіти України, учитель-методист, літературний консультант ХОО НСПУ. Двічі поспіль – перша переможниця Всеукраїнських конкурсів "Учитель року-94", "Учитель року-95". Член Національної спілки журналістів України, лауреат конкурсу "Жінка року-2004" у номінації "Пані Творчість" (Херсон), член Національної спілки письменників України – поетеса, літературознавець, краєзнавець, прозаїк, літературний критик.
Автор більше двохсот публікацій у часописах України, далекого та близького зарубіжжя, у періодичній пресі області; збірок поезій: "Добра зернина", "І стелиться рушник мого життя", "Дотик душі", "Невичерпний дивосвіт"; методичних посібників: "Цілющі острови духовності" (ЛРК), "Українознавство в школах"; книжок прози: "Розмай", "Світло істини", "Бути людиною", "Архіви пам'яті"; упорядник альманахів "Таврія поетична", "Вежі та вітрила", "Степ" №14, №15; збірок публіцистики: "Силою художнього слова", "Словом торкаючись душі", "Причетні до слова"; двадцяти п'яти літературних портретів письменників-краян, видатних особистостей Херсонщини.

* Усі представлені матеріали публікуються за згодою та з дозволу автора.

 

 

 

Т.М.Щерба. Фото	Щерба Т.М. у створеному її руками музеї з українознавства "Берегиня" в Обл.ліцеї. 2002 р.	Т.М.Щерба. Фото.
Т.М.Щерба. Фото.	Т.М.Щерба в обласній юнацькій бібліотеці ім.Лавреньова. 2004 р.	Т.М.Щерба у Спілці письменників. 2007 р.
Т.М.Щерба ведуча на урочистостях Миколи Василенка. Літ.відділ краєзнавчого музею. 2004 р.	Ювілей Т.М.Щерби. 2003 р.	Ювілей Т.М.Щерби. 2003 р.
В краєзнавчому відділі ХОУНБ під час презентації альманаху "Таврія поетична". 2006 р.	Презентація творчості Т.М.Щерби в Обл.ліцеї. 2003 р.	Т.М.Щерба на черговому занятті з українознавства. Обл.ліцей, 1996 р.
На святі Калити з учнями. ХОЛ, 2000 р.	Останній дзвінок у Обл.ліцеї. 2004 р.	В Парку Слави. м.Херсон, 2005 р.
Санаторій "Карпати". Т.М.Щерба (друга справа). 1996 р.	Над Тисою під час поїздки по Верховині. 1996 р.	На полонині Верховині. Санаторій "Карпати". 1996 р.
В Іспанії. м.Більбао. 2005 р.	З родиною в Іспанії. 2005 р.	З чоловіком Леонідом біля кораблів Колумба. Іспанія, м.Сантандер, 2005 р.

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Давні часи (до 1917 року)

 

 КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ

 

 

