Тарас Шевченко – український Джедай

Дуже-дуже давно в далеких Моринцях народився Тарас Шевченко. Небом не пролітали комети, до дому його батьків не приходили волхви, у місцевої знахарки не було видінь – ніщо не вказувало на те, що ця дитина стане визначною особистістю. Зрештою, у 1814 році країні було не до того: Російська Імперія, частиною якої на той час була Україна, щойно оговталась після великої війни з Наполеоном.

Але долю не обдурити. 9 березня 1814 року на світ з’явилася людина, якій судилося стати не просто поетом, а справжнім українським джедаєм. Так-так, у Тараса Шевченко та Люка Скайвокера настільки багато спільних рис, що виникає підозра, а чи не з нашого Кобзаря Джордж Лукас списав свого героя?

Дитинство героя

Шевченко, як і Люк, походив зі славетного роду. Якщо вірити сімейним легендам, його пращуром був загадковий козак Андрій, який на початку XVIII століття прийшов з Запорізької Січі.

Тарас з самого дитинства відчував у собі велику силу та неабиякий хист до малювання. А також він успішно навчався грамоті, читав твори Григорія Сковороди і знову малював… Взагалі він був дуже здібною та самостійною дитиною, тому подеколи потрапляв у цікаві ситуації. Так, всім відома історія, коли Тарас відправився на пошуки «залізних стовпів, що підпирають небо», та благополучно заблукав. На щастя, його знайшли та відвели додому чумаки.

Також майбутній поет рано став сиротою - його мати померла у 1823 році, а ще через два роки не стало й батька. На жаль, в нього не було турботливих тітки та дядька, як у героя «Зоряних війн». Тому Шевченко мусив піклуватися про себе самотужки.

Деякий час він прислужував дяку Петру Богорському, але згодом, не витримавши знущань, втік. Після цього він став служити в пана Павла Енгельгардта. Той швидко зрозумів, що перед ним не звичайний кріпак, а талановитий художник. А тогочасні пани любили, коли їх оточували талановиті люди.

Становлення

Переїхавши до Петербурга, Енгельгардт направив Тараса на 4 роки навчатися до живописця Василя Ширяєва. За цей час хлопець встиг навіть взяти участь у розпису Великого театру та намалювати багато картин. Але більш за все йому подобалося тікати до Літнього саду та замальовувати статуї. Саме тоді майбутній Кобзар почав писати вірші. І саме завдяки пристрасті до нічного малювання відбулася його зустріч з власним Обі-Ваном Кенобі – Карлом Брюловим.

Під час однієї з нічних сесій малювання Тарас познайомився з земляком Іваном Сошенко, а той вже ввів його у коло таких відомих людей, як Євген Гребінка, Олексій Венеціанов, Василь Григорович, Василь Жуковський та Карл Брюлов. Саме останній, як і Обі-Ван Кенобі, вирішив, що має врятувати хлопця. Брюлов намалював портрет Жуковського, який потім було розіграно в лотереї – так дістали гроші на визволення Шевченка.

Після цього щасливий Тарас відправився навчатися. Але, якщо Люк Скайвокер опановував хитрощі джедайської майстерності, то Кобзар вступив до Петербурзької академії мистецтв. Але разом з тим він відшліфовував свій власний світловий меч: слово.

Перші удари по Імперії

З кріпацтва поета звільнили у 1838 році, а вже у 1840 світ побачила перша збірка віршів «Кобзар». І це був перший удар по Імперії. Наступні атаки у вигляді видання поем «Гайдамаки» та «Гамалія» були не менш гострими. Тим більше, якщо врахувати викликаний ними широкий суспільний резонанс.

1843 року Шевченко вирушив у велику подорож Україною, під час якої познайомився з багатьма видатними людьми – Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем, Олексієм Капністом та іншими. Та навіть зустрів власного Лендо Калріссіана, проте тоді ще ніщо не віщувало біди. Це зараз історики говорять про те, що кирило-мефодієвців та Тараса Григоровича зрадив Куліш, а тоді вони були друзями.

Враження від подорожі Україною у Шевченка були жахливі: він на власні очі побачив, у яких злиднях живе його народ. Саме після цієї поїздки він напише вірш «Розрита могила» та гостру сатиричну поему «Сон». Чи треба казати, що ці твори стали надзвичайно популярними, але не сподобалися владі?

Хоча не все було так погано, адже саме під час цих мандрівок Шевченко познайомився з княжною Варварою Репніною. Він прожив у маєтку батька княжни близько року і за цей час Варвара встигла до нестями закохатися у поета. Але такі стосунки колишнього кріпака та аристократки не мали майбутнього, тож жінка вирішила, що вони залишаться друзями. Так і сталося: вона була янголом-охоронцем Шевченка все життя, підтримуючи його у тяжкі часи та сприяючи звільненню з заслання.

У 1845 році поет знову виїхав до України, знову мандрував, спостерігав та багато писав. «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Давидові псалми», «Заповіт» – ці твори він написав саме у той час. Звісно, друкувати їх не можна було, вони розповсюджувалися у рукописах.

Участь у Спротиві

А тим часом Шевченко, як і Люк Скайвокер, діяв потайки, також ставши учасником своєрідного руху Спротиву – Кирило-Мефодієвського братства. Тарас Григорович став героєм… А потім його заарештували. Звісно, Імперія пильно стежила за тими, хто міг стати причиною її розпаду. Шевченко опинився в Орській фортеці, а згодом і у Новопетровському береговому форті, де йому було заборонено писати та малювати. Та хіба це могло його спинити? Так, він не зміг знищити Імператора, але зробив усе можливе.

Повернутися до вільного життя Тарас Шевченко зміг лише у 1857 році, коли Імператора Миколи I вже не стало. Поет повернувся до Петербурга та оселився в Академії мистецтв, де й прожив до самої смерті. В 1859 році він знову їздив до України та навіть мріяв там залишитися. Але імперська машина «правосуддя» цього не дозволила.  

Джедай у вигнанні доживав останні роки у Петербурзі, писав вірші (найвизначнішим твором того часу стала поема «Марія») та займався гравюрою. А 10 березня 1861 року Кобзаря не стало.

І хай його мрія одружитися та народити дітей так і не здійснилася, але і до сьогодні на його віршах ростуть борці з Імперією. Маленькі джедайчики у вишитих сорочках граються світловими мечами біля біленької хати, за якою вишневий садок і хрущі гудуть. Десь на обрії видніються повстанці, що повертаються з розвідки. Ще не згасли залишки Зірки смерті, але біля хати вже тихо і спокійно, скоро вечеря, а потім сон. Лиш тільки соловейко не спатиме.

Під час підготовки статті було використано картини Андрія Івановича Єрмоленко.