Обмін досвідом "Виховання на основі народних традицій і звичаїв"

 

«Виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях», - так говорив великий педагог К. Ушинський.

Для успішної організації навчання і виховання в учнівському колективі я максимально використовую кращі здобутки народної педагогіки. Впроваджую педагогічні ідеї народної педагогіки двома шляхами:

1. Через безпосереднє застосування фактичного матеріалу з народної педагогіки.
2. Через проповідування і впровадження національних ідей.

Ці ідеї відображаються в рідній українській мові, фольклорі, національних                              традиціях, родинному побуті, святах, обрядах, настановах і правилах громадської поведінки, символах, народних чеснотах і нормах християнської моралі, різних видах мистецтв, народних промислах. Мабуть, мало який урок проходить без цих напрямків народної педагогіки. Матеріал до уроків підбираю і готую так, щоб він був максимально насичений народознавчим змістом.

У своїй роботі використовую досвід Василя Сухомлинського про організацію дитячого життя у школі на основі своєрідного народознавчого календаря. Структурними компонентами такого календаря є:

• Елементи місцевого фольклору.
• Народні традиції краю.
• Звичаї та обряди краю.
• Дитячі ігри та забави.
• Природно-кліматичні особливості.
• Народна медицина.
• Елементи сімейно-побутового і церковного календаря.
• Народна міфологія.

У поєднанні з реалізацією принципу врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів такий підхід забезпечує системність і цілісність в організації навчально-виховного процесу і допомагає найповніше втілити у дитяче життя кодекс людської порядності.

Відомо, що узагальнений досвід життя народу найяскравіше відображається у фольклорі. Цього вчу дітей  з перших днів у школі. Всі ці твори сприяють збагаченню словникового запасу учнів, активізують пізнавальну діяльність, розвивають фонематичний слух, інтонацію, формують оцінні судження, тобто забезпечують моральне та естетичне виховання. Звичаї, обряди, традиції є також важливими засобами формування національної самосвідомості особистості. Адже в цих народних надбаннях відображається життя народу, його історія, мова, мораль, етика, естетика, народна мудрість.

Моє завдання як учителя – прилучати учнів зберігати, примножувати духовну спадщину, що створювалась віками. Вирішення всіх цих задач пов’язую не з якоюсь окремою годиною спілкування, а з детально продуманою організацією уроків, занять, свят, де кожному заняттю чи святу, запропонованому мною, відводиться окреме місце і роль.

У класі-кабінеті зібрані куточки декоративно-прикладного мистецтва, ужиткового мистецтва, зібрана колекція рушників і народного одягу, посуду, оформлене дерево роду та стенд про народні свята. До оформлення кабінету народознавства  залучались батьки, бабусі та дідусі учнів,  самі учні.

Робота над казкою

Казка через елементи фантастичного зображення світу справляє глибоке емоційне враження на  дитину, приводить в рух її уяву, духовні сили. Логічна послідовність викладу, чітка побудова, влучність у вживанні фразеологізмів викликають неусвідомлене задоволення, сприяють засвоєнню традицій народно - поетичного мовлення. Лексика казок точно відповідає особливостям предметно-образного мислення дитини. У своїй роботі використовую такі прийоми роботи над казкою:

1. Впізнай казку.

Найкраще використовувати цей прийом на початку уроку. Діти пригадують казки, готуються сприймати твори певного жанру. Називаю групу слів і пропоную пригадати казку.

• Котик, лисичка, півник.
• Дід, баба, коза, зайчик, ведмідь, лисиця,вовк.
• Чоловік, жінка, змій, коваль.

Діти з задоволенням самостійно складають подібні загадки для своїх друзів.

2. Який народ розповів ці казки.

Називаю групу слів, учні доказово пояснюють, чому вони дійшли такого висновку.

• Хата, свита, піч, цар, царівна, князь.
• Король, принцеса, людоїд, троль, ельф.
• Яранга, нарти, пурга, сопка.