[1892-1937]  письменник, драматург, культурно-просвітницький діяч

Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 року в селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії. Спочатку Микола навчався у церковно-парафіяльній школі. Він виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти вирішили допомогти обдарованому хлопцеві. Зібрали кошти – близько ста карбованців – щоб він міг продовжити освіту. Миколу Куліша зарахували до Олешківського міського училища.
В Олешка Куліш також вирізнявся у навчанні серед своїх товаришів. Проте йго стосунки з керівництвом училища складалися непросто.Навколо нього групувались критично мислячі учні. Микола Куліш був ватажком усякого незадоволення, усякого протесту як в училищі, так і в Олешківському притулку благодійного товариства, де він жив.
Миколу Куліша декілька разів відраховували з училища. Як він писав в автобіографії, «за організаціию кружков молодежи и непочтение к начальству». І все ж таки здібності були настільки непересічними, що навіть деякі учителі підтримували бунтівного хлопця. Саме завдяки допомозі таких педагогів Кулішеві 1908 року вдалося вступити до Олешківської прогімназії.
Однак його навчальна одіссея на цьому не завершилася. Коли до закінчення прогімназії залишилося зовсім небагато, заклад було закрито. Щоб все-таки закінчити навчання, Микола разом з товаришами поїхав через Одесу на Кавказ, до міста Поті, де іспити хотів здати екстерном. Однак захворів на малярію, й тому екзамени за гімназійний курс склав пізніше, після одужання.
У літературному розвитку М.Куліша Таврійське містечко Олешки посідає особливе місце. Тут він починає писати. Перші сатиричні вірші, фейлетони, епіграми з’являли в учнівських рукописних журналах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество», ініціатором і редактором яких він сам і виступав, а недруковані твори поширювалися у списках серед підлітків та молоді. В Олешка з’являються перші драматургічні спроби Куліша – колоритні малюнки з навколишнього життя.
Кулішеві йшов двадцять другий рік. Він збирався вчитися далі, надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, його навіть уже зарахували на перший курс. Проте здобути університетську освіту не вдалося: почалася перша світова війна, а й у серпні 1914 року його узяли до війська.
Після закінчення Одеської школи прапорщиків Куліш вирушив на фронт. Там він дослужився до чину штабс-капітана. Три роки – від 1915 до 1917 – проводить на передовій. На фронті, продовжуючи Олешківськім традиції, Куліш пише вірші й невеличкі драматичні сцени.
Завершив Куліш свою військову біографію начальником штабу групи військ Херсонського напрямку, а згодом – військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військ комітетів.
М.Куліш після армії повернувся до Олешок. Певний час М.Куліш обіймає адміністративні посади в Олешка, редагує газету, з головою поринає в освітянську службу в Дніпровському повіті. Безпосередньою є причетність М.Куліша до створення філії просвітянської організації. Систематичній діяльності Олешківської "Просвіти" завадила соціально-історична ситуація, що склалася на Херсонщині протягом 1918-1919 років: часті зміни влади та національно-громадянська війна. Проте важливим є вже факт створення такої організації у провінційних Олешках. Діяльність М. Куліша як голови "Просвіти" була зосереджена на підтримці українського у Дніпровському повіті - мови, культури, ментальності, свідомості. Варто підкреслити, що, хоча протягом 1918-1919 років Микола Куліш користувався двома мовами - українською та російською, проте у цей період він уже мав чітко сформовані національні пріоритети як у соціальному, так і в культурологічному плані.
Національні пріоритети в громадській та культурній діяльності М. Куліша продовжували себе виявляти і на початку 20-х років, хоча в цей час, перебуваючи на різних адміністративно-державних посадах у системі радянської влади (зокрема на посаді заврайвно), майбутній драматург певний час (приблизно до 1924-1925 років) більше симпатизував національній ідеї в радянській ідеологічній оболонці. Тому в його поглядах спостерігаються стримані ноти й інтонації, моменти критичного й навіть скептичного ставлення до перспектив суто просвітянських ідей. Це відбито у циклі документально-педагогічних нарисів "По весям и селам", написаних російською мовою.
М. Куліш фактично проводить своєрідну ватерлінію між світоглядно-педагогічною системою, в якій він працював, та концептуальною сутністю "Просвіти". Микола Куліш визнає, що "Просвіта" була виразником і речником національних ідей та цінностей. Симпатичним є також та обставина, що, хоча майбутній драматург й наголошував на відмінності своїх та просвітянських устремлінь, він все одно загалом прихильно поставився до діяльності "Просвіти" й підтримав її роботу щодо створення й функціонування української семінарії.
Діяльність "Просвіти" в селі Благовіщінці М. Куліш, тоді активний учасник педагогічного життя півдня України й ще невідомий письменник, зарахував до виявів "нового" - того, що активно живе, прагне утверджуватися й розвиватися.
На початку 20-х років ХХ століття М. Куліш, працюючи в Олешках у системі повітової освіти, фактично продовжував педагогічні справи "Просвіти".
Власними педагогічними, просвітницькими справами М.Куліш реально сприяв поширенню не тільки української культури на терені Таврії, а й свідомого ставлення до цієї культури з боку таврійської громади, формування у неї світоглядних засад україністики. Куліш предметно сприяв становленню національної школи на Херсонщині, де викладання велося рідною, українською мовою. Завдяки його зусиллям українська мова, мовлення ставала вагомою часткою шкільної освіти й культури.
Наприкінці 1922 року Куліш отримав підвищення по службі й переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. Феноменальний успіх драми «97», що була поставлена у Харкові восени 1924 року, призводить до переїзду влітку 1925 року драматурга до Харкова. У столиці Куліш потрапив до центру духовно-культурного буття. Він плідно на протязі багатьох років співпрацює з трупою харківського театру «Березіль» та його режисером Лесем Курбасом..
В цей період Миколу Куліша обирають другим президентом письменницької спілки ВАПЛІТЕ – літературної організації 20-х років ХХ століття. Він входить до складу редколегії провідного літературного часопису України «Червоний шлях», друкується в альманасі «Літературний ярмарок». У харківський період драматичний талант Миколи Куліша досяг свого апогею. П’єси «Народний Малахій» «Патетична соната» «Маклена Граса» стали новим словом не тільки в українській драматургії, а й у художньому мисленні європейських літератур.
На межі 20-30-их років ХХ ст.. для М.Куліша настають важкі, трагічні часи. Його твори, більшість з яких були надзвичайно популярними, зазнають як політичної, так і естетичної критики. Його ім’я роблять символом негативних тенденцій в українській літературі. Драматургові закидають, що його п’єси сповнені ідеологічних вад, що вони зводять наклеп на радянську дійсність. Постановки п’єс драматурга викликають різкі, недоброзичливі рецензії та відгуки. Проти драматурга спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої стверджується, що з революційних позицій драми «97» Куліш перейшов на ворожі засади п’єс «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната». На Першому всесоюзному з’їзді радянських письменників (17 серпня – 1 вересня 1934 року) Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. У той час це було одне з найнебезпечніших звинувачень для митців і літераторів. 19 серпня 1934 року на ранковому засіданні І.Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури охарактеризував М.Куліша як митця, що є представником «виявів націоналізму» в драматургії». Це вже було схоже на вирок. Драматурга було звинувачено в участі «у контрреволюційній боротьбистській організації» і заслано на Соловки.
Обірвався життєвий шлях письменника 3 листопада 1937 року. Його було страчено на сорок п’ятому році життя, у радянському концтаборі на Соловках.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 КУЛІШ ЛЕОНІД ПИЛИПОВИЧ

