Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги! 🇺🇦

Опис досвіду роботи створення кабінету народознавства

Про матеріал
Опис досвіду створення кабінету народознавства. Досліджуючи спадщину українського народу, його звичаї, учні разом із керівником гуртка зібрали кращі зразки декоративно-ужиткового мистецтва: одяг, посуд, вишиті руками прабабусь рушники, інші предмети побуту, музичні інструменти. Концепція музейної кімнати виникла не випадково: хотілося не лише максимально достовірно відтворити побут українців минулого, а й побудувати свою Світлицю – затишне й урочисте водночас місце зустрічі однодумців. Відтоді гуртківці збираються у кабінеті народознавства для проведення засідань, оволодівають музейною справою, проводять екскурсії для школярів. Також продовжується робота над поповненням колекції музею, девізом якої стали слова Ліни Костенко: «Є скарби, допоки їх шукають. Перестануть – от тоді вже все…»
Перегляд файлу

 

НА ПЕЧАТЬ.123jpg копия.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D:\ФОТО\SONYA\Я\CCF13112009_00000.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Себе шукаємо в історії, щоб зрозуміти, знати і знайти!

http://www.nashekolo.org.ua/nk/im_article/Image/Gajdamaky_002_small_86374.jpg Український поет Олександр Бучинський - Яскольд у 1678 році написав панегірик «Чигирин», присвячений героїчній обороні козацької столиці від турків. І от у цьому творі звертає на себе увагу одне місце: поет пише, що коли б турки перемогли, то почали б нам тлумачити в наших школах «літеру», тобто по-своєму подавати й історію землі нашої, й мови нашої, й буття, а коли б це сталося, то з цього була б нам кривда. Слова знаменні, бо моральної кривди не знає тільки той народ, який уміє пізнавати себе сам і сам оповідає собі власну історію та й плекає власну культуру, а коли йому його «літеру» тлумачить загарбник, ясна річ, той тлумачитиме її за власним розумінням та баченням і на користь собі, а не поневоленому народові.

Loading...    Українці - одна з найдавніших націй у світі,  яка має багаті народні традиції. Духовну культуру та побут українського суспільства неможливо уявити без звичаїв та різноманітних обрядів. Особливо велику виховну силу мають ті традиції, звичаї та обряди, які пов’язані з народним  календарем, що є складовою педагогіки народознавства. Народні свята кожної пори року мають конкретну ідейно-виховну спрямованість (Новий і Старий рік, масляна тощо). Вони були пов’язані з урочистими заходами щодо річного природного циклу. Хліборобські та інші народні свята пов’язані з досвідом мудрості та краси людей праці. Звичаї, традиції та обряди, безпосередньо пов’язані з народним календарем, дозволяють школярам зрозуміти, що історична пам’ять зберегла єдність людини з навколишньою природою.
Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й у його історичному минулому, вони охоплюють усі галузі громадського і родинного суспільного життя.

 

 

 

                                                               Є скарби, допоки їх шукають.

      Перестануть – от тоді вже все…

        У вересні 2009-го року у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 було створено гурток «Берегиня» під керівництвом учителя української мови та літератури Голуб Софії Миколаївни. На засіданнях гуртка діти знайомилися із традиціями, обрядами наших предків, оволодівали деякими народними ремеслами. Одним із основних завдань роботи гуртка став пошук і збирання зразків народної творчості й ремесел, а також матеріалів з історії та культури рідного краю.

У результаті пошукової роботи учнів була зібрана етнографічна колекція, що стала основою фонду шкільного кабінету народознавства.

Традиції, обряди, свята в Україні житимуть вічно, бо вони пов’язані, як правило, з утвердженням загальнолюдських цінностей. Кожна нація, кожен народ тримається на прадідівських звичаях, символах, віруваннях. І тільки вивчаючи і знаючи їх, ми зможемо передавати культурну спадщину свого народу, набуту віками, нащадкам.

Тому у 2007 році у ЗШ № 6 був створений кабінет народознавства. Досліджуючи спадщину українського народу, його звичаї, учні разом із керівником гуртка  зібрали кращі зразки декоративно-ужиткового мистецтва: одяг, посуд, вишиті руками прабабусь рушники, інші предмети побуту, музичні інструменти.

Концепція музейної кімнати виникла не випадково: хотілося не лише максимально достовірно відтворити побут українців минулого, а й побудувати свою Світлицю – затишне й урочисте водночас місце зустрічі однодумців. Відтоді гуртківці збираються у кабінеті народознавства для проведення засідань, оволодівають музейною справою, проводять екскурсії для школярів. Також продовжується робота над поповненням колекції музею, девізом якої стали слова Ліни Костенко: «Є скарби, допоки їх шукають. Перестануть – от тоді вже все…»

C:\Documents and Settings\Irenie\Мои документы\денисенко марина\Фото для презентації\15.jpg

А починалося все  із вивчення оздоблення української хати за допомогою макету,

виготовленого власноруч.

 

 

 

C:\Documents and Settings\Irenie\Мои документы\денисенко марина\Фото для презентації\16.jpg

 

 

 

 

 

Виготовлення  оберегу для кабінету

 

 

 

 

 

 

 

 

Колись кожна українська господиня мала в хаті оберіг, який гарантував її родині палку любов, купу здорових діточок, добробут і захист від злих сил. Український оберіг – це найдавніший символ щастя, що уособлює традиції, мудрість роду та передається з покоління в покоління, від матері до дочки, від батька до сина.

http://xn--90aefaq5aq.com.ua/products_pictures/venik1.jpgНа справжньому оберезі повинні бути:
- кукурудза, горох, квасоля, які гарантують багатство та достаток в домі;
- пучечки висушених трав - довголіття;
- червоний перець обіцяє пристрасть та палке кохання;
- горіх, часник, цибуля - здоров'я на довгі літа;
- монети - успіх в справах, достаток у сім'ї;
- хліб (мається на увазі колоски чи зерна пшениці) - злагода у домі;
- насінини, зернятка соняшника є запорукою сімейного щастя та благополучного поповнення в родині.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

D:\ФОТО\SONYA\ЗШ№6\Вечорниці 2009\P1020944.JPGN:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3248.JPGIMG_4565                  

            

 

 

 

N:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3252.JPG 

N:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3247.JPGN:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3259.JPG 

 

 

 

 

 

N:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3258.JPGI:\фото музей март 2010\музей март 10\P3260534.JPG 

 

 

 

 

 

N:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3271.JPGN:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3270.JPG 

 

 

 

 

 

 

 

 

N:\ВИШИВКА\Голуб\IMG_3260.JPGD:\ФОТО\SONYA\ЗШ№6\Вечорниці 2009\P8180212.JPG 

    

 

 

          

N:\НАРОДОЗНАВСТВО\МУЗЕЙ кабінет народознавства\ФОТО Кабинета Народознавства\IMG_4565.jpghttp://pavlograd-osvita.org/up/article/school/6/17_6.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

N:\НАРОДОЗНАВСТВО\КАРТИНКИ НА УКР. ТЕМАТИКУ\148803.jpgДивосвіт української хати

До якої б української хати ми б не зазирнули, скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней; коло самого входу з лівого боку  піч у кутку, в другому кутку або біля печі – полиця для посуду чи мисник, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати знаходиться піл, тобто дерев’яний поміст для спання, або рухоме ліжко, у деяких місцевостях удень на ньому готували їжу.

На так званому покуті, під образами, розміщують стіл, уздовж стін – лави, а біля столу – ослін, або рухома лавка; в кутку, між дверима та піччю, кочерги (коцюби), у другому кутку, біля мисника, - діжа з водою.

Мисник, судник являє собою поличку або кілька поличок, що становлять щось подібне до відкритої шафки чи етажерки для посуду. На нашому миснику ви можете побачити різноманітні керамічні та дерев’яні вироби, зокрема горщики, чайнички, чашку, куманець, ступки, чарку тощо, а також форму для випікання пасок. На іншій поличці розташована невелика колекція глеків, виготовлених у різних місцевостях Донецької, Полтавської областей.

Піч в українській хаті розташовують завжди в куті між задньою стіною хати та стінкою сіней, біля самих дверей; роблять її дуже часто просто з глини, часом із цегли і тільки іноді, найбільше у гуцулів, з кахлів. Ставлячи піч з глини, спочатку виліплюють із землі та глини відповідних розмірів підвищення, а потім на те місце цього підвищення, де має бути власне піч, кладуть великий куль соломи або частіше бажаного для печі обсягу мішок, щільно набитий половою чи соломою, та обліплюють його з усіх боків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною; коли глина висохне, з отвору мішка, що його лишають не заліпленим спереду, виймають руками полову чи витягають солому, а на кінець цієї операції – і самий мішок. Зробивши таким способом склепіння, вирівнюють його лопатою та розпалюють у ньому вогонь, щоб остаточно висушити. Потім ліплять з глини або ставлять із цегли припічок та прироблюють комин, що дає бічний канал, який веде до сіней, де він і відкривається в комин, чи димар; димар буває найчастіше сплетений з лози або зв’язаний з очерету, або, нарешті, збитий з дощок і значно рідше виліплений з глини, а то навіть зложений із цегли; він буває заввишки до половини сіней, або його виводять аж на стріху, іноді тільки трохи над нею, а іноді й дуже високо. У першому випадку дим розходиться по горищу та виходить через покрівлю або через невеликі отвори в стрісі над входом у хату або на обох кінцях гребіня стріхи. Унизу димар доходить до землі, й іноді в ньому ставлять кабицю – невеличку глиняну пічечку, що на ній можна щось зварити, не розтоплюючи великої печі в хаті. Іноді кабицю ставлять і серед сіней. Передній частині печі над її отвором надають досить різноманітної форми та роблять у ній різні пічурки для переховування сірників тощо; а іноді (коли в хаті є дівчата на виданні) розмальовують її так само, як і стіни хати, особливо коло богів, різними малюнками, частіше – квітками.

P1020978.JPGP9230433.JPGНа покуті (тобто в кутку між „причільним” та „покутнім” вікном) знаходилися боги або образи –  ікони, що їх ставлять звичайно на поличку, яка маскує кут, або на дві полички, що входять у нього. Полички ці називаються божник і бувають прикрашені різьбленими оздобами. Перед образами вішають лампадку або голубка, що зроблений з довгувато – круглого шматка тіста або навіть з великоднього яйця, до якого прироблені зложені фалдочками розмальовані папірці, що являють собою крила та хвіст; з тіста теж роблять щось подібне до головки. А самі образи обкладають якомога старанніше засушеними квітами та пахучими травами. Над образами або під ними роблять також дуже часто драпіровку з рушника, який у цьому випадку також звуть божником. Саме тут, коло богів, приміщують звичайно і пляшечку зі свяченою водою як ліки або охоронний засіб проти всякої напасті, страсну свічку.

Над ліжком чи полом підвішують на шнурах, що прикріплені до стелі, жердку, на неї вішають одяг. На нашому полі ви бачите різні інструменти для ткання чи прасування: маленький ткацький верстат, веретено, рубелі, а в кутку – прядку. Чоловічі сорочки, які розташовані тут же, були виготовлені на Буковині та Запоріжжі. Так само над ліжком чи полом або біля нього підвішують, іноді цілком особливим способом, колиску для дитини. Поряд із полом знаходилась дерев’яна (іноді обкована) скриня, іноді досить велика. На Україні вона майже завжди розмальована квітками або (найбільше у гуцулів) оздоблена різьбою, її часто ставлять на чотирьох невеликих коліщатах, щоб легко пересувати з місця на місце. У кімнаті не вистачає дубової скрині, пофарбованої у традиційний для Дніпропетровщини темно-зелений колір із яскравим рослинним орнаментом.

Лави та ослони в українській хаті розташовувалися у кутку під іконами та вздовж стіни; це звичайні лавки, або прироблені нерухомо до стін, або рухомі, що стоять коло столу. А сам стіл, крім особливої міцності, відзначається ще іноді розкішними різьбленими оздобами, особливо у гуцулів, де нижня частина одночасно служить і за скриню.

Вікон в хаті буває звичайно три: два з головного фасаду та одне причільне, на вузькому боці хати, при чому  перше од дверей вікно головного фасаду буває часто трохи меншим, ніж друге, покутнє, що знаходиться ближче до покуті, а це останнє – покутнє – завжди буває таке саме, як причільне. Над піччю чи під полом приміщується ще одне маленьке віконечко з однією шибкою. Зовні вікна обводять в деяких місцевостях жовтими, синіми або червоними смугами; останнє буває як ознака, що в хаті є дівчина на виданні. Над вікнами вішали великий рушник як оберіг і прикрасу. Щодо дверей, то ми можемо тільки сказати, що вони бувають виключно з одним розворотом та мають прямокутну форму.

