Посібник "Інсценізовані казкидо уроків географії у 6 класі та природознавства у 1-5 класах"

       ВІДДІЛ ОСІТИ ШИРОКІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

       КЗ «ВОДЯНСЬКА СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА –

       ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД  І – ІІІ СТУПЕНІВ»

 

 

 

 

 

          КАЗКОВА  ГЕОГРАФІЯ

 

            ІНСЦЕНІЗОВАНІ КАЗКИ

            ДО УРОКІВ ГЕОГРАФІЇ

                       У 6 КЛАСІ

           ТА  ПРИРОДОЗНАВСТВА

                   У 1-5 КЛАСАХ

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            с.ВОДЯНЕ

                                                 2010 р.

 

ІГНАТЕНКО ВІКТОРІЯ МИХАЙЛІВНА – вчитель географії, кваліфікаційна категорія – «спеціаліст І категорії», стаж – 16 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        КАЗКОВА ГЕОГРАФІЯ

 

        ІНСЦЕНІЗОВАНІ КАЗКИ

         ДО УРОКУ ГЕОГРАФІЇ

                   У 6 КЛАСІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Посібник містить інсценізовані казки, які можуть бути використані на уроках географії у 6 класі  та уроках природознавства у 1-5 класах для стимулювання активності учнів у процесі навчання.

    Теми казок відповідають шкільній програмі (за програмою з 12 – річним терміном навчання).

    Може бути корисним вчителям початкових класів, географії, біології, студентам.

 

                                                ВСТУП

 

Принцип активності дитини у процесі навчання був і залишається одним із основних у дидактиці. Активність сама по собі виникає нечасто, вона є наслідком ціленаправлених управлінських впливів і організації педагогічного середовища, тобто педагогічних технологій.

На сьогодні більш пріоритетними педагогічними технологіями є такі, в яких у центрі освітньої системи стоїть особистість дитини, комфортність умов розвитку, максимальна реалізація її природних потенціалів, тобто особистісно орієнтовані технології.

Творчі здібності характеризуються як властивості особистості, що забезпечують успіх у будь-якій діяльності.

На уроці потрібно створити умови, за яких кожна дитина змогла б розкрити свій талант, стати єдиною, неповторною, а головне – щасливою.

У навчальному процесі досягти цієї мети можливо за умов використання різних форм і методів організації навчальної діяльності учнів.

Однією з форм організації навчальної діяльності є гра.

Гра – це творчість, гра – це праця, гра – це гімнастика розуму. Гра розвиває вміння учня зосереджуватися, думати самостійно, розвиває увагу, потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться орієнтуватися в незвичайних ситуаціях, поповнюють знання, розвивають фантазію.

Тому, використання на уроках географії та природознавства інсценізованих казок цього посібника, сприятиме стимулюванню активності учнів та розвитку творчого мислення у процесі навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   ГРЕЦЬКА  КАЗКА

 

 

Була собі бабуся. Ішла вона якось полем і побачила печеру, а в печері     дванадцять діток. А було то дванадцять місяців. Місяці і питаються бабусю:

• А хто з нас, бабусю, найкращий?
• Усі гарні, - одказує. – Січень сніговий, у січні сніг іде; як прийде

Лютий – пороша сипле; зайде травень – усе зацвіте. Геть усі як є гарні…

Місяці тоді кажуть:

• А йди до нас ближче, бабусю. Як ти нас так похвалила, то віддячимо

тобі. Дай свою хустину.

Ледве здужала старенька хустину зав”язати.

• Спасибі вам, голуб”яточка, - подякувала та й пішла додому. А вдома каже дітям:
• Вже тепер не будемо, дітки, бідувати, гляньте, що я вам принесла. – Розв”язала хустку, а з неї золото так і посилалось.

Коли це приходить до цієї бабусі сусідка та й дивує, де це в неї стільки золота взялося. Як почула, пішла й собі до місяців.

• Здорові були, дітки!
• Добридень, бабусю! Що ти нам принесла?
• А я йшла дорогою, бачу – печера, думаю, зайду.
• То скажи нам, бабусю, котрий місяць найкращий?
• Котрий найкращий? – сусідка задумалася. – Але жоден доброго слова не вартий. У січні сніг мете, у лютому – пороша, у червні сонце пече... Що один, що другий – нічого не варті.
• Ну що ж! Дай нам свою хустину, - мовили місяці.

Сусідка дала  їм свою хустину, а вони насипали їй так, аж ледве здужала вона зав”язати, та й пішла додому.

     Розв”язала хустину, а в ній саме каміння.

     Розгнівалася сусідка і побігла до бабусі виказати, що зле їй нарадила.

• А що ти казала місяцям, як тебе питали, котрий найкращий?
• Казала, що жоден нічого не вартий!
• От вони так і віддячили, як бачиш.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                ЗЛИЙ ЗАГРЕБУН

                             ЕКОЛОГІЧНА КАЗКА

ВЕДУЧИЙ:  Колись, дуже давно, наші ліси дзвеніли від пташиного співу, в нетрях рискали невідомі звірі, біля синіх річок русалки водили хороводи, а на галявині веселились мавки.

Час ішов, і все навкруги змінювались. Жив в одній країні хлопчик Дениско, який дуже любив казки про ліс, квіти, річки, ягоди, гриби, звірят і все живе. Дочитавши казку, Дениско заснув. І сниться йому сон…

 

Затемнення, спалахи вогнів, шепіт… З”явився дивний чоловічок.

ДОВГИЙ НІС. Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю.

ДЕНИСКО. Хто ти?

ДОВГИЙ НІС. Усі звуть мене Довгий Ніс. Я живу в казковому лісі. А сюди я прийшов, бо мені потрібна допомога хлопчика, який любив би казки й погодився б мені допомогти.

ДЕНИСКО. Я дуже люблю казки. А що треба робити?

ДОВГИЙ НІС. Мені потрібен хлопчик, який не боїться чаклунів і пригод. Ти такий?

ДЕНИСКО. Ага! Я такий!

ДОВГИЙ НІС. Тоді візьми мене за руку, заплющ очі, уяви собі дрімучий ліс і йди за мною.

ВЕДУЧИЙ. Усе навкруги закружляло, замерехтіло, і Дениско полетів кудись, тримаючись за руку Довгого Носа.

ДОВГИЙ НІС. А тепер розплющ очі.

ВЕДУЧИЙ.  Розплющивши очі, Дениско здивовано подивився навкруги. Це був густезний, непрохідний ліс, а попереду звивалася стежка, вимощена синім каменем. Неподалік Дениско побачив величезне дерево, а в ньому – хатинку.

ДОВГИЙ НІС. Це – мій дім. Давай перепочинемо, і я розповім тобі, що трапилось у нашому царстві… Усі звірі нашого царства завжди були дуже добрі й веселі. Тут завжди панували радість і сміх. Але нещодавно звідкілясь з”явились прибульці і оселились на околиці нашого лісу. Одразу все почало змінюватися. Перестав лунати сміх – усі мешканці дуже змінилися. Це стурбувало мене, і я захотів розібратися, в чому тут річ. Але всі до кого я звертався, не хотіли розмовляти і зачиняли переді мною двері. Дорогою до замку я зустрів маленьких мишенят, які саме тікали звідти. Від них я дізнався, що серед прибульців є страшний чаклун пітьми Загребун. Звільнити ліс від чарів можеш саме ти.

ДЕНИСКО. Я готовий допомогти!

ВЕДУЧИЙ. Раптом неподалік почувся гомін. Вони пішли в цей бік і вийшли на галявину. Що ж вони побачили? Проліски, сон-трава, суниці похилили свої голівки додолу і ледь ворушили своїми листочками, просячи води і сонячних променів, а біля них лежали зірвані і потоптані квіти. Чаклун пітьми перевершив самого себе, згубивши квітучу прекрасну природну країну. Він забруднив все навкруги: повітря, воду. Запахло димом. Довгий Ніс та Дениско вирушив туди і побачили ще тліючі залишки вогнища, а навкруги валялося розбите скло, пластикові пляшки і консервні банки.

ДЕНИСКО. Що тут робиться? Хто ж це зробив?

ДОВГИЙ НІС. Чаклун. А знаєш, що скло є джерелом пожежі?

ДЕНИСКО. Так. Адже його виробляють з піску і якщо його нагріти, воно стає тягучим, як тістечко, а покинуте в лісі скло стає джерелом пожежі.

ВЕДУЧИЙ. На голос прибігли Їжачок без голочок, Лисичка на трьох ніжках і Поросятко із копитами лося. Вони в один голос просили Дениска допомогти звільнити їхнє царство від чаклуна.

ДЕНИСКО. Що з вами сталося?

ЇЖАЧОК. Чаклун заховав в нашому царстві контейнер із радіоактивними речовинами, а він почав пропускати ці речовини. І ось що з нами сталося.

ДЕНИСКО. Так, все, терпіти більше не можна. Показуйте, де живе чаклун.

 

(Вийшовши на узлісся, побачили Зайчиху з малятами. Вона сиділа на пеньку і плакала…)

 

ДЕНИСКО. Що трапилось?

ЗАЙЧИХА. Моїм малятам їсти немає чого. Земля перенасичена хімічними добривами. Нічого не росте. Помираємо від голоду і спраги, адже і вода в річках має шкідливі токсичні речовини.

ДЕНИСКО. Недовго вже йому знущатися! Ми виженемо цього Загребуна. Я знаю, що треба робити.

ВЕДУЧИЙ. І саме в цю мить на них раптом посипалися сушені гриби.

ДЕНИСКО. Оце так диво!

ДОВГИЙ НІС. Ніякого дива тут нема. Таке останнім часом трапляється. Це все чари злого Загребуна. Ходімо звідси.

ВЕДУЧИЙ. Назустріч бігли перелякані звірі і кричали: «Швидше, швидше!.. Ой, який жах!.. Лишенько… Швидко!..»

ДОВГИЙ НІС. Мурашко, що сталося, чого ви так злякалися?

МУРАШКА. Із сусіднього лісу на нас насувається вороже військо – ненажерлива гусінь. Звідти її прогнали, та, як відомо, у нашому лісі вже немає такої армії, як колись. Тепер ворог насувається, знищуючи все, що зеленіє. А тварини не можуть жити без рослин. Тому й тікають.

ВЕДУЧИЙ. Цього разу Дениско не питав, чому у бідолах немає армії і хто в цьому винен. Він знав, що життя в казковому лісі «зіпсувалося» після того, як чаклун пітьми Загребун забруднив навколишнє середовище. Тепер загроза нависла не лише над окремими звірами, а й над усім царством. Дениско швидко пішов, і тут побачив величезний замок. Він підійшов, і двері самі відчинилися. Всередині в замку нічого не було, лише стояла одна скриня. Він почув голос: «Хто ти такий? Як посмів увійти до мене?»

ДЕНИСКО. А ти хто такий? Виходь сюди, покажися!

ЗАГРЕБУН. Я -  грізний, могутній чаклун. Мені не треба до тебе виходити, бо я і так з тобою впораюсь. Але сьогодні я добрий, тому вийду до тебе.

ВЕДУЧИЙ. Вийшов якийсь малий пузатий лахмітник.

ДЕНИСКО. То це ти – грізний і могутній?

ЗАГРЕБУН. Рано радієш. Я тебе перетворю на мухомора і висушу.

 

(починає водити руками, примовляти, але в нього нічого не виходить.)

 

ЗАГРЕБУН. Гаразд. Я не можу тебе просто так зачаклувати, бо ти - людина.

Але якщо не даси відповідь на мої три загадки, то з цього місця не зійдеш.

ДЕНИСКО. Починай.

ЗАГРЕБУН. Які птахи їдять гриби?

ДЕНИСКО. Глухарі.

ЗАГРЕБУН. Гаразд, це було не важко. Ось друга загадка: чому у ялини завжди гостра вершина?

ВЕДУЧИЙ. А сам від злості ставав ще пузаті ший і потихеньку підходив до дверей у напрямку до свого болота.

ДЕНИСКО. Поки живе – вона росте. Але стривай. Я не дам тобі втекти! Де твоя третя загадка?

ЗАГРЕБУН. Ти розумний хлопчина. Я заберу лише скриню і заберуся з цього царства.

ДЕНИСКО. Е-е-е ні, бач що надумав. Загадуй третю загадку.

ЗАГРЕБУН. Ну що ж, ти сам цього захотів. Скажи мені, що таке екологія?

ДЕНИСКО. Екологія – це наука, що вивчає взаємозв”язки живих організмів та інших угруповань між собою та довкіллям.

ВЕДУЧИЙ. Чаклун надувся до неймовірних розмірів. Ось, ось лусне. В цей час Дениско відкриває скриню і… лунає вибух.

Враз все ожило. Сонечко ніжно пустило своє проміння на наше царство, заспівали пташки, задзюрчало джерельце. На галявину вибігли всі звірі, птахи прилетіли, комахи – обіймаються, радіють, що кінець злим прибульцям.

ДОВГИЙ НІС. Друзі! Сьогодні найщасливіший день у нашому царстві! Наш друг, звичайний хлопчик Дениско, відважно переміг чари злого Загребуна і його воїнів-прибульців…

Ніщо на Землі не проходить безслідно.

І в надрах багатство, на жаль, не без міри.

Так будьте у справах мудріші,

Душею хоч трошки добріші,

З природою ніжніші,

І ми пробачимо, Людино, тобі!

Ми – усі жителі цього казкового лісу, і ми наведемо порядок у своєму царстві.

ВЕДУЧИЙ. …Від радісного сміху Дениско прокинувся. Він згадав останні слова, які промовив Довгий Ніс для нього:

Якщо хочеш довго жити,

Треба все кругом любити.

То ж природу бережи!

Квіти й трави не губи!

ВЕДУЧИЙ. Ось так і закінчилися пригоди маленького хлопчика в казковому царстві.

 

Друже! Пам”ятай про те, що від тебе теж залежатиме доля твоєї Землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             КАЗКА  ПРО  ЗАКОНИ  ПРИРОДИ

 

ВЕДУЧИЙ.У казковому царстві жив-був чарівник. Він умів творити різні чудеса: захоче – гору з місця здвине; захоче – жабу у царівну перетворить, слона у муху, або навпаки. А скільки у нього було шапок-невидимок, чобіт-скороходів – і не перерахувати!

Одного разу задумав чарівник опинитися у дійсному, не казковому світі. Проговорив він саме чарівне, саме довге своє закляття – і вийшов із казки, вірніше, із книги «казки». А треба вам сказати, що лежала та книга на столі у вченого, який дуже полюбляв між справами читати про різні чудеса.

ВЧЕНИЙ. Добрий день, Чарівний-Чудодійович! Проходьте будь-ласка. Прибув до нас показувати свої чаклунства?

ЧАРІВНИК. Вгадав, хочу тебе здивувати, себе потішити. Ось хочеш, чашка твоя у повітрі повисне неначе на невидимій ниточці? Це мені раз плюнути.

ВЧЕНИЙ. Дивись – розіб”єш.

(Чарівник його не послухав, пробурмотів закляття, випустив чашку із рук, вона упала – і розбилася)

ЧАРІВНИК. – Не біда: перший раз не вийшло – вдруге вийде. Давай ще чашку.

ВЧЕНИЙ. Не дам, а то і від неї одні черепки залишаться. Та чи може чашка повиснути у повітрі?! Адже це проти закону.

ЧАРІВНИК. – Якого ще такого закону? Я казковий чарівник, мені закони не писані.

ВЧЕНИЙ. – Помиляєшся. Закони природи написані для всіх і кожного. На них тримається увесь наш світ. От чого захотів, щоб який-небудь предмет у повітрі повис! І незрозуміло тобі, казковому, що це проти одного із головних законів природи: все завжди падає вниз. Тому що Земля все притягує до себе.

ЧАРІВНИК. Тоді хочеш, побудую кришталевий замок?

ВЧЕНИЙ. Кришталевий? Із чого ж?

ЧАРІВНИК. А так. Із нічого. Ось подую і готово.

(Дув-дув, аж посинів, а толку ніякого)

ВЧЕНИЙ. – Ні, Чарівник-Чудодійович, і таке лише у казці буває. Насправді «із нічого» тільки «нічого» і отримується. Закон природи: все у світі обов”язково із чого небудь та складається. Із речовин, як говоримо ми вчені.

Речовин на світі багато. Із них і замки, і дерева, і Земля, і Місяць, і вода, і повітря, і каміння, і залізо, і трава – все-все.

ЧАРІВНИК. – Послухай, а якщо я «що-небудь» перетворю у «ніщо»? у казках в мене це добре виходило: цілі міста від одного мого слова зникали, неначе їх і не було.

ВЧЕНИЙ. Так то у казках. А насправді тобі навіть цей сірник без сліду не знищити.

ЧАРІВНИК. Побачимо (починає ворожити над сірником. Набридло йому ворожити, каже:)

• Можна і без чаклунства обійтися: спалю її без залишку – і все тут.

ВЧЕНИЙ. Спалити, звичайно, можна. Але тільки не «без залишку» (посміхається). Щось та залишиться: димок, який зразу побачиш, запах, який зразу внюхаєш, тепло, яке зразу відчуєш. І обов”язково гірка попелу. Ось і отримується: у «ніщо» не перетвориш навіть сірник. Це також один із законів природи. Речовини можуть скільки завгодно перетворюватися одна в одну: сірник – у дим і попіл, камінь – у пісок, борошно – у пахучий хліб, залізо – у іржу, вода – у пару…

ЧАРІВНИК. – Ага, ти говориш: «перетворюється». Виходить, не тільки у казці можуть бути перетворення. Ну тоді скажи, не відмов: при чому ж тут закони природи?

ВЧЕНИЙ.   – От не понятливий! Та у нас у слові «перетворюється» зовсім немає нічого казкового. Якби тобі це пояснити… Ось дивись. Це увімкнена електроплита.  Як бачиш, електроенергія всип”ятила чайник. Ми, вчені, говоримо про це: електрична енергія перетворилася в теплову енергію. Тепер дивись, як підплигує від натиску кришка чайника який кипить. Це значить, теплова енергія, у свою чергу, перетворилася в другу – механічну. Словом, енергія річкової води перетворюється в електричну енергію, електрична – у теплову, теплова – у механічну… І так завжди і всюди: один вид енергії перетворюється в другий. І ніколи не зникає – завжди зберігається. Це також закон природи.

ЧАРІВНИК. – Закон, закон… (ледве не заплакав) Тобі-то добре: тролейбус їде, чайник кипить, кришка підплигує… А мені із-за твоїх тутешніх законів ні одного чуда не створити навіть самого простого. І для чого я тільки утік із казки?!

ВЧЕНИЙ. – Що вірно, то вірно. Моя тобі порада – повертайся ти у казку, живи там спокійно по своїм казковим законам і створюй на радість дітлахам скільки хочеш самих різних чудес. А то без казок навіть мені сумно. Та незабудь прихватити шапку-невидимку. Вона тобі ще знадобиться. Які ж без неї чудеса?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   КАЗКА ПРО ЗВІЗДАРЯ

 

     Звіздар, або астроном, щоночі спостерігав далекі зірки, а вдень вивчав найближчу зірку – Сонце. Він хотів розгадати таємницю народження, життя і смерті зірок.

Час спливав, звіздар старішав, а таємниця лишалась нерозгаданою. Тоді звіздар вирішив полетіти до великого світила, щоб побачити все на власні очі.

• Візьму свою стару карету, запряжу в неї пару  прудких коней та й гайну! – вирішив він.
• Та ти що, та ти що? – зарипіла карета. – Я не витримаю такої довгої подорожі, розсиплюся дорогою. Така мандрівка триватиме майже тисячу років! Краще сідай в автомобіль.

Послухав звіздар і придбав собі сучасний автомобіль, який мчав земними дорогами, обганяючи вітер. Та ледве він взявся за кермо, як мотор незадоволено загуркотів:

• Не буду вмикатися! Не хочу сто р-р-років  пр-р-рацювати без відпочинку!
• Не погодж-ж-жуйся, - прошипіли шини. – У космосі немає ш-ш-шляхів для машин. Нехай візьме звіздар літака, той хоч-ч-ча б уміє літати.

Рушив звіздар до літака:

• Прошу, однеси мене на Сонце! Я дуже поспішаю. Скільки тобі на це знадобиться часу?
• Десять років. Проте я не можу виконати твого прохання. У космосі немає повітря, мої крила не матимуть на що спертися. Іди до моєї сестри – красуні ракети. Лише вона може літати в безповітряному просторі.
• Ти правильно зробив, звіздарю! – сріблястим голосом проспівала ракета. – І року не мине, як ми досягаємо мети. Я най витриваліша, найшвидша, лише я одна знаю туди дорогу. Сідай, не барися!

Тільки-но звіздар намірився сісти в кабіну корабля, як раптом з-за хмар визирнуло Сонце і його золотаві промені розсипалися навкруги. Один промінчик ласкаво торкнувся щоки звіздаря і прошепотів:

• Ракеті потрібен цілий рік, а мені – всього вісім хвилин.

Зрадів звіздар, потягнувся за сонячним променем і щез з очей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           КАЗКА ПРО КРУГООБІГ ВОДИ

ВЕДУЧИЙ. Жили собі три краплиночки. Вони завжди були разом, гойдалися на хвилях океану, їм було весело і вони співали.

КРАПЛИНОЧКИ

Малесенькі краплиночки,

Народжені з води,

Великі хвилі гойдають

Туди, сюди й туди.

ВЕДУЧИЙ. Їх оточувала незлічена кількість інших краплинок та ці завжди були разом. Вони видиралися вгору на самісінький гребінь хвилі і, зловившись за руки, летіли вниз.

1-а краплиночка. Ой! Аж дух захоплює!

2-а краплиночка. Як нам добре разом.

3-я краплиночка. Ми завжди будемо дружити і завжди будемо гойдатися на хвилях океану.

Бувала крапля. Нічого ви ще не знаєте. Молоді – зелені.

Ведучий.  Сказала стара бувала крапля і гучно хляпнула поруч на поверхню води.

1-а краплиночка. Звідки Ви, тітонько?

Бувала крапля. Звідки, звідки. Звісно звідки, я упала з хмари.

2-а краплиночка. Ой лишенько! Ви не забились?

3-я краплиночка. Вам боляче?

Бувала крапля. Зовсім ні, я вже мільйони разів падала.

1-а краплиночка. Тітонько, а що таке мільйони?

Бувала крапля. Ех, молодь, все їм знати хочеться, підростете – дізнаєтесь. А тепер будьте тихо, я хочу відпочити.

Ведучий. Сказала стара крапля опустила голову і задрімала. Краплиночки принишкли, та раптом вони помітили, що з ними коїться щось не зрозуміле.

Їхні тіла почали ставати легенькими-легенькими, немов пір”їнки, майже невагомими, і вони почали зникати.

1-а краплиночка. Де ви, подружки? Чому я вас не бачу?!

2-а і 3-я краплини. Ми тебе теж.

Ведучий. Прокричали збентежені краплиночки.

Бувала крапля. Ну і молодь тепер пішла, ні хвилинки на місці посидіти не можуть. Я так і знала, вони просто випарувались.

Ведучий. Пробурчала стара бувала крапля і знову задрімала. А тим часом краплиночки, підхоплені конвекційним потоком повітря, піднімалися все вище і вище. Океан залишився далеко внизу, великі кораблі звідси виглядали маленькими цяточками, навіть було видно холодну течію, над якою, неначе шматки вати клубочився туман. Та чим вище піднімалися краплиночки, тим ставало все холодніше. Та раптом довкола стало біло-біло, а їхні тіла стали важчими, стало тепліше і вони знову побачили не тільки одна одну, а й мільярди інших краплинок, які оточували їх з усіх сторін і безперервно хаотично рухались.

1-а краплиночка. Я знову вас бачу!

2-а краплиночка. І я бачу!

3-я краплиночка. Я також бачу і не тільки вас, але де це ми, що з нами відбувається?

Ведучий. Прокричали здивовані краплиночки, а інші краплинки їм відповіли.

Інші краплинки. Ми конденсувалися і з нас утворилася хмара, у ній ми помандруємо на суходіл.

1-а краплиночка. Що, що з нами трапилось? І куди це ми помандруємо?

Ведучий. Перепитала 1-а краплиночка й інша краплинка їй відповіла.

Інша краплинка.  Перейшли з газоподібного стану у рідкий, а летимо ми на материк, бо там не вистачає води.

2-а краплиночка. Але стає ще холодніше.

Інша краплинка. Це тому, що ми продовжуємо підніматись, а вгорі завжди холодно.

Ведучий. Розмовляли між собою краплинки і продовжували підніматись вище. Раптом вони помітили, що вони перетворюються на зірочки, що складаються з дрібненьких кристаликів льоду, які виблискували на сонці всіма кольорами райдуги.

1-а краплиночка. Подружки, здається я замерзаю.

2-а краплиночка. Я теж. Але подивіться на кого ми стали схожі! Ми тепер сніжинки!

3-я краплиночка. Які ми гарні! Які пухнасті! Давайте завжди будемо разом, ніщо нас тепер не розлучить!

Ведучий. Вони взялися за руки і закружляли у таночку.

 (пісня сніжинок).

Ведучий. Сніжинки веселилися і кружляли в хороводі, але сильний порив вітру розкидав їх і вони полетіли вниз кожна сама по собі.

Ну що, сподобалась тобі казочка?

Слухач. Казочка цікава і повчальна, але закінчення якесь невдале, що трапилось з нашими Краплиночками, чи то, ба, Сніжинками далі? Чи зустрілися вони знову?

Ведучий. А про це нехай розкажуть вони самі.

1-а краплиночка. Як нас розкидав вітер, я почала падати і упала на схилі гори. Довкола була дуже сумна картина, ліс 6на схилі було вирубано, тільки стирчали одні пеньки. Зачепитись не було за що, я посковзнулася і полетіла вниз. Дорогою мене намагалися спіймати інші сніжинки, але й вони зривалися і котились вниз разом зі мною. Нас ставало все більше і більше, ми наробили страшного гармидеру і нарешті зупинилися внизу. Потім приїхали бульдозери, «швидкі допомоги» і люди з лопатами, вони відкидали сніг, діставали з під нього потерпілих.

Люди. Відколи Бізнесмен вирубав і продав за кордон ліс, лавина засипає село четвертий раз. Що буде, якщо туристи злякаються і перестануть до нас приїздити, ми втратимо останні заробітки і будемо змушені поїхати звідси світ за очі.

1-а краплиночка. Так говорили між собою люди, а тим часом бульдозер нас згорнув до однієї величезної кучугури. Там у великій тісноті і пролежала я до весни. Було дуже сумно, тільки іноді приходили до кучугури діти, спуститися з неї на санчатах. Коли потепліло, задзюрчали довкола струмочки, наша кучугура і ми стали знов краплинками. Як ми зраділи! З веселими піснями ми побігли вниз, зливаючись з іншими струмочками. Струмків було багато і вони зливалися в один бурхливий потік, що з ревінням стрімко летів униз. У воді перевертались, то виринали з неї, то знову ховалися викорчувані з корінням пеньки, гілля та інші залишки дерев. Коли потік досяг передгір”я, він заспокоївся, його швидкість зменшилась, але брудна вода, що все прибувала, затопила все довкола. Спочатку вона залила городи на заплаві річки, потім стала підбиратися до хат. Збентежені люди виносили з погребів свої запаси продуктів, а з хат пожитки і перетягали їх на горища, а вода все прибувала.

Жінка. Що ми Богу завинили? За що Він наслав на нас таку кару?

Чоловік. Це відтоді, як вирубали ліс на схилі гори, нас щороку затоплює.

1-а краплиночка. Говорили між собою люди, а ми пливли далі. Нарешті наша річечка влилася у велику ріку, її течія була тихою і спокійною, по річці плавали маленькі човни і великі кораблі. Ріка стала широкою як море, її перегородила гребля електростанції, далі можна було пропливти, тільки прокрутивши лопатки турбіни і хоч було важко я це зробила, як і всі інші краплиночки. А далі, без пригод я дісталася моря, а звідти і океану. Я довго і марно шукала своїх подруг, втратила вже надію на зустріч з ними, коли знову побачила другу краплину, нашій радості не було меж. «Де ти була? Чому так затрималась?» - запитала я.

2-а краплиночка. Коли нас розлучив вітер, я впала неподалік від тебе, але на другім схилі гори, тут ріс гарний смерековий ліс. Молоді деревця були вкриті снігом, наче ватою. Було тихо і спокійно, і я заснула. Прокинулася я дуже пізно, весною. Танули сніги дуже довго, тому що сонячне проміння ледь-ледь пробивалося крізь густе смерекове віття. Ті краплиночки води, що встигли утворитися із сніжинок, одразу поглинала товста лісова підстилка з моху і опалої глиці. Нарешті і я відчула, що перетворюються на воду і провалилася у мох.  Потім у суцільнім мороці я пробиралася поміж піщинками і частинками грунту, доки не попала до підземної річки, хоч і дальше ми продовжували рухатись у темряві, постійно наштовхуючись на камінчики, було зовсім не страшно, тому що нас було багато. Попереду стало пробиватись світло. «Джерело» - весело задзюрили краплини і чимскоріш побігли до виходу. Світло осліпило нас і ми полетіли вниз скелі. У польоті ми розпорошилися на безліч дрібних крапель і сонячне проміння заграло в них всіма кольорами райдуги. Внизу ми зібралися в невеликому озерці з якого витікав потічок, по ньому ми добралися до річки, а річкою до моря.

1-а краплиночка. А  ти нічого не знаєш, що сталося з нашою подругою?

2-а краплиночка. Нічого, я тільки бачила, що вона впала на саму вершину гори. Але чому вона так довго затримується?

Бувала крапля. Знову ця молодь підняла тут гармидер. Вона тепер не скоро повернеться.

Ведучий. Сказала, прокинувшись стара Бувала крапля.

1-а краплиночка. Чому, тітонько?

Бувала крапля. Чому, чому? Тому що на вершині гори завжди холодно і вона перетворилася на лід. На вершині гори знаходиться льодовик.

2-а краплиночка. І що, ми її ніколи не побачимо?

Бувала крапля. Я не сказала «ніколи». Сніг, що випадає на вершині гори, ущільнюється і перетворюється на лід. Маса льодовика постійно зростає і він під дією своєї ваги повільно сповзає вниз, там тепло і нижня частина льодовика поволі тане і стікає у долину. Так що свою подружку ви ще можете побачити, правда через кілька сотень років.

1-а краплиночка. Ого, так довго чекати, та ми помремо!

Бувала крапля. Та одного ви не знаєте подружки, не вмирає вода, а тільки переходить з одного агрегатного стану в інший.

Ведучий. Поки краплинки розмовляли між собою, вони знову випарувались і полетіли догори, знову вони перетворились на сніжинок, але цього разу вони трималися за руки міцно-міцно, і ні який порив вітру їх не міг відірвати одну від одної. Вітер закинув їх на ту саму гору і вони дуже зраділи побачивши свою подружку.

1-а краплиночка. Дивись, ось вона!

2-а краплиночка. Але вона спить!

1-а краплиночка. нічого, ми її розбудимо!

Ведуча. Прокричали краплини одна до одної і кинулися до подруги. Раптом затріщало, льодовик загойдався, від нього відламався великий шматок льоду і несучи на собі наших подруг, поповз вниз. Він проминув холодну кам’яну пустелю і зупинився біля квітучих лук. Тут було тепло і наші подруги знову перетворились на краплиночки води. Тепер вони знову були разом, подружки взялись за руки і весело побігли вниз срібним струмочком. І ще довго було чути їх мелодійний, наче дзвіночок спів.

 

 

 

 

                      КАЗКА  ПРО  КРУГООБІГ  ВОДИ

РУЛЬОВИЙ: Мілина росте переді мною! Піднялась вона із дна. Над водою вже помітна.

МАТРОС: І звідки на такому глибокому місці – мілина. А головне, чому вона росте прямо на очах? Та ще й гора росте на горизонті.

КАПІТАН: (дивлячись в бінокль)

Та це ж зовсім не гора. Це ж велетень. Казковий велетень. Він вирішив випити море.

ВЕЛЕТЕНЬ: (робить вигляд наче випиває воду)

Уфф – зараз подих переведу і доп’ю те що залишилось.

КАПІТАН: (приклав руки до рота)

Гей, чудо-юдо! Зупинись! Щось не чує він мене. Вистрілимо із гармати.

ВЕЛЕТЕНЬ:  Хто це там грається – горохом кидається?

КАПІТАН: Ми, моряки! Досить бешкетувати. Ти так все море вип.’єш.

ВЕЛЕТЕНЬ: І вип.’ю! Я Велетень добрий. Не стане моря – збирайте на дні будь-які скарби з усих кораблів які потонули, ходіть по суші, садіть капусту. Чим погано?

КАПІТАН: Та ти ж так всю Землю втратиш. Скрізь настане велика посуха.

ВЕЛЕТЕНЬ: Та це ж чому? Невже на суші мало рік та струмків?

КАПІТАН: Так вони ж від посухи всі помруть, пропадуть.

ВЕЛЕТЕНЬ: Яка важність, сніг нападає, дощик накрапає і знову потечуть.

КАПІТАН: Та звідки ж дощу взятись?

ВЕЛЕТЕНЬ: Хмари принесуть.

КАПІТАН: А звідки хмарам взятись?

ВЕЛЕТЕНЬ: Відомо звідки – з неба.

КАПІТАН: (розсердився) Ох ти такий великий, а дурний. Адже самі головні, самі великі хмари якраз над морем-океаном народжуються. Сонце воду нагріває. Морська вода від цього випаровується, з моря до неба піднімається. Пожене вітер – вітрило важкі хмари далеко-далеко, і ті приносять з собою дощі і сніги. Напоять землю – знову побіжать струмочки, потечуть річки.

ВЕЛЕТЕНЬ: Стій, стій, капітане ( задумався). Тебе послухати, так Сонце б уже давним-давно всі моря-океани випарило та висушило. А океан бачиш не обмілів. Як же це так?

КАПІТАН: От неосвідчений, адже річки в океан течуть. Йому свою воду віддають.

ВЕЛЕТЕНЬ: А річки хто напуває?

КАПІТАН: Кажу ж тобі – струмки.

ВЕЛЕТЕНЬ: А-а тепер зрозумів. Одержується щось у вигляді казки про білого бичка. Вода із океана – в небо, з неба в океан. І так без кінця – кругообіг? А я і не знав все думав: і навіщо це у морі даремно скільки води хлюпочеться.

КАПІТАН: То-то і воно. А якщо б ти випив море і кінець кругообігу води.

ВЕЛЕТЕНЬ: Я хотів як краще, та мало біди не накоїв. Неграмотний я! видно, мені прийдеться іншу казку шукати, де б силу велетенську потішити.

 

                               КАЗКА   ПРО РОСИНКУ.

1-й ведучий.

Весняний вітер веселу пісню

В кущах мужиче.

Прудка стежина далеко в”ється

І в маандри кличе.

2-й ведучий.

Разом з сонцем зранку

Піднялась Оксанка.

На галявину вибігає,

Веселу пісеньку співає.

1-й ведучий.

Оксаночка дивується,

Красою милується.

Трави, квіти прокидаються,

Росою вмиваються.

Раптом бачить, що за диво?

Сріблом листя виграє.

Це з росинок примхливих

Сонце перли дістає.

2-й ведучий.

До листочка доторкнулась –

І росинка колихнулась.

З листочка скотилась,

Впала і розбилась.

1-й ведучий.

Оксаночка заніміла,

А навколо задзвеніло:

«Ой, шкода росинки!»

«Ой, шкода росинки!»

Оксана.

Ой, шкода росинки!

Кого ж попрохати,

Хто зможе для мене

Росинку дістати?

2-й ведучий.

Пес Тяпко

З-під тину встав

Пес.

Гав-гав-гав!

Росинку лиш вранці шукати треба.

Як сонце підніметься високо в небо,

Все оживає, танцює, співає,

А Росинка до хмарок злітає.

 

Оксана.      А мені вона потрібна раніше.

 

Пес.            Ну ходімо, пошукаємо її.

 

1-й ведучий.  Тут підійшов Півник.

 

Півник. 

Ку-ку-рі-ку!

Я першим сонце зустрічаю

І пісеньку свою співаю.

Усіх буджу, не забуваю,

Годиннику допомагаю.

Ку-ку-рі-ку!

Пес.

Півнику, півнику,

Гарно співаєш,

Голосок добрий маєш.

Де ти взяв слова-дзвіночки,

Пісеньку-красу?

Півник.

П*ю я вранці із травички

Сріблясту росу.

(танок півника і курочок)

Оксана.

Півнику, будь-ласка, зачекай хвилинку,

Де знайти я можу росинку-перлинку?

Півник.

Треба ранок почекати.

Там росинку можна взяти.

Оксана.

Я росиночку розбила,

І знайти її повинна.

Та хто ж мені допоможе?

Я сама знайти не зможу.

Півник.

Допоможем, не журись,

Оксаночко, подивись

Навкруги краса яка –

Трава зелена і м*яка!

Пес.

Щось ворушиться в травичці!

Треба краще подивиться!

(таночок гусениць)

Півник.

Ку-ку-рі-ку!

Зупиніться на хвилинку!

Не стрічали тут росинку?

Гусениці.

На листочку тут бриніла,

Та до хмарки вже злетіла.

Пес.

Що за диво, подивись!

В небо квіти піднялись!

Пелюстками тріпотять,

Танцювати вже хотять.

Півник.

Це метелики літають,

З квіточок нектар збирають.

(танок метеликів)

Оксана.

Зупиніться на хвилинку,

Не стрічали тут росинку?

Метелики.

Ні, ми літаємо,

Коли росинок вже немає.

Пес.           Ходімо далі!

Оксана.

Ось тече струмок грайливий

З погреба в долинку.

Може, тут ми знайдемо

Маленьку росинку?

(танок з ліліями)

Оксана.

Зупиніться на хвилинку!

Ми шукаємо росинку!

Лілії.

Всі росиночки злилися

У дзвінкий струмок.

І побігли гратися

В глибокий ярок.

Оксана.

Що робити? Куди йти?

Де росиночку знайти?

Півник.

Он сонце з-за хмарки ясне виглядає,

Стрічки кольорові в веселку вплітає.

Веселка в яскраву хустинку

Збирає дощові краплинки.

(танок з парасольками)

Оксана.

Не встигла я знову росинку спіймати –

Дощинки-перлинки у землю ввійшли.

Земля напилася, і висохли шати,

Шукати росинку ми далі пішли.

1-й ведучий.

І серед птахів піднялася тривога:

«Потрібна Оксаночці допомога!».

І дятли дзьобами давай калатати,

Всіх птахів на раду до себе скликати.

(танок птахів)

Птахи.

Що робити, як нам бути?

Де росинку роздобути?

1-й ведучий.

І сич, що на дубі дрімав,

Зачувши ту мову, поважно сказав:

Сич.

Нічого нам зараз шукати не треба,

Вночі тих росинок, як зір серед неба.

Коли б я раніше про все оце знав,

То повен би глечик за ніч назбирав.

Одуд.

Вранці я росу знайду

На листі зеленім у стишенім гаї,

За лісом, у лузі, їх море безкрає.

1-й ведучий.

Так і день промайнув,

І стиха все навколо,

І ніч розтилає

Свій зоряний полог.

(виходить Ніч, обмиває дерева, щоб була справжня роса.)

2-й ведучий.

А вранці-раненько

На кожній стеблинці

З*явилось незримо

По срібній росинці.

1-й ведучий.

Уже від росинок

Дерева схилились,

І в райдужнім сяйві

Яскраво світились.

2-й ведучий.

Прислухайтесь, друзі, тихесенько, тихше!

Кожен листочок росинку колише!

1-й ведучий.

І все почина прокидатись, радіти:

І звірі, і птахи, дерева і квіти.

І всім по росинці Оксанка давала,

Бо дуже багато росинок зібрала.

 

Оксана. (милується)

 

Я гілочку оцю схиляю,

Для всіх росинок назбираю.

(вправа – танок з росинками).

2-й ведучий.

І всі веселились, раділи, стрибали,

З зелених листочків росинки збирали.

1-й ведучий.

Буяє природа, розправила крила –

Від соку земного потроїлась сила!

 

 

 

 

 

 

 

                               КАЗКА  ПРО  ВУГЛИНКУ

 

ВЕДУЧИЙ:

В деякому царстві був собі Ванюша-царевич. Знав він про своє царство ні багато, ні мало, а рівнісінько нічого. Розіслав одного разу Ванюша-царевич в усі кінці свого царства гінців-скороходів – оголосити всім, щоб принесли до палацу все саме чарівне, що тільки є в його царстві.

Чого тільки не принесли люди: і чудо-птаха павліна, і камені-самоцвіти, і золото. Останнім прийшов неказистий чоловічок, ликом підпоясаний, в лапті обутий і подав царевичу…просту чорну вуглинку-замазуру. Розсердився Ванюша.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Мені добрі люди, самоцвітів дорогоцінних повний сундук принесли, а ти що приніс? Тепер прийдеться руки мити. Забирай – і геть звідси!

ВЕДУЧИЙ: Образився чоловік, а чорна вуглинка - ще більше. Покотилася вуглинка за поріг – і слід її простив. І в ту ж мить стало у палаці темно-темно.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Це чому?(розсердився). Викликати сюди головного придворного мудреця – нехай пояснить мені, чому це у державі темінь наступила?

ПРИДВОРНИЙ МУДРЕЦЬ: Все тому, що електроенергію вичерпано.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: (топоче ніжками)   Чому?

МУДРЕЦЬ: Тому, що електричні станції більше не працюють.

ВАНЮЩА-ЦАРЕВИЧ: Чому?!

МУДРЕЦЬ: Тому, що топільні згасли.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Чому?!

МУДРЕЦЬ: Тому, що по вашій премудрій милості вуглинка у країні зникла.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Зникла – і ладно. Нехай свічки запалять.

ВЕДУЧИЙ: Свічки запалили – посвітліло, та ось біда – холодно у палаці. У придворних зуб на зуб не попадає. Знову кличе Ванюша-царевич головного придворного мудреця.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Це чому ми тут всі чхаємо, і особисто у моєї величності із рота пара валить?!

МУДРЕЦЬ: Так опалення, ваша високосте, не діє.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Чому?!

МУДРЕЦЬ: Та тому, що у топільнях вогню не має.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Чому?!

МУДРЕЦЬ: Знову ж таки тому, що вуглинка по вашій милості зникла.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Ладно, дровами натопимо, а поки що шуби одягнемо і підемо наш новий портрет дивитись.

ВЕДУЧИЙ: Приходять до придворного художника, а у того на полотні одні риски від олівця і більше нічого.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: (розсердився). Щось я не розумію. Чому це я у тебе, вийшов такий блідий? Я замовляв картину, щоб усіма кольорами блищала!

ХУДОЖНИК: Але ж багатокольорові фарби ваша високосте, зникли! Їх же із чорного-причорного кам”яного вугілля добувають, а вуглинка по вашій милості, самі знаєте…

ВОЄВОДА: (з криком вбігає) Біда! Напало на нас військо царівни Альонки із сусідньої сторонки!

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: А де ж мої вірні солдати – хоробрі хлоп”ята?

ВОЄВОДА: Солдати – хлоп”ята є, та битися нічим – а ні булатних мечів, а ні залізних щитів. Хоч картоплею кидайся, блинами захищайся!

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Чому ж кузне ці-молодці мечі не скували?

КУЗНЕЦІ: «Не можемо, кувати – вогонь у кузнях згас – вугілля немає. І заліза знову ж таки немає. Як його без кам”яного вугілля із руди візьмеш?! Ось і отримується: в печах-домнах наче руда, та із домен – єрунда!»

ВЕДУЧИЙ: І вирішив тоді Ванюша – царевич бігти без оглядки із свого царства, поки цілий. Зліз із пухової перини – хвать за жупан: батюшки, ні одного ґудзика! І нових не пришиєш: пластмасові ґудзики теж із вугілля. А зимою без жупана куди побіжиш? Тут Ванюша-царевич став просити.

ВАНЮША-ЦАРЕВИЧ: Вуглинка! Рідненька! Повернися, не пам”ятай зла. Пробач мене, більше не буду-у-у!

ВЕДУЧИЙ: Кажуть, пробачила його вуглинка – назад повернулася.

 

 

 

 

 

 

 

                      КАМІНЬ І СТРУМОК

 Край дороги лежав великий Камінь. Аж почорнів од старості. Весною поблизу Каменя, граючись, біг веселий співучий Струмок. Він співав:

Я з краплинки народився,

Став співучий і веселий.

Скільки я всього побачу

По дорозі до ріки!

Камінь почув веселу пісеньку й питає:

• Чому тобі так весело? Ти ж слабенький, кволий. От я, Камінь, - сильний, могутній, ніхто мене з місця не зрушить.

Засміявся Струмок:

• А ось побачимо.

Повернувся до Каменя, весело заграв, заспівав ще голосніше. Розмив грунт під Каменем.

Похитнувся Камінь, позеленів від злості.

• Ти хочеш мене з місця зрушити?

Струмок співав, співав усе дзвінкіше. Рив землю під Каменем, поки той не звалився у яр. А Струмок побіг до річки.

 

 

                             КУДИ ПОДІЛАСЯ ВОДА ПІСЛЯ ДОЩИКУ?

Ведучий. Коли – невідомо, де – невідомо, жив –поживав великий чарівник – Головний наглядач всіх вод на світі. Він був старий-пристарий, мудрий-примудрий, і всі чаклуни – водних справ майстри безперечно йому підкорялися.

Одного разу наказав чарівник Вітру, щоб той кожен ранок доповідав йому про всі останні новини.

Ось і доповідає йому Вітер у перший ранок:

Вітер. Говорять, що частина води останнього великого дощу зникла!

Чарівник. (розсердився). Не може цього бути! Вода ніколи не зникає! Тут щось не так. Потрібно перевірити.

Ведучий. Викликав чарівник головного дощових справ майстра, привів його на берег одного великого тропічного болота і питає:

Чарівник.  – А ну-бо скажи, куди поділась вода від останнього ливня?

Дощових справ майстер.  – Вибачте, у нас все записано! (поклонився, клацнув він пальцями, і швидко три старих бегемота підняли із дна величезну книгу).

• Ось дивіться. Випало дощу скільки-то, випарувалося із землі, з калюж, рік, озер скільки-то. Рослини корінцями висосали… ось, погляньте – тут вказано. А останнє ріки винесли у море.

Чарівник. (рахує, не сходиться, кричить). Дощу випало більше. Ану, перевір краще.

Дощових справ майстер. (зблід, став знову листати книгу).

Все в ній є: і скільки рослини випарували, скільки птахи і звірі випили, скільки води пішло в міста і села. І все ж таки дійсно, частина води зникла.

Ведучий. Відправили на пошуки Вітер. Облетів він всі ліси і поля, обшукав всі калюжі, зазирнув у кожну квітку – чи немає там крапельки, а зниклої води так і не знайшов. Довелося чарівнику погукати всіх чаклунів з усіх країн і спитати, чи не бачив хтось воду останнього дощу. Виявилося, бачили цю воду у хмарах над Новою Зеландією, у градинах на Камчатці і в метелиці на Гімалайських горах. Але все це і без того було вже записано у книзі.

Чарівник. Куди ж поділася зникла вода? (почесав потилицю). Не провалилася ж вона крізь землю?

    (з’являється чарівник брудний-прибрудний)

Підземних справ майстер. Так, крізь землю. Я, - підземних справ майстер, я знаю про вашу воду – у мене вона.

(пояснює по схемі)

Просочились дощові краплини глибоко під землю, дісталися  до глини, а через неї їм вже нізащо не просочитися. Зібралися вони тоді у струмочки і потекли потихеньку по підземній глині. І зараз ще плутають у темноті. Але скоро вони попадуть в одне із моїх підземних озер, у кам’яній вапняковій печері. У мене під землею, багато таких печер. Інші, ох які великі! І усих вода побудувала -  мільйони років розмивала, розчиняла камінь вапняк. Із однієї такої печери і тече струмок, який у яру струмком пробивається з-під землі. Так що з часом вся ваша зникла вода знову буде мандрувати по землі.

Чарівник. Дякую тобі за пояснення чарівнику підземних справ майстер. А, ти дощовий чарівник покараний. Іди звичайним лішим у самий дрімучий ліс, і сиди там хоч тисячу років, поки не складеш яку-небуть чудову казку.

Ведучий. Кажуть і зараз ще сидить ліший у глухій чащі і все пише казку про те, як вода мандрує.

 

 

 

 

 

 

 

                             МІСЯЦЬ  І  КРАВЕЦЬ

 

Ведучий. Одного разу прийшов до кравця – хто б ви думали? – сам пан Місяць, який був великим чепуруном і дуже стежив за модою.

Місяць. Поший мені, будь ласка, новий жупан.

Ведучий. Кравець старанно зняв з клієнта мірку і заходився кроїти. Через деякий час Місяць прийшов міряти жупан, а він – і завузький, і закороткий.

Кравець. Даруйте, пане Місяцю, я, мабуть, помилився в розрахунках.

 Ведучий. Він знову зняв з клієнта мірку і взявся до роботи з надзвичайною старанністю. Кравець працював кілька днів, поспішаючи виконати замовлення ясновельможного пана, а чепурун Місяць саме дуже розповнів. Кравець, побачивши свого замовника, аж зблід.

Мовчки зняв він утретє мірки та й почав кроїти та шити. Нарешті закінчив роботу, повісив новенького жупана на цвяшечку і сів перепочити. Аж гульк – іде пан Місяць. Та такий тоненький і виснажений, що сумно на нього й дивитись. Розгнівався Кравець, аж затрусився.

Кравець. Годі знущатися з мене, пане.( вигукнув він.) Шукайте собі іншого кравця. Я ж так прагнув вам допомогти, але з вашою фігурою діються незрозумілі речі. Я маю великі збитки.

Тоді чепурун Місяць мовив:

 Місяць.  Справді, пане, це так, але ж мені так хотілося мати нове вбрання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     НІЧ І ДЕНЬ

 

(на плечах у Ночі накинута темна хустка, а на плечах у Дня – світла хустка).

День і Ніч ідуть назустріч один одному.

ДЕНЬ. Доброго дня!

НІЧ. Доброго дня!

ДЕНЬ. Хто ти? Як тебе звуть?

НІЧ. Як звуть? Ніяк не звуть. Ніч та й годі.

ДЕНЬ. А як зватимуть тебе завтра?

НІЧ. Що значить «зватимуть завтра?» Завтра теж зватимуть Ніч.

ДЕНЬ. А як звали тебе вчора?

НІЧ. Теж Ніч.

ДЕНЬ. А мене сьогодні звуть вівторком, завтра зватимуть середою, а вчора звали понеділком. У мене 7 імен.

НІЧ. А, та ти дні тижня!

ДЕНЬ. Так. Давай дружити.

НІЧ. Давай!

         (музика)

ДЕНЬ і НІЧ (разом). День і Ніч! А разом ми доба!

         (Взявшись за руки, йдуть)

                                                            М.Малишевський

 

 

                                 СОНЦЕ ЗАБЛУКАЛО

 

Кілька днів Сонце спочивало, укутавшись важкими хмарками. А сьогодні нарешті вітер зім*яв пухнасте покривало, розірвав його і поволік по синьому небу. Сонце розплющило очі. Кинуло на галяву золотистий сніп променів. Закортіло синичці Щебетушці погрітися на Сонці, та воно вже завернуло до заходу. Ой лишенько! Воно ж, мабуть, спросоння заблукало! Адже влітку воно підіймається набагато вище.

• Сонечко! – крикнула синичка. – ти ж збилося зі свого шляху!

Та Сонце було вже далеко.

• Кого ти кличеш? – запитав горобець.
• Ой, горобчику, наше Сонечко заблукало. Треба йому в цей час над сосниною бути, а воно покотилося до обрію…

Горобець не на жарт збентежився. Підлетів снігур. Він весело привітався, запросив пташок на ягоди та, довідавшись про новину, захвилювався:

• Гайнемо до дятла, розкажемо йому про це!
• Дядьку дятле! Сонце з дороги збилося! – закричали пташки.
• Гей, сусідко! – покликав дятел синицю Летінь, матір маленької Щебетушки.

Стара синиця порядкувала в дуплі, лаштувала вечерю.

• Що там скоїлось?
• Ти й досі не помітила, що Сонце заблукало? – хитро примружив дятел бузинове око. – Молодята хочуть його рятувати!.. Вони ще не знають, що у Сонця кілька доріг. Влітку – одна. Тією дорогою Сонце мандрує прямісінько понад лісом. Тоді воно ласкаве і щедре, ходить в небі поволі, золоте проміння сіє – землю гріє. Восени обирає іншу путь – боком золотаві ліси обходить. А от взимку зовсім низько оббігає.
• Наше Сонечко дуже цікаве, - втрутилася матуся Летінь, - воно в цей час на півдні гостює, інші заморські землі оглядає.

І пташкам знову стало весело.

-   Матусю, - посміхнулася Щебетушка, - а я знаю, де Сонце гостює. Воно тепер сяє в тих чудових краях, куди полетів дядько лелека. Де ростуть величезні фікуси і пальми, де цвітуть у затінку ліани.

-   Еге ж, доню, у тих краях тепер днина довга-довга.

Сонце вже зовсім закотилося за обрій і виглядало звідти однією червоною скибочкою, яка щомиті зменшувалась. От воно й зовсім сіло, тільки червона заграва над обрієм залишилося. Мороз почав до галяви підкрадатися, білими валянками поскрипувати. Зітхнув – війнув крижаним вітром, порозганяв пташок кого куди.

        Матуся Летінь укрила Щебетушку м”яким крилом, і обидві вони зігрілись і заснули. Цілу ніч Щебетушці снились заморські країни з ласкавим Сонцем, що гостює там цілісінькі дні.

                                                                            (Н.Приходько)

 

 

 

 

                              СОРОЧИНІ ВИГАДКИ

 

Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце із-за хмарини, скоса кинуло промінці на землю. Заглянув один із них у нірку до старої черепахи, розбудив її. Виповзла черепаха на луг і неквапливо почалапала шукати собі снідання.

А сніданок у черепахи простий: зелені листочки, стеблинки, смачні корінці. Довго й шукати не треба. Ось і надибала.

Раптом чує – хтось гукає її:

• Доброго ранку, черепахо!

Глянула черепаха вгору, бачить, а то на пеньку сорока сидить.

• добридень, сороко-білобоко, - відказала черепаха. – Чого це тебе сюди занесло?
• А я летіла й тебе побачила. Думаю: ти чи не ти? Уже скільки пташок полетіло в теплі краї, від зими втекло. Як же ти від неї втечеш, коли за день навіть он до того дерева не доберешся?
• Дурниці ти верзеш. Яка там ще зима! Звідки вона?
• Як яка? Холодна, з морозами. Уся земля вкривається снігом, і нема чого їсти.
• Снігом, кажеш, земля вкривається? – перепитала черепаха й замислилась. – щось не пригадую такого. Ось уже скоро тридцять років живу, а ніякого снігу й не бачила.
• Невже ніколи не бачила?
• Чи я коли брехала? – образилась черепаха. – Зроду-віку не чула. Недаремно всі тебе звуть плетухою: хтось пустив поголоску, а ти й підхопила.
• Як ти смієш таке казати? – скипіла сорока й забігала по пеньку. – Минулого року я на власні очі бачила сніг! Він такий білий-білий і пухкий, м”які ший за мох. А холоднеча… Нікуди від неї не сховаєшся, скрізь допече. Лапки мерзнуть, і їсти нічого. Жах!
• Не вигадуй, - мовила черепаха. – Глянь, скільки всякої їжі навколо. Куди вона подінеться?
• А, так! Ну гаразд, ти скоро дізнаєшся, що таке зима. І наплачешся! – вигукнула ображена сорока й полетіла до лісу.

            Наступного дня уздріла на дубі ворону й почала їй скаржитись:

• Кумасю, ти тільки послухай. Бачила вчора я в лузі Стару черепаху. Кажу їй, що цього року зима буде люта. А вона, уявляєш, сміється, плетухою мене обізвала, каже, що ніякої зими не буває, ніякого снігу.

             Подивилась ворона одним оком на сороку, поважно сказала:

• Чого ж тут дивуватися? Черепаха просто ніколи не бачила зими. Вона з осені засинає і спить аж до весни, коли вже сніг розтане.
• І як я зразу не здогадалась? – змахнула крилами сорока. – Полечу до черепахи, даремно ми з нею посварились.

             Подалась сорока. Довго кружляла над лугом. Але черепахи так і не знайшла. Напевне, залізла кудись у нору й заснула. А прокинеться  навесні – знов казатиме, що ніякої зими не буває. Що все це – сорочині вигадки.

                                                                                            (О.Буцень)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    СУПЕРЕЧКА В ПІДЗЕМНОМУ ЦАРСТВІ

 

Дійові особи: Літос – володар Підземного царства; Сіль, Бурштин, Вугілля, Нафта, Алюміній – жителі Підземного царства.

Літос. В одному Підземному царстві проживали гірські породи та мінерали. І все було в них добре, але одного разу в них виник спір: хто з них потрібніший у цьому світі?

Сіль. Я найбільш необхідна людству. У давнину люди в пошуках солі відправлялись у далекі мандри. Я цінилася на вагу золота. В античні часи в Африці за сіль купували не лише слонову кістку, а й золото. Ну, а людей – то й поготів! Міцний і працьовитий чорний раб оцінювався таким шматком солі, як його стопа. Сіль цінували не тільки там, де її було обмаль. Цей мінерал шанували скрізь. Бо здавна знали: без нього немислиме життя, він сприяє розумовій  діяльності. Недаремно й тепер в Італії про людину блискучого розуму кажуть: «У нього є сіль у голові».

Алюміній. Я найбільш розповсюджений мінерал у земній корі. У ХІХ ст.. я був дорожчим за золото, мене не виготовляти у великій кількості і використовувати тільки в ювелірній справі. У природі в чистому вигляді я не зустрічаюся. Зараз мене виплавляють з гірської породи – бокситу, назва якого походить від назви населеного пункту Ле Бокс, що на півдні Франції. Сьогодні без алюмінію неможливі побут, розвиток техніки, будівництво. Я – легкий і м’який, міцний і крихкий, нетоксичний, гарний провідник і приємний зовні.

Вугілля. А я вважаю, що людство без мене жити не може. На протязі двох тисяч років я слугую людям у якості палива.

Утворилося я із залишків рослин, що відмерли багато мільйонів років тому, гниття яких було перервано відсутністю кисню. З часом рослинні рештки перетворилися на торф, потім буре і кам’яне вугілля. Задовольняючи потреби людей, я відкрив їм доступ до техніки. Сьогодні я не тільки паливо, електрика, а й гума, пластик, синтетичні вироби, фарби, добрива і навіть ліки.

Нафта. Ні! Я буду з тобою сперечатися! Ти, вугілля, в порівнянні зі мною ніщо! У мене більш висока теплотворність, мене дешевше добувати і транспортувати, а також я менше забруднюю атмосферу. А ще до ХІХ ст. люди не знали, на що здатна не зовсім приємна на запах, легкозаймиста, чорного кольору рідина, яка в деяких місцях фонтанувала з-під землі. Але з часом жителі Єгипту використовували загусклу нафту для будівництва доріг і палаців. Пізніше нафту використовували для освітлення будинків. Сьогодні немає галузі, яка змогла б обійтися без мене. Я і паливо, і хімічна сировина. А хімічні речовини незамінні в нашому житті. Та найважливіше для всіх – це продукти нафтопереробки: бензин, дизельне пальне, мазут.

Бурштин. Чому ви забули про мене? Я чудовий подарунок сосни – бурштин, жовті і жовтогарячі камінці. У давнину мене вважали особливим Божим даром, а вчені середньовіччя вважали мене мінералом, і лише російський науковець М.В.Ломоносов висловив вірну думку: він назвав мене скам’янілою смолою, яка довго лежала в піщаних насосах, поступово кам’яніючи. Я добре відомий людині з давніх-давен. Цей золотавий самоцвіт широко використовують: з нього роблять ювелірні прикраси, амулети, виготовляють ліки, лаки, кислоту, діелектрики, чудові картини.

Літос. досить, досить сперечатися! Усі гірські породи і мінерали мають велике значення в природі і людському суспільстві. Щороку з надр Землі добувають мільйони тонн корисних копалин. Але, як відомо, запаси їх не безмежні. Тому необхідно виступати на захист гірських порід і мінералів і знаходити їм альтернативні замінники. А добування їх повинно бути комплексним, економічним, безвідходним і екологічно безпечним.

 

 

 

                                           СНІЖИНКА

                              (СЛОБОЖАНСЬКА КАЗКА)

 

Високо в небі пропливала мати-хмара. Багато-багато дочок-сніжинок було в неї. Але  найбільше любила вона одну, найбільшу, найкрасивішу Сніжинку. Тільки й чула вона:

• Будь обережна, доню, не сідай на краєчок хмари – дочасно на землю впадеш!

І доня росла, шубка в неї дивним узором гаптована. З кожним днем гоноровитішою ставала та доня балувана.

-    Я найкраща, так усі кажуть. І тому я перша полечу на землю. Хай там подивляться на мою вроду, хай заздрять моїй красі!

І ось настав день, коли мати-хмара попливла над землею.

-    Дивіться, - говорить вона своїм дочкам, - дивіться – он земля, туди ви всі полинете, м”яким пухнастим килимом вкриєте озимину, своїми білими шубками накриєте кожну билинку, щоб вона не загинула від холоду. Ще трохи – і морозець пробіжить по землі. І там, де продзвенять його ковані чобітки, лягайте спокійно на землю.

-    Ми хочемо зараз! – закричали нетерплячі сніжинки.

-    Ні, - одказала мати-хмара, - зараз не можна. Ви ще слабі, а морозець ще тільки взуває свої срібні чобітки.

        Але тут налетів Вітер. Він був прудкий і дужий, бо мав чудові крила і кришталеві очі. Вітер чемно вклонився хмарі і сказав:

• Я прилетів, щоб допомогти твоїм дочкам опуститися на землю!
• Їм ще рано, - одказала мати-хмара.

         Вітер подивився на сніжинок, вони були такі чарівні у своїх пухнастих гаптованих шубках. Вони сподобались йому, а він їм. Ще б пак! Він мав такі чудові крила!

         І тут найкраща Сніжинка підлетіла до матері-хмари:

-     Я мушу летіти перша, бо я найкраща. Не хочу чекати! Коли ще мороз взує свої срібні чобітки, та й бігти йому багато. А тоді люди сховаються в хати, і ніхто не побачить, яка я гарна, ніхто на землі не скаже, що я найкраща!

         І вона сердито тупнула ніжкою.

-     Не можна, доню, не можна, - зітхнула мати-хмара.

         Але тут до Сніжинки підлетів Вітер. Кинулась вона в обійми Вітру, і полетіли вони на землю. Дуже сподобалася Сніжинка Вітрові, довго не хотів він її відпускати, довго кружляли вони у веселому танці…

          Але ось Вітру надокучило гратися з нею, і він… кинув Сніжинку. І зараз вона повільно, але неухильно падала у велику калюжу.

• Допоможи мені, Вітре, віднеси звідси, - благала Сніжинка.

            Але Вітер бавився уже з іншими сніжинками аж десь під хмарами.

            І Сніжинка впала в калюжу. Не стало найкращої, найтендітнішої Сніжинки. Вона перетворилась на маленьку брудну краплю.

                                                                       (Б. Крауш)

 

 

 

 

 

 

                            СНІЖИНКА – КРАПЛИНКА

 

        У високому холодному небі народилася білесенька сніжинка. Вона довго кружляла у веселому танку і нарешті опустилась на землю. Там лежало ще багато сніжинок, схожих на неї.

         - Що ви тут робите?  -  спитала їх сніжинка.

         - Ми прикриваємо землю від тріскучого морозу.

Сніжинка разом з подружками почала оберігати матінку-земельку. Та ось пригріло ясне сонечко. Потемніла сніжинка, а згодом перетворилась на краплинку води, яка влилась в бурхливий струмок і потекла до річки. А сонечко припікало все дужче і дужче.

І ось одного разу краплинка вистрибнула із річки, перетворила на невидиму пару і стала підніматися все вище і вище. Їй було весело. Вона з захопленням розглядала з висоти голубу річку, зелені луги, темні ліси, безмежні поля.

Нарешті краплинка потрапила до країни Хмар.  Там вона зустрілася зі своїми сестричками, з якими поділилася враженнями від побаченого.

Гнав вітер хмари по синьому небу, і одного разу вони випали на землю рясним дощем. Краплинка з цікавістю стала оглядати все навколо.

• Дякую тобі, люба, - почула краплинка лагідний голос. – Зимою ти мене гріла, а сьогодні напоїла досхочу. Бо я без тебе вся потріскалася.

Впізнала краплинка матусю-земельку, ніжно пригорнулася до неї і поцілувала.

 

 

                        ПОДРУЖКИ  КРАПЛИНКИ

 

 (На імпровізованому листку, що плаває в річці, сидять чотири подруги краплі).

Перша крапля. (звертаючись до другої). Щось ти, подруга, зовсім невесела сьогодні.

Третя крапля. Та вона знов мандрувати зібралася, а батьки її не відпускають. Кажуть, що не можна от так просто від родини відриватися. Ще зарано. Треба трошки почекати.

Четверта крапля. Та дійсно ж, не можна. Ми не можемо існувати без родини. Родина наша – це вода. І де її немає, то там і нас нема.

Друга крапля. (із сльозами на очах). Одразу видно, що ти мало читаєш. Вода – вона ж усюди: в морі, озері, в нашій річці, під землею. Навіть хмарини і туман складаються з води.

Третя крапля. (замружуючи очі). Еге ж. а знаєте, що вода навіть є у повітрі? І навіть сестри-крапельки вдягнуті там у такі красиві прозорі сукні! І так гарно танцюють! От ми не можемо літати, а вони можуть. Як я їм заздрю!

Перша крапля. А знаєте, я чула, що десь високо в горах та далеко на півночі наші сестри живуть у твердих-претвердих домівках. І самі вони такі ж тверді. Називаються ці домівки льодовиками. Вони дуже холодні. Іноді льодовики такі великі, що покривають собою цілі острови, як, наприклад, Гренландію або навіть Антарктиду. Це такий материк на крайньому Півдні.

Друга крапля. Вони, мабуть, як і я, зовсім не можуть мандрувати.

Перша крапля. Ні, можуть. Іноді льодовики повзуть по схилах гір. Також вони переміщуються суходолом, а коли знаходяться біля самого берега, то можуть відламатися та попливти океаном. Їх тоді називають айсбергами.

Четверта крапля. Океан, мабуть, дуже великий. Мені мати розповідала. Вона вже там була.

Перша крапля. Так, дуже. Більше двох третин поверхні нашої планети вкрито водою – морями та океанами. Вся ця вода називається Світовим океаном.

Третя крапля. А я читала, що вся наша сім’я із всіма незвичайними сестрами та братами складає водну оболонку Землі.

Друга крапля. Як же хочеться побувати по всіх цих місцях! Потанцювати із сестрами, політати, поплавати у великому океані.

Автор. От так от, за розмовами, наші крапельки і не помітили, як потроху на своєму листочку – кораблі велика ріка принесла їх до океану.

Друга крапля. Як красиво! Скільки багато води! Як весело тут! Подивіться, скільки тут плаває наших старших сестер. Вони такі веселі. Мабуть, бачили багато всього цікавого.

Сонечко. Так, вони багато бачили. Деякі з них були сніжинками, а потім плавали на айсбергах, деякі – літали у повітрі та блукали під землею. А я допомогло їм почати свою велику мандрівку.

Друга крапля. Як це?

Сонечко. Все дуже просто. Всьому свій час.

Автор. І сонечко почало припікати все більше і більше. Раніше наші крапельки рухалися з річкою дуже швидко, а тут, в океані, такого руху не було. А може, вони цього зовсім не помічали. Пройшов деякий час, та наші подруги почали помічати, що коїться щось зовсім дивне.

Друга крапля. Дівчата, ви бачите, що в мене тепер зовсім прозора сукня! Та така красива! Ой, і у вас також! Мені так добре, що здається, я вже можу літати!

Автор. Так крапельки нагрілися, перетворилися на пару та почали підніматися з поверхні води у повітря. Їм було весело, бо попереду їх чекали  великі пригоди. А сонечко тільки дивилося на своїх нових подруг та всміхалося. Воно знало, що побачить їх ще багато разів.  А тим часом четверта крапля, піднявшись так високо, що їй стало дуже холодно, потрапила до хмарки. Вона побачила там багато бідолашних змерзлих сестер. Скоро їм набридло сидіти тут, у холоді, вони зібралися та й пролилися дощем назад в океан. А потім – знов на хмарку, і знов – в океан. На цей раз вона зустріла тут своїх сестер. Вони зраділи одна одній.

Четверта крапля. Як це ви тут опинилися? Я не бачила вас на моїй хмарці.

Перша крапля. А ми були на іншій. А потім вітер відніс нас далеко від океану. Я разом із дощиком попала на гору, з якої стекла до нашої річки. А там батьки розповіли мені, що шлях, яким я мандрувала, називається великим коло обігом води. А ти кружляла малим коло обігом.

Четверта крапля. А навіщо все це?

Друга крапля. Бо не можна, щоб вода, яка є початком всього живого, зникла. Наш рух – це життя. А я взагалі потрапила сюди іншим шляхом. І дуже цьому рада. Бо коли дощик приніс мене на землю, я спочатку злякалася, бо одразу впала у якусь ямку та опинилася під землею. Там була суцільна темрява, поки я не дісталася підземної річки. А та річка вивела мене сюди.

Третя крапля. А я теж була під землею. Але до підземної води не дійшла. Мене взяла до себе травинка, бо їй дуже хотілося їсти, а без води їстівні речовини не можуть добратися до зелених листочків. Травинка подякувала мені за поміч та відпустила крізь отвори в листочках знов у повітря. А там – у хмарку, а потім – знов дощем та в нашу річку. Виходить, я мандрувала довше за всіх. Здорово!

Океан. Доброго дня вам, мандрівниці! Я – старий дідуган океан. І я дуже радий, що ви стали справжніми членами моєї великої родини. Ви пройшли шляхом перетворення, пізнали сенс життя. А ми з вами живемо для того, щоб давати життя іншим. І життя це буде існувати до тих пір, поки не розірветься цей циклічний шлях – коло обіг води в природі. Природа підтримує нас, а ми – її. І ще не один раз ви будете мандрувати, може, хтось з вас чотирьох навіть побачить айсберги, великі снігові верхівки та ще багато цікавого. Ми ще зустрінемося з вами і будемо розповідати один одному та нашим глядачам все нові і нові історії. Щасти вам!

 

 

 

 

 

 

                   ПРИРОДЫ  ЖАЛОБНАЯ    КНИГА

                             Экологическая сказка

 

Танец «В мире животных»

Дети выходят в зал с ведущей под фонограмму «Голоса птиц».

Ведущая.

Знают все взрослые, знают все дети,

Что вместе с нами живут на планете.

1-й ученик.

Лев и журавль, попугай и лисица.

2-й ученик.

Волк и медведь, стрекоза и куница.

3-й ученик.

Белые рощи, лесные дубравы,

Реки, речушки, деревья и травы!

4-й ученик.

Синее море, лесной ручеёк,

Все доверяют тебе, человек!

5-й ученик.

Ты – самый умный, а значит, в ответе

За всё живое, что есть на планете!

Дедушка Ёж  (поет песенку)

В своей норке на хвоинках

Не заснуть мне до утра.

Где же ты, моя Ежинка,

Внучка милая моя?

Припев:

Спят лисята в норе,

Спят бельчата в дупле,

Только старому ежу совсем не спится.

Всё хожу и грущу,

Свою внучку ищу,

И под лапы лист сухой ложится.

 

В лес Андрей унёс Ежинку,

Посадил её в корзинку,

Ей в неволе трудно жить,

Как Ежинку мне добыть?

Припев:

((В записи звучит милицейская сирена. В зал «вьезжает», держа в руках    плоское изображение машины, экологический патруль – Мальчик и Девочка.)

Мальчик.

Спешим на помощ мы природе,

Кто оказался вдруг в беде,

Не огорчайся, милый Ёжик,

Сейчас поможем мы тебе!

Девочка.

Лисица, ёжик, муравей,

Спешите все сюда скорей!

Если вас обидели, трудно вам живётся,

Хоть одно, но доброе сердце отзовётся!

Ведущая.

Милый Ёжик, вижу, что-то

Хочешь ты ещё сказать,

Крепко в лапках книгу держишь,

Видно, хочешь показать?

Дедушка Ёж.

Звери к вам меня послали

Да свои наказы дали!

(отдаёт ведущей книгу)

Это жалобы зверей

На таких, как ваш Андрей.

Кто природу обижает,

Лес совсем не уважает.

Ведущая.

Давай сюда все жалобы,

Попробуем помочь.

Пойдём спасать Ежинку,

Не то уж скоро ночь!

(Под фонограмму «Голоса птиц» дети идут по залу, приходят на лужайку, где сидит Андрей, рядом корзинка с Ежинкой (игрушкой). Андрей хочет разжечь костёр, берёт поленья, бумагу. Мальчик его останавливает.)

Мальчик.

Ты что, совсем не знаешь правил?

Тебя мы штраф платить заставим!

Андрей.

Что за дела, какой-то штраф?

Я не пойму тебя никак!

Девочка.

Да, видно, плохо ты воспитан?

Таких простых вещей не знал!

Тебе поможет поучиться

«Экологический устав».

Пожар в лесу ведь мог случиться,

Вот что в уставе говорится!

1-й ученик.

Огонь – враг леса, он хитёр!

Не разводи в лесу костёр!

 

2-ученик.

Не обижай в лесу зверей,

Ежинку отпусти скорей!

3-й ученик.

Вести себя достойно просим,

В лесу, мы лишь гости!

(танец хулигана Андрея)

Андрей.

Ну, вот ещё, как бы не так,

Учить меня тут будет всяк!

(В записи звучит взволнованный голос Ежинки)

Ежинка.

Ау! Спасите, помогите,

В зелёный лес меня верните!

Не хочу сидеть в корзине,

Пить парного молока,

Мне в неволе на чужбине,

Жизнь покажется горька!

Дедушка Ёж. (подходит к корзине)

Моя Ежинка, она здесь,

Тебя нашёл я, наконец!

(Достаёт из корзины Ежинку(игрушку), уходит)

Андрей.

Забирайте, мне не жалко!

Я себе ещё найду,

Взял её я для подарка,

К другу в гости я иду!

Ведущая.

Ты, Андрей, такой упрямый,

Нам с тобой не сладить прямо!

Андрей.

А, ну вас!

(Андрей скачет по траве, машет руками, хулиганит. Раздаётся голос (в записи)).

 

Голос.

Ай-ай-ай! Ой-ой-ой!

Как добраться мне домой?

(Под музыку появляется Бабочка. Одно крылышко у неё не поднимается).

Бабочка.

Что за слон пришёл к нам в лес,

Только шум стоит да треск!

Все цветочки затоптал,

Крылышко моё сломал!

Наступил на червяка,

Чуть не задавил жука!

Как теперь я полечу,

Нужно мне скорей к врачу!

(Под музыку в зал влетает Дятел)

Дятел.

Дай крылышко перевяжу,

Быстро шину наложу!

Трудный случай – перелом,

Сейчас в больницу отведём!

(В записи звучит сирена скорой помощи. Появляются два муравья).

1-й муравей.

Мы – санитары леса,

В труде и день, и ночь!

Готовы мы больному

От всей души помочь!

2-й муравей.

Отвезём тебя, сестрица,

В муравьиную больницу!

Будешь скоро ты опять

Ловко крылышком махать!

(Забирают «больную» и уходят. Танец бабочек.)

Ведущая.

Вот видишь, что ты натворил!

В лесу, где хочешь, ты ходил!

Опять не знаешь, право,

Ты одно простое правило!

4-й ученик.

Не рви цветы и не топчи траву,

Не обрывай с кустов листву,

Не мни зелёную былинку,

В лесу ходи лишь по тропинке!

Ведущая.

Много правил есть в природе,

Знать их надо наизусть.

А теперь настало время

В книгу жалоб заглянуть.

(Открывает книгу, раздаётся шум, птичий крик, писк. На поляну под «Голоса птиц» выделяют две птицы, имитируя беспокойство.)

Андрей.

Тише, тише, не шумите,

Что случилось, обьясните!

1-я птица.

Ой, беда, беда, беда,

Выпал птенчик из гнезда!

2-я птица.

Как мы только ни старались,

Только больше запыхались!

Кто родителям поможет,

Кто птенца в гнездо положит?

Андрей.

Ну да ладно, так и быть!

Рад я птицам услужить!

Где гнездо и где птенец,

Ну, ведите ж, наконец!

(Птицы и Андрей подходят к дереву с гнездом. Андрей сажает птенчика (игрушку) в гнездо.)

Андрей.

Ну, не бойся же, малыш,

Что же ты, дружок, дрожишь?

Птицы (вместе).

Спасибо, Андрей, ты выручил нас

И наше потомство от гибели спас!

(улетают)

Ведущая.

Что за чудо – наш Андрей

Стал умнее и добрей!

Мальчик.

Поступо твой мы одобряем,

А остальным напоминаем:

В лесу всем птицам помогай

И птичьих гнёзд не разоряй!

Растут на радость всем птенцы,

Природы звонкие певцы!

Песня «Здравствуйте, птицы!»

Здавствуйте, птицы! Вы с нами, мы с нами

Будем соседями, будем друзьями.

Здравствуйте, птицы, грачи и стрижи,

Серые голуби и соловьи!

 

Здравствуйте, птицы! Как вам живётся?

Много ли крошек найти удаётся?

Много ли нынче рябины в садах?

Много ли гусениц в наших лесах?

 

Здравствуйте, птицы! Мы ждём ваших песен.

С ними мир добр, и ласков, и весел!

С вами на свете приятнее жить.

Будем же с птицами, люди, дружить!

Ведущая.

Откроем книгу, и вперёд,

Другая жалоба нас ждёт!

(Выходят муравьи, держат узелки с вещами).

Ведущая.

Что случилось, муравьишки,

Как делишки, как детишки?

Муравей.

Старым стал наш отчий дом,

Еле выбрались, с трудом!

Наступил на дом медведь,

Рухнул домик, где нам жить?

Кто поможет муравью

Защитить свою семью?

Андрей.

Поправимо ваше дело,

Быстро я возьмусь за дело!

Чтобы прочным был ваш дом,

Нужен крепкий вам забор!

(Андрей с муравьями чинит муравейник)

Муравей.

Домик наш готов, спасибо,

Стал он крепким и красивым!

Девочка.

Ты сделал ещё одно доброе дело,

Тебя мы в команду берём свою смело!

(Мальчик надевает на Андрея зелёную пилотку и на руку повязку.)

Мальчик.

Ты правило выполнил очень простое,

А дети тебе его просто напомнят.

5-й ученик.

Муравьиный дом – в глуши,

Ты его не тормоши,

Муравьишкам помоги,

Домик их огороди!

Ведущая.

Много жалоб накопилось

У природы на людей.

Воды речек замутились,

Пересох в лесу ручей.

 

Стали чахнуть липы, клёны

На обочинах дорог.

Чистый воздух загрязняет

Фабрик и заводов смог.

 

Дерево, трава, цветок и птица

Не всегда умеют защищаться.

Если будут уничтожены они,

На планете мы останемся одни.

 

Если только захотите,

Вы природе помогать.

Лучше правила учите,

Чтобы их не забывать!

Все (хором)

Умных правил не забудем,

Охранять природу будем.

        (Звучит песня «Как прекрасен этот мир»)

 

 

 

                                ПРИКРІ ПРИГОДИ

В КРАЇНІ ПОГОДИ

                                             (уривок)

        П”єса-казка сучасного поета про складні стосунки між явищами природи. В образах героїв вгадуються людські характери. Казка утверджує віру в добро, справедливість.

         Дійові особи

Дід Мороз                          Крук

Снігурка                            Лелеченя

Зима

Літо

Грудень (І Вітер)

Січень (ІІ Вітер)

Лютий (ІІІ Вітер)

          А також:

Квіти і ягоди, горобці, метелики, лелеки, ластівки, сніжинки, мавпенята;

          А також:

Олень, чайка, коник, голуб, зайчик, сокіл, білка, жайвір.

          Голоси:

Голос криниці.

Рев сліпої труби.

Зойк землі.

Гомін зірок.

                                                 Дія перша

І. На узліссі

Квіти і ягоди співають, ведучи танок.

Квіти

 

Зеленіє все навколо!

Ширше коло, ширше коло,

Ширше наш вінок!

Ширше наш вінок!

Ми пахучі, ми барвисті,

У пелюстках ми і в листі

Водимо танок!

Водимо танок!

 

Ягоди

 

Знову землю сонце гріє,

Все навколо спіє-зріє –

Радісна пора!

Радісна пора!

І суниця, і малина,

І чорниця, і ожина

Соку набира,

Соку набира!

 

Квіти і ягоди

 

Всі ми дуже любим літо,

Як усе теплом зігріто

І нема зими,

І нема зими…

Бо зима – холодна, люта,

А морозяного прута

Боїмося ми,

Боїмося ми…

 

       Раптом усі розбігаються, ховаючись. Лугом до узлісся бредуть Дід Мороз та Снігурка. Вони аж ніяк не такі, до яких ми звикли. Дід Мороз, наприклад, роздягнувся до майки, ступає босий, а Снігурка теж лише в купальнику. Обоє важко тягнуть сани, вантаженими всякими кольоровими торбинками та власним одягом.

Дід Мороз

                    Тут і відпочинем, дочко.

У зеленім холодочку

Легше стане нам зараз.

 

Снігурка

Вже не можу!

 

Дід Мороз

Ще два кроки.

На калині лист широкий –

Трохи він остудить нас.

 

Снігурка

Просто гину! Спека, мухи…

Ще ж і валянки, й кожухи

Треба на санках везти.

 

Дід Мороз

Ой, хіба з добра хто стане

Волокти улітку сани?

Але ж треба волокти!

 

Снігурка

Ах, дідусю любий, годі.

Де це бачено в природі,

Щоб Снігурка й Дід Мороз,

Переплутавши орбіту,

Забрели в заміське літо –

До квіток, суниць… до ос!

 

Дід Мороз

Ні, тут інша, доню, справа.

Я хоч дід, та не роззява,

Я не плутаю доріг.

Вийшли ми зі свого двору

У чудову сніжну пору,

Щоб Новий зустріти рік…

 

Снігурка

Так, але нараз, мов з дива,

Прошуміла літня злива.

Потім сонце припекло.

Що це, Діду мій Морозе?

 

Дід Мороз

Знак великої загрози!

Всім на лихо це тепло…

Збита черга споконвічна:

Хоче стати замість Січня

Хтось із літніх місяців.

 

Снігурка

А хіба таке буває?

 

Дід Мороз

Там буває, де буяє

Нелад поміж мудреців…

Вже віддавна, віддалечка

Ця ведеться суперечка –

Всяк своїх боронить прав.

На такеє, бачиш, мітять,

Щоб не тільки Січень-місяць

Рік щороку починав.

 

Снігурка

Щось таке аж дивно чути!

 

Дід Мороз

Кожен хоче першим бути.

 

Снігурка

Кожен – першим? Дивина.

 

Дід Мороз

Здавна сваряться, бунтують,

Плани капосні будують,

А оце, либонь, війна.

Наче по ковадлі молот,

Вдарило тепло на холод

І, видать, перемогло.

Так що справа не в орбіті…

У війні!.. Війна у світі –

То найгірше, доню, зло.

 

Випурхують зграйкою безтурботні Горобці.

 

Горобці

Чи слухати вас,

Чи гаяти час –

Робота одна.

Можливо, війна

Для вас і страшна,

Але не для нас!

 

Бо ми – Горобці,

Завжди молодці,

Ми кращі за всіх!

Чи дощик, чи сніг –

Шукаємо втіх

В зручнім кубельці!

 

Поцвірінькали, потріпотіли крильцями та й зникли.

 

Снігурка

Як добре Горобчикам, - раді завжди.

 

Дід Мороз

 

Та раді, покіль не спіткали біди.

 

Прилетіли Метелики, зашелестіли крильцями.

 

Метелики

Ой, не гайтеся, швидко мчіть,

Швидко крильцями тріпочіть,

Бо з-за обрію крадькома

Знову холодом дме Зима!

 

Снігурка

Які незвичайні барвисті сніжинки!

Чудові прикраси були б для ялинки!

 

А Метелики вже полетіли – їх наполохали Ластівки.

 

Ластівки

Летіть, летіть! Усі летіть!

По всьому світу рознесіть,

Що котить Зима,

Та ще й не сама!

На пишну квіть, на зелен-віть

Снує Зима сніжисту сіть!

Снує не сама –

З вітрами трьома!

 

Пролетіли Ластівки, а вслід їм заклекотіли Лелеки.

 

Лелеки

Тікаймо, зникаймо,

Рятунку шукаймо,

Бо котить Зима,

Та ще й не сама!

Шугаймо негайно,

Ні хвильки не гаймо:

Зима ж не сама –

З вітрами трьома!

І віддаленів лелечий клекіт…

 

Дід Мороз

Он і справді! Холодні Вітри!

 

Снігурка

Один… Два!.. Три!

 

Раптом білі Сніжинки закружляли навколо, а серед них – три Холодні Вітри.

 

І Вітер

Я Перший Вітер!

 

ІІ Вітер

Я Другий Вітер!

 

ІІІ Вітер

Я Третій Вітер!

 

І Вітер

Впаду на квіти!

 

ІІ Вітер

Впаду на віти!

 

ІІІ Вітер

Не одігріти!

 

Снігурка

Ой, дідусю, як чудово!

Це ж Зима вернулась знову!

Де мій білий кожушок?

 

Дід Мороз

Одягайся, узувайся,

До Сніжинок прилучайся –

Бачиш, почали танок.

 

Сніжинки

Краще в світі нема,

Як на дворі Зима, -

Нас вона обійма,

Мов ріднесенька ма-ма-ма-ма-ма!

 

 

Крижані тереми

У матусі Зими,

Тут гуляємо ми –

Тобто мама з дітьми – ми-ми-ми-ми!

 

І шукати дарма

Кращих мам, ніж Зима.

Тож, як довго нема,

Ми гукаємо: «Ма-мо! Ма-мо! Ма!..»

 

На очах усе навколо біліє – приходить Зима.

 

Зима

Я тут, мої білі, холодні мої!

Я тут – засипайте поля і гаї!

Хай свищуть над світом вітрів нагаї!

 

Вітри

Гей, віймо-повіймо! Будь по-її!