[1924-2002] поет, прозаїк, публіцист, літературознавець

 

 

Я народивсь на світ у січні, Коли вигулюють сніги. Пройшли роки непересічні... Круті траплялись береги. Байраки, балки, крутояри І переярочки малі, - На відстані собі помариш, Все поцінуєш звіддалі. Тоді життя, як на долоні, Гранично - чисто постає... І на сліпучому осонні Яскраво бачиш, хто ж ти є.   Куліш Л.П. Нюанси //Куліш Л.П. Зізнання. - Херсон, 2000.-С.62.

 
Куліш Леонід Пилипович народився в селі Пустоварівка на Київщині в селянській сім'ї. Воював на фронтах Великої Вітчизняної війни.
У 1959 році закінчив мовно-літературний факультет Херсонського педагогічного інституту. Працював кореспондентом обласного радіо, старшим редактором студії телебачення, завідував літературною частиною облмуздрамтеатру, викладав у вузі.
Друкуватись почав з 1945 року в обласних газетах, молодіжних альманахах, журналах.
Перша книга віршів "Степові малюнки" надрукована у 1956 році. У доробку Л.П. Куліша поетичні і прозові збірки.
Поетичний доробок Л. Куліша по-своєму цікавий і оригінальний. Вірші поета воднораз говорять про його зіркість на життєві реалії, настроєність на прояви високого і красивого в нашій дійсності і людині.
Ревний прихильник поетичних тропів, як зазначив М. Братан, Л. Куліш-поет школи не ганявся за художніми образами-ребусами, а схилявся до поетизмів.
Розливають пахощі медові На бульварах липи молоді, І гудуть над вулицями бджоли Невсипущі в вічному труді...
Основне ж найбільш привабливе в прозі Л.Куліша - її світла тональність задушевний струмінь, загострено зацікавлений авторський погляд.
Проза Л. Куліша відзначається і джерельною чистотою, свіжістю мови, народної в основі своїй.
Так, в одному з листів до письменника видатний майстер сучасної української прози Олесь Гончар про одну з ранніх його збірок писав: ""Калинове намисто" цікаве для мене й з погляду мовного, лексичного, приємно натрапляти раз у раз на росинки чистих народних слів. Ось ця "Свірочка" - раніше такого не чув. І оповідання під цією назвою сподобалося щирістю, теплотою, могло б воно бути в читанні для дітей".
Куліш Л.П. - автор багатьох публіцистичних, літературознавчих та літературно-критичних публікацій, перекладач з російської, білоруської, грузинської, болгарської, української та інших мов. На слова його віршів складено пісні, в т.ч. про м. Херсон.
Митець - делегат V-IХ з'їздів письменників України, протягом багатьох років очолював обласне літоб'єднання, громадську раду обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.
Куліш Леонід Пилипович - член Спілки письменників України з 1958 року.

