Методична розробка

для проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни

«Теорія держави і права»

 

Тема 1. Предмет, методологія і функції теорії держави та права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2024
Тема 1. Предмет, методологія і функції теорії держави та права.

            Загальна теорія держави і права як суспільна наука.

 

Навчальна, розвиваюча та виховна мета заняття:

1. Сформувати у студентів системні знання, щодо предмету та методології теорії держави і права (ТДП), з його структурою.
2. Розглянути основні напрямки та перспективи розвитку ТДП в системі юридичних наук.
3. З’ясувати місце ТДП в системі юридичних наук.

4. Виховувати у студентів почуття поваги до вивчення предмету ТДП, як основи системи юридичних наук та розуміння важливості даної теми для їх майбутньої правоохоронної діяльності.

 

 

Література:

1. Нормативно-правові акти:

1.       Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Базова:

1.         Теорія держави і права: підручник, за ред. О. В. Петришина. Харків : Право, 2015. 368 с.
2.         Скакун О.Ф. Теорія права і держави : підруч. для студ. внз. Вид. 4-тє, стереотип. Київ: Правова єдність, Алерта, 2021. 528 с.
3.         Машков А.Д. Теорія держави і права : підручник. Київ: Дакор, 2016. 492 с.
4.         Кравчук М. В. Теорія держави і права (опорні конспекти): навч. посіб. Київ: Алерта, 2014. 608 с.
5.         Крестовська Н. М., Матвєєва Л. Г. Теорія держави і права : підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2015. 584 с.

3. Допоміжна:

1.         Загальна теорія держави і права: навчальний посібник, за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. Вид. 2-ге, стереотип. Київ, 2016. 400 с.
2.         Молдован А., Озель В. Теорія держави та права : основні поняття : навчальний посібник. Київ: Алерта, 2017. 100 с.
3.         Теорія держави і права: підручник, кер. авт. кол. Ю. А. Ведєрніков. Київ, 2014. 468 с.
4.         Попович В.М. Теорія держави і права : концепція, праксеологія та методологія розвитку : монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2015. 384 с.
5.         Северінова О.Б. Теорія держави і права : навчальний посібник. Київ: Дакор, 2021. 104 с.
6.         Рудик П.А. Теорія держави : основні теорії, концепції, підходи до вивчення : навчальний посібник. 2-ге вид., перероб. та доп. Київ: Алерта, 2015. 288 с.

 

Навчально-матеріальне забезпечення: мультимедійний проектор, презентація з теми № 1 ТДП

Навчальні питання та розрахунок часу:

 

№№ п/п	Навчальні питання	Час /хв/
І	Вступна частина	5
ІІ	Основна частина     Поняття, сутність теорії держави і права як науки, її предмет та методологія.     Місце теорії держави і права, в системі юридичних наук.     Теорія держави і права як навчальна дисципліна, її структура.	70 30   25 15
ІІІ	Заключна частина	5

 

Організаційно-методичні рекомендації щодо

підготовки, порядку та методики проведення заняття

 

1.              Підготовка викладача.

Під час підготовки викладачу з’ясувати зміст заняття (згідно тематичного плану), уточнити інші вихідні дані;

Вивчити вимоги нормативних джерел, теоретичні положення по заняттю;

Вивчити методичну розробку та визначити методи, які будуть застосовуватись під час заняття;

Визначити, яке матеріальне забезпечення необхідно для проведення заняття;

Затвердити план проведення заняття у начальника кафедри.

2.              Підготовка місця проведення заняття
3.              Підготовка навчально-матеріального забезпечення

З’ясувати, яким повинне бути матеріальне забезпечення заняття;

4.              Загальні рекомендації щодо проведення групового заняття:

Групове заняття проводиться ілюстративно-діалоговим методом з елементами проблемності у викладенні питань.

Значну увагу приділяти повному використанню методичних прийомів, серед яких не забувати про методи зворотного зв’язку, моделювання голосу, порівняння.

Під час групового заняття наводити приклади практичної дії теоретичних положень даної теми.

Матеріал викладати в темпі, що дозволяє студентам вести конспект.

Протягом заняття приділяти увагу дисципліні в аудиторії.

 

 

ВСТУП

 

У сучасних умовах, коли різко загострились суспільні протиріччя, коли розвиток суспільства іноді набуває непередбачуваного розмаху, звернення до теорії держави і права правомірне. Вона покликана відповісти на потреби суспільства, котре хоче зрозуміти своє сучасне становище і зазирнути в майбутнє. Можливо, що деякі безвихідні ситуації сучасної суспільної практики пояснюються, окрім інших причин, і відсутністю справжньої теорії, у тому числі теорії держави і права.

Держава і право – найважливіші фактори суспільної еволюції, незмінні супутники сучасного суспільства. Теорія держави і права (ТДП) – складова частина суспільствознавства, ідейна основа практичної юриспруденції. Діяльність держави, прийняття і реалізація законів, забезпечення прав громадян, підтримання суспільного порядку тісно пов'язані з положенням політико-правової теорії.

 

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

Питання 1. Поняття, сутність теорії держави і права як науки, її предмет та методологія

 

Перед реаліями XXI століття невпинно зростає соціальна значущість і авторитет науки, теоретичне обґрунтування стає обов'язковою умовою ефективності державних рішень, наука все більше набуває ознак соціального інституту, покликання якого полягає в забезпеченні сталого розвитку сучасного суспільства, соціальної злагоди, добробуту та прогресу'.