3. Я знаю, що це.

Вправа допомагає дітям краще засвоїти лексику казок, пов’язану з побутом давно минулих років, розвиває уявлення учнів. Можна використовувати ілюстративний матеріал. Лексичний матеріал: наймит, свитка, жупан, сагайдак, булава, кужілочка, бовдур, піч, млин, мірошник і т.д.

 

4. Слухаю, уявляю, відчуваю.

Вивішую на дошці героя казки і пропоную визначити, де цей герой посміхається, де сумує, сердиться і т.д.

5. Слухаю, уявляю, відчуваю, показую.

Діти фіксують свої почуття і переживання за допомогою міміки, жестів, рухів

6. Жива картинка.

Це не тільки методичний прийом, а й гра. Мета прийому – допомогти дітям через відтворення міміки і жестів персонажів казки на чуттєвому рівні усвідомити твір. Учні зображують відповідний епізод казки мімікою і жестами. Цей прийом дає змогу розвинути емоційну грамотність, бачити і розуміти рухи співбесідника і правильно на них відгукуватись.

Робота над загадками

Методика роботи над загадкою передбачає, що навчити відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв’язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, зміні.

Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики.

1. Порівняй і впізнай.

Показую предмет загадки, пропоную учням поміркувати, на що він схожий. Після того, як діти поміркують, промовляю загадку і прошу розгадати її – знайти докази, чому це той чи інший предмет.

2. Подивись, пригадай, відгадай.     

Учні уважно розглядають ілюстрацію або схематичний малюнок, читають слова, пригадують, «прочитують» загадку. Тоді роблять припущення, що це може бути і чому. Наприклад, відгадують загадку: хлопчик, пеньок, голова, брилок; Марушка, кожушки, сльози і т.п.     

3. Як відгадувати загадки і скільки може бути відгадок?

Звертаю увагу учнів на особливості змісту загадки, які свідчать про існування одного чи декількох варіантів відгадок. Наприклад:

1. Без вікон і дверей повна хата людей. (Хіба це тільки огірок?)
2. Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі. (Чому це морква, а не ріпа чи редиска?)

Робота з пісеньками - забавлянками

Для того, щоб пісенька-забавлянка стала тим цікавим матеріалом, завдяки якому дитина свідомо удосконалюватиме свої почуття, своє мовлення, проводжу театр «Рукавичка».

Для організації театру «Рукавичка» беру іграшки зайчика, лисички, котика або інших звірів і роблю з них іграшку-рукавичку, які одягаються на руку. Можна одночасно застосовувати дві рукавички-іграшки при читанні діалогів. Наприклад:

• Зайчику, зайчику, де ти бував?
• У темнім гаю.
• Розкажи, розкажи пригоду свою.
• Вовчика сірого я в ярок  загнав,  лисоньку рудую у мішок сховав…

Робота з прислів’ями і приказками

Велику педагогічну цінність мають прислів’я і приказки. У них акумулювались мудрість народу, його багатовіковий досвід, думки, сподівання. Вчу в учнів розрізняти і виділяти у прислів’ях:

• Засторогу.
• Похвалу.
• Осуд.
• Заборону.
• Рекомендації.

Вчу учнів розрізняти різницю між прислів’ями і приказками. Для цього треба проводити їх детальний аналіз. Прислів’я висловлює думку в цілості, а приказка дає тільки натяк. Вона найчастіше є частиною прислів’я, виділяється з нього. Прислів’я обов’язково містить повчання, а в приказці факт тільки констатується, він не має повчального характеру. Наприклад:

•        Ні риба, ні м'ясо.
•        Написано чорним по білому.

Разом з дітьми оформили папку з прислів’ями за темами:

•        Природа і її явища.
•        Шлюб, родина, родинні стосунки.
•        Сирітська і вдовина доля.
•        Козацтво.
•        Добро і зло.
•        Наука і освіта.
•        Чесність, совість, сором.
•        Прислів’я про мову, рідний край.
•        Тварини і рослини.
•        Про дружбу і гостини.
•        Про працю і господарство

Учням часто пропоную самим добирати прислів’я до певної теми.