Твори: "Степові малюнки"(1956), "Щастя"(1959), "Суцвіття"(1964), "Сонце на колоску"(1967), "Степове поліття"(1971), "Високе літо"(1973), "Калинове намисто"(1975), "З відрами вповні"(1978), "Яблука в росі"(1979)  "Криниця безодня"(1980), "На чистоводі"(1984), "Червоні айстри"(1984), "Теплий іній"(1986),  "Осіння ластівка"(1987), "А коні іржали"(1999), "Зізнання"(2000), "Осіння ластівка"(1987).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали про життєвий та творчий шлях
Анатолія Кичинського

Кичинський Анатолій Іванович народився у 1950 році в с. Преображенці Чаплинського району на Херсонщині. Закінчив Херсонський педагогічний інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О.М. Горького в Москві.
У сімнадцятирічному віці почав друкувати вірші у районних та обласних газетах. Перша поетична книга А. Кичинського ”Вулиця закоханих дерев”, яка побачила світ у 1976 році, відзначена обласною комсомольською премією ім. Іллі Кулика.
Анатолій Кичинський – сучасний поет, творча манера якого містить у собі не лише народно-поетичні традиції, культурні ознаки, спадкоємність, але й традиції класиків української поетичної культури, він майстерно володіє фольклорними інтонаціями, авангардовими формами.
Йому належать переклади грузинських, угорських, єврейських, білоруських та російських авторів.
Багато віршів А. Кичинського покладено на музику, які виконують відомі співаки, а картини-пейзажі, натюрморти поета і художника є у приватних зібраннях в Україні і за кордоном.
Кичинський Анатолій Іванович член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреат літературних премій ім. Павла Усенка, Бориса Нечерди та Національної премії України ім. Т.Г Шевченка. Лауреат фестивалю “Слав’янські обійми“, володар Міжнародної літературної премії ”Летюче срібне перо” (Болгарія). Нагороджений медаллю ”Незалежність України” Міжнародною Академією Рейтингових технологій “Золота фортуна“.

Заплющу очі –                              все, як наяву, розплющу очі -                             все як сон, в якому не так, як сподівалося,                             живу: де крапка необхідна,                            ставлю кому, і речення продовжується, -                            де його скінчити,                            щоб нове почати, ніяк не втямлю,                           а життя іде, вже почина його не вистачати на сумніви,                          на те, щоб хоч на мить переконатись, що душа не спить, що в неї очі –                          як завжди, недремні, що всі її тривоги –                         недаремні.

Анатолій Кичинський – поет-лірик, поет-маляр, поет-мислитель.... – універсальний митець, який у процесі поетичного розвитку досяг значного успіху в поетичних мотивах, формах та експериментах. Він однаково володіє фольклорними та пісенними інтонаціями, ліричністю, культурою класичної версифікації, поетикою роздумів, а також – модерними прийомами й формами.
А ще Анатолій Кичинський відомий також і багатьом шанувальникам живопису як автор настроєвих пейзажів і натюрмортів, чимало з яких займають помітні місця у приватних колекціях не лише в Україні, а й за її межами. 

З автобіографії 

Найперший мій вірш, народжений мною на п’ятому році життя, ні на які інші не схожий тим, що його неможливо ні зафіксувати на папері, ні прочитати вголос. Ось чому про його існування жоден з моїх читачів навіть не здогадувався. Як тільки мама, навчаючи мене азбуки, вивела в зошиті хімічним олівцем літеру Т, затим, притуливши бабусине ім’я до неї, ніжно прочитала написане, я, глянувши на вікно, в яке тієї ж миті зазирнула бабуся Оля, надовго завмер. Тепер я знав, чому рами у вікні нашої хати, через які я дивився у великий світ, були саме такими – у вигляді початкової літери мого імені. Саме з цієї дерев’яної літери і починався найперший мій вірш.

Анатолій Кичинський – лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2006 року (за збірки “Пролітаючи над листопадом” і “Танець вогню”) – постає поетом не лише сьогоднішньої української культури, а й для наступних генерацій шанувальників красного слова. Його художнє слово є по-справжньому красним – увиразненим, малюнковим, багатобарвним, масштабним, поетично мудрим. Його поетичний простір засвідчує, що Таврійська земля услід за Олексієм Кручоних, Дмитром Овсянико-Куликовським, Борисом Лавреньовим, Миколою Кулішем, Сергієм Бондарчуком, Миколою Гриньком продовжує народжувати й плекати митців, ім’я і творчість яких стають брендом.
Брендом сучасного і стильного мистецтва.

З фотоархіву Анатолія Кичинського 

 

З мамою Оленою Іванівною (90-і рр.)	З татом Іваном Григоровичем (90-і рр.)	З сином Ярославом та онуком Максимом (Ірпінь, 2003)
З Джеймсом Патерсоном (на передньому плані) та Костянтином Кудієвським (другий  праворуч) на  Херсонському бавовняному комбінаті (1978)	Звучить вірш «Жива і скошена тече в мені трава» в Центральному  будинку  літераторів (Москва, 1979)	Біля пам’ятника С. Єсеніну в Рязані з колегами – слухачами Вищих літературних курсів при Московському літературному інституті ім. М. Горького (1981)
Обкладинка книги "Дорога завдовжки в любов" (1988 рік).	Фото А. Кичинського зі збірки поезій "Повторення непройденого" (1990 рік)	З Народним артистом України, співаком, композитором Павлом Дворським (Херсон, 2000)
Медаль «Незалежність України» вручають голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський та голова Генеральної дирекції Міжнародного Академічного Рейтингу популярності «Золота Фортуна» Дмитро Акімов (2005)	Вручення Президентом України Віктором Ющенком диплома та медалі лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка (Київ, 2006)	У казахському національному вбранні під час виступу на літературно-мистецькому вечорі, присвяченому 60-річчю казахського побратима, поета Іранбека Оразбаєва (Алмати, 2007)
Презентація диску-збірки А.Кичинського "...на відстані сльози" (2007 рік, за сприянням Херсонської торгово-промислової палати)	Поезії у виконанні автора (2007)	Під час презентації диску-збірки А.Кичинського "...на відстані сльози" (2007 рік, за сприянням Херсонської торгово-промислової палати)
А.Кичинський. Портрет. (2007)	А.Кичинський у творчій майстерні.	Портрет А.Кичинського.
Виступ А.Кичинського під час презентації збірки "Вежі та вітрила" у відділі краєзнавчих документів і бібліографії ХОУНБ ім.О.Гончара (2008 рік)	Презентація збірки "Вежі та вітрила".  А. Кичинський та нач.управління культури і туризму Херсонської облдержадміністрації Федотова Н.В.  (2008 рік)	Презентація збірки "Вежі та вітрила". Голова Херсонського обласного відділення Національної спілки письменників України Загороднюк В.С., нач.управління культури і туризму Херсонської облдержадміністрації Федотова Н.В. та А.І.Кичинський  (2008 рік).
Задушевна розмова з художником і письменником, творцем української гривні, Василем Лопатою (Київ, 2009)	А.Кичинський. Портрет.

 

 

 

 

 

 

 

ФОМІН ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ

[1910-1942], поет
 

Фомін Євген Павлович народився в Каховці. Після смерті батьків разом з братом виховувався в Каховському, а пізніше в Херсонському дитячому будинках. Навчався у Харківському сільськогосподарському, а пізніше у педагогічному інститутах.
Основна тематика віршів і поем Є. Фоміна 1924-1927 року – оспівування подвигу героїв громадянської війни, боротьба з міщанством, неповторний світ дитинства, дитбудинок, "перші і несмілі промені кохання": "Гроза", "Розцвітає мак", "Перемога", "Любов у дитбудинку".
У 1935 році Фомін Є. П. переїхав до Києва, де жив і працював до початку другої світової війни. З-поміж великих за обсягом творів, написаних в цей період, виділяються ще октави "Асканія-Нова"(1936 р.), якими поет оспівує Херсонський край. Драматична поема-казка, написана у співавторстві з А. Шияном "Івасик Телесик" (1940 р.), і досі йде на сценах театрів юного глядача. Найбільш повна довоєнна збірка творів Є. Фоміна "Лірика" (1941 р.). Крім творів, у книжці вміщені також і його переклади з творів Пушкіна, Некрасова, Тютчева, Церетелі, Міцкевича, Джамбула тощо.
В роки війни служив кореспондентом армійської газети. Написав низку агітаційних віршів і частівок "Кров за кров", які видані окремою книгою у 1942 році.
Влітку 1942 року в районі Луганська Фомін Є. П. потрапив в оточення, загинув у катівні фашистського гестапо 5 листопада 1942 року.