Поняття "наука" включає суму наукових знань про дійсність, що утворюють у сукупності наукову картину світу, а також діяльність з набуття цих знань, метою якої є опис, пояснення та прогнозування розвитку процесів і явищ дійсності, тобто в широкому розумінні - її теоретичне відображення. Термін "наука" вживають для позначення однієї з форм суспільної свідомості, складової частини духовної культури суспільства, системи знань про дійсність, сфери людської діяльності, функцією якої є вироблення та систематизація об'єктивних знань про дійсність, а також для найменування окремих галузей наукового знання.

Багатоманітність форм прояву світу, в якому існує людина, зумовлює наявність значної кількості наук як відповідних сум знань. Залежно від об'єкта дослідження (характеру знань) науки поділяються на:

- природничі - вивчають об'єктивну дійсність, універсальні закони буття, закономірності виникнення і розвитку природи;

- технічні - осмислюють засоби та механізми, що створенні людиною з метою покращення умов її життєдіяльності, а також закономірності генезису науково-технічного прогресу;

- суспільні (гуманітарні) - досліджують закономірності виникнення, розвитку та функціонування суспільства.

З огляду на те, що суспільство є складною категорією, що характеризується наявністю різних суб'єктів, об'єктів і зв'язків, суспільна наука теж є системою та складається з низки самостійних наук: філософії, економіки, історії, соціології, політології, культурології, психології, юриспруденції та ін. Різновидом суспільних наук є юридичні, оскільки об'єктом їх вивчення є держава та право як основні соціальні інститути.

Юридична наука (юриспруденція) - це спеціалізована галузь наукових знань у сфері суспільних наук; наукова діяльність, спрямована на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах, правових форм організації та функціонування держави, суспільства, їх окремих інститутів.

Особливістю юридичної науки порівняно з іншими гуманітарними науками є те, що вона має прикладний характер, покликана обслуговувати практичні потреби правового регулювання суспільних відносин, сприяти вдосконаленню законодавства та юридичної практики. Саме тому юридичні наукові знання відрізняються конкретністю, точністю, виражаються в логічно пов'язаних, формалізованих поняттях, категоріях, наукових конструкціях.

Сучасна українська юридична наука є продуктом тривалого та неоднозначного процесу становлення і розвитку, зумовленого складним характером державно-правового будівництва в Україні, а також особливостями суспільно-політичного устрою на тому чи іншому етапі. Досліджуючи власний предмет, юридична наука має бути надійним дороговказом для вирішення актуальних проблем державотворення і правотворення в Україні.

 

Таким чином, сучасна юриспруденція є розгалуженою системою знань про державу та право. Кожна юридична наука - це окремий, відносно самостійний елемент системи (структури) юриспруденції. Предмет, методологія, наукові результати кожної юридичної науки є частиною загального предмета, методології юриспруденції (праводержавознавства), системи юридичних знань у цілому. При цьому дуже важливо, щоб види (групи) юридичних наук адекватно відображали швидкоплинну та динамічну картину сучасного життя людини.

Теорія (лат. - спостереження; споглядання, міркування) - 1) вища, найбільш розвинута форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей і суттєвих зв'язків певної сфери дійсності,, 2) комплекс основних поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та пояснення будь-якого явища в тій чи іншій галузі знань.

Як зазначалося вище, теорія держави та права належить до загальнотеоретичних та історичних (історико-теоретичних наук) і завдяки своїм властивостям займає провідне місце в системі юридичних наук.

Теорія держави та права - це загальнотеоретична, фундаментальна юридична наука, що вивчає сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності, а також здійснює інтеграцію юридичних науку єдину систему та їх методологічне забезпечення.

Ознаки теорії держави та права:

- є суспільною наукою. Теорія держави та права відрізняється від природничих і технічних наук об'єктом наукового пізнання, яким є такі найважливіші суспільні явища як держава та право. Глибокий зв'язок теорії держави та права простежується з такими суспільними науками як філософія (використання філософських понять і загальних категорій), соціологія (вивчення держави та права як суспільних явищ з погляду їх соціального існування), політологія (осмислення держави і права в контексті їх взаємодії з політичною системою суспільства); економіка (аналіз держави і права з огляду на тісний зв'язок з економічною системою суспільства)1. Взаємодіючи з різними суспільними науками, теорія держави та права одержує відповідні знання про державно-правові явища і використовує їх у своїх дослідженнях;

- є юридичною наукою. Теорія держави та права вивчає державу і право як самобутні та відносно автономні явища, в їх єдності та органічному зв'язку, взаємній і соціальній обумовленості. Формулюючи базові юридичні поняття та категорії, розглядаючи загальні положення про державу і право, а також соціальні, ідеологічні передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави та права посідає чільне місце в системі юриспруденції. Вона надає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища;

- є загальнотеоретичною наукою. Теорія держави та права виявляє й пояснює загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права. їх можна назвати фундаментальними закономірностями, оскільки вони властиві різноманітним державам та їх правовим системам. Наприклад, "людина - право - держава" є закономірним системоутворюючим зв'язком, без якого неможливе законодавче закріплення та державне забезпечення прав і свобод людини1. Теорія держави та права перебуває в тісному діалектичному взаємозв'язку з історичними науками. Відмінність між теорією держави та права й історичними науками проявляється, передусім, у тому, що перша вивчає державу і право як абстрактні явища, які не належать до певного історичного періоду, країни, мислителя. Як результат, історичні науки використовують вироблений теорією держави та права поняттєво-категоріальний апарат, а фахівці-теоретики - напрацювання істориків, зокрема історичний матеріал для своїх узагальнень;

- властивий двоєдиний характер (предмет), що проявляється в дослідженні держави і права в межах однієї науки в їх діалектичній єдності, взаємозв'язку. Сучасна теорія держави та права виходить з того, що право є невідривним від держави. Держава і право - різні суспільні явища, органічного пов'язані між собою, обумовлюють один одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення. Діючи у правових рамках, держава покликана охороняти встановлений у суспільстві правопорядок і застосовувати в передбачених правом випадках примус до правопорушників. У той же час право має верховенство над державою, що зокрема закріплено у ст. 8 Конституції України. Верховенство права проявляється, насамперед, у приматі прав і свобод людини та громадянина, які є невідчужуваними, непорушними і такими, що не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою;

- є узагальнюючою (синтезуючою) наукою. До складу теорії держави та права входять не тільки знання, одержані цієї наукою, айв узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, що вивчають різні аспекти державно-правової дійсності. Виступаючи стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук узагальнюючою та спрямовуючою наукою, теорія держави та права потрібна також для розроблення достатньо вузьких проблем, що стоять перед цими науками. Вона синтезує висновки галузевих знань, залучає їх до арсеналу власних наукових ідей. Однак це не означає, що висновки теорії держави та права обмежуються сукупністю вказаних ідей. У той час як галузеві юридичні науки акцентують увагу на сучасній державно-правовій практиці, дослідження теорії держави та права аж ніяк не обмежені у просторі та часі. Тому здійснювана нею інтеграція юридичних наук сприяє їх взаємозбагаченню, а загальна картина державно-правової дійсності стає більш цілісною;

- є методологічною наукою. Загальні та специфічні закономірності, методи і принципи наукового пізнання, поняття та категорії, що вироблені теорією держави та права, використовуються іншими юридичними науками як засоби дослідження власного предмета, методологічні орієнтири для вирішення своїх завдань. Особливу роль виконує єдиний для всієї юриспруденції поняттєво-категоріальний апарат, що формується теорією держави та права2;

- є базовою, фундаментальною наукою. Наукові дослідження, проведені в межах теорії держави та права, мають теоретичний, методологічний, прогностичний і міждисциплінарний характер. Для теорії держави та права властивий високий рівень наукових узагальнень, вона містить положення, що утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об'єднує юридичні науки в єдину, цілісну, внутрішньо узгоджену систему. У цьому контексті теорія держави та права - фундаментальна галузь правознавства, що виконує в її системі приблизно таку ж роль, як математика, біологія чи фізика у сфері різних груп природничих наук.

 

Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, які тісно взаємодіють і співвідносяться, але повністю не збігаються. Об'єкт пізнання - це все те, на що спрямована діяльність дослідника. Будь-які явище або процес об'єктивної дійсності можуть бути об'єктом дослідження різноманітних наук. Визначаючи предмет конкретної науки, в об'єкті пізнання виокремлюють ту або іншу його частину, причому вона входить до предмета науки не цілком, а лише тією стороною, що визначається особливостями цієї науки, тоді як усі інші аспекти розглядаються як другорядні. Таким чином, поняття "об'єкт науки" значно ширше за обсягом ніж поняття "предмет науки". Предмет будь-якої науки - це не просто явище або процес об'єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дає можливість виявити закономірності виникнення, розвитку та функціонування досліджуваного об'єкта, специфічні лише для цієї науки і ніякої іншої.

В юридичній науці проблема розмежування об'єкта та предмета розглядається як методологічно важлива. З цього приводу В.М. Сирих слушно відмічає, що визнання об'єкта загальної теорії права в якості її самостійного елемента, відмінного від того, що розуміється під предметом цієї науки, має принципово істотне значення. Адже саме за допомогою цієї категорії визначається коло явищ і процесів об'єктивної дійсності, з осмислення яких розпочинається складний, суперечливий процес пізнання предмета науки1. Звідси слідує, що пізнання - це шлях, який веде від об'єкта до предмета, від первинних (чуттєвих, емпіричних) знань про державу і право до теоретичного, наукового-юридичного знання про ці явища суспільної дійсності.

Об'єкт теорії держави та права - це держава і право, а також інші пов'язані з ними явища суспільної дійсності, що пізнаються через узагальнені про них уявлення та поза межами конкретного історичного періоду.

Держава і право є об'єктом осмислення різних суспільних наук (філософії, соціології, політології та інші), але останні вивчають державу і право не в цілому, а лише у прикладному плані, в тому обсязі, який їм необхідний для більш глибокого пізнання предмета своєї науки.

Як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет. Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце у сфері наукового пізнання дійсності. Водночас предмет теорії держави та права створюється фактично всією системою юридичних наук. Це пояснюється тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя та не можуть надати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. З огляду на те, що предмет дослідження будь-якої науки є основою розуміння її сутності, специфіки і призначення, його чітке визначення має бути одним з головних завдань, яке має виконувати та чи інша наука. Предмет теорії держави та права - це динамічна категорія, що постійно уточнюється.

У сучасній юридичній літературі існують різні підходи до визначення предмета теорії держави та права. На підставі аналізу наявних позицій з цього приводу є всі підстави стверджувати, що предмет теорії держави та права - це сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності.

Відповідно до цієї дефініції у структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові:

- сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності;

- найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов'язаних з ними явищ.

 

ТДП як науки має практичне і теоретичне значення для прогресивного перетворення суспільного життя, їй притаманний ряд функцій, які виконує ТДП в системі юридичних наук, що визначаються особливостями її предмета, місцем і роллю у системі юридичних наук.

1). Теорія держави і права виконує, насамперед, онтологічну функцію, призначення якої пізнати і пояснити державно-правові явища, що досліджує загальна теорія держави і права. Онтологічна функція властива кожній науці, бо вона у повному обсязі Виражає основне призначення кожної науки – здійснення дослідження свого предмета і розкриття, пояснення результатів цього дослідження.

2). Теорія держави і права в системі юридичної науки виконує методологічну функцію, оскільки успіх будь-якого пізнавального пошуку юриста здебільшого залежить від його теоретичної культури, глибини оволодіння ним теорією держави і права, її понятійним апаратом, від того, наскільки теорія використовується юристом як настанова до дії. Теоретичні знання дозволяють правильно інтерпретувати факти, групувати їх за певними зв'язками і відношеннями. Теоретичні знання і культура сприяють безпомилковому відшуканню належної до виконання правової норми та ефективному її здійсненню. Ці знання є необхідною передумовою для правильного вирішення будь-якої правотворчої чи правоохоронної проблеми.

3). З онтологічною і методологічною функціями ТДП тісно пов'язана ідеологічна функція, що органічно випливає із самої природи теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є народження ідей. Спираючись на певні засади, теоретичне мислення у системі юридичної науки породжує нові духовні цінності, ідеї, що відображають державно-правову дійсність і покликані обслуговувати правотворчу і правоохоронну практику.

4). Теорія держави і права виконує також евристичну функцію. Будь-яке пізнавальне вирішення юриста-вченого і практика виявляється можливим лише з позицій того чи іншого, а нерідко цілої сукупності теоретичних положень. Теорія держави і права у цьому розумінні відкриває нові закономірності, властиві державно-правовим явищам у нових соціальних умовах, її відкриття дозволяє по-новому поглянути не лише на сучасність, не тільки передбачити майбутнє, але й оцінювати минуле. Вони нібито висвітлюють те, що було здійснено раніше, дозволяють виявити новий зміст у тому, що передувало сучасності й що містить прообраз майбутнього.

5). Теорія держави і права має системотворчу функцію. У системі юридичних наук ТДП відіграє роль системотворчої науки. Саме вона об'єднує всю юридичну науку в злагоджено гармонійну пізнавальну систему, визначає її інтегральну єдність. Системотворча функція ТДП виступає як процес, зумовлений властивостями єдності та диференційованості державно-правової надбудови суспільства.

6). Практично-прикладна функція загальної теорії держави і права підвищує рівень її престижності, бо як би глибоко абстрактні знання не відображали сутність державно-правової дійсності, узяті позе практичним їх виявом, вони мають обмежене значення. І тільки застосування ТДП на практиці підвищує професійний рівень останньої. Практичний аналіз будь-яких чинників і явищ державно-правового життя здійснюється не лише на основі галузевих юридичних наук, але і з позиції загальної державно-правової теорії. Тому, чим вищий рівень теоретичної підготовки спеціаліста, тим точнішим і глибшим буде рівень аналізу ним тих фактичних сполучень, з якими він стикається за родом своєї професії, тим меншою буде ймовірність юридичної помилки і більш результативною діяльність правозастосовчих органів.

7). Комунікативна функція загальної ТДП дозволяє вирішувати, зокрема, проблеми піднесення юридичної науки до рівня розвитку науки в цілому. Цьому сприяє те, що найновіші досягнення деяких галузей знання загальна ТДП "перекачує" в юридичну науку, пристосовує до її потреб.

8). Загальній ТДП властива також і прогностична функція. Опановуючи закономірності розвитку держави і права, загальна ТДП не лише спроможна дати пояснення їх у минулому і правильно зорієнтуватись у сучасному, а й передбачати шляхи їх розвитку в майбутньому.

 

Як будь-яка наука ТДП має систему методів, за допомогою яких досліджується і вивчається її предмет. Система цих методів становить методологію науки і навчальної дисципліни.

Методологія — наука про методи, складне утворення, що характеризує систему різних методологічних рівнів і методів пізнання предмета.

Якщо предмет теорії держави і права показує, що вивчає дана наука, то її метод відповідає на питання, як вивчається держава і право.

Метод науки – це способи вивчення реальної дійсності, загальні вихідні принципи, на яких базується дана наука.

Методологія ТДП – це застосування сукупності певних теоретичних принципів, логічних прийомів і спеціальних способів де слідження основних загальних закономірностей виникнення т розвитку державно-правових явищ.

Найважливішими принципами (підходами) загальнотеоретичного дослідження держави і права є:

історизм — історичний підхід, який вимагає розгляду держав них і правових явищ у розвитку, в їх історичному взаємозв'язку Теорія держави і права досліджує державу і право, тим самим встановлює причини їх походження, просліджує основні етапи розвитку і з цієї точки зору дає наукову оцінку держави і прав, сучасності;

об'єктивність – означає істинне відображення державно-правової дійсності в науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія дає визначення загальних понять про державу і право, розкриває їх сутність, формулює загальні закономірності їх функціонування, в яких відображається загальна дійсність реальні явища суспільного життя;

конкретність – принцип вимагає від ТДП точного обміну всіх умов, у яких знаходиться об'єкт пізнання, відокремлення головних суттєвих властивостей, зв'язків та тенденцій його розвитку. Тільки практика в кінцевому підсумку підтверджує істинність або неістинність наукового знання. Істинність знання, яке вживається наукою доказується в повній мірі тільки тоді, коли їй вдається знайти, від творити та створити явище, яке відповідає цьому знанню;

плюралізм – багатоаспектність у дослідженні держави і права. Якщо наука концентрує свою увагу тільки на одних сторонах або властивостях явища і зневажає іншими як несуттєвими, побічними, вона неминуче приходить до безвиході. Плюралізм наукового пізнання означає одночасно і його універсальність, тому що при цьому враховуються не тільки протилежні погляди на одне і те ж державне або правове явище, але і неоднакові уявлення про їх походження, сутність, соціальну спрямованість, структуру, перспективи розвитку.

Для пізнання і пояснення основних закономірностей державно-правових явищ теорія широко використовує логічні прийоми, за допомогою яких теоретичні принципи дослідження переводяться у площину реальності, стають теорією, яка працює. При відпрацюванні наукових понять про державу і право застосовуються різноманітні логічні прийоми: аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод аналогії, гіпотези та інші.

Аналіз як прийом наукового мислення виявляє структуру держави і права, фіксує їх складові елементи, встановлює характер взаємозв'язку між ними. Важливим засобом логічного аналізу є метод формалізації. Він дає можливість встановити логічні зв'язки і відношення між вихідними елементами, що її визначають, відволікаючись від другорядних властивостей, ознак держави і права. Формалізація дозволяє систематизувати, уточнити і методологічно обґрунтувати зміст ТДП, з'ясувати характер взаємозв'язку її різноманітних положень, виявити і сформулювати ще не вирішені проблеми.

Синтез як прийом наукового пізнання використовується ТДП для узагальнення тих даних, які отримані в результаті аналізу різних властивостей та ознак явищ, що вивчаються. Синтезуючи аналітичні знання окремих елементів держави і права, ми отримуємо уявлення про державу і право в цілому.

Індукція – логічний прийом, що виявляється у початковому пізнанні окремих (або первісних) сторін або властивостей держави і права, на основі якого потім даються узагальнення різного рівня. Наприклад, виявивши ознаки державного органу, дослідник може зробити об'єктивний висновок про те, що таке орган держави. Сформулювавши поняття органу держави, він іде далі й робить новий, більш узагальнений висновок про те, що таке механізм держави.

Дедукція. За допомогою логічних висновків від загального до окремого, від загальних суджень до окремих або інших загальних висновків пізнаються закономірності та властивості держави і права. Потім, поступово розподіляючи їх на певні групи, одиничні утворення, їм дається наукова оцінка (визначення).

Процес дослідження протилежний індукції. Так, пізнання права можна починати з вивчення його загальних ознак і загальносистемної будови, потім звернутися до аналізу галузі права як найбільшого структурного підрозділу системи права, після чого виявити суттєві ознаки і властивості підгалузей, інститутів права й завершити цей процес дослідженням правової норми та її структури.

Гіпотеза — це наукове припущення, яке висувається для пояснення якого-небудь явища, яке вимагає перевірки на досвіді та теоретичного обґрунтування, щоб стати науковою теорією.

Теорія держави і права широко використовує конкретно-соціологічні дослідження, математичні та статистичні прийоми. У результаті збирання, обробки, вивчення і перевірки фактичного матеріалу наука виявляє ефективність державного управління та правового регулювання, відпрацьовує конкретні рекомендації щодо їх вдосконалення.

Оскільки методологія є вихідною в механізмі юридичного пізнання, метод можна розглядати як вихідну базову категорію методології.

Методи ТДП – це прийоми, способи, підходи, які використовуються для пізнання свого предмета й одержання наукових результатів.

Філософською основою ТДП служить діалектичний метод, тобто вчення про найбільш загальні зв'язки розвитку буття і свідомості. До загальних законів діалектики відносять:

перехід кількісних змін в якісні (збільшення числа норм та інститутів, які закріплюють і регулюють відношення приватної власності, що привело до розподілу права на приватне і публічне);

закон єдності та боротьби протилежностей (єдність прав і обов'язків, централізація і децентралізація в державному будівництві);

закон заперечення заперечень (елементи минулої і нової державності).

До філософських законів і категорій безпосередньо примикає метод входження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного.

Порівняльний метод (порівняльного правознавства) останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в ТДП розуміють як процес відображення і фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення ТДП властивий цілий ряд пізнавальних функцій; пізнання одиночного, особливого й загального в державно-правових явищах. При цьому винахід загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм тощо. З його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулює суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи е відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять у ширші системи. І право, і держава функціонують в них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціональної о методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права, його норма є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною і повнотою Лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами.

Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадків окремих чинників, особливостей, несуттєвого.

Таким чином, виходячи з особливостей предмета та методології даної науки, можна зробити висновок про те, що ТДП є:

суспільною наукою, оскільки вивчає такі суспільні явища, як держава і право;

юридичною наукою, яка вивчає тільки державну та правову сторони суспільного життя;

загальнотеоретичною наукою, оскільки виявляє і пояснює за­гальні закономірності розвитку держави і права.

Питання 2. Місце теорії держави і права в системі юридичних наук

 

Держава і право вивчаються не тільки загальною теорією держави і права, але і всім комплексом галузевих юридичних наук. Інакше кажучи, одні і ті ж об'єкти опиняються у полі зору багатьох галузей юридичного знання, що, однак, не означає збіг предметів кожної з цих наук. Галузеві (спеціальні) юридичні науки вивчають окремі сфери, сторони, елементи і риси державно-правової дійсності. Держава і право, як і інші складні соціальні феномени, мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів, різних підсистем і багатосторонніх у структурному і функціональному відношенні створень. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій є об'єктом вивчення, і складається відповідно предмет кожної галузевої (спеціальної) юридичної науки.

І. Теорія держави і права взаємопов'язана з іншими юридичними науками. Вона відіграє стосовно них методологічну роль. Однак загальна теорія держави і права здатна успішно розвиватися лише опираючись на конкретний матеріал історико-правових, галузевих та інших юридичних наук, використовуючи й узагальнюючи їхні дані й висновки по загальнозначущим для юриспруденції питанням.

Теорія держави і права формулює свої висновки на основі аналізу й узагальнення численних конкретних фактів, подій, правових пам'яток, процесів, що відбивають державно-правовий розвиток різних країн і народів із глибокої стародавності до новітнього часу, і є складовими предмета історії держави і права.

Всі галузеві юридичні науки керуються розробленими загальною теорією держави і права положеннями про сутність, тип, форми і функції держави і права та загальними поняттями держави, органу держави, державного механізму (апарата), права, норми права, нормативного акта, галузі права, правового інституту тощо.

Однак всі ці положення спираються на аналіз і синтез відповідних різнобічних даних галузевих наук про державу і право, їхній фактичний матеріал і теоретичні узагальнення – одне з найважливіших джерел існування й розвитку загальної теорії держави і права.

Загальна теорія держави і права органічно взаємодіє й з багатьма гуманітарними науками. Насамперед вона пов'язана з загальною історією. Так, з'ясовуючи причини походження держави і права та досліджуючи їхній поступальний розвиток, загальна теорія держави і права спирається на конкретні дані історичної науки. Це, наприклад, відомості про первісне суспільство, про соціально-економічні умови виникнення держави в різних країнах і регіонах світу тощо. У той же час історична наука, звертаючись до питань держави і права, користується відповідними положеннями й поняттями, виробленими загальною теорією держави і права.

Тісно співвідноситься загальна теорія держави і права й з діалектико-матеріалістичною філософією – наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства й мислення. Керуючись її відправними подоланнями щодо суспільного розвитку, загальна теорія держави і права зосереджується на спеціальному вивченні держави і права, на специфічних закономірностях, різноманітних сторонах і особливостях їхнього виникнення, розвитку й функ­ціонування.

Нерозривний зв'язок існує також між теорією держави і права й економічною наукою. Опираючись на положення й висновки економічної думки, загальна теорія держави і права виходить із передумови, що держава й право є важливими невід'ємними частинами надбудови над економічним базисом суспільства, розглядає всі державно-правові явища в органічному зв'язку з економічними умовами життя людей, розкриває їх активний зворотний вплив на економіку.

Тісно стикається загальна теорія держави і права з політологією, що вивчає політику й політичні системи сучасного світу. Ґрунтуючись на політологічних даних про політичну систему суспільства, теорія держави і права розглядає її з точки зору місця й ролі в ній держави, характерних рис і особливостей, що відрізняють її від партій, громадських об'єднань та інших елементів політичної системи.

У свою чергу, політологія використовує положення й виснов­ки загальної теорії держави і права з питань розуміння сутності і змісту політичної влади, поняття і сутності держави, функцій і механізму держави, форм державного правління й державного устрою та ін.

Тісне співвідношення теорії держави і права з іншими гуманітарними науками збагачує її зміст, піднімає соціальну цінність, дозволяє ефективно впливати на розширення світогляду й розвиток інтелектувального потенціал студентів-юристів, залучати їх одночасно як до надбань правової, так і до цінностей загальної культури

 

ІІ. Юридична наука – це система об'єктивних соціальне значущих знань про закономірності права і держави (державно-правові закономірності).

Теорія держави і права становить компонент складної системи знань про суспільство. Ця система включає природничі, точні (технічні) та суспільні науки, які тісно між собою пов'язані.

Природничі науки досліджують закономірності виникнення і розвиток природи, точні (технічні) – закономірності розвитку науково-технічного прогресу, а суспільні – закономірності виникнення, розвиток і функціонування людського суспільства.

Держава і право є об'єктом вивчення різних суспільних наук: економіки, філософії, соціології, психології, історії, політології та інших.

Визначаючи місце ТДП у системі юридичних наук, слід з'ясувати елементи цієї системи. У вітчизняних наукових джерелах представлені різні точки зору стосовно конструювання системи, або структури юридичної науки. На підставі аналізу наявних підходів з цього приводу можна зробити висновок про те, що сучасна система юриспруденції включає такі види (групи, цикли) юридичних наук:

- загальнотеоретичні та історичні (історико-теоретичні) юридичні науки (теорія держави та права, історія держави та права України і зарубіжних країн, історія вчень про державу та право та ін.). Ці юридичні науки досліджують основні поняття, категорії право-державознавства, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, сутність, форми і типологію останніх,' характеризують історичний шлях їх формування, а також погляди науковців, філософів, юристів-практиків на зміст державно-правових явищ тощо;

- галузеві юридичні науки (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, трудове, сімейне та інші), що розкривають закономірності розвитку окремих галузей права. При цьому галузеві юридичні науки утворюють найбільшу за кількісним складом групу юридичних наук. Ураховуючи, з одного боку, генезис суспільних відносин та об'єктивну потребу в їх упорядкуванні нормами права, а з іншого - взаємодію галузевих юридичних наук, виникають і розвиваються нові зв'язки міжгалузевого характеру, а отже, - міжгалузеві юридичні науки;

- міжгалузеві юридичні науки (житлове, комерційне, морське, повітряне, митне, екологічне, транспортне право та інші галузі наук). Ці юридичні науки вивчають однорідні суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулювання різних галузей права. Вони тісно пов'язані та взаємодіють з галузевими юридичними науками, однак мають притаманний лише їм предмет дослідження. Критерієм виокремлення міжгалузевих юридичних наук є галузі законодавства, що загалом не збігаються з галузями права. В останні десятиліття система комплексних галузей права, а відповідно й міжгалузевих юридичних наук, інтенсивно розвивається, що обумовлюється практичними потребами вивчення певних сукупностей норм права у взаємодії, концентровано, незважаючи на їх різну юридичну природу;

- спеціальні (організаційні) юридичні науки (державне будівництво та місцеве самоврядування, судові та правоохоронні органи, прокурорський нагляд, адвокатура, нотаріат та інші галузі наук), що безпосередньо досліджують організацію, повноваження, структуру, функції, завдання державних органів і деяких недержавних організацій;

- прикладні юридичні науки (криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія, правова статистика, судова бухгалтерія, оперативно-розшукова діяльність та ін.). Ці юридичні науки осмислюють суспільні відносини, що виникають у сфері державно-правової дійсності та потребують спеціальних знань з інших наук. Вони використовують досягнення природничих (фізика, хімія, біологія та ін.), технічних (механіка, кібернетика та ін.) і гуманітарних (соціологія, психологія, мовознавство та ін.) наук;

- юридичні науки, що вивчають зарубіжні державу та право. Ці юридичні науки розглядають особливості державного і конституційного ладу, формування та функціонування виборчих систем, державних інститутів, структурних елементів і механізм дії права в зарубіжних країнах, а також здійснюють порівняння правових систем світу. До цієї групи юридичних наук належать такі: конституційне (державне) право зарубіжних країн, римське право, порівняльне правознавство (юридична компаративістика) та ін.;

- міжнародно-правові науки. Цей вид юридичних наук досліджує суспільні відносини, що врегульовані нормами права у сфері міждержавних відносин. Специфіка цього різновиду юридичних наук полягає в наявності іноземних суб'єктів (іноземні держави, державні органи, їх посадові особи та міжнародні організації) і потребі впорядкування відносин між ними. До цього виду юридичних наук відносяться міжнародне публічне право, міжнародне приватне право, європейське право та ін. Розвиток міжнародно-правових наук тісно пов'язаний із загальносвітовою тенденцією посилення інтеграційних процесів і міжнародного впливу на національні правові системи.

 

Окрім того, в юридичній літературі наголошується на вступній природі теорії держави та права, оскільки саме вона вводить суб'єкта навчання у світ юриспруденції, створює підґрунтя для вивчення інших юридичних наук, з неї розпочинається опанування юридичної професії.

Природа теорії держави та права як загальнотеоретичної юридичної науки характеризується постійним розвитком знань про державу і право, їх інтеграцією та диференціацією. Інтеграція передбачає заглиблення думки в природу державно-правового явища, а диференціація - збагачення. Як зазначає М.С. Кельман, сучасна теорія держави та права розвивається за трьома основними напрямами: по-перше, створення концептуальних і методологічних засад; по-друге, формування та формалізація нових юридичних знань; по-третє, розробка методів і апарата для вирішення цих завдань.

Таким чином, теорія держави та права в системі юридичних наук посідає ключове, центральне місце та відіграє провідну роль. Вона є фундаментальною, методологічною юридичною наукою, визначає загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, генерує загальноправові принципи, методику осмислення окремих сфер правової дійсності, розробляє юридичну термінологію загальнонаукового використання. З огляду на це, теорія держави та права є важливим джерелом правового прогресу, впливає на розвиток юридичного мислення і зростання правової активності як усього суспільства, так і кожної особи в ньому. При цьому місце теорії держави та права в системі юридичних наук визначають її об'єкт і предмет як істотні характерники процесу наукового пізнання.

 

Як же співвідносяться ТДП та історичні державно-правові науки? У чому їх єдність, відмінність і взаємодія? Сутність ТДП і історично-правових наук полягає у тому, що вони розглядають державу і право в цілому, вивчають усі типи держави і права, які раніше існували, досліджують причини виникнення держави і права та закономірності їх розвитку. Відмінність теорії та історії держави і права полягає у тому, що історія вивчає процес історичного розвитку державних і правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку, а теорія вивчає історичний процес розвитку держави і права в узагальненому виді, дає теоретичне узагальнення цих процесів (закономірностей, походження, сутності держави і права, механізму правового регулювання і т.п.).

Взаємодія ТДП та історичних юридичних наук виявляється, з одного боку, у тому, що глибоке вивчення й узагальнення історичного матеріалу необхідне для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем і визначення закономірностей історичного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права опирається на висновки та узагальнення, які дає теорія держави і права.

Теорія держави і права і галузеві науки. Нагадаємо, що ТДП вивчає основні загальні закономірності державних і правових явищ в цілому, незалежно від того, в якій конкретній галузі суспільного життя вони мають місце. Галузеві юридичні науки досліджують тільки частини механізму держави, його певні органи (представницькі, виконавчі, судові), окремі групи правових норм (галузі права), концентруючи увагу на вивчення їх структури і функцій, аналізують особливості правового регулювання конкретного виду суспільних відносин. Так, наприклад, наука адміністративного права вивчає правові форми виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної влади, наука трудового права досліджує правове регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі трудової діяльності працівників та службовців.

Теорія держави і права не розчиняється в теорії галузевих наук. Кожна галузева юридична наука досліджує закономірності та особливості різних предметів.

По відношенню до галузевих наук ТДП виступає як загально-правова наука. Для наук, які вивчають галузі права, теорія держави і права є методологічною, базовою наукою в системі юридичних наук, її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Відпрацьовуючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки виходять з методологічних положень ТДП.

Теорія держави і права одночасно є "обслуговуючою" наукою, оскільки вона формулює вихідні поняття про державу і право, тим самим забезпечує галузеві юридичні науки необхідною загальнотеоретичною базою для відпрацювання ними всякої теорії, галузевого науково-понятійного апарату.

Загальні поняття держави, права, норми права, правовідносин, юридичної відповідальності лежать в основі конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального, сімейного права та інших галузевих наук.

Між ТДП і галузевими юридичними науками існує двосторонній зв'язок, тісна взаємодія. Галузеві науки, у свою чергу, мають велике значення для ТДП. Вони наповнюють її дидактичним матеріалом. Висновки та дані галузевих юридичних наук служать важливою передумовою більш глибоких теоретичних узагальнень, подальшого розвитку ТДП у цілому.

Таким чином, ТДП у системі юридичних наук відіграє провідну роль:

є методологічною юридичною наукою;

визначає загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ;

розробляє загально правові принципи, методику дослідження окремих сфер правової дійсності;

розробляє юридичну термінологію загальнонаукового використання.

 

 

Питання 3. Теорія держави і права як навчальна дисципліна, її структура

 

Система навчальних юридичних дисциплін базується, як правило, відповідно до системи юридичних наук. Викладання навчальних дисциплін покликане забезпечити глибоке і всебічне засвоєння слухачами знань про державу і право, які відпрацьовуються юридичними науками, прищепити їм навички та звички, які необхідні для практичної роботи в різних сферах правового регулювання. Так, історія держави і права надає слухачам систематизовані знання про конкретний історичний розвиток державно-правових явищ, за допомогою галузевих і спеціальних юридичних дисциплін вони оволодівають знаннями діючих нормативне-правових актів, практичного їх застосування, навичками складання юридичних документів, можуть здійснювати певні юридичні дії.

Професія юриста торкає різні сторони суспільного життя. Тому в юридичних навчальних закладах викладається широке коло навчальних дисциплін, які в окремих випадках не співпадають з системою юридичних наук. Вони будуються диференційовано, з урахуванням профілю навчання, і не завжди відповідають назві тієї чи іншої юридичної науки. Деякі навчальні юридичні дисципліни можуть містити навчальний матеріал, який складає частину конкретної юридичної науки (наприклад, авторське право як частина цивільного права). Інші навчальні юридичні дисципліни можуть включати матеріал, який відноситься до різних юридичних наук (торговельне право, військове законодавство та ін.). В юридичних навчальних закладах викладаються і неюридичні спеціальні дисципліни (бухгалтерський облік, основи комп'ютерної техніки та ін.). Їх викладання обумовлено потребами юридичної практики.

У системі юридичних дисциплін ТДП займає провідне місце, оскільки вона:

озброює слухачів знаннями більш загальних закономірностей державно-правового життя суспільства;

закладає фундамент загальної культури юридичного мислення;

формує наукову базу юридичного світогляду.

Теорія держави і права дає слухачам первісні уявлення про основні поняття держави і права, без яких неможливо засвоєння конкретних знань галузевих та інших юридичних дисциплін. Таким чином, вона безпосередньо бере участь у формуванні професійних якостей майбутніх фахівців.

Головна ж заслуга ТДП як навчальної дисципліни полягає у тому, що вона:

дозволяє слухачам з суворо наукової позиції надавати правильну оцінку складним державно-правовим явищам суспільного життя;

викривати їх дійсну сутність, розуміти їх соціальне призначення, місце і роль у політичній системі суспільства.

Озброєні знаннями ТДП юристи можуть плідно сприяти вирішенню різноманітних питань державного і правового будівництва.

Теорія держави вивчається за певною системою, яка являє собою логічно послідовне розташування питань, які відображають об'єктивну структуру та зміст предмета даної науки.

Вивчення ТДП починається із з'ясування співвідношення суспільства і держави, закономірностей її виникнення та тих органів держави, які відрізняють її від організації суспільної влади первісного ладу.

Потім розглядаються основні питання теорії держави: ознаки, сутність держави, найважливіші характеристики правової державності, форми, типи, механізм і функції держави.

Вивчивши загальні питання теорії держави і права, слухачі переходять до вивчення загальної теорії права. Цей розділ курсу дає уявлення про те:

що таке право;

що таке норма права;

в яких формах виражаються правові норми;

що таке закон і його місце в системі нормативне-правових актів держави;

яка роль права та нормативного регулювання у сучасному суспільному житті;

що таке принципи розбудови і функціонування системи права і системи законодавства;

які форми реалізації правових норм і особливості правозастосування діяльності компетентних органів держави.

Вивченням загальних закономірностей правовідносин, правомірної поведінки, правопорушень і юридичної відповідальності, законності і правового порядку завершується курс ТДП.

Заключна частина

Як підсумок по заняттю, наступні висновки:

Таким чином, теорія держави і права є провідною галуззю юриспруденції, навчальний курс з цього предмета є основою підготовки юристів, який має на меті допомогти набути основ фундаментальних знань, що стануть підґрунтям як у вивченні галузевих й прикладних навчальних юридичних дисциплін, так і у правильному розумінні приписів чинного законодавства та державно-правової практики.

Окремо оговорюються:

- результати контролю засвоєння навчального матеріалу студентами;

- ступінь досягнення мети заняття;

-визначаються нерозв’язані питання, шляхи практичного втілення в практику розглянутих положень;

- проводиться розбір роботи студентів, вказуються характерні недоліки та способи їх усунення.

Завдання на самостійну роботу:

- визначення теорії держави і права як навчальної дисципліни;

- аналіз структури теорії держави і права як навчальної дисципліни;

- порядок та послідовність вивчення ТДП.