 

Образи рослин і тварин у традиційних уявленнях українців

При вивченні тем «Рослини», «Тварини» ознайомлюю учнів не тільки з характерними ознаками рослин і тварин, а й з тим, який образ вони символізували у традиційних уявленнях українців. Наприклад.

Ворон

Уявляли переважно в темному світі і користувався недоброю славою. Вважалося, що каркання ворона над хатою віщує лихо або близьку смерть когось із членів родини. Для того, хто вирушав у дорогу, було поганою прикметою, якщо ворон каркав, повертався до нього дзьобом. Аби відвернути нещастя, поспішали сказати: «На свою голову каркай, а не на мене!». Люди вірили, що чорт може набирати подобу ворона і в такому вигляді з’являтися поміж людей.

Тополя

Тополя вважалася священним деревом і рубалася для жертовних вогнищ. Тополя – символ дерева життя, символ добра і зла, символ України, матері, краси, стрункості, весни. На Україні тополя – символ змученої матері, дівчини, нещасливої долі. Рубання тополі символізувало заручення та одруження.

Багато повір’їв пов’язано з живою і неживою природою.  Їх теж розглядаємо на уроках, пов’язаних з даною темою. Учні самі прилучаються до цієї роботи і ведуть пошук цих повір’їв.

• Звиті ластівками гнізда віщують щастя господарям. Руйнувати їх – гріх.
• Хто жабу вб’є, в того вдома хтось помре.
• Зіпсував воду, не буде честі твоєму роду.
• Хто дерево рубає, того бог карає.
• Яєць ластівки чіпати не можна, бо буде ластовиння.

У класі оформлений змінний стенд-куточок, де діти висвітлюють народні прикмети про погоду, повір’я, прислів’я і приказки, опис народних свят та обрядів до них.

Народні прикмети

Вони пов’язані насамперед з атмосферними явищами, кольором неба, хмарністю, швидкістю і напрямком вітру, а також із станом рослин і поведінкою тварин. На початку кожного сезону пропоную учням перевірити певні народні прикмети щодо погоди. В основному беремо прикмети, пов’язані з народними або релігійними святами. Записи робимо у класному щоденнику спостережень. Це сприяє активізації процесу пізнання дітьми об’єктів і явищ природи, бажання розгадувати таємниці природи.

Народні ігри

   Гра як основний і доступний вид діяльності для дитини в певному віці є важливим засобом її духовного і фізичного виховання. Вона дає поштовх фантазії, творчій уяві

Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були частиною весняного, зимового чи літнього календарного обряду. Це ігри з відтворюванням рухів, побудовані на діалогах. Граючись, діти вивчають лічилки, скоромовки, віршовані тексти. У народних іграх маємо чудові виховні моменти, вони становлять своєрідну школу етики і естетики, завдяки грі формується поетичне мислення, мистецькі смаки. Ігри присутні на усіх народних святах, які проводяться у класі, на уроках фізкультури, в позаурочний час, під час літнього відпочинку у таборі. Ось найулюбленіші дитячі ігри:

• На баштані.
• Сонечко.
• Цурка.
• Чабан.
• Дощик.
• Гуси.
• Латка-битка.

Сімейне виховання

Напрямки сімейного виховання:

• Формування історичної родовідної пам’яті у дитини.
• Проведення родинних свят з народознавчим змістом.
• Виховання шанобливого ставлення до членів родини.

Практичні напрямки роботи:

• Вчу дітей складати родовідне дерево, оформлювати родинний альбом.
• Організовую конкурс малюнків про життя родини.
• Вчу досліджувати свій рід (цікаві розповіді про родичів).
• Ведемо журнал родинних українських страв.
• Практикуємо виступи батьків на усіх родинний святах.
• Досліджуємо давні професії (які вже втратили актуальність в наш час) родичів.
• Проводимо дослідження «Твоє ім’я», «Ім’я твого роду».
• Створили клас-кабінет «Світлиця».