Твори

ЛІРИКА /Євген Фомін. – К.: Рад. письменник, 1941. – 100 с.

ПАВЛИК Морозов: поема /Евген Фомін. – К.: Мол. більшовик, 1936. – 41 с.

ПЕРЕГОРТАЮ сторінки: вибр. поезії /Євген Фомін. – К.: Рад. письменник, 1972. – 192 с.

ПОЕЗІЇ /Євген Фомін; передм. М. Ігнатенка. – К.: Молодь, 1971. – 167 с., 1 арк. портр.

ПЕРЕМОГА; Асканія-Нова; Дніпро; Елегія; Ленін: [вірші] /Євген Фомін //Антологія української поезії. – К., 1985. – Т.4. – С.294-299.

 

 

ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ

Радянська епоха (1917-1991 роки)

 

 ГОНЧАР ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ

[1918-1995] письменник

Гончар Олесь (Олександр) Терентійович народився в слободі Сухій Кобеляцького району Полтавської області в селянській родині.
Після закінчення семирічної школи працював в редакціях районних газет. Закінчив Харківський технікум журналістики ім. М. Островського, навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету ім. О.М. Горького, закінчив Дніпропетровський державний університет, навчався в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, працював головним редактором журналу "Вітчизна".
О.Т. Гончар учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ ступеня та ін.
Літературну діяльність розпочав у студентські роки. Друкуватись почав на сторінках українських літературних журналів та дніпропетровської обласної газети "Зоря".
Перший роман-трилогія "Прапороносці" (кн. 1 – "Альпи", 1946; кн. 2 – "Голубий Дунай", 1947; кн. 3 – "Злата Прага", 1948) витримав понад 150 видань мовами народів колишнього СРСР та зарубіжних країн.
Твори О. Гончара "Альпи", "Голубий Дунай", "Злата Прага", "Людина і зброя" відзначенні державними нагородами.
Життя та творчість Олеся Гончара тісно пов'язані з Таврійським краєм. На матеріалі степового краю ним створені оповідання, новели, статті, а також романи й повісті: "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "Чари – комиші", "На косі".
У творах змальовані події дожовтневого періоду і громадянської війни, проблеми степових сіл і всього світу, повсякденний педагогічний подвиг та духовна краса сучасників, нелегкі долі і славні трудові звершення.
Герої О. Гончара – прості трудівники, які задумуються над сенсом життя, над призначенням людини, причетністю до історії краю.
Широка географія нашого краю постає з творів митця: Каховка, Нова Каховка, Чаплинка, Асканія-Нова, Хорли, Берислав, Гола Пристань, Цюрупинськ, Херсон...
Мешканцями Херсонщини О. Гончар неодноразово обирався депутатом до Верховної ради України та колишнього СРСР. Він часто бував у різних колективах області, зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції, з молодими виборцями, студентами.
О.Т. Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення спілки письменників, сприяв будівництву у Херсонської обласної наукової бібліотеки, яка нині за рішенням уряду носить його ім'я. При обласній книгозбірні створено "Гончарівську вітальню", де зібрано цікаві матеріали про життя та творчість письменника.
Твори О.Т. Гончара перекладені на багато мов народів світу.
Гончар Олесь Терентійович член Спілки письменників України з 1946 року.
Указом Президента України від 14 липня 2005 року йому присвоєно звання Герой України.
До бібліографічного списку включено літературу, в якій йдеться про зв'язок письменника з Херсонщиною.

 

Олесь Гончар Він схожий на планету, Відкриту та непізнану людьми. У вічність відійшов, але не канув в Лету І словом пристрасним іде на Ви Супроти зла, нещирості, свавілля, Супроти сірості й пустопорожньої брехні. Своїм "Катарсисом", ніби чар-зіллям, Лікує душі страхом знівечені. – Ні, Не перекреслити нікому і ніколи Його сповитих совістю думок. А той, хто одягнув на очі шори І втягує їдкого наклепу димок, Хай спробує пройти тернистий шлях до Храму З любов'ю до людей і до землі. Хай відчинити спробує його масивну браму, Спокутувавши гріх в досвітанковій млі. А поки ми, заплутані в тенетах Лжеправди, за софітами не бачимо Зорі І молимося новим ідолам в багетах, На сполох б'є Собор Його душі. Лана Світ