«Пам’яті жертв голодомору» сценарій

«Пам’яті жертв голодомору»

Вед1  85 років минуло відтоді, як мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені голодомором. Наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс чималі страждання та смерть.

Читець: Голодна смерть, напевно, найстрашніша,

               Вона повільна, довга і тяжка,

               Жахлива і пекельна, найлютіша,

               Бо зводить з розуму й така тривка…

                Вмирали сім’ї, вимирали села…

               Бо все забрали, що народ зростив.

              Статистика доволі невесела…

              Мільйони більшовицький кат згубив.

             А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

             Як голодом морили чесний люд.

             Бо ж пам’ять у народу не забрати…

             Й не знищити, не змити,наче бруд.

             Вона передалась нам генетично

           Й живе у нас завжди, з маленьких літ.

           І буде жити в Україні вічно,

           Тож хай про це почує цілий світ!

Вед2 1932-й рік… Того року врожай хліба був чималий, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно та почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи… Поступово насувався голод… Найбільшого розмаху голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії весною та влітку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачали своє єство. У багатьох місцевостях було зафіксовано випадки канібалізму. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще не народжених у лонах матерів.

Вед1 Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові та не впізнало  землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в такому смертному сні.

Читець: В селі весна повзе на ліктях,

               Повзе по мертвих і живих,

               В долоні сонце ловлять діти,

               Що дзвінко капає зі стріх.

              І п’ють опухлими вустами

              Оту живицю молоду.

             Їм жить і жить, та над полями

             Знов ворон каркає біду.

Вед2 Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей – вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала, 50% загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали в наслідок тривалого недоїдання та фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли подвір’я.

Вед1 О діти, діти, ангели невинні!

          Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

          Ви вже ніколи рідній Україні

        Своїх сердець не віддасте.

        Ви, не розцвівши, згинули дочасно,

       Поклав у землю вас голодомор.

       Я ж бачу, як важкий достиглий колос

       Схилився над голодними дітьми.

Вед2 Хто безневинно вбитим зведе тепер смертельний лік? Їхня кривда кричить, і ридає, і стогне. Вони гинули в муках – сотні тисяч, мільйони.

       Вплетіть, матусю, свічку в колосся

       І запаліть, поставте на вікні…

       Може, в цю пізню перемерзлу осінь

       Сюди вернутись випаде й мені…

      Насипте, мамо, пригорщу пшениці

      І залишіть яріти на вікні.

      Цей запах хліба… він і досі сниться,

      Колоссям проростає у мені…

   Я ним ніяк насититись не можу,

     Крізь темний морок в розпачі кричу!...

     Згадай про нас, заморених, мій Боже,

     І запали вселенськую свічу…

Вед1 Світ немов розколовся надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами та надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Вед2 Життя людське – найсокровенніший дар Божий, і кожне – дорожче над усі цінності земні та небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішних, і грядущих, бо ми – люди. Ніколи не пізно покаятися і стати на шлях істини та любові, бо голоси мучеників із 33-го, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдишнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

Нехай у наших душах залишиться маленьких вогник свічечки як спомини про тих, кого сьогодні немає серед нас, хто помер страшною смертю. Дай, Боже, «щоб цього ніколи більше не повторилось»!

Вед1 Хай у кожному місті та селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилять голову перед вічною пам’яттю невинно убієнних голодом – геноцидом, уклінно припадуть до їхніх могил, поставлять свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла на вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років оголошується хвилина скорби.

Хвилина мовчання. Звучить музика

Вед2  Мертвим нікому довіритися, крім живих, -- і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою та вільною долею нашого народу. Мільйони людей, які загинули у 32-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у часі та просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їхні діти й онуки. Пам’ять про голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім живим на землі.

Вед1  Дякуємо всім небайдужим хто своєю присутністю вшанував пам’ять про мільйони безвинних жертв. Бажаємо всім вам здоров’я, душевного спокою та миру у великому домі, який зветься Україна!!!!.