Отже, засоби народного спрямування сприяють вихованню здорової, культурної, щасливої людини з багатогранними знаннями й високими духовно-моральними цінностями, патріотичними почуттями, національною і людською гідністю.

 

Виховний захід

«Як весна з зимою зустрічалася»

Проведений у 4-А класі класоводом Коваль С.М.

 

2012 р.

 

 

 

 

 

 

 

Мета: показати народні традиції зустрічі весни, виховувати любов до природи, повагу до народних традицій.

До презентації слайдів.

Як нестримно летить час! Здається, ще недавно ми тішилися новорічними обрядами, милувались зимовими пейзажами, бігали на лижах, катались на санчатах, пересиджували в домівках люті морози. А зима тим часом володарювала в природі. Засипала дороги, вкрила снігом дерева, замела стежки у лісі, дала людям відпочити від праці у полі.

І хоч лютий місяць і має таку назву, та все ж сонце повертає на весну. День збільшився на 3 години. А весна не за горами. Скоро скресне лід на річках і озерах, з’являться з-під снігу перші вісники весни – підсніжники.

І зимові місяці змушені будуть відступити, поступившись місцем весняним.

Недарма в народі кажуть: Лютневий сніг весною пахне. Або: Лютий хоч і лютує та весні дорогу готує.

Але зима не хоче здавати свої права, вона ще господарює і не думає пускати у свої володіння весну.

Але й весна дівчина не з лякливих. Хоч як її не лякає зима, вона повільно, але сміливо йде їй назустріч.

Як вони зустрілись, ми сьогодні і побачимо.

1. Ще зима по нашім краї на санчатах роз’їжджає.

Сніжок сипле без упину, вкрила ковдрою країну.

 

2. Де не гляну я надворі всюди бачу білий колір.

Сніг січе безперестанку, зима трудиться від ранку.

 

3. І мороз не угаває, йому вітер помагає.

Не мети, не мети, зимонько снігами.

А приходь ти до нас з танцями й піснями.

 

1 учень:   

На Стрітення Зима з Весною міряються силами. У народі кажуть, що цього дня вони змагаються, котра з них переможе.

 

 

Учитель: 

В церквах на Стрітення освячують воду та свічки – вони вважаються цілющими, слугують сімейними оберегами й захищають людей від грізних сил природи, від лиха і хвороб. Ми також запалимо стрітенську свічку, щоб зігріла вона наші серця, а ви зможете побажати те, чого вам найбільше хочеться.

 

Ой, громнице-свічечко! Святая водиченько!

Від біди оберігай наш майбутній урожай.

Дай здоровя нам усім та достатку в кожен дім.

Свічко-свічечко, гори, на діточок укажи.

В щасті-долі  щоб жили і здоров’я берегли.

 

Ведуча:

Ще зовсім молодою зима колись була.

Спокійною, не злою сніги в поля мела.

Легенько танцювала, Дід Холод забавляв.

Щоб по льоду кружляла, всі річки закував.

А  Віхола-дівчина зиму не дуже любить.

Хоч легка, мов пір’їна, та серце не застудить.

 

Віхола:

Із серця радість ллється, воно – червона квітка.

То дощиком сміється, то б’ється дуже швидко.

Проміння сонця, грайте, ти, дощику, стрибай.

Веселку розгортайте – в душі моїй розмай!

 

Травень:

Як гарно ти танцюєш! Прошу тебе, дівчино,

Для травня завальсуєш ще хоч одну хвилину?

 

Серпень:

Сопілка із калини для тебе буде грати.

В серпневу жарку днину прошу затанцювати.

 

Вересень:

А вересня потішиш? Я килим розстеляю.

Багряний лист розкішний до ніг твоїх складаю.

 

Віхола:

Я заметіль рожеву для травня закружляю.

Жару ланів серпневу танком дощу скропляю.

