Позакласний захід "Свято родинного єднання"

Свято родинного єднання

«Уклін і шана, рідні, вам »

Ониськів Марія Степанівна –

вихователь-методист

КЗ Львівської обласної ради

 «Підгірцівська спеціальна

школа.»

 

Мета: розширити знання дітей про родину, вчити спілкуватися ввічливо,  

дотримуючись засобів інтонаційної виразності;

Виховна: виховувати в дітей почуття любові і вдячності до своїх родичів,

близьких, дати можливість відчути радість родинного спілкування;

Розвиваюча: розвиток уміння давати оцінку своїм та чужим вчинкам;

усвідомлення своїх родинних обов’язків; збагачення чуттєвого досвіду дітей

Обладнання: мультимедійна система, презентація «Історія нашого класу»,

презентація «Наші батьки» ,презентація «Метелик і квітка»

Хід свята

(пісня «Як у нас на Україні»)

Вихователь: На родинне наше свято

Прибуло гостей багато:

Татусі й матусі

Хресні мами і бабусі.

Від щирого серця до себе у гості

Запрошуєм вас!

Дещо пригадати, разом порадіти

В цей весняний час.

 Незвичайне, величне сьогодні у нас свято у цей теплий весняний день. І це символічно. Адже весною все живе починає з новою силою пробуджуватись, воскресає природа. А дивлячись на ці милі, юні дитячі обличчя дуже хочеться, щоб і в їхніх серцях пробуджувалась, розвивалась доброта, душевна теплота, любов до ближнього.

 Дозвольте представити вам учнів 5 класу (діти виходять по черзі, вихователь представляє досягнення, уподобання кожної дитини). Це зараз вони великі, розумні, а прийшли до школи ще маленькими. Давайте разом погортаємо сторінки нашого «Літопису класу». З різних країв злетілися маленькі пташенята в наше шкільне гніздечко. Тут вони виросли, зміцніли. А чи впізнаєте ви їх на цих дитячих фотографіях?

(презентація фотографій та відеозаписів шкільного життя під мелодію «Старі фотографії на стіл»).

Вихователь: Ми з вами побачили, якими маленькими були наші діти, як вони зростали, набиралися розуму у стінах школи. Час швидко плине. А ще швидше виростають діти. І вже не повернути тих радісних хвилин, коли твоя дитина вперше посміхнулася до тебе, вимовила перше слово, зробила перші кроки.
   Тихо. Мати дитину колише недремно,
Вона не раз змахне  краплини поту.
Що ж ,прислів’я мовить недаремно:
Хто не мав дітей, не мав клопоту.
А зростуть – то скільки дум у неньки
І тривог за їхнє кожне діло!
Голова боліла від маленьких,
Від дорослих – серце заболіло.
Але що ті клопоти й тривоги,
Бо хіба із щастям їх зрівняти,
Як дитя, зіпявшися на ноги,
Перший крок ступає по кімнаті?
Як почуєш ти уперше «мамо»,
Як до школи поведеш за руку,
Як уже одержиш телеграму:
« Мамочко, вітаю із онуком».
       Час іде. Діти підростають. І сьогодні вони хочуть подякувати своїм батькам за турботу, ласку і науку.

       Господь Бог дав дитині дві руки, щоб вона трималася за татову і мамину рук. Щаслива та дитина, яка має материнську ніжність і батьківську турботу. Та, на жаль, не кожна дитина у нашому класі така щаслива. 6 дітей втратили одного з батьків, а двоє – обох.

(демонстрація фотографій померлих батьків)

     Згадаємо сьогодні тих, хто відійшов від нас, тих, котрі зорями сьогодні дивляться на нас з неба і радіють за своїх дітей.

   Всі ми ввечері любимо дивитися на зорі. Одні з них яскраво мерехкотять, а інші ледь блимають, а ще інші падають і гаснуть.

Кажуть, що зорі – це душі добрих померлих людей. Як така душа стане перед Богом, ціла біла і ясна, як сніг, то Бог питається її: «Яке маєш бажання?». «Ніякого, - відповідає душа, - лише тужу за своїми рідними, що лишилися на світі». І погладить Господь Бог душу по схиленій головці і каже: «Дам тобі свічку таку ясну, що тисячі літ світить. Як настане вечір погідний, то ти вийдеш з нею на небо і будеш дивитися до своїх. Вона тобі всю дорогу від неба аж до землі освітить».І виходять душі зі своїми свічками на небо і дивляться на нас. Бачать усе. І коли ми в мирі і гаразді живемо, коли ми добрими словами згадуємо про них, то вони тішаться і свічки дрижать у їхніх руках. А як ми не по правді живемо на Божому світі, коли ми забули про них, то свічки вилітають їм з рук. І гаснуть, падаючи…

(учень перед образом Ісуса Христа відмовляє молитву за своїх померлих батьків).

   Господи, вічний і безсмертний. Ти – у світлі, що не гасне, Ти – у любові, що не минає, Ти – у пам’яті, що переходить із покоління у покоління, Ти – у мені живеш усіма найдорожчими почуттями, що перейшли від моїх батьків.

 І тому сьогодні, згадуючи своїх рідних тата і маму, прошу в Тебе ласкавості і всепрощення до них, бо вони вже відійшли від земного життя. Прости їм усе, що вони зробили при житті не зі своєї волі, прости моїм батькам усе, що вони зробили проти Твоєї волі. Прости, Боже, моїм батькам і вкотре возлюби, і пропусти через двері спокути у царство вічне.

(спільна молитва «Отче наш»).

   Вихователь: Хай діти завжди добрим словом споминають своїх батьків, а  Бог простить їм усе, а нам усім допоможе бути добрими людьми.

(пісня «Насіяла людям»).

  Учень 1: Батьки і діти. Діти і батьки.

Нерозділиме і одвічне коло,

Ми засіваємо життєйське поле

І не на день минущий – на віки.

  Учень 2: Батько і мати – найрідніші та найдорожчі кожному з нас люди. Від них ми одержали життя. Вони вчать нас людяності, милосердя, доброти. Батько і мати своїм прикладом навчають дітей жити у правді й мирі, у злагоді. Тож ці віршовані рядки звучать для вас, наші рідні батьки.
Ми до батьків сказати хочем слово
І привітати хочем від душі,
Подарувати пісню вам чудову,
Найкращі прочитати вам вірші.
Бо без батьків чого ми в світі варті?
Без маминої ласки і тепла,
Без батькової строгості і жарту,
Без нашого родинного тепла?
Вони ж нас, як пташат,
В гнізді зростили,
Давали дітям раду, як могли,
І в наших душах сонце засвітили,
І крила для польоту нам дали.

Учень 3 :Де взяти слів, щоб вдячність передати

За все добро, за ласку, за любов,

                І за життя, що нам подарували,

І за тепло, що знов даєте й знов.

Хай радість всміхається в вашому домі,

І ліку не буде щасливим рокам,

Здоров'я міцного, удачі в усьому

Ми зичимо щиро, ріднесенькі, вам!

(учень вклоняється батькам, дарує мамі квіти., батьки співають пісню «Сину, ангел мій»).

Вихователь: Мама, це найпрекрасніше, найтепліше, найсвітліше слово на землі. У мами найгарніші руки, вони все вміють робити. У мами найвірніше серце – воно ніколи не перестає любити свою дитину. Мама завжди намагається застерегти вас від хибного кроку чи негідного вчинку. І якщо іноді вона буває надто сувора, то це тільки тому, що мама бажає вам добра. Бо так склалося у житті, що вона мусить бути для дитини і мамою, і татом.

(учениця запалює свічку перед образом Богородиці, читає вірш)

Є в мене найкраща на світі матуся,
Я за неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.

Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та ласки для любої мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб ними раділа-пишалась усюди.

За це я складаю в молитві долоні
До Тебе, Царице, на сонячнім троні.

(пісня «Мамина сорочка»).

Учень : Скільки пісень проспівала нам мати,
Скільки ночей не доспала вона?
Хочеться щиро від серця сказати
Сповнені вдячності, теплі слова.
Ми виростали твоїми піснями
Із поцілунком у щічку і ніс,
Ти відкривала нам диво казками,
Скільки байок кожен вечір нам ніс!
Ранком за ручку до школи водила,
Сяяло щастям обличчя твоє,
Всіх нас любов материнська зігріла,
Кланяємось ми за те, що ти є.

Вихователь: Батько – це захисник. Здавна вважалося, що батькове слово – закон. Татова любов стримана. Але саме його вимогливість, суворість, людяність і стриманість ведуть дитину по житті впевнено і терпляче.

Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною і справедливою, щоб він був мудрим і мужнім, але водночас добрим і лагідним. Ці слова вдячності для татів.
Спасибі, тату, дорогий,
За те, що всі ці роки.
Ти вів мене за руку в світ,
Такий незнаний і широкий.
За те,що душу віддавав,
Допомагав в тяжку хвилину,
Усі образи ти прощав
І захищав свою дитину.
Спасибі вам, наші батьки,
За теплоту й любов родинну.
За дружбу й спокій у сімї
І за турботу щогодинну.
Хто нас найбільше в світі любить?
Кого ми кличем в скрутний час
Хто допоможе нам не раз
І вже дорослих приголубить.
за вашу відданість святу
Своїм уже дорослим дітям,
За людяність і доброту…
Ми вдячні вам за все на світі.

Вихователь:Та не завжди в сім’ї панує мир і злагода

(інсценізація вірша Оксани Гук «Дивна молитва дівчинки»).

Дівчинка навколішках

Щиро Бога просить.

І свої благальні ручки

Угору підносить.

А цікаві оченята

Щось сказати хочуть.

І таку молитву дивну

Устонька шепочуть:

«Пошли, Боже, добрий розум

Татові моєму,

Щоби менше зла робив

У житті своєму.

Ти все можеш, любий Боже,

Як колись давно

Із звичайної водички

Ти зробив вино.

Просуши солоні слізки

На маминім личку,

А з горілки, що п’є тато,

Ти зроби водичку.

Пошли мені, милий Боже,

Брата чи сестричку,

Бо моя журба й самотність

Увійшла у звичку.

Дай же, Боже, на роботі

Мамі працювати,

Ну, і таткові, звичайно,

Днів не марнувати.

Щоби мир був в нашій хаті,

Радість панувала,

Щоб Твоя свята опіка

Нас не покидала»

Ось про що ті оченята

Сказати хотіли,

Ось про що в молитві дивній

Уста шепотіли.

Коли будуть усі діти

За батьків благати,

А батьки, як діти, будуть

Молитви складати.

І в сердечному єднанні

Бога прославлять,

То тоді в сім’ї настане

Божа благодать.

(пісня «Батьки мої»)

Вихователь: Наші      діти    хочуть   подякувати   сьогодні   своїм  бабусям, які, незважаючи   на  свій  вік,  турбуються  про онуків, дарують їм ніжність і тепло, заміняють материнську і батьківську любов.
Учень 1:

                     Ой, яка ж бо ти, бабусю, дорога та мила.

                      Того словечком сказати не моя ще сила…

Що те сонечко на небі, в лузі квітка красна,

То бабуся в нашій хаті добра все та ясна…

   Ясне сонце світить з неба, веселить та гріє, —

                       В рідній хаті при бабусі кожен з нас радіє.
Учень 2: Я не знаю, бабцю мила,
Що тобі і побажати…
Перш усього – щастя, сили,
І здоровя всім у хаті.
Щоб жили ми всі у згоді,
Як ти завжди нас учила,
Щоб твоя усмішка гарна
Нас, як сонечко всіх гріла.

Вихователь:Онуки обіцяють завжди допомагати бабусі. Але чи не так, як у цьому вірші?

Умільці

У бабусі два онуки,

Два умільці на всі руки.

Онуки в зошитах писали,

Як бабусі помагали:

“Все ми вміємо робити:

Підмітати, посуд мити

І води внести до хати…”

Та забули дописати:

“Помагаєм не руками,

не руками – язиками”.

(І.Бойко).

 Це, звичайно, не про наших дітей говориться у вірші. Бо насправді наші діти вміють вчитися і працювати, співати і танцювати.

(танець).

 Про шанобливе ставлення до батьків та родичів свідчать безліч приказок та прислів’їв у народній спадщині. Давайте послухаємо деякі з них, які підготували наші діти.

(учні зачитують написані на паперових сердечках вислови і прикріплюють їх на символічне «Дерево мудрості».)

1. Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.
2. Хто батька – матір зневажає, той добра не знає.
3. Поважай старих, бо й сам старим будеш.
4. Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся, й свого не загубиш.
5. Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – батькам кінець.
6. Добрі діти їдять кашу, а злі – серце й душу нашу.
7. Який кущ, така й калина, яка мати, такай дитина.
8. На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити.
9. Матері не купити і не заслужити.
10. Материнська молитва з дна моря підіймає.
11. Материн гнів, як весняний сніг – рясно впаде, та скоро розтане.

Вихователь: Мати – символ всього найкращого, найціннішого. У народі кажуть: «Не та мати, що породила, а та, що виховала». То ж наступні слова вдячності наші діти дарують першій вчительці.

(учні розказують вірші і дарують квіти )

Учень 1: Читати вчила буквочка до букви -
Як стежечка у це складне життя.
Роки минуть, а вас ми не забудем,
Найперша, рідна вчителько моя.
І це нічого, що вже сріблить коси
Така непрохана і срібна сивина,
Для нас завжди ви будете найкраща,
Найперша рідна вчителька моя.
А хто бешкетником найпершим був у класі
І мав цей гріх і він, і він і я!
Пробачте нас усіх,терпляча і хороша,
Найперша рідна вчителько моя.

Учень 2: За добру вдачу і красу душі,

 За простоту і людяність сердечну.

 Прийміть від нас тепло сердець,

 Любов і вдячність безконечну.

 Учень 3: Хай легко працюється, гарно живеться,

 Хай доля достатком до вас усміхнеться, 

                 Нехай люблять діти, шанують хай люди,

 І Божа опіка нехай з вами буде.
Вихователь: Сьогодні наші діти хочуть також подякувати своєму класному керівнику, яка дбає і піклується про них, як рідна мама.
Учень 1: Нашого класного керівника ми сьогодні на святі вітаємо,
Від усіх восьмикласників
Їй здоров’я міцного бажаємо.
Учень 2: Жінка ця у нашій школі
Має добру силу волі.
Клас її не ординарний
Думають, що елітарний.
В руках добре всіх тримає, віжки нам не попускає.
З ранку вже на телефоні
І до учнів своїх дзвонить,
Будить, вчитись закликає,
Завжди клопіт з ними має.
Учень 3: Кожен з нас до того звик,
Що ви наш класний керівник,
А точніше – класна мама, Завжди поруч, завжди з нами.

Вихователь:Деколи стається так у житті, що дитина не має жодної рідної людини, яка б піклувалася про неї. Але ця дитина має на небі найкращу матір – Богородицю, яка чудесним способом допомагає їй

 Так сталося і з нашим Павликом, який одного разу ще зовсім маленьким хлопчиком із сиротинця зустрівся у лікарні з однією доброю і милосердною жінкою. І коли вона дивилася на маленьке беззахисне хлопченя, Богородиця прошепотіла у її серці: «Бачиш цього малюка, який належить мені, але у якого немає нікого, хто б любив його, хто б говорив з ним? Ти бачиш цього хлопчика? Я довіряю його тобі»

 Ці слова проросли у душі Віри Олексіївни милосердною любов’ю. І ось результати цієї любові: розумний, гарний, вихований хлопчик, який дарує вам, найдорожчій для нього людині, ці слова вдячності:

(хлопчик розказує вірш і дарує квіти опікунці).

     В цей день весняний хочу привітати

            І вдячності слова зложить до ваших ніг,

Бо ви для мене, наче рідна мати,

Без вас життю радіти б я не зміг.

                         Хай Господь Бог додасть здоров’я й сили,

Весна дарує молодості цвіт.

             Щоб ви добро на цій землі творили

       З любов’ю в серці ще багато літ.

Вихователь: А давайте подивимося діти на верхівку нашого дерева мудрості і прочитаємо вислів «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі». Що означають ці слова?

(відповіді дітей).

 Так, Господь Бог дав нам обітницю, що якщо ми дотримуватимемось цієї 5 заповіді, то ми матимемо щасливе і довге життя. Але чи завжди ми шануємо батьків, родичів чи опікунів? Послухайте оповідання Бруно Ферреро «Рахунок» і подумайте, чи не схожі ви на героя цієї розповіді?

Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці.

З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запаску руки і прочитала:

«Очищення стежки від бур’янів – 1 гривня;

прибирання кімнати – 2 гривні;

купування молока – 50 копійок;

догляд за сестричкою (3 вечори) – 3 гривні;

отримання відмінних оцінок (із двох предметів) – 5 гривень;

викидання сміття щовечора – 2 гривні;

разом – 13 гривень 50 копійок».

Мати зворушливо подивилась синові у вічі. Її пам'ять перебирала спомини.

Мати взяла ручку і на зворотньому боці картки написала:

«За те, що носила тебе під серцем 9 місяців – 0 гривень;

за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів – 0 гривень;

за хвилини, коли потішала тебе у смутку – 0 гривень;

за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав – 0 гривень;

за те, що всього тебе навчала день за днем – 0 гривень;

за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи – 0 гривень;

за все, що даю тобі щоднини – 0 гривень;

разом – 0 гривень».

Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав

написане і на його очах виступили дві великі сльозини.

Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потому

кинувся мамі на шию і розцілував.

Є особи, які перуть, прасують, готують для інших десять, двадцять, тридцять

років. Вони постійно є поруч, піклуються  удень і вночі. І  ніколи не чули слова

„дякую”. Сказати „дякую” – це не тільки питання доброго виховання.  Це означає сказати комусь: „Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш”.

Однак у світі так багато людей, що залишаються невидимі. А біля вас є такі люди, які дбають про вас, але  не чують ніколислова вдячності? Подумайте про це. І при першій нагоді попросіть вибачення у своїх рідних чи в педагогів за свою невдячність. А також намагайтеся надалі бути вдячними всім, хто робить вам добро, і бути вдячним насамперед Господу Богу за те, що є біля вас рідні люди, які піклуються про вас.

(пісня «Дякую Тобі»)

Учень: Сьогодні ми також хочемо подякувати своїм вихователям, які вже

8 років кожного дня турбуються про нас, вчать нас бути справжніми людьми.

(діти розказують вірші)

Учень 1:Які терплячі все – таки

              Наші виховательки. 
             Про здоров’я наше дбають

Ходити на зарядку заставляють.

Вони наші другі мами,

Люблять нас як рідних

Дбають, захищають,

Від хвороб охороняють.

Учень 2: 8 років тому Ви  взяли наш клас,
Стали мамою для нас!
Щоб не трапилося з нами –
Завжди радимося з вами!
Спасибі за турботу і тепло,
Що нам безмежно дарували,
Свої здоров’я, спокій, вільний час
Як дітям власним віддавали!

Учень 1: Бажаємо вам творчої наснаги,

                Майстерності і від дітей поваги.

                В достатку жити, в злагоді, любові,

   Будьте завжди щасливі і здорові.
Учень 2: А нас пробачте за усе,
Що вас так часто дратувало,
І що до ваших настанов
Ми прислухались дуже мало.
А в знак розкаяння прийміть
Від нас ці гарні, ніжні квіти
Вас пам’ятати і любить
Клянуться ваші другі діти.
(квіти вихователям)

Вихователь:Кожного дня вихователі турбуються про своїх вихованців, допомагають робити уроки, піклуються про їхнє здоров’я, допомагають цікаво і змістовно проводити вільний час. Але є один день в році, коли вихователі є в школі як почесні гості. Це день Вчителя. Тоді в школі день учнівського самоврядування.

 Зараз ми вам покажемо жартівливу сценку «Самопідготовка», як діти вчать уроки у цей день.

(заходить старшокласниця.)

Сценка

•          Добрий день. Я сьогодні буду вашою вихователькою. Прошу всіх сідати. Готуємося до виконання д/з. хто відсутній? Петренко? А де він?
•          Зламав ногу і побіг додому.
•          Так, а де Іваненко?
•          Зараз прийде
•          Добре. Сьогодні ми повинні вивчити розташування на карті міст Європи. Оленко, покажи на карті Лондон.
•          Не можу, він в тумані.

(стук у двері)

•          Можна зайти?
•          А Іваненко, чому ти спізнився на урок?
•          Це я запізнився до вас на урок?
  А знаєте, скільки я звідав морок?!
  А ви поміркуйте: уранці спросоння
  будильник ударив мене по долоні.
  Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
  подушка мені приліпилась до вуха.
  Почав я взуватись, а тут черевик
  зчинив на всю хату і лемент, і крик:
  - Куди ти від мене сховав мою ногу?
  - Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
  - А вийшов – надворі попав у біду:
  дід вишні обносив у нашім саду.
  Так я того діда вже так налякав,
  що сам на бігу розпанахав рукав.
  А потім я довго втікав од кота:
  бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
  Якого хвоста? Кіт же просто не знає
  про те, що хвостів у дітей не буває.
  А потім зненацька, ще й посеред шляху
  накинулась річка на мене, невдаху.
  Відкинув я річку подалі від книг,
  а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
  Ну й плавала річка у мене на спині –
  аж губи у неї зробилися сині!

А потім… Ось бачите, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
чого це до хлопців спізняються школи…

•          Ну, добре, добре. Сідай, Іваненко. А до речі, ти не знаєш, хто взяв Бастилію?
•          Та що ви, не брав я вашу Бастилію, чесне слово. Самі десь запхали, а до мене чіпляєтеся.
•          Ох, Іваненко, не знаєш ти історії. А чи є хоч один предмет у школі, який ти любиш?
•          Звичайно, є. Це шкільний дзвінок.

(роздається дзвінок на перерву, всі вибігають)

•          Ну що за діти мені попалися. Пояснюю один раз – не розуміють, пояснюю другий раз – не розуміють, третій раз пояснюю, вже сама починаю розуміти, а вони далі не розуміють.(виходить)

(пісня «Вчать у школі»)

Вихователь: Все це, звичайно, жарти. А насправді наші діти розумні й виховані. І вони такі тому, що біля них є добрі, турботливі люди, які підтримують і допомагають, які ладні віддати все для їхнього щастя, як у цій розповіді.

«Дерево і дитина»

    Росло колись дерево. Воно дуже любило маленьку дитину. Дитинка щодня приходила до дерева. Вона збирала його листя, сплітала їх у віночки, а потім бавилася у лісового царя. Дитина видряпувалася по його стовбурі і гойдалася на гілках. Їла плоди з дерева, а потім бавилися з ним у хованки.

Коли дитина бувала стомлена, вона нерідко засинала у тіні дерева, а листя співало їй колискову.

Дитина любила дерево усім своїм маленьким серцем.

I дерево було щасливе.

Але час спливав, а дитина підростала. I тепер, коли дитина була вже велика, дерево часто відчувало самотність.

Якогось дня дитина прийшла відвідати дерево, а воно попросило:

- Підійди до мене, моя дитино, вилізь на стовбур і зроби собі гойдалку з мого гілляччя. Їж мої плоди, забавляйся у моєму затінку і будь щаслива.

- Я вже завелика, аби лазити по деревах і бавитися, - відповіла дитина. - Хочу мати гроші. Чи можеш мені їх дати?

- Мені так прикро, - мовило дерево. - Я не маю грошей. Маю лишень листя і плоди. Збери ж мої плоди і продай їх у місті. Так отримаєш гроші і будеш щаслива.

Дитина вилізла на дерево, позривала всі до одного плоди і пішла геть.

Дерево було щасливе.

Проте дитина довго-довго не поверталася... I дереву ставало щораз сумніше.

Якогось дня дитина повернулася. Дерево затремтіло від радості і сказало:

- Підійди сюди, моя дитино, вилізь на мене, зроби собі гойдалку з мого гілляччя і будь щаслива.

- Я дуже зайнята і не маю часу здиратися по деревах, - відказала дитина. - Хочу мати дім, який би мене охороняв. Хочу мати дружину і дітей, отже маю потребу і в житлі. Чи можеш дати мені дім?

- Я не маю дому, - промовило дерево. - Моїм домом є ліс. Але ти можеш пообтинати мої гілки і збудувати собі з них дім. I тоді будеш щаслива.

Дитина пообтинала геть усі гілки і забрала їх зі собою, аби збудувати собі дім. А дерево було щасливе.

Довгий час дитина не навідувалася. Коли знову з'явилася, дерево було сповнене щастя і ледве могло говорити.

- Підійди ближче, моя дитино, - прошепотіло воно. - Підійди і побався.

- Я вже надто стара і надто сумна, аби бавитися, - сказала дитина. - Хочу мати човна, аби втекти звідси світ за очі. Чи можеш дати мені човна?

- Зрубай мій стовбур і зроби собі з нього човна, - мовило дерево. - Зможеш відплисти звідси і бути щасливою.

Дитина негайно стяла стовбур і витесала собі з нього човна, аби на ньому втекти. Дерево було щасливе... але не зовсім.

Пройшло немало часу, заки дитина знову повернулася.

- Мені так шкода, моя дитино, - вимовило дерево, - але я більше нічого не можу тобі дати... У мене більше немає плодів.

- Мої зуби застарі, аби їсти плоди, - сказала дитина.

- Не маю вже й гілляччя, - зітхнуло дерево, - не можеш погойдатися на ньому.

- Я занадто стара, аби гойдатися на гілляччі, - відповіла дитина.

- Не маю і стовбура, - проказало дерево, - не можеш уже вилазити по ньому.

- Я занадто змучена, аби спинатися по деревах, - відказала дитина.

- Турбуюся, - зітхнуло дерево, - бо хочу тобі щось дати, але не маю що. Зараз я хіба лишень стара колода. Мені так прикро...

- Тепер мені треба дуже мало, - відповіла дитина. - Я потребую лише спокійного пристановища, аби сісти і відпочити. Відчуваю-бо таку втому...

- Якщо так, - сказало дерево, випроставшись, наскільки це було можливо, - то стара колода саме те, що треба. Можеш сісти на ній і спочити. Підійди ближче, моя дитино, сядь собі і спочинь.

Дитина так і зробила.

А дерево було безмежно щасливе.

Подумайте, а хто є вашим деревом? (презентація  )

Вихователь:Народна мудрість говорить: «Три нещастя є в людини: старість, смерть і лихі діти.» Старість — невідворотна, смерть — невмолима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків ваших, а й від вас самих.

Бути хорошими дітьми — означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоїми поганими вчинками. Вмій відчути найважчі душевні муки матері й батька. Їхня хвороба — твоє горе. їхні невдачі і неприємності на роботі — твоя біда. Вмій бути добрим у думках і почуттях. Бережи здоров'я батьків. Пам'ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносить не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі,сльози.
Послухаймо розповідь Б. Ферреро « Коли Бог створив маму»

Якось добрий Бог вирішив створити …маму. Шість днів і ночей Він роздумував і експериментував. Та ось зявився ангел і мовив:
_ Ти стільки часу тратиш на неї!
- Так…Але чи ти читав вимоги?
- Вона мусить складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити. Її поцілунок має лікувати все – від зламаної ноги до розчарування у коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
-Аж шість пар?
- Не в руках проблема, - відповів Бог,- а в трьох парах очей, що вона мусить мати,
- Аж стільки! – вигукнув ангел.
Бог ствердно кивнув і додав:
- Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає : « Що ви там робите, діти?», навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару – на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але, що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу : «Розумію, сину, і люблю тебе».
- Господи, - сказав ангел, -  вже пізно, іди відпочивати.
- Не можу, - відповів Господь.- Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов довкола моделі матері.
- Надто тендітна, – сказав зітхаючи.
- Але витривала! – відповів Господь із запалом. – Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
- Чи вміє вона думати? – запитав ангел.
- Не лише думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її щоки.
- Тут щось стікає, - мовив здивовано.
- Так, це – сльоза, - відповів зі смутком Бог.
- А для чого вона?- спитав ангел.
- Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль…
- Господи,  Ти – справді геній!- вигукнув захоплено ангел.
Тихим , меланхолійним голосом Бог прошепотів:
- Правду кажучи, це не я створив…ту сльозу…
( ЕрмаБомбек)
Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?
Вихователь

Любіть своїх батьків, слухайте, поважайте їх, бо старі люди кажуть: «Хто батьків має, той у добрі зростає». Завжди прислухайтесь до їхніх слів та порад, дотримуйтесь правил вашої родини. Пам’ятайте, що недобре слово залишає в душі рідної людини рану на все життя, вибілює коси, розсипає зморшки на чолі. Даруйте батькам радість, зігрівайте їх своїм теплом, увагою і коли виростете, ніколи не забувайте про них.

(учениця і учень говорять вірші.)

 Учениця:А як вивчимось з літами.

Вдячні мамі за турботу.

Та. підемо ми від мами

В інший край, десь на роботу.

Хай усі запам'ятають –

І листи, і телеграми

Шліть туди, де їх чекають,

Виглядають наші мами.
Учень:Повертаючись з віддалених країв,
Після тривожних мандрів і розлуки,
Цілуйте руки ваших матерів,
Натруджені, ласкаві й ніжні руки,

Учениця: Ніщо не вічне – тільки матері,
Уже й тоді як нікому стрічати,
Допоки сонце сяє нам вгорі, -
У кожного живе у серці мати.

Учень:Приїжджайте частіше додому.

Щоб не мучила совість потому.

Ні грошей не привозьте, ні слави,

Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

Пригадайте дитинства стежини.

Поцілуйте батьківські сивини.

Зачерпніте водиці з джерельця.

Прихилітеся серцем до серця.

Бо не вічні ні батько, ні мати.

Завтра можете їх не застати

Щоб не мучила совість потому –

Приїжджайте частіше додому.
( Пісня гурту «Скрябін» «Мам»)

Вихователь: Дорогі наші діти! Я хочу звернутися до вас від імені людей, які вас люблять. Ми мріємо, щоб ви виросли справжніми людьми, які б цінували добро і робили добро, поважали людей, були чуйними до ближніх своїх, до своїх друзів, допомагали один одному і любили один одного. Тож нехай у нашому родинному колі передаються любов і довіра, подяка і взаємодопомога.

 Добігає наша зустріч до кінця. Ми ближче познайомилися, здружилися, поріднилися. Ви побачили своїх дітей, внуків, їх захоплення, вміння. Які цікаві, розумні, талановиті наші діти.

(виходять діти)

Учень 1: Дорогі наші найрідніші люди!

Хай в житті вам завжди радість буде,

Хай роки ідуть, а чого не сивіє,

Онуки ростуть, а душа молодіє.

Хай щастям і сміхом повниться ваш дім,

За ласку й турботу низький вам уклін.

Учень 2: Живіть нам, рідненькі, живіть нам на світі,

І будемо ми всі любов’ю зігріті.

Бо поки є діти, є сонце,

Доти пташина і цвіт під віконцем.

Доти краса, доти поміч, розрада.

Живіть, нам рідненькі, сто років на радість! 

Вихователь: Тож хай нашому роду не буде переводу! А закінчити нашу зустріч я хочу словами молитви з книжки «Талант бути людиною» нашого земляка поета – пісняра ЗеновіяФилипчука.

Боже, тримай у захисті і здоров’ї усіх матерів. Дай їм великої сили і любові жити задля дітей, дай батькам розуму і сили працювати так, щоб ніколи не бракувало в хаті хліба і до хліба, щоб діти мали і одяг, і книги, і радість від того, що живуть.

 Господи, зігрій, приголуб усіма своїми промінцями доброти і ніжністю небесних ласк усіх дітей. Дай їм щасливе і довге життя. Хай вони виростуть гарними і вдячними дітьми, хай вони виростуть чесними, правдивими і талановитими людьми, що своєю працею, навчанням і творчістю збагатять свої родини і свою батьківщину, завжди матимуть спокійне і заможне життя, і завжди поділяться з ближнім багатством і щастям, і всім тим, що здобули з Божою допомогою.

 Хай і ті діти, що нажаль, не чують над собою материнського слова і ніжного дотику материнської ласки й тепла, не розчаровуються у житті, а пам’ятають: для них є Божа Мати, яка завжди захистить її і промовить щире материнське слово, освітлене надіями на краще.

 Хай буде Бог у дитячому серці, тоді завжди буде Бог у світі.

 Господи, хай буде завжди з нами твоя злагода і взаємоповага, любов і терпіння.

 І хай ласка Божа буде над усіма людьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Гук Оксана «Храм душі». Стрий. «Щедрик» 2009р.

2. Мельник С. О. Уклін тобі, кохана ненько! «Класному керівнику усе для роботи», 4,2010.

3. Ферреро Бруно . Таємниця червоних рибок . Львів, « Свічадо» , 2005

4.Зеновій Філіпчук «Талант бути людиною» Львів,2007

5. Фірманюк Л. Добра родина – славна Україна. «Позакласний час» ,7-8,2009.