 

Зима

Я тут – хай біліють луги і сади,

Хай кригою криються очі води!

Морозе, ану по воді перейди!

 

Мороз

Туди-и-и і сюди-и-и…

Туди-и-и і сюди-и-и…

 

Снігурка

Дідусю, ти ж босий!

 

Сніжинки

Він босий! Ха-ха!

 

Зима

А де ж це кожух твій?

 

Дід Мороз

Та ось просиха.

Та ось просиха.

Забув одягтися…

І взутися – теж…

Дивився, о Зимо,

Як гордо ти йдеш!

 

Зима

Вдягайся. Не личить,

Аби Дід Мороз

Ходив без кожуха.

 

Снігурка

Підвів нас прогноз.

 

Зима

Прогноз не підводив.

Це, доню, війна,

Що Літо її

Проти нас почина.

 

Дід Мороз

Чи ж я не казав!

Ой, біда нам, біда…

Оце дочекалась моя борода!

Оце дочекались сивини мої!

І як тепер далі

В такій крутії?

 

Вітри

Ф”ю-у-у! Ф”ї-і-і! Ф”ю-у-у! Ф”ї-і-і!

Гей, віймо-повіймо! Будь по-її!

 

І помчали Вітри  далі разом із Сніжинками. На запрошену снігом землю злетів Крук.

 

Крук

Кра! Кра!

Що за мара? –

То жарінь-жара,

То зима стара!

Кра! Кра!

Неправильна гра!

Кому з вас пора,

Кому – не пора?

 

Дід Мороз

На що вже старий і розумний цей Крук,

Але навіть він не сприйма таких штук.

Скажи нам, о Круче, як бути тепер,

І хто це на Зиму війною попер?

 

Крук

На разі не знаю,

Але запевняю,

Що так – некультурно

І карикатурно!

 

Снігурка

Де правда, о птице?

 

Крук

Я птах, а не птиця.

А правду всю знає Лежача Криниця!

 

Сказав те Крук і полетів собі.

 

Снігурка

Якась небилиця… Лежача Криниця?

А як же із неї воді не пролиться?

Чи є така, матінко?

 

Зима

Є, моя люба.

Де камінь без трав, де ні сосни, ні дуба –

Нічого, лиш небо, а в небі орли,

Лежить там Криниця у надрах скали.

Вода в ній промерзла до самого дна,

Тому й не проллється ніколи вона.

Та видно крізь кригу живе джерело –

Усе воно знає – усе, що було,

Що є і що буде, - усі таємниці

Повідати може нам крига Криниці.

 

Аж тут знову пригналися три Холодні Вітри, а перед ними маленькі в”язні – Лелеченя та Ластів”я.

 

І Вітер

Ось!

 

ІІ Вітер

Ось!

 

Дід Мороз

Це хто?

 

ІІІ Вітер

Хтось!

 

Зима

Ви хто?

 

Лелеченя

Я Бузько.

В снігах мені грузько.

Я змерз на крижину.

Я з холоду гину.

В очах імла…

 

Вітри

Це шпигун Тепла!

 

Лелеченя

Ні! Ні! Ні! Ні!

 

І Вітер

Мовчати мені!

 

ІІ Вітер

І мені!

 

ІІІ Вітер

І мені!

                                                                   (Б. Стельмах)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОХОДЖЕННЯ РІК І БАЛОК

 

   Колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було. В той час жили Кузьма і Дем’ян, божі ковалі. От задумали вони того змія з світу згубить. Змій сунувся до них, а вони в кузню і заперли залізні двері. Змій і каже:

• Кузьмо – Дем’яне, божі ковалі відчиніть, а то ковтну вас з кузнею…

Ті і відповідають:

• Коли ти силу маєш, пролижи двері: сядемо на язик і ковтай.

Змій лиже та й лиже, а святі гріють та й гріють залізо та кують кліщі. Пролизав змій двері, всунув язик, Кузьма та Дем’ян кліщами за той язик і почали гатить молотами… Уморили змія, запрягли в плуг, що на двадцять пар волів, і давай орать. Орали степ уздовж, орали впоперек, і скільки змій не просив, не давали йому ні пити, ні їсти.

• Буде з тебе – кажуть – і того жиру, що відкохався на людях.
• Ну, - каже змій, - коли так, то перед страшним  судом освічу я своїм жиром весь світ.

Чи довго ще орали, чи ні, дійшли до моря. Змій – в море і давай згарячу пить… пив, пив, випив усе море і лопнув… Кузьма та Дем’ян взяли і закопали того змія під горою.

         Так от, коли хочете знать, відкіля взялися по степах річки й балки! Кузьма та Дем’ян, поки не заморили змія, орали глибоко і потекли річки, а як заморили, орали мілко і стали балки.

 

 

 

 

                      ЧОМУ  ІДЕ  ДОЩИК?

 

Ведучий. Давним – давно це було. Одного разу Сонце, гуляючи по небу, заморилося, і витираючи хусткою золотий лоб, пробормотало:

Сонце. Уф! Ну й спека! Пити хочеться!

Ведучий. Подивилося воно на землю – а там: моря-океани хлюпочуться, ріки грають, струмки дзвенять. Спробувало Сонце дотягнутися до води, але не тут – то було.

Сонце. (розсердилося). Пити хочу!

Птахи. (зашуміли в лісах). Пити – пити! Пити – пити! Скоріше нап’ємося, а то Сонце нам нічого не залишить.

Дерева.  (прошепотіли). Ш – ш – ш! Треба  сховати у тінь ріки і струмки, а то ця небесна пічка не залишить на всій землі ні краплини води.

Ведучий. Втретє крикнуло Сонце.

Сонце. Пити хочу!

Вітер. (спросоння потягнувся, позіхнув). Може, вам ще й чашку подати? Так тобі, світило, пити хочеться? Зараз ми це  владнаємо. Ти грій сильніше моря та океани, вода у них перетвориться у водяну пару, а легке тепле повітря, підіймаючись від землі, підхопить його із собою в небо. Ну, і я звісно, тобі допоможу. Як приготуємо ми з тобою із пари хмарок, я зберу їх разом, подую із всієї сили і прижену до тебе.

Ведучий. Взялося Сонце за діло, стало гріти-сушити моря і океани, попливли до неба невидимі крапельки. Невидимі тому, що були вони зовсім маленькими – у звичайній краплі їх помістилось би мільйони. І підіймалось цих краплинок більше, ніж піщинок у пустелі. Все вище і вище підіймалися вони все холодніше і холодніше їм ставало. Але ж на великій висоті завжди дуже холодно. А згадайте, коли зимою у морозний день діти бігають на  вулиці – пара з рота так клубками і валить! Це тому, що у теплому повітрі, яке ми видихаємо, багато вологи. На холоді найменші невидимі частинки води з’єднуються, зливаються одне з одним, виростають і стають видимим паром. Так сталося з краплями, які із землі в небо попливли. Високо-високо піднялися вони і перетворилися у пару-туман. Над лісами, над полями утворились великі хмари. Довго билися Вітер і Сонце, намагаючись підняти білосніжні хмари ще вище. Сонце жарило і парило, Вітер теж так старався, що по всій землі став пил стовпом. А незчисленним краплинам тільки того й треба. Зустрінеться у небі пилинка, піднята Вітром,-  вони скок на неї і поїхали!  Вчепиться одна крапля за пилинку, друга кричить: «Підвинься! Я також хочу покататись!» З’єднались маленькі краплі в одну велику, вирвалася вона із хмар – і на землю. А поряд мільйони точно таких. Пішов дощ.

Сонце. (розсердилося, говорить Вітру). Як же це так? – Я працювало – працювало, а що вийшло? Ні, видно, так у нас не вийде.

Вітер. Терпіння, ваша сонячна величність. На цей раз не вийшло – вдруге вийде. Почнемо спочатку. Тільки грій тепер ліси. Ліси сирі, у зеленому листі завжди багато вологи, та й знаходиться листя високо над землею, до тебе ближче. Висушиш листя і нап’єшся.

Ведучий. Знову взялося Сонце за роботу. Із всих сил ліс гріє. Гаряче листю, воно б засохло, та дякувати, коріння виручає: всмоктують водду з-під землі і надсилають її листю. А листя цю вологу щедро віддають Сонцю. Тільки як Сонце не гріє листя, а  нагріти не може: крапельки, піднімаючись, весь час охолоджують листя, забираючи із собою трішечки тепла. Мільйони листочків у лісі, і кожен, віддає небагато вологи ось і знову попливли до неба невидимі потоки, виросли із них пухнасті хмарки. А Вітер підхопив їх, побудував із хмар вежі і палаци, зробив звірів і птахів і дуже був задоволений. І знову пішов дощ і все зіпсував.

Сонце. (розсердилося, гукає Вітер). Вітре, де ти?

Ведучий. Вітер як почув – шусь – і сховався під пухнасті хмарні перини. Шукало його Сонце, шукало, ніде немає. На кінець опустилося до самого горизонту, заглянуло під хмари. Ба! Ось де він голубчик! Хотіло Сонце сказати Вітру все, що воно про нього думає, та не встигло – закотилося. З тих пір так і повелося:підіймається Сонце – пити то йому хочеться – і давай землю гріти, воду до неба підіймати: надіється, що все ж таки зможе напитися! Вітер тут як тут. «Грій, - кричить. Та сильніше!» та до вечора Вітер у страху стихає і ховається. Сонце заглядає під хмари, шукає брехуна, сердиться, красніє, хоче крикнути, та не може – горло зовсім пересохло та від злості ховається закочується. А вода, яка була піднята в небо у вигляді пари, із хмар повертається назад, перетворившись на літній дощик або зимовий сніжок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                   ЛІТЕРАТУРА

 

1. Газета Краєзнавство. Географія. Туризм. – Київ. «Шкільний світ», - 2006. - №1. с.19
2. Газета Розкажіть онуку. – Київ. «Редакція освітянських видань», - 2002. - №18. – с.46
3. Газета  Розкажіть онуку. – Київ. «Редакція освітянських видань», - 2003. – №22 – 23. – с.32
4. Газета  Розкажіть онуку. – Київ. «Редакція освітянських видань», - 2004. - № 1-2. – с.78

                 № 4-5. – с.146

                 № 13-14. – с.21

5.  Дитрих А. Юрмин Г. Кошурникова Р. Почемучка. – Москва.                    «Педагогика». 1988.  

6. Хрестоматія для позакласного читання. З клас: Навч. посібник. / Авт. – упоряд. Ісаєнко О.В.- Вид. 2-е, доповнене. – Х: Країна мрій, 2005. – 184с.

7. Хрестоматія з географії Дніпропетровщини: Навч. посібник для 5 – 11кл. загальноосвітньої школи. – Дніпропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига», 2006. – 358, іл..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                          ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………2

 

ГРЕЦЬКА КАЗКА………………………………………………………..3

ЗЛИЙ ЗАГРЕБУН. ЕКОЛОГІЧНА КАЗКА…………………………….4

КАЗКА ПРО ЗАКОНИ ПРИРОДИ……………………………………...8

КАЗКА ПРО ЗВІЗДАРЯ…………………………………………………10

КАЗКА ПРО КРУГООБІГ ВОДИ……………………………………….11

КАЗКА ПРО КРУГООБІГ ВОДИ……………………………………….15

КАЗКА ПРО РОСИНКУ…………………………………………………16

КАЗКА ПРО ВУГЛИНКУ……………………………………………….21

КАМІНЬ І СТРУМОК……………………………………………………22

КУДИ ПОДІЛАСЯ ВОДА ПІСЛЯ ДОЩИКУ………………………….23

МІСЯЦЬ І КРАВЕЦЬ…………………………………………………….24

НІЧ І ДЕНЬ……………………………………………………………….25

СОНЦЕ ЗАБЛУКАЛО…………………………………………………...25

СОРОЧИНІ ВИГАДКИ………………………………………………….26

СУПЕРЕЧКА У ПІДЗЕМНОМУ ЦАРСТВІ……………………………28

СНІЖИНКА (СЛОБОЖАНСЬКА КАЗКА)…………………………….29

СНІЖИНКА – КРАПЛИНКА……………………………………………30

ПОДРУЖКИ КРАПЛИНКИ……………………………………………..31

ПРИРОДЫ ЖАЛОБНАЯ КНИГА. ЭКОЛОГИЧЕСКАЯ СКАЗКА……33

ПРИКРІ ПРИГОДИ В КРАЇНІ ПОГОДИ……………………………….40

ПОХОДЖЕННЯ РІК І БАЛОК…………………………………………..50

ЧОМУ ІДЕ ДОЩИК………………………………………………………50

 

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………...53