А вихор золотавий я вересню дарую.

Хай буде  всім цікаво, для всіх вас затанцюю.

 

Зима:

З морозом і снігами набридло нудьгувати.

Ти, Віхоло, із нами не хочеш танцювати?

 

 

Холод:

Та довго не барися. Якщо не затанцюєш,

Цариця розлютиться, і потім пожалкуєш.

 

Сніжинки:

Зимі ти прислужися, як ми їй вірно служим.

На те вона й цариця, щоб слухать неодмінно.

 

Віхола:

Не затанцюю з вами, бо серце на морозі

Охоплене снігами цвісти уже не в змозі.

 

Зима:

Лютить мене відмова, з зими не пожартуєш!

Як стрінемося знову, ще дужче пожалкуєш!

Сховаюсь за калину, не довго ще чекати.

Свавільную дівчину я хочу покарати.

(зриває квітку з грудей і жбурляє її подалі і кущі)

Пусте зі мной змагання, мене ти не забудеш.

Довічним покаранням шукати квітку будеш.

(зима виходить, віхола затуляє обличчя, залітає вітер)

Вітер:

Щоб відшукать серденько, давай удвох літати.

Допоможу швиденько сніг в танці розмітати.

(виходять)

(заходять Весна і Сонечко)

Весна:

Яка чудова квітка під снігом замерзає.

Їй сонечко привітне пелюстки розкриває.

(сонечко торкається квітки)

Сонечко:

Голівки розсівають мак по усьому полю.

Дівчатам прикрашають вінки на кращу долю.

 

Ведуча:

За роком рік проходить, а віхола шукає,

та квітку не знаходить, в снігах її немає.

Весна подарувала ту квітку у віночок.

Дівчаток заквітчала, покликала в таночок.

(входить дівчинка)

Дівчинка:

Ой, весна, весна, днем красна,

Що ти нам, весно, принесла?

 

Весна:

Принесла я вам літечко, ще й рожеву квіточку

Хай вродиться житечко, ще й озимая пшениця, і усякая пашниця.

 

Дівчинка:

Ой, весно, весно, що ти нам, весно принесла?

 

Весна:

Принесла я вам літечко, ще й замашненьке зіллячко.

Ще й зеленую травицю, і холодную водицю.

А вам, дівчатка, по вінку з хрещатого барвінку.

 

Зима:

А ми ще подивимося, весно, хто з нас сильніший?

Насуплю я брови і вітер повіє.

Усе захолоне, рятунку нема.

Під снігом завмре все, засне, заніміє.

 

Весна:

А я засміюся – і сонце ласкаве засяє у небі.

Прокинуться луки, ліси і поля.

Усе розцвіте, заспіває.

Зрадіє приходу моєму земля.

 

Дівчинка:

Зимонько! Веснонько! Ви обидві хороші, даруєте нам радість. За зиму діти поздоровішали. Їм пішли на користь і мороз, і сніг. А зараз ти вже стомилася й тобі треба відпочити та весні дорогу звільнити.

 

Дівчинка:

Всі ми зиму проводжали, красну весну зустрічали

Весно, уквітчай наш край, дай нам добрий урожай.

 

Хлопчик:

Весна тепло нам принесла, і сонечко додала.

Щоб міцніли усі діти і розквітли, наче квіти.

З рідним словом щоб зростали, рідний звичай пам’ятали.

 

Вчитель:

Кажуть, що весну до нас приносять на крилах птахи. І справді одні за одними повертаються вони з вирію на рідну землю.

 

 

 

Пташка:

Цвірінь, цвірінь, журбу покинь. Курли, курли, летять журавлі.

Ках, ках, ках, качечки в рядках. А за ними вряд гуси гелготять.

 

Вчитель:

Колись давно, напередодні весняного сонцевороту матері пекли печиво у вигляді птахів, давали його дітям, а ті говорили:

 

Пташок закликаю із теплого краю.

Летіть соловейки на нашу земельку.

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки.