Перша психологічна допомога

На допомогу класному керівнику

           Перша психологічна допомога (ППД)

 - сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання й потребують підтримки;

- те, що ми робимо, коли хтось у складній ситуації чи засмучений, зважаючи на свої межі та кордони;

- непрофесійне психологгічне консультування, оскільки не передбачає детального обговорення, аналізу чи встановлення хронології та суті подій, що виклакали стан дистресу;

- сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної психологічної допомоги людям, які зазнали впливу надсильних стресорів. її надання не передбачає значної професійної підготовки – достатньо знань, отриманих в рамках загальноосвітнього психологічного інформування, і природної здатності проявляти співчуття, людяність;

- важливою характеристикою першої психологічної допомоги є її простота. вказує, надання гуманної, турботливої і співчутливої підтримки, яка спрямована на вирішення, насамперед, насущних практичних проблем і задоволення потреб населення, яке постраждало від надзвичайних ситуацій, стихійного лиха чи травмуючої події (австралійська спільнота Червоного хреста);

- активізація внутрішніх ресурсів людини для того, щоб вона сама могла подолати свою проблему.

Що таке ППД:

-гуманна, підтримуюча, практична допомога особам, які нещодавно пережили сильний стрес, що передбачає:

-ненав’язливе практичне піклування і підтримку;

- оцінку потреб;

-допомогу людям у задоволенні базових потреб (їжа, вода);

-вміння вислухати людей, не змушуючи їх говорити;

-втішання, спроби заспокоїти людей;

-допомогу людям в отриманні інформації, послуг, соціальної підтримки;

-захист людей від подальшої шкоди Іншими словами виявити людей, які потребують допомоги, зорієнтуватися в тому, які в них потреби, і допомогти задовольнити їх з дотриманням безпеки, захисту прав і гідності людей та етичних норм.

Мета:виявити людей, які потребують допомоги, зорієнтуватися в тому, які в них потреби, і допомогти задовольнити їх з дотриманням безпеки, захисту прав і гідності людей та етичних норм.

Завдання першої психологічної допомоги:

 - надавати практичну допомогу особам, які пережили кризову подію;

 - допомагати у задоволенні базових (фізичних) потреб потерпілих;

 - сприяти убезпеченню осіб, які можуть стати жертвами насильства чи дискримінації; захистити людей від подальшої шкоди;

 - заспокоїти, сприяти стабілізації емоційного стану людей у стресі;

-вислухати, але не примушувати їх говорити;

- підтримати і за можливості посилити у потерпілих почуття власної спроможності допомогти собі й іншим;

 - зорієнтуватися у потребах і проблемах уцілілих, надати потрібну інформацію про можливість задоволення їхніх потреб або сприяти отриманню такої інформації із надійного джерела;

 - зв’язати уцілілих з мережами соціальної підтримки, родичами, друзями, сусідами, а також ознайомити з ресурсами громадської підтримки.

  Структура першої психологічної допомоги:

- потреба у ППД залежить від глибини впливу події на індивідуума;

- у більшості ППД надається при тяжкому впливові психотравмуючої події на особу (оцінка поведінки постраждалого є вирішальною для винесення рішення про її надання);

- не передбачає детальне обговорення подій, які викликали стан дистресу;

- не кожна людина, яка пережила кризову подію, потребує ППД або прагне її отримати;

-передбачає певні аспекти (формування відчуття безпеки, надання доступу до соціальної, фізичної та емоційної підтримки; зміцнення віри в можливість допомогти собі та ти, хто поруч) тощо.

- хоча ППД передбачає готовність вислухати історії людей, це не примушування осіб розповідати свою історію та не детальне розпитування про те, як вони почуваються, що трапилося.

Правила надання першої психологічної допомоги

Спрямування дій першої психологічної допомоги

1. Підійди. Знайди в собі сили звернутися до потерпілого (щоби проявити людяність, не оптрібно бути спеціалістом). Назви своє імя.

2. Підтримай. Знайди безпечне місце, відведи потерпілого з пезпечного місця, посади з спиною до опори.

 3. Пам’ятай. Звертайся на імя, спитай, що сталося, де він/вона перебуває, допоможи зорієнтуватися, стабілізуй дихання.

 4. Порадь. Сприяй виявленню емоцій,заспокой, скажи, що всі хвилювання – нормальна реакція, запевни, що він/вона зможе подолати ситуацію

 5. Потурбуйся. Запропонуй води, ковдру, сходити в туалет, вислухай, встанови обережний фізичний контакт

6. Передай. Необвязково все робити самому, передай психологам, медикам, допоможи знайти близьких.

Хто може надавати першу психологічну допомогу:

- професійний психолог,

 - людина, обізнана з правилами надання першої психологічної допомоги. Учитель/учителька в умовах війни має знати основи ППД

 свої межи й можливості та вміти підтримувати людей у дистресі гуманним та практичним способом.

Кому потрібна ППД:

-дорослим, і дітям у стані дистресу внаслідок нещодавно пережитої складної кризової події;

-особам  із серйозними травмами, що становлять загрозу для життя, потребуватимуть невідкладної медичної допомоги;

-особам, настільки засмученим, що не спроможні дбати про себе або своїх дітей;

- особам, які можуть завдати собі шкоди; » особи, які можуть завдати шкоди іншим.

 Кому учитель не може допомогти самостійно:

-людям, які мають серйозні травми та потребують невідкладної медичної допомоги.

-людям, які зауважують, що хочуть завдати собі шкоду, в них є думки про самогубство.

-людям, які погрожують, ми бачимо, що вони можуть завдати шкоду іншим. -людям, які знаходяться в такому сильному стані стресу,що не можуть потурбуватися про себе та задовольнити базові потреби себе чи своїх дітей.

Коли слід надавати ППД:

   Ви можете надавати ППД під час першого ж контакту із людьми, що перебувають у стані сильного дистресу. А таке зазвичай буває або під час, або одразу ж після події. Проте іноді це може статися і через кілька днів або тижнів після події, залежно від того, як довго тривала подія та наскільки тяжкою вона була.

    ППД можна пропонувати відразу ж після кризової події (наприклад, якщо ви знаходитесь на місці автомобільної аварії) або навіть через кілька тижнів після події (наприклад, після масштабної природної катастрофи). Якщо через кілька днів або навіть тижнів після події люди перебувають у стані гострого дистресу, ППД все одно може принести користь.

  Де слід надавати ППД:

- у будь-якому безпечному для вас місці;

-в ідеалі - у місці, яке гарантує приватність (якщо доречно) з метою захисту конфіденційності та гідності постраждалої особи

Ви можете надавати ППД у будь-якому безпечному місці. Часто це може відбуватися безпосередньо на місці події (наприклад, якщо йдеться про нещасний випадок) або у місцях надання допомоги постраждалим (наприклад, у медичних центрах, притулках або місцях тимчасового поселення, школах, пунктах видачі продуктів харчування), або в інших спеціальних місцях надання різних видів допомоги. В ідеалі намагайтеся надавати ППД там, де у вас буде достатньо приватного простору, де за необхідності можна поспілкуватися із особою. Для людей, що пережили такі кризові ситуації, як сексуальне насильство, приватний простір є абсолютно необхідним з огляду на конфіденційність та повагу до гідності людини.Усамітнення може бути дуже важливим для почуття гідності людини (наприклад, щоб захистити їх від зівак або ЗМІ). Наприклад, коли ви розмовляєте зі зґвалтованою людиною. Однак з певних етнічних чи культурних причин під час спілкування наодинці необхідна обережність. Наприклад, потрібна обережність під час спілкування щодо реальної чи гаданої експлуатації або насильства, особливо з дітьми, в усамітненому місці.

Найпростіші прийоми ППД:

   1.Нормалізації дихання. Зверніть увагу на глибоке дихання, на відчуття потоків повітря у ніздрях. (Можна виконувати вправи для нормалізації дихання разом із людиною, якій надаєте допомогу.)

2.Використовувати воду. Дайте постраждалому питної води (бажано не газованої і не кип’яченої). Запропонуйте випити склянку води маленькими ковтками (40 ковтків), при цьому слід подумки рахувати (після кожного ковтка). Кожного разу, ковтнувши воду, потерпілий має робити короткий вдих і довгий видих. Скажіть, що потрібно зосередитися на відчуттях.

3.Запропонуйте потерпілому занурити у воду долоні. Якщо дозволяють умови – нехай умиється, помиє руки й ноги. Якщо ж такої можливості немає, можна змочити холодною водою хустинку, потримати її в руках, витерти чоло, обличчя.

4.Чай. Якщо є трав’яний чай, тобто те, що дає легкий заспокійливий ефект, то це можна застосовувати у разі надмірного збудження чи навпаки – завмирання.

Чого не варто робити, коли дитина переживає стресову ситуацію:

1.Забороняти дитині проявляти почуття – плакати, гніватися, ображатися, знецінювати та висміювати їх, карати дитину за прояви почуттів.

2.Поспішно заспокоювати дитину, штучно скорочуючи переживання нею своїх почуттів.

3.Жалісливо ставиться до дитини, перебільшувати значення її негативних переживань, посилювати їх.

4.Втрачати контроль над власними переживаннями, не давати дитині відчуття захищеності, опорності. Чого не можна робити, коли дитина переживає стресову ситуацію

5.Переконувати дитину в тому, що вона не зможе сама виправити наслідки стресової ситуації, робити все замість неї, критикувати її спроби виправити ситуацію.

6.Звужувати свідомість дитини на факті самих обставин, а не на їх значенні чи на способах подолання.

7.Закріплювати у свідомості дитини висновки про ворожість світу та оточуючих людей, необхідність надмірного контролю за оточуючою дійсністю. Що говорити і як діяти, щоби підтримати й допомогти.

8. Пропонуйте підтримку, не нав’язуючи її: «Чи хочеш ти поговорити про те, що відбувається? Я можу вислухати. Якщо зараз невдалий час, просто знай, що я тут. Коли будеш готовий (готова), я поряд».

9. Слухайте активно. Використовуйте позитивне невербальне спілкування, зберігайте відкрите положення тіла та демонструйте, що ви зацікавлені, підтримуючи зручний зоровий контакт. Не поспішайте. Людина може потребувати сторонньої підтримки, але бути не готова говорити. Можна запропонувати склянку води/чаю і сказати так: «Ти не один (одна), я поряд. Ми можемо просто посидіти в тиші».

10. Дозвольте людині проявляти будь-які емоції, не забороняйте їх такими фразами: «Заспокойся. Не плач. Не бійся. Не думай так». Натомість покажіть людині, що ви приймаєте її почуття: «Я бачу, що ти відчуваєш страх, паніку, провину….», «Те, що ти відчуваєш – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію». Усвідомлення і прийняття свого емоційного стану – це перший крок до покращення.

11. Використовуйте позитивну підтримуючу мову, наприклад: «Я тут, із тобою. Ти не один (одна)», «Мені знайоме те, що ти відчуваєш», «Дякую, що поділився (поділилася), іноді важко це зробити», «Я вражений тим, як ти впорався (впоралася) з….», «Мені дуже шкода, що тобі зараз так важко. Чи можу я щось зробити для тебе?».

12.Спрямовуйте увагу людини на активні дії, наприклад: «Чим я можу допомогти?», «Пропоную прогулятися й попити кави», «Я не знаю відповіді на твоє запитання, але я можу бути поруч, вислухати й поділитися контактами фахівців…», «Я знаю, що в таких ситуаціях можуть допомогти фізичні вправи або проста прогулянка…».

13. Уникайте давати поради і ставити діагнози, натомість поділіться контактною інформацією та/або спрямуйте людину до ресурсів, де вона зможе отримати допомогу фахівця. Як учителю швидше перейти з фази виснаження до нормальної життєдіяльності в період війни.

14.Сон і повноцінне харчування. Якщо сон не йде, можна випити заспокійливе або виконати прості вправи , які допоможуть вам зняти напругу і заснути ( кожною стопою робити по 10 разів згин і вигин).

15.Пити багато води. Пити воду потрібно маленькими ковтками , це допоможе вивести гормони стресу з організму і заспокоїтись. функцію захисту, і ми відчуваємо спустошення, виснаження.

16.Обмежуйте інформаційний простір. Менше читайте жахливих новин, давайте мозку відпочивати від інформаційного перевантаження. Обмежте перегляд новин: по півгодини зранку і ввечері.

17. Перестати відчувати жаль за втрату матеріальних цінностей. Краще розробляйте плани, що будете робити після війни. Жаль підживлює тривогу і виключає мозок. Ви живі і це головне. А матеріальні блага з часом набудуться. Планування спонукає мозок працювати на порятунок а не на самознищення.  18.Використовуйте дихальні практики. Страх пришвидшує дихання. Але існує й зворотний зв’язок: якщо сповільнити дихання, можна знизити тривогу. 19.Турбуйтеся про когось. Це порада, яка точно працює! Знайдіть об’єкт, про який ви будете турбуватися, і рівень вашої тривожності значно знизиться. Обіймайтеся більше та говоріть близьким «я тебе люблю».

20Використовуйте гумор. Він рятує і знижує гормон стресу. Тож дозвольте собі іноді посміхатися та навіть сміятися.

21. Голос, якщо це безпечно. Співайте. Голосно, активно, з сильною вокальною партією. Можна Гімн України. Можна будь-що енергійне і не сумне. Спів нормалізує дихання, дасть вихід емоціям, згадування слів поверне до раціо, і підтримає ваш бойовий дух.

22.Займіться активною роботою. Не сидіть на місці, не чекайте чогось. Ходіть на роботу. Продовжуйте жити виконуючи прості побутові справи по дому , в кого є дача – на дачу. Все це допоможе вашому тілу позбутися фізичної напруги, яку воно відчуває під час тривожності.

23. Читайте слово Боже. Моліться за себе, за своїх рідних, близьких, за наших українських воїнів, за перемогу нашої України, за мир!

    Життя - це те, що з тобою відбувається, поки ти будуєш плани.