Концепція нашої кімнати виникла не випадково: хотілося не лише максимально достовірно відтворити побут українців минулого, а й побудувати свою Світлицю – затишне й урочисте водночас місце зустрічі однодумців. Відтоді ми, гуртківці, проводимо екскурсії для школярів та збираємося тут для проведення виховних заходів, вивчення звичаїв та обрядів.

 

 

P1020999.JPG

 

 

 

 

 

 

 

 

N:\НАРОДОЗНАВСТВО\МУЗЕЙ кабінет народознавства\ФОТО Кабинета Народознавства\IMG_2918.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Традиційна новорічна обрядовість українців — це ціла низка зимових свят з кульмінаційними точками 7 січня (Різдво), 14 січня (Новий рік) і 19 січня (Хрещення), тому ми провели дослідження серед учнів, щоб дізнатися про рівень їхньої проінформованості щодо народних свят та визначити, які свята є найбільш шанованими. Було опитано 87  учнів.

  1. Чи святкуєте ви в родині народні свята?

а) Великдень;

б) Різдво;

в) Трійцю;

г) не святкуємо ніяких;

д) святкуємо всі перелічені.

     2.  Назвіть свята зимового циклу.

     3.  Чи  ви знаєте про свято Миколая? 

     4. Чи знаєте ви про свято Андрія Первозваного?

а) чув про святого Андрія;

б) чув я про це свято від старшого покоління;

в) знаю про це свято під назвою Калита;

г) взагалі не чув.

      5. Чи відомі вам особливості святкування цього свята?

а) ні;

б) так.

         Отже,   в цілому    учні досить обізнані щодо родинного святкування народних свят. Свято Андрія Первозвоного є досить відомим, але більшість учнів не чули про це свято взагалі. А щодо особливостей святкування цього свята, то можна відмітити, що більшості опитуваних вони невідомі. Тому і було створено проект, щоб познайомити учнів із и народними звичаями та обрядами зимового циклу.

 

 

 

 

 

 

D:\ФОТО\SONYA\ЗШ№6\Вечорниці 2009\IMG_5386.jpgD:\ФОТО\SONYA\ЗШ№6\Вечорниці 2009\P1020991.JPG 

 

 

 

 

 

 

 

 

N:\20101213020604.jpg 

 

http://kaputik.net/wp-content/uploads/2010/11/vorozhinnya-na-andriy1.jpg 

 

 

 

 

 

 

N:\images0.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\PC170685.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\PC170686.JPGСвято «Миколая зустрічаймо в цей святковий вечір…»

 

 

 

 

 

 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\IMG_8410.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\IMG_8425.JPG 

 

 

 

 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\IMG_8454.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\Свято МИКОЛАЯ\IMG_8434.JPG 

 

 

 

 

 

 

Різдвяний вертеп

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120699.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120740.JPG 

 

 

 

 

 

 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120715.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120688.JPG 

 

 

 

 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120727.JPGD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\вертеп фото 2011\P1120713.JPG 

 

 

 

 

 

 

 

Масниця «Тещині вечірки»

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4352.jpgD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4259.jpg 

 

 

D:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4284.jpgD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4342.jpgD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4307.jpgD:\разное\народознавство\ПЕДЯРМАРКА 2011\масляна\IMG_4347.jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творчістю є взаємне спілкування. Найлегше формувати таку особистість тоді, коли вчитель творчо співпрацює з учнями, індивідуально розвиваючи їхні задатки відповідно до характеру, світогляду, здібностей.                             

Отже, творча лабораторія вчителя народознавства - це і його слово, і пісня, і поезія, авторські програми, розробки уроків, сценарії виховних заходів, уроки, факультативні заняття, кабінет народознавства, забезпечений літературою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фонди  музейної кімнати народознавства:

  1. загальна  кількість  одиниць  збереження – 105;
  2. кількість  музейних  предметів  основного  фонду –90;
  3. кількість музейних предметів, що мають виняткову культурну та історичну цінність – 15;

Кабінет має такі експозиційні  розділи:

  • „Дивосвіт української хати”
  • „Українське народне вбрання”
  • „Традиційний посуд українців”

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Додано
4 серпня
Переглядів
24
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку