Патріотичний вірш "Казка про Україну"

Казка про Україну

У землях древніх, землях славних

Жила – була собі родина,

Що мала діточок чимало.

Їх маму звали Україна.

Всіх доньок – двадцять ще й чотири,

Й найменшенький синочок  - Крим,

Вимогливий і вередливий,

Але всі панькалися з ним.

- Мені водиці дайте більше!

А ще електрики побільш!

Я особливий, тож давайте

Усе найкраще, і хутчіш!

І так синочок Крим повірив

У винятковість власну, що

Недобру справу він замислив

І до чужинців перейшов.

- Немає ладу в цій родині, -

Зметикували чужаки, -

А значить, в них забрати можна

Кількох сестер нам до руки.

Луганщина блага сумно,

Донеччина просила всіх:

- Врятуй нас, рідна Україно! -

Сестрички, заберіть від них!

- Борімося! - сказала мати. –

Не лишимо їх у біді!

Повинні відсіч твердо дати

Чужинцям. Що прийшли в наш дім!

Але й чужинці не дрімали,

Усе сестричок підмовляли:

- Чого сумуєте ви днями?

Хіба погано вам із нами?

- Ми забезпечим вам достаток,

Лиш плакать треба перестати.

- Мабуть, нам з ними буде краще, -

Луганщина сестриці каже,

Й обидві в чужину гайнули.

Матусю слухати не стали,

Як не просила, не благала…

Ось час іде, і сестри бачать –

Слова чужинців мало значать:

Нема обіцяних достатків,

А замість них – на латці латка.

Сестриці кажуть тут несміло:

- Пусте затіяли ми діло!

Дарма образили родину…

- Проситись треба в Україну.

Пробач нас рідна наша ненько,

Болить за домом в нас серденько.

- І ти пробач, родино люба –

Не залишайте нас на згубу!

Тут Київщина обізвалась:

- Від вас я і не відверталась!

А Рівненщина й Закарпаття

Сказали сестрам із завзяттям:

- М в стороні стоять не будем, -

Адже ми вас, сестриці, любим!

- На допомогу час вставати! –

Тут стала Львівщина гукати.

Та завойовники впирались:

- Не віддамо! – усе кричали.

- у нас залишитесь назавжди! –

Сміялися нахабні зайди.

Аж тут і братик Крим прозрів

І теж додому захотів.

Прийшла пора сім’ю зібрати

І повернуть сестер і брата.

Всі як один на захист стали.

І воїнів Карпати слали,

Продукти з Рівненщини йшли,

Смачненьке з Львівщини везли.

Закони з Києва й укази

Допомагали бути разом.

Минула осінь і зима,

Тоді скінчилась і весна –

Протистояння все тривало…

Нарешті влітку об’єднались!

Нарешті разом вся родина

В обіймах неньки України.

В Донеччини душа співала:

- Як добре вдома серцю стало!

Луганщина також радіє:

- Яким теплом від роду віє!

- Я буду завжди гарним братом!

Родині Крим став обіцяти.

І як тут ненці не радіти,

Коли всі разом її діти.

Лиш там відносини міцні,

Де мир і злагода в сім’ї.

А хто з мечем до нас прийде –

Загибель від меча знайде.

Тож вам бажаєм: у родинах

Любов хай квітне цвітом дивним,

Хай мир і злагода панують

І від біди завжди рятують.

Ми переконані напевно,

Що казка наша недаремна –

Вона нехай здійсниться точно,

Бо всі ми дуже цього хочем.

І тут вже правди ніде діти –

Ми України гідні діти!!!