П'єса "До залізних стовпів"

До залізних стовпів

Дійові особи:

Ведучі

Тарасик

Чумаки

Мама

Яринка

Катерина

(Збоку сцени сидить Тарасик й акуратно щось виводить на папері)

Ведуча І

В часи кріпацького свавілля

Малий Тарасик на дозвіллі

Писав вірші і малював,

Дідуся слухав, як повчав.

Ведуча ІІ

Втікав від всіх у бур’яни,

Й писав про те, як люд пани

Пригноблюють і зневажають

І за ніщо увес люд мають.

( Тарасик вкладає свої «скарби» до сумки, підводиться й рушає в дорогу)

Ведуча І

Куди ж прямує це хлоп’ятко –

Бідненько вдягнене й в заплатках –

В очах – розумна яснота,

Що не зборола біднота!

Ведуча ІІ

Тарас іде до тих стовпів,

Що здавна небо підпирають,

Де ясне сонечко сідає…

Навколо ж степ – як тисячі полів.

Тарасик

Уже, мабуть, стовпи будуть

За цим ось небокраєм –

Далека видалася путь –

Ось сяду, почекаю…

Спочину хвильку і піду,

Бо мушу я дізнатись!

Ось-ось уже я віднайду

Оті стовпи, й назад піду,

Мабуть, зосталося вже мало,

на сон чомусь хилити стало…

 

(Присідає й починає дрімати. Наближаються чумаки. Один з них торкає хлопчика за плече)

Чумак 1

•    Агов, хлопчино, ти чому

На цім безлюдді в самотині?

Чумак 2

•    Повідай нам, бо ще ж кому

Розкажеш, бідная дитино?!

Тарасик

•    Таррас з Керелівки.  А ви?

Ви – чумаки? І ваші то воли?

Чумак 1

•    Так, чумаки, в Кирилівку йдемо,

Тобі куди? Й тебе довеземо.

Чумак 2

•    І чому сам ось тут, посеред степу,

Чи не боїшся вскочити в халепу?

Тарасик

•    Чого боятися мені?

Удома ж я, не в чужині –

Та й і не сам –

З’являлися ось щойно

Переді мною лицарі достойні –

У вишиванках і з шаблями.

Повіли, як боролись з москалями

За рідну неньку Русь-Вкраїну,

Щоби підняти із руїни.

 

Чумак 1

•    «Було колись на Вкраїні –

Ревіли гармати!

Чумак 2

•    «Було колись: запорожці

Вміли воювати!»

Чумак 1

•    Ходім з нами, козаченьку,

Поїдемо помаленьку!

 

(Пригортають хлопця до себе й проводять за сцену. З іншого боку сцени виходить мачуха з Яринкою та Катериною)

 

Ведуча І

А удома Тарасика

Усі вже шукають,

І в бур’янах, й на пасіці,

А ніде немає!

Ведуча ІІ

Мов крізь землю провалився –

Голодний та босий,

А вже й вечір наблизився:

Роси на покосах.

Мама

•    Чи ти доню, Яриночко,

Не запам’ятала

Де в лихеньку годиночку

Дитина пропала?

 

Яринка

•    Я бачила, як Тарасик

Малював у бур’янах,

Повернулась, щоб гратися,

А він зник, як дим в лісах.

 

Мама

•    Катеринонько, дівчино,

Як же ти гляділа,

Де вже цілий день дитина,

 чи де не зомліла?

 

 

Катерина

•    Я ж гляділа, дивилася…

Він же в своїх думах…

Я в роботі запинилась –

А він щось надумав,

І подався світ за очі

Як козак блукати,

Й тепер блука проти ночі,

Не верта до хати…

Яринка

•    Постривайте, чи чуєте –

Десь гомонять люди..

Мама

•    О, то ж чумаки їдуть там,

Й з ними наш приблуда.

(Звертається до чумаків)

•    Вечір добрий, добрі люди,

Хай добро вам в всьому буде!

Чумак 2

•    Добрий вечір, господине,

Чи не ваша то дитина?

Мама

•    Справді наша! Дяка щира,

Що добро таке зробили!

 

Чумак 1

•    З нього будуть добрі люди,

Як ці пригоди не забуде!

 

Тарасик

•    Я ніколи не забуду,

А напишу, щоб повсюди,

Де у світі є лиш люди –

Пам’ятали нашу славу,

Славу нашої держави!